Середа, 26 вересня 2018p.

Георгій МАНЧУЛЕНКО:Потрібно боятися тих, хто «світить» у очі

Цього разу в нас у гостях народний депутат України II, III, IV скликань. Офіцер повітрянодесантних військ. Заступник начальника експедиції «Україна – Північний полюс-2000». Голова Чернівецької обласної організації політичної партії «За Україну!» Георгій Манчуленко.

– Де Ви народилися та хто Ваші батьки?
– Народився в селі Митків, зараз це Заставнівський район, тоді це був Кіцманський район. Чудове наддністрянське село. Коли його згадую, стає світліше на душі. Батьки – прості люди. На жаль, їх уже немає. Мати працювала в колгоспі. Батько – робітником на промисловому виробництві в Чернівцях. Є в мене ще старший брат і сестра.

– Розкажіть про якийсь цікавий випадок з Вашого життя.

– На нашому подвір’ї ріс великий горіх. Мені тоді було років 5. Я, будучи непосидючою дитиною, заліз на цей горіх, оскільки хотів бути ближче до неба. А от злізти не зміг. Кричав на всю околицю, допоки сусід не почув і допоміг спуститися на землю. Було ще багато різних випадків, але цей випадок запам’ятався найбільше. До речі, з того часу в мене сформувалася любов до неба.
Я ніколи не відривав очей від неба, оскільки за Дністром тоді було багато авіаційних частин. Літали вдень і вночі. Тому і найбільшою мрією мого дитинства було те, що я хотів стати військовим льотчиком. І тільки льотчиком-винищувачем. Я вперто йшов до цієї мети. Вчився на «відмінно». Займався спортом. Кілька разів вступав у військове льотне училище. Також вступав в Кіровоградське училище цивільної авіації. Однак через різні причини мені так і не вдалося здобути цей фах. Щось не зовсім медикам подобався. Згодом фахівці мені говорили, що такі претензії мали під собою грунт 50% на 50%. На жаль, медики обрали половину зі знаком «мінус». Зате дещо пізніше став офіцером повітрянодесантних військ. Небо мені не давало спокою, тому став парашутистом.

– Розкажіть про Вашу дружину, дітей.
– Дружина Галина за освітою хімік. Закінчувала також Чернівецький університет. Працювала довгий час за спеціальністю. Донька Оксана зараз закінчила другий курс за спеціальністю «Міжнародні відносини». Вчиться дуже добре. Заочно навчається на юридичному факультеті. Вільно володіє французькою мовою і спокійно спілкується англійською.


– Де Ви навчалися та яка Ваша трудова діяльність?

– На «відмінно» закінчив Вікнянську школу. Оскільки не вступив до льотного училища, то через часові рамки подав документи в ТУ №3 (м. Чернівці), яке закінчив з червоним дипломом і отримав спеціальність слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і автоматики III розряду. Пізніше вступив до Чернівецького держуніверситету на інженерно-оптичний факультет. Потім служив офіцером у славних повітрянодесантних військах. Пізніше працював на заводі «Гравітон» інженером-технологом, потім – завідувачем одного з відділів в Чернівецькій облдержадміністрації. Активно працював на роботі в Чернівецькій крайовій організації Народного руху України. В 1994 році обраний народним депутатом України. Ставав ним ще двічі – у 1998 та в 2002 роках.

– Хто або що вплинуло на формування Вашої особистості?

– Звісно, батьки. Незважаючи на те, що вони були простими людьми, виховання мені дали добре. Також у кожної людини є доля, що формується якоюсь вищою силою. Ця сила кожну людину направляє в житті. Я любив небо, і це дитяче захоплення дало певний відбиток на мій характер. Постійна фізична підготовка за будь-якої погоди загартовувала мій характер. Так йшов до своєї мети. Це мене сформувало як цілісну особистість. Мені дивно, коли люди не ставлять собі мету в житті. Але я не сприймаю людей, які йдуть по трупах заради досягнення своєї мети. Добиватися поставленого потрібно з урахуванням своїх можливостей і здібностей.

– Хто для Вас є прикладом у житті?

– Батьки є прикладом, оскільки я певний час виховувався в їхньому оточенні. Також космонавти, я ними захоплювався. Мені хотілося бути схожим на них і на тих, які були причетними до цієї професії, що пов’язана з підкоренням небес. І в прямому, і в переносному розуміннях. Тому багато з цих людей були кумирами, і я рівнявся на них.

– Чи маєте Ви власний чи сімейний бізнес?

– Ні, не маю.

– Чи маєте квартиру?

– Трикімнатна квартира в Чернівцях дісталася моїй дружині у 2005 році в спадок від її батьків. У селі Митків є скромне родинне обійстя, де ми інколи відпочиваємо і працюємо в городі та в саду.

– Як Ви заробляєте на життя? Чим зараз займаєтеся?

– Займаюся в основному партійною роботою. Місячний дохід сім’ї складає 7 тисяч гривень. Хоча і маю невеликий дохід порівняно з моїми колегами-депутатами, зате я в гармонії із собою, можу спокійно ходити по вулиці і чесно дивитися людям в очі.

– З якими труднощами Ви зараз стикаєтеся?

– У кожної людини є свої труднощі. В основному вони пов’язані із складнощами життя – з тим, щоб мати для своєї родини нормальний дохід.

– У період президентства Ющенка Вам пропонували стати губернатором області. Хто передумав?
– Тут взагалі така цікава історія з цим кадровим призначенням, оскільки прямої пропозиції від Віктора Ющенка не було. Я вважаю, що такі призначення повинні здійснюватися безпосередньо після спілкування Глави Держави із претендентом на цю посаду. Посада є достатньо відповідальною, і ти призначаєшся Главою Держави. То ясно, що йому мали бути б відомі твої бачення того, що вперше потрібно робити в тій чи іншій області. Я так це розумію. А спілкування, на жаль, не відбулося. Було спілкування з одним із начальників управлінь Секретаріату Президента. І було заявлено, що є таке бачення з боку Президента, а тому, чи не хотів би ти цю посаду обійняти? Я вважаю, що це неправильний підхід. При кадрових призначеннях підхід мав би бути дещо іншим. Я сказав, що міг би більше користі принести у сфері національної безпеки та оборони. Розуміння було знайдено, і навіть певні розмови точилися навколо цих призначень. Це стосується Міністерства оборони та Служби безпеки України. Але, на жаль, крім розмов, справа далі не пішла. Перемогли інші підходи. Зокрема, для мене було дивним, що один із кандидатів, який став головою СБУ, навіть не мав бесіди з Президентом України. Тобто був призначений заочно. Це дуже яскравий приклад, який я не буду коментувати. Якби було поставлено чітке завдання, що потрібно йти в Чернівецьку область від Президента України, то я б пішов і працював.

– Що Ви зробили, будучи депутатом парламенту?

– Парламент – колективний орган, в якому рішення приймаються більшістю голосів. Крім того, депутат парламенту сам не може будувати чи ламати. І тільки після того, коли парламент підтримає його ініціативу більшістю голосів від конституційного складу, ця пропозиція набуває статусу закону (після підписання Президентом) чи постанови, що Кабінет Міністрів України і Глава Держави зобов’язані виконувати.
На жаль, за всі роки незалежності національно-демократичні сили жодного разу не мали своєї більшості, за винятком короткого періоду 2007-2008 рр. Я тоді вже не був депутатом. Та все одно мені, як депутату, вдавалося з боями добиватися реабілітації репресованих, виділення їм матеріальної допомоги і надання посильної фінансової допомоги їхнім організаціям. Про це не треба кричати на кожному кроці.
Саме з моєї ініціативи у лютому 2002 р. був ухвалений Закон «Про комплексну програму утвердження України як транзитної держави на 2002-2010 рр.». А розроблялася ця програма кілька років. Це, по-перше. А по-друге, я модних обіцянок не давав і не даю, зважаючи на сказане вище. Я привернув увагу до поганого транспортного сполучення нашої області з іншими територіями України, що складає загрозу нашій національній безпеці в економічному і воєнному сегментах. Потяг №627-628, що курсував між Києвом і Чернівцями за старим маршрутом, 4 рази перетинав українсько-молдовський кордон. Хіба це нормально?! Так, влада зробила «геніально», запустивши цей потяг через Тернопіль і позбавивши половину області хоч якогось залізничного сполучення.
Найгострішою проблемою для всіх жителів Буковини була і залишається газифікація. Наведу один приклад. У Державному бюджеті на 2006 рік була закладена субвенція для Чернівецької області на газифікацію, орієнтовно 12 млн. гривень. З них приблизно 4,5 млн. гривень пішло на мій виборчий округ №203. На жаль, вибивати цю цифру доводилося з боями у Києві. Та й місцева влада, особливо районна, не виділялася особливим бажанням допомогти.
З моєї подачі був розроблений Закон, що надавав населеним пунктам Вижницького, Путильського і Сторожинецького районів статусу «гірських». До речі, після мене цю проблему у парламенті ніхто більше не піднімав. А Закон, на жаль, був заветований Президентом. Це – найбільш яскраві приклади. Мені доводилося вирішувати ті проблеми, що мали врегульовуватися на рівні району, максимум на рівні області, однак, на жаль, влада часто-густо є глухою до бід наших людей.
alt
– Яким напрямком роботи Ви займалися у Верховній Раді?

