Буковинська правда: Суспільно-політична газета Чернівецької області

Незважаючи на численні проблеми, наша країна все ж приваблює до себе зацікавлені погляди з-за океану. Певно, з такої відстані краще видно наш невикористаний потенціал. Оскільки найбільшим нашим потенціалом є українські чорноземи, то й не дивно, що саме наша земля стала ласим шматком для доброзичливих американців. На жаль, щодо щирості прагнень іноземців у наших людей виникають сумніви. Довіряй, а на рідну землю не пускай! Так на нещодавній презентації проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Агроінвест» йшлося про перспективу сільського господарства України. Американські експерти розібрали на дрібні запчастини всі наші законодавчі, економічні і соціальні проблеми – і розробили чіткий план з їх усунення. Але як відреагували наші співвітчизники?...



Отож спершу розберемося, що це за проект такий USAID «Агроінвест». Основна мета проекту, який на Україні очолює англієць Деніел Темен, – сприяння розвитку сільського господарства України та підвищення конкурентоспроможності агробізнесу незалежно від організаційно-правової форми та масштабів виробництва. Крім того, проект ставить за мету сприяти зміцненню експортного потенціалу України як учасниці глобальної ініціативи із забезпечення продовольчої безпеки. Експерти проекту USAID «Агроінвест» підрахували, що обсяг незадоволеного попиту на фінансування в аграрному секторі України щороку перевищує 7 млрд. доларів США, з яких 2,6 млрд. потрібні для забезпечення посіву та збору врожаю. У ході проекту передбачається розбудова ринкової інфраструктури зі створенням гуртових ринків, де можна б було кожному охочому збути свою продукцію. Проект також покликаний допомогти українським селянам краще розуміти та захищати свої права на землю і продумано розпоряджатися своєю власністю для зміцнення добробуту власних сімей та України в цілому.
Так солодко, що виникає запитання: невже всі африканські діти, які голодують, вже нагодовані, що американці взялися за добробут нашої країни? Скептики кажуть, що просто невикористаний потенціал африканських країн підходить до завершення, і тому вони шукають новий плідний грунт для своїх «зелених». Але не забігатимемо наперед.
Отже, для більшої переконливості нас з вами трохи тицьнули носом в існуючі проблеми. Перша проблема – це земельне законодавство. Що тут скажеш, сьогодні на землі сільськогосподарського призначення накладений мораторій, який триватиме аж до січня 2013 року. Мета цього заходу досить двозначна. З одного боку, це ніби суперечить існуючим положенням Земельного кодексу, оскільки, маючи Державні акти на землю, люди не вправі в повній мірі розпоряджатися нею. Так, менеджер з комунікацій та освітніх кампаній проекту Марина Зарицька розповідає: «Ми вже протягом певного часу досліджуємо існуючу ситуацію із земельними паями. Існує ще досить велика частка людей, які з тих чи інших причин не користуються своїми паями. Але проблеми є й у тих, хто має на руках акт на право власності. Люди не достатньо інформовані про те, як розпоряджатися своєю землею, вони підписують зовсім не вигідні орендні угоди. Так, нам відомий випадок, коли орендатор розраховувався з власником паю трунами! Чи це не свідчить про вкрай негативну ситуацію в цій сфері?». Інша проблема, коли власники несвідомо підписують довгострокові угоди, навіть не підозрюючи про це. Власник паю пан Юрій на запитання, чи уважно він перечитав угоду оренди, відповів : «Всі підписували, і я підписав».
Тож тут відкривається інший бік накладення мораторію: якщо люди не можуть розумно землю в оренду здати, що ж буде коли дати дозвіл на продаж? Тому, поки не ухвалять відповідні реформи про убезпечення наших з вами земель від нас самих і не сформують нормального ринку земель, про зняття мораторію й мови бути не може. Але власне, зараз ситуація є у замороженому стані і відкладена у довгий ящик невирішених питань.
Друга велика проблема – це відсутність кредитування сільгоспвиробника. З існуючих 176 банків, лише 10-20 кредитують цю сферу. «Хто сьогодні є постачальниками кредитних ресурсів сільгоспвиробників – банки, кредитні спілки і певний вид кредитних ресурсів надають постачальники матеріальних ресурсів у вигляді насіння, міндобрив та іншого. Дослідження роботи банків показують відсутність необхідного підходу до співпраці з малими сільгоспвиробниками, тобто для звичайного селянина доступ до кредитування майже закритий. Гроші банків надто дорогі, процедури надто складні і довгі. Тому навіть ці 6% кредитного портфелю припадають на великих сільгоспвиробників, трейдерів, постачальників і т.д. Щодо кредитних спілок, то, як відомо, сьогодні до них надто низька довіра. Обмеженість джерел коштів і короткі терміни з високими процентами унеможливлюють таку співпрацю. Щодо надання певних короткострокових кредитів постачальниками ресурсів, то це зазвичай товарні кредити. Це працює досить ефективно, але це, на жаль, не їхня спеціалізація. Тому потрібно або зв’язати постачальників з банками, які б виконували свою функцію, або допомогти у створенні відповідних кредитних інструментів», – ділиться спеціаліст з агрокредитування Наталя Ільїна.
Правду кажучи, нічого нового нам не відкрили, ми прекрасно усвідомлюємо нашу кредитну ситуацію, тому намагаємося обходити її стороною. Звісно, той факт, що американці так детально дослідили нашу ситуацію, власне, і не подобається нашим людям. Дехто відкрито заявляє: «А яке вам, власне, діло до наших проблем? Не потрібно нам вашої допомоги. Американські ремісники!». Загалом для того, щоб усвідомити наш потенціал, наведу певні цифри. В Україні сконцентровано 40% чорноземів. Загальна кількість ріллі становить 26 млн. га. За різними даними, 7-8 млн. га – це паї, які сьогодні не обробляються. Йдеться про паї, що не були передані в оренду, або власники з різних причин їх не обробляють. Статистика каже, що 6,8 мільйона селян набули права на земельну частку (пай). Але видано 6,5 мільйона державних актів власникам земельних паїв. Тобто є певна частка так званих невитребуваних паїв, коли вони виділені, але не оформлено права власності. Так, згідно з даними Чернівецького Держкомзему, 189,9 тис. громадян набули право власності на пай, державні акти виготовлено для 169,4 тис. громадян, тобто ще близько 20 тис. чернівчан не мають прав на власні частки. В загальному по Україні до продажу можуть бути запропоновані 11%, або 2,7 млн. га. Ціна за 1 га коливається від 2400 до 7000 грн. (для порівняння, в Німечиннні 1 га коштує 18 тис. євро, а в Голландії – 70 тис. євро). Тепер розумієте, що так цікавить іноземних інвесторів і чим нам потрібно розумно розпорядитися? Я маю на увазі – здавати на найвигідніших умовах і продавати за найвищими цінами.


Чи означає вищенаведене, що потрібно відмовитися від пропонованої співпраці з американцями? Чи варто брати приклад з наших доброзичливців і вивчити всі «за» і «проти» і тоді приймати логічні рішення, як це завжди роблять розумні люди, які себе поважають. Адже ми вже жили в країні, де через упертість її керівників доводилося заново винаходити колесо. Тому коли та країна лишилася в минулому, а ми дістали бажану незалежність, виявили, що відстали в часі років на 50. Згадаймо історію: після війни американці пропонували європейським країнам грошову допомогу, яку наші комуністичні вожді не захотіли прийняти, зачинивши нас у розгромленій країні без прав і можливостей. Чи не здається Вам, що ми знов повторюємо старий досвід? Це не світ нас не приймає – це ми його не впускаємо в свою країну. Причина банальна – страх і незнання.


1.Якщо зняти мораторій, іноземці скуплять всі землі за копійки.
Що ж, цілком логічний страх, якщо не одне «але». Якщо попит перевищує пропозицію, ціни піднімаються вгору. Тобто, знаючи зацікавленість іноземців і ціни в сусідніх державах, ми зробимо цінністю те, що сьогодні не ціниться. А крім того, не всі захочуть продавати свої наділи. Щоправда, нашим людям дійсно потрібно приділити більше уваги з вивчення своїх прав.

2. Великі іноземні компанії сіятимуть культури, що виснажуватимуть наш грунт. Зазвичай такі фірми укладають довгострокові угоди оренди, а відповідно захочуть, щоб земля приносила максимум прибутку. Так, справді деякі культури (ріпак, соняшник) можуть знищити грунт за два-три роки. Навіщо ж орендатору платити за наступні роки користування неродючою землею? А тим більше, якщо земля – їхня власність?

3. Іноземці вивезуть українські чорноземи на свої неплодючі грунти. Кмітливі німці під час Другої світової війни вивозили наш грунт і під керівництвом досвідчених агрономів покривали ними неродючі землі Німеччини, однак під впливом клімату і інших факторів вони деградували та втратили свої властивості. Втім, розмови про те, як знімається і вивозиться родючий покрив з українських грунтів, – це не вигадка, а реальність, хоча здебільшого такі дії робляться не іноземцями, а нашими з вами співвітчизниками! Тому варто задуматися про те, що, перш ніж шукати проблему «там», слід знайти й викоренити її тут.

4. Іноземці заберуть наші робочі місця, залишивши нас без заробітку. Якщо брати до уваги проект USAID «Агроінвест», то його основна мета – зробити з наших селян грамотних фермерів, які вправі вирішувати – продавати, здавати в оренду чи самому обробляти свою землю. Крім того, ще однією ціллю є створення гуртових ринків, де селяни могли б збувати виготовлену продукцію. Тож можна припустити, що, якщо буде, на чому виростити, де взяти фінансову допомогу і де збути плоди своєї праці, питання продажу земель розглядатиметься інакше. Замість великих агрокорпорацій, переважатимуть дрібні сільгоспвиробники, які згодом зможуть об’єднуватись у спілки і гідно конкурувати на ринку.

Деніел Темен, керівник проекту USAID «Агроінвест». 
Працює на Україні з 1990 року. Очолює цей проект вже майже 7 місяців.
– Чи бачите Ви перспективу проекту USAID «Агроінвест» після проведеної роботи в Україні?
– Коли ми приїжджаємо презентувати наш проект в міста України, більшість людей намагається триматися досить стримано, не висловлюючи справжньої думки щодо проекту. Щодо Західної України, то хочеться пыдкреслити відкритість людей, вони не бояться висловлювати свою думку, навіть якщо вона критична. І це я поважаю, адже це говорить, що їм не байдужа доля їхньої землі. Щодо проекту, то, звісно, не все вдасться зробити. Однак за 5 років, відведених на його роботу, думаю, певні його цілі вдасться втілити в життя.