Середа, 16 серпня 2017p.

Справа Фірташа. Частина перша. Справи колгоспні

"Українська правда" серйозно зайнялася розслідуванням особистості Дмитра Фірташа. Про деякі непублічні подробиці його життя вже розповіла мама. За останні місяці УП побувала у місцях, де пройшов становлення олігарх.

Наша мета – не чорний або білий піар, у чому дорікали нам деякі наші читачі, а спроба пролити світло на життя і діяльність найпотаємнішого українського мільярдера.

Допомогти довідатися більше про людину, яка, будучи співвласником компанії-посередника в торгівлі газом між Україною і Росією, фактично знімає вершки з гігантських обертів між двома країнами.

Ми хочемо розібратися, як і чому стала можливою його особиста участь у такій традиційно корумпованій сфері, як торгівля газом. Нам важливо знати, чи є Фірташ самостійною фігурою, або ж він - просто підставна фігура з непоганими бізнесовими якостями?

Перша частина нашої історії про становлення Фірташа починається з місця його народження – село Синьків, Тернопільської області.

Частина перша

Дмитро Фірташ. Справи колгоспні

У центрі Чернівців, на Театральній площі недалеко від однієї з тролейбусних зупинок, у маленькому, майже малюсінькому скверику розташований відомий у місті заклад "Hard Rock".

Колись тут знаходився будинок офіцерів, але в середині 90-х приміщення здали в оренду якійсь фірмі "Альтаір", господиня якого – Марина Калиновська – разом з партнерами відкрила сімейний ресторан "Європейський". "

Дванадцять років тому, вночі 2 січня 1996 року тут прогримів постріл, наслідки якого могли докорінно змінити сучасну історію газових відносин Росії й України. Стріляли у Дмитра Фірташа.

У ту ніч у закладі відзначали день народження чоловіка господині – шанованої в місті людини, колишнього цеховика Зіновія Матвійовича Калиновського.

Свято вдалося на славу – гості багато пили, розповідали анекдоти і хором бажали Зюні довгих років життя. Гості вечірки розійшлися далеко за північ.

Але у залі все ще залишалося кілька запізнілих відвідувачів. Зненацька один з них, відомий кримінальний авторитет Олег Матієго, підняв галас, відмовляючись розраховуватися. Вискочивши на вулицю, він повернувся з пістолетом і почав погрожувати персоналові розправою за завдану йому образу.

Абияк заспокоївши клієнта, директор закладу – брат Марини Калиновської, разом з одним своїм московським товаришем умовили буйного сісти за столик і спокійно поговорити.

"Тільки почали говорити, як у ресторан вривається Дмитро. Очевидно, йому встиг подзвонити цей мій московський друг. Дмитро, злий, у спортивному костюмі з порогу почав наїжджати на цього Матієго, – згадує директор. – А він у таких ситуаціях був дуже різкий хлопець. Сів з нами за стіл і давай репетувати: "Чуєш ти, виродок, стріляй, якщо такий хоробрий! Стріляй, але завтра тобі голову відірвуть!". Я говорю, Дмитро заспокойся, ми з ним домовимося. Ні, говорить, не затикай мені рота і продовжує кричати. А цей – обдовбаний і обкурений, здається, тільки цього і чекав. Дмитро підхоплюється і цей відморозок – БАХ! і стріляє! Дмитро упав, його поранило кудись в область паху. Все навколо залило кров'ю – стіл, стіни, підлогу – все в крові! Всі репетують, в усіх паніка...

Вид крові не налякав тільки того самого московського друга. Він першим підскочив до пораненого, зірвав з нього штани і вставив два пальці у рану, з якої сочилася кров, а пальцями іншої руки заткнув вихідну рану від кулі.

Звали цього гостя Олег Пальчиков. Через одинадцять років його призначать виконавчим директором RosUkrEnergo. А той, кого він у крові доставив в обласну лікарню, стане одним із найзакритіших олігархів нової України.
Дмитро Фірташ і Марина Калиновська. Фото зроблене після того, як Фірташ видужав від поранення

Олігарха і його родичів у цьому краї знають не тільки по газетах. Фірташі – з наголосом на останній склад – за словами односільчан, ще з радянських часів вважаються родиною з великим статком.

Майбутній мільярдер народився 2 травня 1965 року в родині водія і бухгалтера. Ділянка з будинком Фірташа знаходиться неподалік від основного русла річки Дністер. Родючий ґрунт давав хазяїнам багатий врожай помідорів, торгівля якими і забезпечувала родині основний прибуток.

Після кожного врожаю Дмитро Фірташ з батьком наймали ГАЗ і возили помідори в Прибалтику (Ригу) або Білорусію. Дешевий бензин і відсутність митних зборів давали більш ніж високі прибутки, які дозволяли родині безбідно жити практично цілий рік. "За сезон можна було купити машину, – згадує Юлій Грабовецький, тесть олігарха. – І незабаром Фірташі таки купили машину – спочатку в них була новенька трійка...".

Односельчани згадують Дмитра Фірташа, як " міцного, повнощокого хлопця", трохи сором'язливого, з тихим характером. Найбільше майбутній олігарх запам'ятався бридливістю. Деякі друзі і родичі дотепер називають олігарха чепуруном.

Єдиним і незаперечним авторитетом Дмитра була мама Марія Григорівна Фірташ (у дівоцтві Вербовина). Енергійна і владна жінка, вона фактично виконувала роль голови сім'ї. Після закінчення сільгосп-академії велику частину свого життя Марія Григорівна проробила бухгалтером на цукровому заводі.

Батько Фірташа Василь Дмитрович особливого впливу на сина не мав, хоча і дуже його любив. Старшого Фірташа знали, як знатного рибалку і відмінного водія. Після тривалої роботи в колгоспі він влаштувався інструктором з автосправи в місцевій школі. Дотримуючись сімейної традиції, Дмитро Фірташ навчився водити вантажівки ще коли він був підлітком.

Коли майбутньому олігархові було сім років, батько потрапив у в'язницю. Повертаючись з роботи, Василь Дмитрович передав керування вантажною машиною своєму другові, завгарові. Прямо перед будинком Фірташів вантажівка наїхала на школяра. Хлопчик помер на місці.

Оскільки путівка на вантажівку була виписана на Василя Фірташа, він, за словами родичів і односельчан, вирішив узяти провину на себе і вигородити завгара. Суд присудив йому до трьох років колонії загального режиму.

У школі Дмитро Фірташ особливим старанням не відрізнявся. Вчився в основному на трійки-четвірки. Ненавидів математику. Зате на уроках фізкультури і вишколу завжди був серед перших.

Після школи Дмитро Фірташ хотів вступити до Залізничного інституту. Але рівень знань майбутнього газового магната для цього був явно недостатнім. Молодий випускник вирішив піти легшим шляхом – вступив до залізничного училища в Червоному Лимані, Донецькій області, на спеціальність машиніст локомотиву.

Прямо з училища Дмитра Фірташа забрали в армію. Починав службу в школі сержантів ракетних військ під Котовськом. Через рік був переведений заступником командира взводу у військову частину у Хмельницькому. Закінчив службу старшим сержантом.

Єдина біла пляма армійських років Дмитра Фірташа – нагородження "Орденом бойового червоного прапора". Відразу після служби він кілька разів показував родичам відповідне посвідчення і медаль.

У ті роки такої честі удостоювалися за "особливу хоробрість, самовідданість і мужність, виявлені при захисті соціалістичної Батьківщини". Однак у воєнних діях Дмитро Фірташ участі не брав. А за що він міг бути нагороджений Орденом під час мирної служби так і залишається невідомим. Наявність ордена Фірташ особливо не афішує, а від розпитувань рідних відмахується лаконічним "Не можна говорити".

– Після армії він ще якийсь час продовжував думати про навчання в інституті, але потім, мабуть, змінив свої плани і заговорив зовсім про інше – про одруження, – розповідає мама бізнесмена Марія Фірташ.

Зі своєю майбутньою першою дружиною – Людмилою Грабовецькою – Дмитро Фірташ познайомився ще в третьому класі. Люся, як її дотепер називають родичі, була з освіченої родини – її батько Юлій Францевич Грабовецький працював директором школи, де вчилися майбутні молодята, а мама в тій же школі викладала математику.

Цікаво, що самому просити руки майбутньої дружини в її батька Дмитро Фірташ не зважився, і послав маму.

– Ми були знайомі вже багато років. Я його знав з дитинства і був дуже здивований, коли довідався, що він посоромився прийти до мене сам, – згадує батько Людмили, – Прийшла Марія Григорівна і не церемонячись говорить: "Ну що, будемо сватами?". Я подумав, кохання є кохання, навіщо їм заважати – потім усе життя буду плакати.

Зараз Юлій Францевич про своє рішення не шкодує. Родинні стосунки з олігархом мають небагато мінусів. Щоправда щоб поговорити з зятем доводиться телефонувати на мобільний його охоронцеві.

Весілля Фірташа зіграли в лютому в одному з ресторанчиків у Заліщиках. У країні тільки починалося введення сухого закону: на весілля дозволялося запрошувати не більше п'ятдесяти чоловік, з розрахунком – пляшка горілки або шампанського на чотирьох. Щоб зібрати всіх бажаючих, знайшли якогось односельчанина, у якого в той же день був день народження.

Утім, родичі згадують, що не змогли умовити Фірташа випити навіть на власному весіллі. Ще в дитинстві Марія Григорівна покарала сина за те, що випив чарку спиртного. З тих пір і до сьогоднішнього дня Дмитро Фірташ алкоголю не п'є.

Після одруження підростаючий магнат вирішив влаштуватися машиністом у місцеве депо.

– Але в нас тут не було електрифікованих доріг, а працювати на дизелі він не хотів, – розповідає односельчанин Фірташа. – Був великий чепурун! Не хотів, щоб від нього бензином смерділо. Так і говорив.

Розпрощавшись із мрією про кар'єру залізничника, Дмитро Фірташ купив на гроші батьків устаткування для обігріву теплиць і знову зайнявся вирощуванням помідорів.

Коли торгівля помідорами стала невигідною, молодий сім’янин вирішив вирощувати троянди. "Але коли довідався, що це пов'язано з хімією і всілякими добривами, відмовився, – розповідає дядько олігарха Петро Дмитрович. – Мама його і Люся говорили, що не захотів псувати їм здоров'я".

Замість вирощування троянд, майбутній газовий магнат зайнявся розведенням... песців. "Купив десь у Закарпатті штук тридцять маток, і почав торгувати шкурками. По всьому дворі стояли шухлядки, судочки, і вони разом з мамою і дружиною цілий рік за ними доглядали. Звірят Фірташі убивали електричним струмом тут недалеко на одній фермі", – згадує Юлій Францович.

Зважаючи на все, родина Фірташів дійсно була більш ніж забезпеченою – одна самка песця на той момент коштувала близько тисячі карбованців. У 1980-х роках тридцять тисяч карбованців водилися не в кожній сільській родині.

Утім, нове господарство приносило досить великий прибуток. Сировину возили продавати в Москву, а офіційна ціна однієї шкурки коливалася в межах 100 доларів.

У період перебудови хутровий бізнес не заладився, і Дмитро Фірташ вирішив перебратися у місто. У 1989 році дядько допоміг йому влаштуватися водієм у пожежне відділення Чернівецької взуттєвої фабрики. Робота не втомлювала – доба через три і не часті виїзди. В цілому він був задоволений новим місцем, а у вільний від роботи час займався дрібною торгівлею.

Нове життя затьмарювала хвороба батька – у середині 89-го лікарі поставили йому діагноз рак легень. Після тривалого лікування йому вирізали праву легеню. У 1991 році Василь Дмитрович помер.

Після смерті батька Дмитро Фірташ якийсь час продовжував працювати пожежником. І можливо, він дотепер би справно ходив на роботу у взуттєву фабрику і їздив на стареньких незграбних ЗІЛах і КамАЗах. Його долю змінив начальник пожежної охорони міста Юрій Костянтинович Гулей.

Це був близький друг родини – добре знав батька олігарха і його дядька Петра Фірташа. Після переїзду Фірташа до міста, Гулей взяв його під своє заступництво.
– Хлопець він був непоганий. Кмітливий, не палив, не пив, – згадує друг родини. – Було тільки одне. Через якийсь час почали помічати, що він займається торгівлею гамашами (валянки з калошами), які виготовляв завод. Перекине вночі через паркан п'ятдесят-шістдесят пар, а вранці виїжджає, забирає і продає. Якось його на цьому й зловили. Дзвонять мені о третій годині ночі, запитують: "Ваш брат Фірташ? Він тут у нас у КПЗ". Я приїхав, його випустили – начебто, справа дрібна. Після цього в нас була жорстка розмова, і він начебто все зрозумів.

Щоб уберегти підопічного від подібних непорозумінь, Юрій Гулей видав йому бордову шістку і долучив до торгівлі цукром і бензином. "Він швидко ввійшов у курс справи і виявляв неабияку ретельність, – розповідає колишній начальник міської "пожежки". – Взагалі він був дуже впертим. Якщо треба було, міг поїхати заради заробітку навіть у Самару".

У середині 1991 року Гулей порекомендував Дмитра Фірташа своїм партнерам Марині Калиновській, її чоловіку Зіновієві і брату Петрові Москалю.

Сімейний підряд спеціалізувався на торгівлі консервацією і соками. Колишній цеховик Чернівецького побутового комбінату Зіновій Калиновський знав цю справу ще з глибоких радянських часів.

Ще наприкінці сімдесятих, коли Дмитро Фірташ безтурботно пас корів на пагорбах Заліщиків, Калиновський вже щосили напівлегально робив бляшані кришки, а під час врожаїв брав в оренду міні-заводи, консервував огірки і помідори і великі партії переправляв у продаж на Урал.

Марина Калиновська (у дівоцтві Москаль), випускниця Чернівецького університету довгий час знаходилася в тіні чоловіка. Але наприкінці 80-х Зіновій отримав важку травму ноги і не зміг продовжити активну діяльність. У родині росли двоє синів, яких треба було якось годувати, і Марина влаштувалася банщицею в сауні готелю "Черемош". Співробітники готелю, які залишилися ще з тих часів, відзиваються про неї як про грубу, тверду жінку з важким характером.

Проробивши в сауні менше року, Марина вирішила скористатися зв'язками чоловіка і пішла працювати у приватний сектор. У цей час і відбулося знайомство з Дмитром Фірташем.

– Гулей часто про нього розповідав, хвалив, як розумного і впертого хлопця, – згадує брат Калиновської Петро Москаль. – А потім якось привів його і попросив до чогось його прилаштувати. Але перший час ніхто до нього серйозно не ставився, так, давали якісь дрібні доручення...

Незабаром Калиновські разом з друзями вирішили відкрити власну фірму. Назву компанії, що стала зародком RosUkrEnergo, придумували поспіхом у ніч напередодні реєстрації. Зупинилися на КМІЛ – абревіатурі від "Калиновська Марина і Любов". Причому останнє слово не з романтичних міркувань, а на честь близької подруги Марини – Люби Свиняко.

Але газ в асортименті товарів КМІЛ з'явився значно пізніше. Починали все з тих самих консервів, соків і цукру. А перші великі гроші заробили на початку 1992 року на сухому молоці.

Це була перша угода, у якій Дмитро Фірташ і Марина Калиновська працювали в парі. Усе почалося з розповіді спільного знайомого Марини і Юрія Гулей про те, що в Узбекистані є людина, готова купити велику партію сухого молока.

Зв'язки найшлися швидко. Друг Гулей працював директором "Укрм’ясомолторг" у Хмельницькій області, а гроші позичили в знайомого Зіновія Калиновського, який працював у місцевому "Лісбанку".

У силу службового становища сам Гулей побоявся їхати і домовлятися про комерційне постачання молока. На переговори відправилися Дмитро Фірташ і Марина Калиновська.

Як видко, тоді майбутні партнери і придивилися один до одного. Марину й у роботі, і в житті завжди приваблювали тихі стримані чоловіки. Сама ж Калиновська своїм твердим і трохи грубим характером була схожа на матір Дмитра Фірташа.

Це був перший і останній раз, коли Фірташ супроводжував Марину як водій.

Щоправда, ця ж історія в переказі Дмитра Фірташа в інтерв'ю Financial Times, виглядає куди більш героїчною. Мабуть, випадково, у публікації в британській газеті він помилиться в роках і припише весь успіх угоди особисто собі. "У 1988-1989 р. нам вдалося провернути дійсно велику справу. Один із моїх приятелів, що жив в Узбекистані, запропонував поставити туди дефіцитне тоді сухе молоко, пообіцявши добре заплатити. Я переконав директора заводу — виробника сухого молока продати мені 4000 т і позичив на це 5 млн. карб. у свого друга-банкіра. Він дав мені ці гроші під чесне слово. Я відправив в Узбекистан сухе молоко…"

У цьому ж інтерв'ю Дмитро Фірташ стверджує, що саме тоді він заробив "дуже великі для Чернівців гроші" і вже в 1990-1991 році переїхав торгувати продовольством у Москву.

Насправді, ще до середини 1992 року він продовжував їздити на старій бордовій шістці Юрія Гулея, і в нього тільки починалася кар'єра в КМІЛ. У серпні 1992 року він був призначений заступником директора із комерційної частини фірми, а з листопада того ж року працював на посаді комерційного директора із заробітком у 20 000 карбованців (близько $123). До речі, точно такий же заробіток був у Зіновія Калиновського, який працював директором із виробничої частини.

За словами співробітників КМІЛ, вже під кінець року тандем Марини і Дмитра був настільки згуртованим, що сказати, хто ким керував, було складно. Це визнають і родичі Марини Калиновської, і друзі Дмитра Фірташа.

Розростаючись, бізнес Калиновських поступово ставав спільним. Фірташ витиснув з оточенняМарини і її чоловіка, і брата. На переговори Калиновська все частіше брала з собою молодого перспективного ділка.

Торгівля овочепродуктами поступово переросла в невелике виробництво. Партнери купили маленький консервний завод і відкрили ще одну фірму, яка займалася транспортними перевезеннями. У тому числі маленька транспортна компанія була зареєстрована в Німеччині.

Перлиною загального бізнесу став ресторан "Європейський". Стараннями директора Петра Москаля в заклад приїжджали виступати багато зірок російської й української естради – Валерій Сюткін, Таїсія Повалій, Наталя Корольова... Тут же в 1996 році Дмитро Фірташ був важко поранений необережним пострілом місцевого бандита.

Якби не спритність Олега Пальчикова, який опинився поруч, рана Дмитра Фірташа могла б виявитися фатальною. Правда, до того моменту в Чернівцях Пальчикова, який зараз має багатомільярдний бізнес і величезні газові потоки RosUkrEnergo, вже знали як досить неблагонадійного партнера.

– Колись я працював у центральному ресторані в Норильську, за полярним колом. Олег Пальчиков і його друг Юра Аристов дуже любили, як я співаю, і часто приходили послухати. Так ми і подружилися, – розповідає брат Марини Калиновської. – Коли КМІЛ трохи піднявся, я про них і згадав. Олег тоді вже жив дуже і дуже пристойно, не порівняти з нами. Він їздив на 500-му Mercedes, вся Москва була обклеєна фотографіями його дружини Олени, вона працювала фотомоделлю. У нього в квартирі я вперше побачив джакузі і був у шоці від того, що туди пісяла кішка.

У цілому, Олег вселяв довіру, і ми уклали угоду про постачання на 150 тисяч доларів фруктових соків. Товар ми відправили, але виявилося, що немає ні тієї фірми, адресу якої нам дали, ні того офісу. Олег нас просто кинув і грошей так і не повернув!

Але через якийсь час Олег Пальчиков і Дмитро Фірташ знайшли набагато вигідніший ґрунт для співробітництва, ніж торгівля дешевими соками. Майбутні колеги по газу починали з торгівлі горілкою.

У 1995 році у Дмитра Фірташа виникли серйозні проблеми з правоохоронними органами. Майбутнього газового монополіста підозрювали в контрабанді.

Чи були у слідства об'єктивні причини для цього, невідомо. Друзі розповідають, що за Дмитром Фірташем досить довго стежили. "Він заходив до ресторану "Європейський", потім під якимсь приводом ішов у підсобку, а звідтіля виходив через чорний вихід", – розповів УП колишній співробітник закладу.

Але всі ці хитрування не допомогли. Влітку 1995 року Дмитро Фірташ був арештований за підозрою у контрабанді великої партії спирту.

Відразу звільнити партнера по бізнесу Марині Калиновській не вдалося. Складність полягала в тому, що справу одночасно вели і міліція, і прокуратура, і СБУ. Домовитися з усіма було нелегко, хоча в хід ішли всі засоби.

За розповіддю друзів, витягти його з ізолятора допоміг випадок.

– Ми робили все, щоб якось посадити за один стіл і цього міліціонера, що вів справу, і слідчого з прокуратури, і відповідального за справу зі СБУ. Намагалися пролізти до цих держиморд через найвищі кабінети, а допомогла нам людина зовсім не того масштабу, – посміхається один зі співучасників звільнення Дмитра Фірташа. – Був у мене тут недалеко друг, голова колгоспу. І до нього часто приїжджали високі гості, пригощалися, спілкувалися як тоді було заведено у великих чиновників. І випадково виявилося, що він знає всіх їх трьох!

В один із вечорів у будинку цього голови колгоспу зібралися представники слідства від міліції, прокуратури, СБУ. Як і чим друзі і родичі умовили відпустити Дмитра Фірташа, так і залишилося невідомим.

Зараз тільки розповідають, що і привселюдно, і на тій зустрічі найкатегоричнішим був представник МВС – начальник обласного управління у боротьбі з організованою злочинністю Іван Миколайович Мирний. "Він прямо говорив, що Дмитро не вийде ніколи!" – згадує один із учасників тих подій.

Але починаючого олігарха все-таки випустили, а справу закрили за недоведеністю. У СІЗО він провів три місяці.

А через деякий час той самий Іван Мирний став начальником особистої охорони співвласника RosUkrEnergo. На день народженнях і інших святах принципового екс-голову УБОЗ області запрошують за стіл, де він гордо сидить поруч зі своїм колишнім підслідним.

За матеріалами сайту «Українська правда» http://www.pravda.com.ua

Оцінити матеріал:
(2 голосів)


??????, ???????, ????????...

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Галицька верстка

Нові блоги

Опитування

Які політичні партії ви підтримуєте?
БПП Солідарність - 0%
Фронт Змін - 2.3%
Батьківщина - 9.3%
Самопоміч - 16.3%
Радикальна партія - 0%
Свобода - 9.3%
Опозиційний блок - 2.3%
Наш край - 0%
Народний контроль - 0%
Рух нових сил - 0%
ДемАльянс - 0%
Громадянська позиція - 0%
Інші партії - 4.7%
Не підтримую жодної партії - 55.8%
Всього голосів: 43

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення