Середа, 29 березня 2017p.

Фірташ Дмитро Васильович

Він - один з найбільш таємничих багатіїв Україні. До недавніх пір інтерв'ю давав вкрай рідко (в основному - західним та російським ЗМІ). Лише нещодавно став з'являтися в ефірі українського телеканалу "Інтер", право власності на який з деяких пір приписують йому ж. Судячи з усього, постати перед батомільйонною аудиторією він наважився тільки тому, що інтерес до персони бізнесмена виявився занадто "перегрітий" у зв'язку з його ставленням до скандально відомої компанії "Росукренерго", яка ще недавно контролювала більшу частину газового балансу країни.

Влітку 2006 року журнал "Корреспондент" у рейтингу "30 найбагатших українців" поставив Д. Фірташа на восьме місце. Експерти компанії "Dragon Capital" оцінили його статки в $1,4 млрд. У лютому 2008-го журнал "Фокус" у рейтингу найбагатших українців присудив йому 11-у позицію, нарахувавши активів на $1,71 млрд. У 2010 р. "Кореспондент" поставив Д. Фірташа на 33-е місце зі статком у $354 млн.

Значну частину своїх доходів Д. Фірташ отримував від транзиту російського і середньоазіатського газу в Україну та країни Центральної Європи за допомогою вже згаданого "Росукренерго" (спільне дітище з "Газпромом"), в якому українському бізнесменові належить 45%). Крім того (принаймні, ще недавно), він мав відношення до українських телеканалів К1, К2, "Мегаспорт", баскетбольного клубу "Київ", на матчах якого в столичному Палаці спорту його іноді можна здалеку побачити в VIP-ложі в оточенні відомих політиків і охоронців. У нього також є активи в хімічній галузі і енергетичній інфраструктурі. Крім України, бізнесмен володіє компаніями в Австрії, Угорщині, Німеччині, Італії, на Кіпрі, в Таджикистані, Швейцарії, Естонії.

Народився Д. Фірташ 2 травня 1965 року в селі Синьків Заліщицького району на Тернопільщині. Його мати працювала бухгалтером на цукровому заводі, а батько - водієм. Ділянка з будинком Фірташа знаходиться неподалік від основного русла річки Дністер. Родючий ґрунт давав хазяїнам багатий врожай помідорів, торгівля якими і забезпечувала родині основний прибуток.

Після кожного врожаю Дмитро Фірташ з батьком наймали ГАЗ і возили помідори в Прибалтику (Ригу) або Білорусію. Дешевий бензин і відсутність митних зборів давали більш ніж високі прибутки, які дозволяли родині безбідно жити практично цілий рік. "За сезон можна було купити машину, – згадує Юлій Грабовецький, тесть олігарха. – І незабаром Фірташі таки купили машину – спочатку в них була новенька трійка...".

Односельчани згадують Дмитра Фірташа, як " міцного, повнощокого хлопця", трохи сором'язливого, з тихим характером. Найбільше майбутній олігарх запам'ятався бридливістю. Деякі друзі і родичі дотепер називають олігарха чепуруном.

Єдиним і незаперечним авторитетом Дмитра була мама Марія Григорівна Фірташ (у дівоцтві Вербовина). Енергійна і владна жінка, вона фактично виконувала роль голови сім'ї.

Батько Фірташа Василь Дмитрович особливого впливу на сина не мав, хоча і дуже його любив. Старшого Фірташа знали, як знатного рибалку і відмінного водія. Після тривалої роботи в колгоспі він влаштувався інструктором з автосправи в місцевій школі. Дотримуючись сімейної традиції, Дмитро Фірташ навчився водити вантажівки ще коли він був підлітком.

Коли майбутньому олігархові було сім років, батько потрапив у в'язницю. Повертаючись з роботи, Василь Дмитрович передав керування вантажною машиною своєму другові, завгарові. Прямо перед будинком Фірташів вантажівка наїхала на школяра. Хлопчик помер на місці.

Оскільки путівка на вантажівку була виписана на Василя Фірташа, він, за словами родичів і односельчан, вирішив узяти провину на себе і вигородити завгара. Суд присудив йому до трьох років колонії загального режиму.

У школі Дмитро Фірташ особливим старанням не відрізнявся. Вчився в основному на трійки-четвірки. Ненавидів математику. Зате на уроках фізкультури і вишколу завжди був серед перших.

Після школи Дмитро Фірташ хотів вступити до Залізничного інституту. Але рівень знань майбутнього газового магната для цього був явно недостатнім. Молодий випускник вирішив піти легшим шляхом – вступив до залізничного училища в Червоному Лимані, Донецькій області, на спеціальність машиніст локомотиву.

У 1984 році прямо з училища Дмитра Фірташа забрали в армію. Починав службу в школі сержантів ракетних військ під Котовськом. Через рік був переведений заступником командира взводу у військову частину у Хмельницькому. Закінчив службу старшим сержантом.

Єдина біла пляма армійських років Дмитра Фірташа – нагородження "Орденом бойового червоного прапора". Відразу після служби він кілька разів показував родичам відповідне посвідчення і медаль.

Після армії він ще якийсь час продовжував думати про навчання в інституті, але потім, мабуть, змінив свої плани і заговорив зовсім про інше – про одруження, – розповідає мама бізнесмена Марія Фірташ.

Зі своєю майбутньою першою дружиною – Людмилою Грабовецькою – Дмитро Фірташ познайомився ще в третьому класі. Люся, як її дотепер називають родичі, була з освіченої родини – її батько Юлій Францевич Грабовецький працював директором школи, де вчилися майбутні молодята, а мама в тій же школі викладала математику.

Весілля Фірташа зіграли в лютому в одному з ресторанчиків у Заліщиках. У країні тільки починалося введення сухого закону: на весілля дозволялося запрошувати не більше п'ятдесяти чоловік, з розрахунком – пляшка горілки або шампанського на чотирьох. Щоб зібрати всіх бажаючих, знайшли якогось односельчанина, у якого в той же день був день народження.

Утім, родичі згадують, що не змогли умовити Фірташа випити навіть на власному весіллі. Ще в дитинстві Марія Григорівна покарала сина за те, що випив чарку спиртного. З тих пір і до сьогоднішнього дня Дмитро Фірташ алкоголю не п'є.

Після одруження підростаючий магнат вирішив влаштуватися машиністом у місцеве депо.

– Але в нас тут не було електрифікованих доріг, а працювати на дизелі він не хотів, – розповідає односельчанин Фірташа. – Був великий чепурун! Не хотів, щоб від нього бензином смерділо. Так і говорив.

Розпрощавшись із мрією про кар'єру залізничника, Дмитро Фірташ купив на гроші батьків устаткування для обігріву теплиць і знову зайнявся вирощуванням помідорів.

Коли торгівля помідорами стала невигідною, молодий сім’янин вирішив вирощувати троянди. "Але коли довідався, що це пов'язано з хімією і всілякими добривами, відмовився, – розповідає дядько олігарха Петро Дмитрович. – Мама його і Люся говорили, що не захотів псувати їм здоров'я".

Замість вирощування троянд, майбутній газовий магнат зайнявся розведенням... песців. "Купив десь у Закарпатті штук тридцять маток, і почав торгувати шкурками. По всьому дворі стояли шухлядки, судочки, і вони разом з мамою і дружиною цілий рік за ними доглядали.

Утім, нове господарство приносило досить великий прибуток. Сировину возили продавати в Москву, а офіційна ціна однієї шкурки коливалася в межах 100 доларів.

У період перебудови хутровий бізнес не заладився, і Дмитро Фірташ вирішив перебратися у місто. У 1989 році дядько допоміг йому влаштуватися водієм у пожежне відділення Чернівецької взуттєвої фабрики. Робота не втомлювала – доба через три і не часті виїзди. В цілому він був задоволений новим місцем, а у вільний від роботи час займався дрібною торгівлею.

Нове життя затьмарювала хвороба батька – у середині 89-го лікарі поставили йому діагноз рак легень. Після тривалого лікування йому вирізали праву легеню. У 1991 році Василь Дмитрович помер.

Після смерті батька Дмитро Фірташ якийсь час продовжував працювати пожежником. І можливо, він дотепер би справно ходив на роботу у взуттєву фабрику і їздив на стареньких незграбних ЗІЛах і КамАЗах. Його долю змінив начальник пожежної охорони міста Юрій Костянтинович Гулей.

Це був близький друг родини – добре знав батька олігарха і його дядька Петра Фірташа. Після переїзду Фірташа до міста, Гулей взяв його під своє заступництво.

У середині 1991 року Гулей порекомендував Дмитра Фірташа своїм партнерам Марині Калиновській, її чоловіку Зіновієві і брату Петрові Москалю.
Незабаром Калиновські разом з друзями вирішили відкрити власну фірму. Назву компанії, що стала зародком RosUkrEnergo, придумували поспіхом у ніч напередодні реєстрації. Зупинилися на КМІЛ – абревіатурі від "Калиновська Марина і Любов". Причому останнє слово не з романтичних міркувань, а на честь близької подруги Марини – Люби Свиняко.

Газ в асортименті товарів КМІЛ з'явився значно пізніше. Починали все з тих самих консервів, соків і цукру. А перші великі гроші заробили на початку 1992 року на сухому молоці.

Це була перша угода, у якій Дмитро Фірташ і Марина Калиновська працювали в парі. Усе почалося з розповіді спільного знайомого Марини і Юрія Гулей про те, що в Узбекистані є людина, готова купити велику партію сухого молока. Зв'язки найшлися швидко. Друг Гулей працював директором "Укрм’ясомолторг" у Хмельницькій області, а гроші позичили в знайомого Зіновія Калиновського, який працював у місцевому "Лісбанку".

У силу службового становища сам Гулей побоявся їхати і домовлятися про комерційне постачання молока. На переговори відправилися Дмитро Фірташ і Марина Калиновська.

Розростаючись, бізнес Калиновських поступово ставав спільним. Фірташ витиснув з оточення Марини і її чоловіка, і брата. На переговори Калиновська все частіше брала з собою молодого перспективного ділка.
Торгівля овочепродуктами поступово переросла в невелике виробництво. Партнери купили маленький консервний завод і відкрили ще одну фірму, яка займалася транспортними перевезеннями. У тому числі маленька транспортна компанія була зареєстрована в Німеччині.

Перлиною загального бізнесу став ресторан "Європейський". Стараннями директора Петра Москаля в заклад приїжджали виступати багато зірок російської й української естради – Валерій Сюткін, Таїсія Повалій, Наталя Корольова... Саме тут в 1996 році Дмитро Фірташ був важко поранений необережним пострілом місцевого бандита.

Якби не спритність Олега Пальчикова, який опинився поруч, рана Дмитра Фірташа могла б виявитися фатальною. Правда, до того моменту в Чернівцях Пальчикова, який зараз має багатомільярдний бізнес і величезні газові потоки RosUkrEnergo, вже знали як досить неблагонадійного партнера.

Але через якийсь час Олег Пальчиков і Дмитро Фірташ знайшли набагато вигідніший ґрунт для співробітництва, ніж торгівля дешевими соками. Майбутні колеги по газу починали з торгівлі горілкою.

У 1995 році у Дмитра Фірташа виникли серйозні проблеми з правоохоронними органами. Майбутнього газового монополіста підозрювали в контрабанді.


У середині 1996 року Марина Калиновська і Дмитро Фірташ вирішили вивезти обидві родини на ПМП до Німеччини. Родичі з обох боків стверджують, що виїжджали по так званій "єврейській лінії".
Треба відзначити, що для Чернівців, де знаходилося одне з найбільших поселень євреїв у країні, подібний привід для виїзду, тим більше до Німеччини, був звичною справою.
 
Але у випадку з родинами Калиновських і Фірташей була одна істотна складність – із семи членів двох родин документально підтвердити приналежність до єврейської національності могли тільки троє: чоловік Марини – Зіновій і двоє його синів Сергій і Сашко. У Німеччині протягом року обидві родини, Калиновських і Фірташей, жили в одній квартирі. До остаточного оформлення документів дітей відправили до школи.

У 1993-му вийшов на туркменський ринок, проте у туркменської сторони не було вільних грошей, і вона запропонувала газ. У Туркменістані познайомився із земляком-бізнесменом Ігорем Бакаєм, у якого була квота на постачання газу в Україні і якому потрібно було блакитне паливо. Так вишикувалася схема "газ в обмін на продовольство". Потім, за словами Д. Фірташа, І. Бакай пішов зі сцени, і з часом він продовжив аналогічну співпрацю з крупним російським газотрейдером "Ітера". Після ослаблення позицій "Ітери" (в результаті зміни керівництва "Газпрому") зміг зайняти її місце у відносинах з російським газовим монополістом з транспортування середньоазіатського газу (за допомогою створеної в 2002 році компанії "EuralTransGas"). Як говорить, це стало можливим завдяки хорошому знанню українського ринку і напрацьованим зв'язкам в Ашгабаті. Через що розгорівся навколо "Eural TG" скандалу (через підозри у зв'язках з відомим міжнародним кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем) компанію влітку 2004-го довелося "прикрити". На зміну прийшло знов створене "Росукренерго", до появи якої, як стверджують деякі політики і експерти, приклав руку тодішній голова "Нафтогазу Україна", екс-міністр палива і енергетики України Юрій Бойко.

"Головна ідея" Росукренерго "- створити інвестиційний механізм для розширення потужностей з транзиту газу із Середньої Азії", - говорив Д. Фірташ. А у зв'язку зі зростанням вартості газу бізнесмен розмірковував: "Якщо Україна хоче бути реально незалежною країною, вона не може ні в кого просити преференцій і повинна звикнути до думки, що ціна на газ буде рости до європейської". У той же час, ціла армія українських політиків та експертів наполягала, що "Росукренерго" варто було б прибрати з українського ринку - "за непрозорість і корупційність застосовуваних схем".

Особливо голосно і категорично в хорі критиків пролунав голос Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Власне кажучи, війну "Росукренерго" лідер БЮТ оголосила ще в свій перший прихід на пост глави уряду. Тоді "перебити хребет" РУЕ не вдалося - скоро послідувала відставка Прем'єра. Однак Тимошенко не втомлювалася "штовхати" газового посередника і перебуваючи в опозиції. Після другого пришестя в Будинок уряду активні бойові дії відновилися й укупі зі зміною позицією "Газпрому" на початку 2009-го привели до не втішним для РУЕ наслідків: компанія опинилася виключена зі схем поставок палива в Україні. Російський газовий монополіст перейшов на нібито прямі відносини з НАК "Нафтогаз Україна".

За словами недругів Ю. Тимошенко, її "ненависть" до генерального газового посередника була викликана аж ніяк не неприйняттям корупційності схеми за участю РУЕ, а бажанням повернути на вітчизняний ринок іншого трейдера - наприклад, російську "Ітеру", з якою вона сама мала задоволення працювати в 1990-х. Як би там не було, конфлікт між Тимошенко та Фірташем -"Росукренерго" очевидний. І в ньому сторони виявилися готові на самі жорсткі дії.

Свого часу, крім журналістів і політиків, пильна увага до персони Д. Фірташа проявили і правоохоронці (зокрема, північноамериканські). Приводом для цього послужила інформація про нібито існуючу зв'язку між ним і вже згадуваним бізнесменом з неоднозначною репутацією С. Могилевичем, розшукуваним ФБР і на початку 2008 року арештованим у Москві. В одному з інтерв'ю український мільярдер сказав, що Севу він бачив лише кілька разів у житті, ніколи не дружив з ним і не мав ділових зв'язків, у чому ніби-то зміг переконати Мін'юст США. За словами Д. Фірташа, непорозуміння сталося через те, що свого часу він купив дві іноземні компанії, в яких були засновниками дружини самого Могилевича і його партнера Ігоря Фішермана, також розшукуваного ФБР.

На ряду з торгівлею газом Д. Фірташ почав інвестувати у хімічну промисловість, придбавши підприємства "Таджик Азот" і "Нітроферт", що виробляють мінеральні добрива.

У 2003 році в Угорщині Дмитро Фірташ заснував компанію "EMFESZ", для розвитку газового та енергетичного бізнесу. Через два роки ця компанія отримала ліцензію на продаж природного газу в Польщі. Також він придбав австрійську компанію "Zangas Hoch-und Tiefbau GmbH", що спеціалізується на будівництві газопроводів та інфраструктури.

У 2007 році Д. Фірташ повідомив про створення міжнародної холдингової компанії "Group DF" (GDF, Група Дмитра Фірташа), в якій консолідовані належні йому активи. "Формування GDF відображає намір групи створити зрозумілішу, уніфіковану структуру .., яка забезпечить платформу для доступу до конкурентних фінансових ресурсів для підтримки амбітних планів розширення бізнесу", - йшлося в поширеному з цього приводу прес-релізі. Також у ньому було зазначено, що доходи "Group DF" за даними на 31 грудня 2006 року досягли близько $ 4,6 млрд. У цей час "Group DF" об'єднує активи у сфері хімічної промисловості, енергетики та нерухомості. Процес консолідації активів триває. На підприємствах і компаніях, що входять до складу "Group DF", працевлаштовано понад 25 тис. осіб.

Серед компаній, контрольованих "Group DF", ключову роль грають:

- "Centragas", яка, у свою чергу, володіє 50% акцій швейцарської газорозподільної і газоторгової компанії "Росукренерго";

- "EMFESZ", угорська газоторгова компанія і постачальник енергетичних послуг;
- Австрійська компанія "Zangas", що спеціалізується на будівництві газової інфрастуктури;
- "OSTCHEM Holding", об'єднує групу хімічних підприємств у Східній і Центральній Європі з виробництва мінеральних добрив, органічних кислот, діоксиду титану й кальцинованої соди.

Крім того, Д. Фірташ володіє черкаським заводом "Азот" (в даний час проводить в Україні найбільші обсяги аміачної селітри та аміаку. Підприємство також випускає карбамід, карбамідно-аміачну суміш, а також аміачну воду і сульфат амонію.).Також особисто Фірташ контролює великих виробників мінеральних добрив ВАТ "Рівнеазот","Сєверодонецьке об’єднання "Азот"" і концерн "Стирол".

Навесні 2002 року бізнесмен спробував (безуспішно) пройти до парламенту під N12 списку Всеукраїнського політичного об'єднання "Жінки за майбутнє", опікуваного Людмилою Кучмою, дружиною Президента України. За даними Центрвиборчкому, Д. Фірташ навіть був членом "жінок". Згідно анкеті, на той момент він проживав у Чернівцях і був директором ТОВ "КМІЛ".

Втім, на цьому досліди з політикою не закінчилися. На думку спостерігачів, на останніх парламентських виборах Д. Фірташ брав участь у фінансуванні кампанії Партії регіонів, чим забезпечив включення декілька своїх представників в прохідну частину її списку. А після охолодження відносин між лідером ПР Віктором Януковичем і її головним спонсором Рінатом Ахметовим Фірташ може взяти роль ведучого донора на себе (знову ж таки, з включенням в список на майбутніх виборах). До такого кроку олігарха може підштовхнути, зокрема, не вщухає протистояння з Тимошенко.

Д. Фірташ - голова Об'єднаного руху роботодавців України, співголова Національної тристоронньої соціально-економічної ради при Президентові України, співголова Ради вітчизняних та іноземних інвесторів при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту. Заснував благодійний фонд "DF Foundation".

У липні 1998 року Дмитро Фірташ і Люся полюбовно розлучилися.

19 вересня 2002 року 46-річна Марина Калиновська і 35-річний Дмитро Фірташ уклали офіційний шлюб.
У 2005 році відбулося розлучення, яке супроводжувалося скандалом через спроби пані Калиновської розділити величезне багатство подружжя навпіл. Щоб уникнути втрат, за даними "Української правди", мільярдерові навіть довелося, на час судової тяганини тимчасово передоручити свої активи другу-міністру Ю. Бойко.

Зараз Д. Фірташ одружений, у нього є троє дітей: дочки Іванна (1988 р.н.) та Анна (2005 р.н.), син Дмитро (2007 р.н.).

В останні роки, за повідомленнями ЗМІ, Д. Фірташ велику частину часу проводить за межами України.

За даними сайту Хто є хто в Україні та навколо  www.who.com.ua

Оцінити матеріал:
(4 голосів)


??????, ???????, ????????...

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Нові блоги

Опитування

Чи довіряєте ви Уряду Гройсмана?


Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення