Буковинська правда: Суспільно-політична газета Чернівецької області

Не дуже веселим видалось святкування 20-річчя Незалежності України для начальника управління СБУ в Чернівецькій області полковника Гавриша Ярослава Васильовича.

Ще напередодні все складалось ніби дуже непогано:
- підтримкою заручився;
- гроші кому особисто завіз, кому передав через надійних людей (от лише в їх надійності засумнівався після того, як нічого не вийшло);
- явних зальотів не було (а приховуваних від керівництва Служби і держави – безліч, як особистих так і підлеглих);
- із обласною владою жив мирно (до недавнього часу), яка також обіцяла підтримку;
- із керівниками обласних правоохоронних органів дружив (також до недавнього часу), щоб компру, а її достатньо, не донесли куди треба і не треба, що лиш не робив, а генерала не отримав.

А тепер про все по черзі. В хронологічному порядку згадаємо окремі епізоди службової діяльності полковника (без п’яти хвилин генерала) Гавриша Я.В., які дозволять скласти думку керівництву СБУ, області та краянам кому ж служив насправді наш «герой», понад десятиліття (неперевершений рекорд) безперервно обіймаючи найвищі керівні посади в чернівецькому управлінні СБУ (2000-2010 р.р. – заступник начальника Управління, з 2010 року по теперішній час – начальник Управління), – українському народу чи власним корисливим інтересам . Підтримка потрібних людей, а з нею і чималі гроші у полковника Гавриша Я.В. з’явилися коли він змінив Глуговського М.В. на посаді начальника відділу «К» УСБУ в Чернівецькій області.

Знайомства з потрібними людьми, контрабандні гроші, підтримка керівництва Управління далися взнаки. В 2000 році (всього лише через 2 роки побувши начальником спецпідрозділу) Гавриша Я.В. призначають заступником начальника Управління із надзвичайно широкими повноваженнями – куратором відділів КЗЕ і «К». Не будемо переобтяжувати читача надмірною деталізацією контрабандних схем, які вибудовував та впроваджував в життя пан полковник, про це вже писано-переписано, а «Славік слушаєт да єст». Гроші полилися рікою, знайомств ще більше.

Пан Гавриш Я.В., як справжній ґазда, вже в той час вже задумався (далекоглядний) не лише про те як примножувати капітал (вже на той час він був декількаразовий доларовий мільйонер), але й як вигідно вкл(р)асти гроші та примножити їх. Подружився із Іванком Ринжуком колишнім директором Калинівського ринку (який зараз сидить бідолага в СІЗО на Соборній площі м. Чернівці і друг полковник навіть не навідується), який передав у власність Гавришу Я.В. (на підставних осіб) чимало торгових контейнерів, павільйонів, магазинів та торгових місць. Збудував в с. Касперівці Заліщицького району, неподалік р. Дністер добротну дачу (під яку лише земельна ділянка потягне на чималу суму), користуючись владними повноваженнями «вибив» енну кількість земельних ділянок в придністровській зоні (Заставнівський, Хотинський, Кельменецький та Сокирянський райони Чернівецької області ) та в буковинських Карпатах (Вижницький і Путильський райони), які знову ж таки оформив на підставних осіб. При цьому, не забував контролювати контрабандні схеми через своїх кумів Манютіна Андрія Вікторовича (з червня 2010 року обіймає посаду заступника начальника відділу «К» УСБУ), Павлова Степана Єрміловича (в 2000-х роках довгий час перебував на посадах начальника Вадул-Сіретської та Кельменецької митниць), Нікулеску Миколу (на даний час начальник митного поста Чернівці Чернівецької обласної митниці), а також не стидався своїх зв’язків із доморощеним криміналом. Мова йде про Валерія Чинуша – фактичного власника готелю «Буковина» та ряду комерційних об’єктів в м. Чернівці, який прославився тим, що на початку 90-х був одним із кримінальних авторитетів в Чернівецькій області, а тепер, — відомий бізнесмен. Крім того, за останній рік пан Гавриш Я.В. наклав свою загребущу лапу на лісогосподарську сферу області, — обклав даниною практично кожен держлісгосп області. Офіційне підтвердження цьому – поміняні нові двері на першому, другому і третьому поверхах адмінбудинку управління. Ну скажіть будь-ласка, хто зараз (в не найкращі часи економічного розвитку малого, середнього і великого бізнесу) із керівників держлісгоспів (до речі державних підприємств) добровільно погодиться надати спонсорську (благодійну) допомогу у вигляді десятків кубометрів відбірної деревини? Хай спробують у них попросити директори шкіл, завідуючі дитсадків, інтернатів, лікарень, які потребують поточного і капітального ремонтів. Думаю, що не допросяться. А полковник Гавриш Я.В. зумів.

Ні не подумайте, він не ходив з простягнутою рукою. У нього для цього є вірні пси в особі начальників відділів КЗЕ (контррозвідувального захисту економіки) та БКОЗ (боротьби з корупцією та організованою злочинністю), в народі «К», а саме полковник Рязанов Андрій Володимирович та до недавнього часу полковник Маркевич Володимир Мирославович (зараз начальник відділу «К» УСБУ в Одеській області). Обоє дуже колоритні постаті. Один краще другого. Заслуговують на окрему увагу, ну а якщо зовсім коротко про цих служак, то один – алкоголік, а другий в кримінальному середовищі області має клікуху «Сєдой», який, незважаючи на те, що отримав (реально купив) вчений ступінь кандидата юридичних наук в слові х.й робить не менше, ніж 5 помилок, і без мата говорити не вміє. Вибачте відволікся. Так от, оці полковники віддають наказ своїм підлеглим, а ті шукають у лісі шпигунів і організованих злочинців. І повірте, що знаходять причини (інколи й реальні правопорушення), щоб начальник держлісгоспу чи лісничий (майстер, лісник тощо) йшов і домовлявся. От вам звідки беруться двері, дошки, будиночки «в зруб» та інші дари лісу.

Поміняні двері не єдина заслуга полковника Гавриша Я.В. по благоустрою адмінбудинку управління. Чого ще варті вікна за 300 євро одне від фірми «Болена». Ґазда, що й говорити. Лиш це ґаздівство «виходить боком» оперативним працівникам, котрі змушені окрім виконання функціональних обов’язків займатися «вибиванням» спонсорської допомоги. Чого вартий дашок з колонами при вході в управління встановлений незаконно (змайстрований і поставлений без погодження з відповідними структурами), бо будівля віднесена до історичної спадщини міста. Ще багато є надбань. Отримані управлінням квартири від забудовників, які розподілені (незважаючи на прийняття нового антикорупційного законодавства) одноосібним рішенням начальника управління Гавриша Я.В. власному водію та іншим прислужникам без дотримання черговості розподілу, бо бачте, накази (підзаконні нормативні акти) йому це дозволяють, а осіб, які вже на пенсії та в недалекому минулому відмовились (під тиском) від отримання квартири на користь його ще одного поважного кума – начальника відділу кадрів управління полковника Фесюка Василя Дмитровича, до цих пір годують «завтраками».

Можливо, якби про ці та багато інших речей знала Софія Михайлівна Ротару та її сестра Ауріка, губернатор Чернівецької області Папієв Михайло Миколайович, колеги правоохоронці, то не були б в числі тих людей, які сприяли Гавришу Я.В. (кожен у міру своїх можливостей) в просуванні по службовій драбині. А можливо вже дізнались, зрозуміли, але по інерції робили вигляд, що сприяють, лобіюють, штовхають (як виявилось у прірву морального падіння), і тому не вийшло, не спрацювало, як кажуть, не випало стати генералом. А можливо голова СБУ все зважив і дійшов висновку, що ні за яких обставин (хто б не просив) не можна давати подання на присвоєння військового звання генерал-майора полковнику Гавришу Я.В., який не так давно (не пройшло і п’ять років) відправив табельну зброю в конверті фельд’єгерською поштою в центральний апарат СБУ. Як кажуть, це приходить (відправити пістолет в конверті) тільки з досвідом. Шановні керівники СБУ, Адміністрації Президента скажіть будь ласка, як такого керівника можуть сприймати підлеглі, тим більше офіцери? Правильно! Якщо б були офіцери, то не сприймали б. Якщо б Гавриш Я.В. був справжнім офіцером, то зрозумів би, що не має права очолювати управління СБУ в Чернівецькій області, а про генерала годі й мріяти.

P.S.Читач спитає: «І де ж тут корупційна вертикаль?» Скептиків, циніків та інших збоченців одразу розчарую, бо люди мислячі у викладених фактах одразу її побачать, а вищеназвані особи її не побачать ні за яких обставин. Але не це становить найбільшу цікавість. А що ж? Найбільша цікавість криється в причинах, які сприяли загниванню «контори» в окремо взятій області. Як відомо, «кадри вирішують все». Значить причина в кадрах? От наступного разу і поговоримо про найдостойніші кадри (їх підбір, призначення, просування по службі тощо) УСБУ в Чернівецькій області.

Як і обіцяли минулого разу, продовжимо нашу розповідь про інші кращі серед кращих кадри управління СБУ в Чернівецькій області. Лише біда в тому, що кращих серед кращих вже не залишилось. Ну, тоді, цитуючи класика, маємо те, що маємо, — будемо говорити про кращих серед гірших. Читач вже мабуть здогадався, що мова буде йти про першого заступника начальника управління СБУ в Чернівецькій області полковника Тарновецького А.В., бо більш «колоритнішої» фігури, звичайно після начальника, в управлінні СБУ в Чернівецькій області немає. Якщо пан Гавриш Я.В. виходець із простої селянської сім’ї, то його права рука – син генерала КДБ, який з дитинства не був обділений нічим, хіба що вихованням, брак якого відчувається й по сьогодні. Службова кар’єра генеральського синка була напрочуд блискавичною, але не завдяки його особистим здібностям, а тому ж таки батькові, його авторитету, друзям, знайомим. Так мало-помалу доріс Андрійко до начальника відділу. Ну, а далі своєму зростанню Тарновецький А.В. повинен завдячувати Кіцулу Ю.В., який призначив його своїм замом вкінці 2003 року. Хоча, будучи професіоналом і трудоголіком, не про такого зама мріяв Юрій Васильович, а тому не пройшло і пів року, як пошкодував про своє рішення. З того часу, за винятком неповних двох років, коли наш герой відсижувався (в прямому розумінні цього слова, бо не було в нього будь-яких результатів за той період) ОДРом в різних інстанціях, він вже впродовж п’яти з половиною років перебуває на посаді заступника начальника управління. Шкода, що синок генерала КДБ не перейняв від батька однієї важливої істини: «чекіста гублять п’янки, гроші і блядство». Кожен, хто знає полковника Тарновецького А.В., той підтвердить, що дві останніх спокуси він полюбляє особливо, хоча ніхто не бачив, щоб він і від чарки відмовлявся.

Грошолюбство і жадоба до непомірного і швидкого збагачення, а також генеральські амбіції спонукали Тарновецького А.В. використовувати владні повноваження у особистих корисливих цілях та задоволення своєї похоті. А на докори залишків своєї совісті Андрій Володимирович, як і своїм підлеглим, відповідав: «Начальству в жопу не смотрят». Якщо потрібні конкретні факти зловживань, — то ось вони. Будучи заступником начальника управління СБУ (на той час Качура Степана Ілліча), Тарновецький А.В. отримує квартиру в двох рівнях в елітному районі м. Чернівці (в будинку по вул. Кутузова, 4) площею під 200 метрів квадратних, в той час, як його сім’я складається з 4 чоловік (пан полковник, дружина і дві доньки). А де ж житлові норми? Звичайно, що простому оперспівробітнику, навіть з трьома і більше дітьми, не під силу таке поліпшення житлових умов. Махінації з продажем земельних ділянок військового містечка по вул. Червоноармійській (дилеру ТОВ «Автоплаза» за що отримав автомобілі Subaru Impreza – 2006р. та Renault Coleos – 2010р.) та по вул. Суворова значно покращили майновий стан Тарновецького А.В.

Але це ще не все. «Кришування» діяльності таких суб’єктів великого і середнього бізнесу як ВАТ «Чернівецький машзавод», ВАТ «Дністровська ГАЕС», ТОВ ВКФ «Балакком» (одна із співзасновників якого Балак Анжела Василівна по сумісництву є ще й давньою коханкою Тарновецького А.В.), ТОВ «Ріфіл-Україна» (протягом багатьох років є основним постачальником пряжі в регіон), ТОВ «Ролем-Україна» (основний імпортер дорогих закордонних меблів) також приносить чималий прибуток.

Про «амурні справи» полковника Тарновецького А.В. навіть би й не згадували, якщо б він сам не порушував давнього принципу: «не поєднувати роботу (службу) з блядством». Жриці кохання потрапляють в управління СБУ в Чернівецькій області, як правило, через офіцерський клуб (бар) управління, діяльність якого настільки непрозора, що на час роботи (в липні-серпні 2010 року) членів комісії контрольно-ревізійної інспекції СБУ по перевірці фінансово-господарської діяльності управління бар просто закрили, як би його й не існувало ніколи. Так дівчата потрапивши на елітну роботу в бар управління та відпрацювавши там (і не тільки там, але й задовольняючи сексуальні забаганки керівництва управління, а, зокрема, Тарновецького А.В.), отримували підвищення по службі, хто (Пасюк Альона Петрівна) в інспекцію, а згодом в спецпідрозділ управління, а потім (будучи фігурантом кримінальної справи по розголошенню державної таємниці, судовий розгляд якої на даний час здійснюється в Шевченківському районному суді м. Чернівці), — звільнення… Інші – в кадри, а потім в архів із доступом до «святая святих» кожної спецслужби (даних на агентуру та об’єктів оперативно-розшукових та контррозвідувальних справ). От такий у нас захист секретів в правоохоронному органі, який покликаний здійснювати захист державної таємниці в державі.

Відчувши безкарність, Тарновецький А.В. (ну, що казати – справжній офіцер) позарився на дружину співробітника (оперпрацівника), прізвища і імені називати не будемо з етичних міркувань. Пізніше, коли опер дізнався про зраду дружини, — сім’я розпалась. Оце герой, поручик Ржевський бля.ь!!! Заступник начальника управління полковник Тарновецький А.В. мріє стати начальником управління, для чого готує благодатний грунт наперед, — навіть не будучи куратором відділу кадрів, просуває вірні йому кадри на потрібні йому ключові посади. Його люди є всюди: начальники відділів КЗЕ, оперативно-технічного, господарського, заступники відділів оперативного документування, кадрів, КЗЕ, контррозвідки, начальники Новоселицького, Путильського, Кельменецького, Кіцманського та Сокирянського райапаратів і т.д. і т.п.

Щоб не обділити увагою ще одного «достойного кадра» з керівної верхівки управління, то наступного разу поговоримо про полковника Скоропадського Я.П., хоча попереджаю наперед, що стільки часу йому приділяти не буду, бо він не вартий і цього. Заступник начальника управління СБУ в Чернівецькій області полковник Скоропадський Я.П. настільки неприємна, непублічна особа, що й згадувати про нього не хочеться, але не будемо обділяти його нашою увагою. Лиш не подумайте, що Скоропадський Я.П. нащадок славнозвісного українського гетьмана, навпаки він походить із роду подільських (уродженець с. Титьків Полонського району Хмельницької області) жидів, яких не добили за часів коліївщини та визвольної війни Богдана Хмельницького, а щоб вціліти, то вони взяли прізвище Скоропадський, вдаючи свою приналежність до польської шляхти. Зазначимо одразу, що цей Попандопало ніякої корупційної вертикалі не збудував, бо по-перше явний бездар (нічого вартого уваги за роки служби не зробив, десять років очолюючи відділ контррозвідки управління), сцикун, а по-друге хоча би й хотів щось вибудувати, то не мав би з ким, бо не те що команди своєї не має, але цього виродка ніхто в управлінні і поза ним не поважає, бо веде себе так, ніби лиш він один «умный и красивый». Були такі часи, що його підлеглі, які зараз вже, з його «благословіння», на пенсії, його після кожного застілля лупили, після чого з деякого часу наш герой з офіцерських походеньок йшов в числі перших, кожен раз вигадуючи все нові причини (ніби хтось на нього за це ображався, навпаки всі раділи, що скоріше збулись із компанії цього вужа), а за останні роки взагалі нікуди не ходить, лише до керівництва управління.

Але і це чмо правдами і неправдами урвало від Служби все що могло. Маючи сім’ю з чотирьох чоловік (дружина, син і донька) та трьохкімнатну квартиру по вул. Руській пан Скоропадський шляхом прописування у себе всіх можливих родичів в 2001 році отримує додатково ще двохкімнатну квартиру за адресою м. Чернівці, проспект Незалежності, 110/50, яку згодом продає, бо реально вона йому не потрібна. За призначення цього «работника плаща і кинжала» начальником відділу контррозвідки потрібно завдячувати теперішньому пенсіонеру, який в період 2000-2003 роки працював начальником управління СБУ в Чернівецькій області, — генерал-майору Житарю П.І. Після нього начальником управління був Кіцул Юрій Васильович «опер від Бога», який знав справжню ціну такому кадру як Скоропадський Я.П., і йому зовсім трохи забракло часу, щоб позорно зняти з посади головного контррозвідника управління, що він одразу й зробив, очоливши вдруге управління вкінці 2009 року. Ще при цьому нагадав Скоропадському Я.П., щоб той не здумав плодити свою династію в Службі (на той час його синок Петрик, ще більший бездар, ніж його батько, проходив оформлення як кандидат в службу), бо він цього не допустить. Але Скоропадський Я.П. і тут перехитрив генерала, — все таки добився прийняття на службу сина, але правда в Хмельницьке управління СБУ.

Чим ще «відзначився» Скоропадський Я.П. за період військової служби? Тим, що за час його керівництва відділом жоден із підлеглих не був належним чином заохочений (а якщо заохочений, то не з його прямої ініціативи), премійований чи підвищений в посаді. Тому й досі (бо на даний час Скоропадський Я.П. залишається куратором контррозвідки) в управлінні відділ контррозвідки всі розглядають як неперспективний в плані кар’єрного росту. За час перебування на посаді начальника відділу Скоропадський Я.П. зробився страшним буквоїдом для підлеглих і лизоблюдом для вищого керівництва, безхребетним, без власної думки й гідності, який служить за принципом «солдат спит – служба идет». Отак цей «офіцер», сплячи, дослужився до полковника і заступника начальника управління. Гидко далі продовжувати опис портрету цього вужа. Але, для формування у читача більш повної уяви про цього виродка, розповімо одну бувальщину поводження цього полковника зі своїми підлеглими. Був в числі підлеглих Скоропадського Я.П. оперпрацівник, який закінчив академію СБУ з відзнакою, батько якого був керівником одного з успішних сільськогосподарських підприємств області, який мав у володінні ставки. Так от цей «Гобсек» (хотів сказати гопнік) так унадився на ловлю риби на той став, що батькові це скоро надоїло і він одного разу дав йому зрозуміти, що той не бажаний гість. Після цього, Скоропадський Я.П. так задрочив Василя (так звати оперпрацівника), що той не витримав, і написав рапорт на звільнення. Але, як відомо в контору «вхід – рубель, а вихід – два». З опером перед звільненням забажав переговорити начальник управління. Тут, Скоропадський Я.П., побоюючись негативних наслідків для себе, вмовив опера сказати генералу, що звільняється за станом здоровя, а коли справжня історія стала відома керівнику управління, то полковник Скоропадський Я.П. відмовився від своїх слів, за що опер був покараний ще декількома роками перебування на службі (прямо, як в дисбаті), а лише нещодавно звільнився. Цю історію в управлінні знають всі. І так, як всі знають, що вона правдива, то так і решта все, що сказано про полковника Скоропадського Я.П. – вірна правда!

Як ми і обіцяли, продовжуємо розмову про найдостойніші кадри управління СБУ в Чернівецькій області. Невід’ємною частиною створеної паном Гавришем Я.В. корупційної вертикалі є керівник слідчого відділу полковник юстиції Трачук Мирослав Степанович – ветеран органів безпеки, один із тих вірних псів, за допомогою яких начальник управління примножує свої капітали. Треба віддати йому належне, оскільки він, користуючись безконтрольністю та, в першу чергу, відсутністю базових знань з правознавства керівництва управління, зумів зосередити в своїх руках монополію на юридичну думку в «конторі». Це дає йому можливість одноособово (думкою рядових слідчих він не переймається, а в більшості випадків її просто ігнорує) приймати рішення про порушення кримінальних справ, спрямовувати процес їх розслідування, аргументувати підстави для зупинення, закриття тощо.

Про окремі шедеври юридичної практики пана Трачука слід згадати окремо. Свого часу великого резонансу на Буковині набула кримінальна справа по обвинуваченню мешканців Путильського району братів Боцвинюків у створені організованої злочинної групи, яка займалася торгівлею людьми та відмиванням коштів від зазначеної діяльності. Цікавим видається не тільки сам процес досудового розслідування та її судового розгляду, який закінчився виправдальним вироком та зобов’язаннями держави відшкодувати підсуднім заподіяну органом досудового слідства моральну шкоду в сумі 500 тис. грн. Поки тривало слідство у справі загадково зникли речові докази (коштовності, гроші, особисті речі обвинувачених) , які були вилучені під час проведення обшуків. Як могло таке статися в «конторі глибокого буріння»? Пояснення цьому просте. Розслідування цієї справи проводилося слідчо-оперативною групою на чолі з Трачуком М.С. До її складу вольовим рішенням останнього було введено Батюка Романа, молодого слідчого зі стажем роботи на той час менше 3 років. Останній відповідав за облік речових доказів та їх збереження. Наслідком «добросовісного» виконання вказаним слідчим своїх службових обов’язків та вказівок керівника слідчого відділу стала відсутність левової долі коштовностей з числа речових доказів. Не думалося тоді доблесним слідчим про те, що прийде час повертати вкрадене після виправдального рішення суду. Для того щоб скрити цей факт «заслужений юрист» управління пан Трачук на вимогу Омеляна Боцвинюка порадив чи наказав слідчому Батюку надати останньому розписку про зобов’язання повернути коштовності. Але й тут колишні обвинувачені виявилися хитрішими: крім розписки слідчого-стрілочника вони зажадали і отримали розписку цілого полковника юстиції СБУ начальника слідчого відділу управління, який гарантував Боцвинюкам виконання взятих на себе зобов’язань своїм підлеглим.

Та, як відомо, «жадність фраєра згубила». Важко витягувати з власної кишені те, що туди прийшло на халяву. Не виконавши взятих на себе зобов’язань, наші герої спонукали братів Боцвинюків звернутися іх зі скаргами до керівництва Служби безпеки України. Вказаний факт набув розголосу, було призначено службове розслідування за результатами якого стосовно Р.Батюка порушено кримінальну справу і в подальшому його засуджено. А його ідейний і професійний наставник пан Трачук «за особливі заслуги перед керівництвом управління» відбувся легким переляком у вигляді суворої догани від найпринциповішого за новітню історію управління начальника генерала Качура С.І., заступниками у якого тоді були Гавриш Я.В. та Тарновецький А.В. Подальші коментарі цієї історії видаються зайвими.

За роки перебування Трачука М.С. на посаді начальника слідчого відділу чернівецького управління СБУ в підрозділі накопичилося 28 кримінальних справ, порушених по факту вчинення злочину, розслідування яких тягнеться роками. Мало того, по 26 із них припинено провадження, тобто вони самими слідчими визнані безперспективними в частині розшуку осіб, які їх вчинили та пред’явлення їм обвинувачення. Цікаво, як протягом десятиліття Трачуку вдається безкарно імітувати бурхливу діяльність. Відповідь проста. Ящичок марочного спиртного з магазину «Дьюті Фрі» керівництву слідчого управління СБУ, виконання замовлень і забаганок місцевого керівництва дозволяють йому тривалий час почивати на лаврах. При цьому замовлення місцевих керівників різняться між собою: одні спрямовані на покращення статистичних даних роботи управління, другі – на задоволення корисливих апетитів управлінського бомонду.

Свіжим прикладом першого може слугувати кримінальна справа, порушена слідчим відділом за матеріалами спецпідрозділу «К», стосовно мешканця Сторожинецького району Попеску Андріяна Васильовича, обвинуваченого досудовим слідством в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон (ст. 332 КК). Дійові особи: слідчий Михайлюк Віктор Васильович, довірена особа Трачука, якому останній доручає розслідувати найбільш «прибуткові» справи; захисник Криган Валерій Васильович, колишній співробітник слідчого відділу управління, кум Трачука, якого «бійці» Трачука нав’язливо рекомендують «клієнтам» (підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим) слідчого відділу. Результатом титанічної роботи оперативників, слідчого та захисника стало винесення 30 серпня поточного року колегією суддів виправдовувального вироку по даній справі.

Ну а тепер приклад замовних комерційних кримінальних справ. Вкінці минулого року осяяла думка чи то начальника управління Гавриша Я.В., чи його колишнього заступника – начальника відділу «К» Маркевича В.М. залучити в число особистих спонсорів одного із потужних суб’єктів ЗЕД на ринку кондитерських виробів ПП Федюка В.В., а добровільно той платити не захотів, чи можливо замало платив. І тут без допомоги Трачука не обійшлось. Зібрали кашники якісь там матеріали і направили в слідчий відділ. А там Трачук особисто 02.11.2010 року порушує кримінальну справу № 1662 за фактом вчинення невстановленими особами контрабанди кондитерських виробів. Затримується вантаж, блокується господарська діяльність підприємця – все робиться для того, щоб змусити його бути зговорливішим з правоохоронцями. Правда Федюк вирішив в даному випадку боротися правовим шляхом – оскаржив постанову про порушення кримінальної справи до суду, рішенням якого постанова пана Трачука по порушення кримінальної справи булла визнана незаконною і скасована. При цьому, аргументи , на які послався суд в своєму рішенні, є просто принизливими для «заслуженого юриста» всіх часів управління: — орган слідства суперечить сам собі: з одного боку Трачук вказує, що невстановлені особи за допомогою підробленого контракту перемістили товари через митний кордон України, а з іншого – цей контракт укладено між ПП Федюком В.В. та турецькою фірмою; — лист, на який посилається Трачук як на підставу для порушення кримінальної справи, суд оцінює як такий, що підтверджує факт укладання контракту між вказаними суб’єктами господарювання; — суд виявляє (а Трачук не замітив) відсутність в матеріалах справи оригіналу контракту; — суд звертає увагу на те, що лист від ЗАТ «Крафт Фудз Україна», який послужив підставою для порушення кримінальної справи, не перевірений на предмет достовірності, автентичності, з представників вказаної фірми ніхто не допитувався.

Не будемо продовжувати процес юридичного ґвалтування, влаштованого пану Трачуку колегією суддів, але звернемо його увагу на те, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони контрабанди (ст. 201 ККУ) є прямий умисел особи на її вчинення, що вимагає встановлення особи і обов’язкового з’ясування її психічного ставлення до діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків.

Іншими словами, у невстановленої особи неможливо встановити умисел як одну із форм її вини. Це ази загальної частини курсу кримінального права юридичного вузу, про які відомо кожному студенту такого навчального закладу. Як тоді може «заслужений юрист» управління вказувати у своїй постанові про те, що цитуємо «в умисних діях невстановлених осіб наявні ознаки злочину…».

І таких шедеврів в практиці цього охоронця прав і свобод українських громадян безліч. Прикро не те, що поважний полковник юстиції в разі потреби готовий поставити воза поперед коня, лякає те, що це відбувається на очах молодих слідчих, яким у престижних навчальних закладах тлумачили про принцип верховенства права, про необхідність дотримання вимог Конституції та законів України в службовій діяльності, а на практиці вони бачать зовсім інше. І дай бог їм правильно зорієнтуватися в своїх керівниках. Тут багато чого залишилось поза увагою, а саме: пропажа вилучених предметів (Тойота Ландкрузер) контрабанди та речових доказів (документальних матеріалів) у інших кримінальних справах. Куди лише дивилось керівництво та ВБшники управління. Також не згадали за «кришування» контрабандних потоків із використанням можливостей своїх кумів та злочинних зв’язків у митних органах. Недарма по жодній із усіх розслідуваних слідчим відділом управління кримінальних справ за ст. 201 КК України («контрабанда») слідчі ні разу не встановили можливу причетність до злочину співробітників митних органів. Зате друзів у Трачука серед митників та контрабандистів з кожним роком все більше й більше. Далі буде…

За матеріалами http://ord-ua.com