Вівторок, 20 листопада 2018p.
МОРЕ ГРОШЕЙ UA
Loading...
Оксфорд Медікал проктолог

Трагічна річниця. Що маємо – зраду чи перемогу?

Автор: Артур Чаговець Понеділок (20.11.2017p.) 927 0

Біполярний розлад українського суспільства – зсередини чи ззовні?

Інфантильність, з якою українці схильні поділяти світ, процеси та Україну, на чорне і біле, активно плекається політиками для заробляння політбалів.  Що ми бачимо на четверту річницю Революції Гідності? Те, що процеси роз’єднання українців – повертаються. Що було тоді, восени 2013 року, коли студенти вийшли на Майдан? Було прагнення змін. Так, лишалися певні регіони,  люди, які не прагнули в Європу. Але принаймні, вони не були проти того, що в інших існують такі бажання. Здебільшого ті, хто не підтримував, були проти категоричного розірвання дипломатичних, бізнес та сусідських стосунків з РФ. Втім, тоді на Майдані про це не йшлося. Це був негласний ультиматум росіян, а не нашого суспільства. Відтак, противники не були активними настільки, щоб добровільно виходити на анти-протести. Та навіть на платні Анти-майдани «прілічних» людей на знайшлося. Коли протест переріс в Революцію, з вимогою змінити владу, в зв’язку з жорстоким побиттям дітей, в суспільстві була сформована очевидна більшість. Ми – народ – мали відповісти за наших дітей. Ненависть до корумпованої «семьи» покотилася як сніжний ком. Згадалося, помножилося все. Це були вже незворотні процеси.

Нині з одного боку ми бачимо перемогу. Україна  стала на шлях боротьби з корупцією, отримала безвіз, розпочалося реформування судової, медицинської, пенсійної систем. Утримуємося попри війну на Сході. Навряд чи це все дійсно ідеальне. Навряд чи немає корупції, а пенсії дозволяють «у Відень на каву». Але так чи інакше в суспільстві з’явилася майже єдність. Чому майже? Тому що незгодні з таким курсом є, але бувши після Революції Гідності у однозначній меншині вони змирилися, адже держава - це інтереси більшості.

Але те, що здавалося перемогою, наприклад, той же безвіз, нині такі народні обранці та адепти єврооптимізму як Сергій Лєщенко, перетворюють на зраду. Не будемо говорити про його статки, квартири, неточності «у показаннях» та можливі зв’язки з відомими олігархами. Питання просте – навіщо пан Сергій сьогодні закликає ЄС «забрати» безвіз?

НАБУ та НАЗК – два антикорупційні органи схвалені європейськими партнерами сьогодні фактично в міжусобній війні. Навіщо? Кому це вигідно? Хто стравлює їх між собою? Чому міністр МВС Аваков у відповідь на справу проти свого сина фактично відкрито торгується з майбутніми кандидатами на посаду президента, щодо своєї підтримки та педалює створення поліцейської диктатури?

Чому в нас стоїть абсолютно продажний пустопорожній «майдан» Саакашвілі, створений низкою одноразових «молодих» партій та сумнівних громадських організацій, зі зрозумілими спонсорами та зрозумілими справжніми власними амбіціозними цілями? Навіщо?

Врешті-решт можемо забити парі – під час президентських виборів ми обов’язково побачимо політиків, які знову почнуть обіцяти «русскій государствєнний» граючи на принциповості певної частини суспільства та на нервах іншої.

Тоді чотири роки назад, ніхто з революціонерів не очікував, що зміна влади призведе до одночасного розквітання країни. Вимога була розгорнути курс. Створити курс. Стати на позиції і триматися їх. Країна майже не пішла на дно, але повернула так, як сказав єдиний народ. Але курс – ще не означає відсутність рифів, чи наявність попутного вітру. Це не означає, що всі щури покинули корабель.

Як на мене найстрашніше, що сьогодні відбувається з нашою  Україною, це намагання політиків знову повернути процеси роз’єднання. Одні перемагають, інші – зрадофілюють, створюючи щось на кшталт біполярного розладу в суспільстві. Це штучний, поки що керований процес повернення ненависті один до одного. Він провокується зсередини тими, хто прагне власного визнання та тими, хто хоче реваншу. Він підтримується ззовні, тому що роз’єднавши нас, нами можна керувати.  Так звикли з нами грати кожні передвиборчі перегони, бо ненависть, популізм та гучні заяви про поганих опонентів завжди додають політичної ваги. Але мені здається, коли ми втратили найсвітлішу Небесну Сотню ми відчули дещо дуже важливе, навчилися відрізняти справжнє від фальшивого. Сподіваюся втримаємося.

Пам’ятаємо кожного. 

Опубліковано в розділі:
0 голоси (ів)
Проставте свій рейтинг цього запису блогу

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення