Буковинська правда: Суспільно-політична газета Чернівецької області

   Відначення 9-го травня, як завжди відбулося з пафосним парадом та ветеранами. І це добре, що святкуємо і що пам'ятаємо, що ветерани можуть побачити повагу та радість на обличчях усміхнених малих школярів, які прийшли до них із квітами та відчути, бодай у цей день турботу чиновників з їхніми обіцянками та доплатами до жалюгідної пенсії. Але мене зачіпає абсолютне інше питання, а можливо їх декілька.По-перше, коли нарешті українці вилікуються від українофобії та комплексу меншовартості, які нам століттями нав'язували і полюблять один одного та усіх українців, хто б вони не були - ветеранами ОУН УПА чи героями СРСР, адже дискусії з цього приводу і досі не вщухают.ь По- друге, коли врешті ми станемо настільки самодостатніми, щоб не бути рабами у своїй країні, коли перестамо боятися Росію і зможемо сміливо визнати, що був Голодомор і нас хотіли свідомо знищити, лише за те, що ми патріоти і ми любимо свою мову і культуру і не любимо, коли нам щось прищеплюють - іншу культуру, мову та погляди.  І це нормально, що молодь ненавидить все, що було пов'язано з СРСР і недолюблює Москву, яка була завжди ворогом українців і всього українського. На генному рівні ми не можемо поважати та сприймати Росію та їхню політику. Навіть не намагаймося робити це, особливо на Західній Україні, де були активні національні рухи і люди завжди були свідомі хто вони є.
   Розчулило також одне інтерв'ю з ветераном по місцевому телебаченню. Він не обурювався щодо пенсії чи рівня життя, як ми, сучасні українці, він подякував за те, що живий і лише натякнув, що ліки сьогодні дорого йому обходяться. Людина пройшла пекло війни і  радується, що живе у мирний час. Ввважаю, що ми маємо брати приклад з таких людей, залишити Богові історію і дивитися вперед з оптимізмом та радістю!