– Основна моя робота як законотворця була пов’язана зі сферою національної безпеки і оборони. Можу з гордістю сказати, що все законодавче поле, яке регулює діяльність національної безпеки і оборони, пройшло через мене. За винятком одного законопроекту, який стосувався служби зовнішньої розвідки України. Цей законопроект розроблявся Секретаріатом Президента. Тому я маю чим пишатися, адже закладені серйозні підвалини в цій сфері, а вона, на мій погляд, є визначальною для будь-якої держави. Коли ми розробляли законопроект «Про основи національної безпеки України», я ввів новелу, що ніколи не зустрічалася в українському законодавстві. Це норма про стратегію національної безпеки. В такий спосіб вдалося, не вносячи постійно зміни в закон, знайти такий шлях, який дозволяє підкориговувати свою політику в цій сфері на коротко- і середньострокову перспективи.

– Як Ви оцінюєте склад сьогоднішньої Верховної Ради України?

– Як мені не прикро констатувати, але останні два скликання є достатньо слабкими або навіть убогими. Коли до парламенту приходять помічники тих чи інших заможних людей, секретарки, водії, охоронці, зрозуміло, що цей орган перестає бути парламентом. Ці люди призначені для зовсім інших функцій. А в парламенті потрібно працювати в якості законодавців. Потрібно мати бачення тих чи інших проблем, мати певну освіту та й бажання працювати. Бо я був свідком багатьох таких колег які, як по-військовому кажуть, «щоб день простояти та ніч протриматися». Це прикро визнавати, але наш парламент деградує. Вихід з цієї ситуації такий: має бути переформатована виборча система.

– Що Вам не подобається в системі роботи Верховної Ради України? Що б Ви змінили?

– Повернення до чисто мажоритарної в такому варіанті, в якому вона була раніше, нічого не дасть, оскільки існує адмінресурс, величезні гроші і ті люди, які зараз знову будуть приходити до парламенту. Змішана виборча система, коли 50% обирається за партійними списками, а 50% – за мажоритарним округом, – це теж не вихід з положення. Бо ця схема була апробована на місцевих виборах 2010 року нинішнім режимом. І вони намагатимуться впровадити це в життя на парламентським виборах 2012 року. У цьому разі потужно діятиме адміністративний ресурс. А на парламентських виборах ще включатимуться великі фінанси, підтасовки і махінації. Тому це теж не вихід.
Скажу таку річ з власного досвіду, оскільки двічі обирався від мажоритарного округу. Одні депутати бували лише один раз на окрузі за всю свою каденцію. Але я знав таких колег, які обиралися за партійними списками, але за ними закріплювали відповідний мажоритарний округ, а вони досить активно там працювали. Тому сказати про те, що депутат, обраний від мажоритарного округу, зробить людей щасливими, – це хибний підхід і демагогія тих, які хочуть зробити таку систему, щоб побільше провести до парламенту потрібних людей. А Партія регіонів має чітке завдання. Говорить про 300 депутатів. Але принаймні не менше 250 осіб. Це вони б хотіли залізно зробити. Під це вони хочуть підтасувати новий Закон «Про вибори народних депутатів України».
Опозиція мала б досить рішуче опиратися цьому. І не давати можливості таке реалізувати. Як на мене, то кращою була б пропорційна виборча система, але з відкритими списками. Коли людина голосує і за партію, і за конкретну людину від цієї партії. Ці голоси потім відповідним чином плюсуються. Ця система складна особливо під час підрахунку. Але якщо ми хочемо прогресувати, то іншого шляху немає. Це буде прив’язувати конкретну людину з конкретної партії до певної території. Вона нестиме відповідальність за те, що відбувається на тій території. І спонукатиме партії до того, щоб дійсно працювати над втіленням у життя програмних цілей, з якими вони йшли на ці вибори. А якщо повертатися до того, що ми вже мали, то це абсолютно нічого не дасть.

– Які, на Ваш погляд, найбільші події за 20 років?

– Проголошення незалежності України, ухвалення Конституції. Ми отримали документ, який закладав підвалини подальшого життя нашої країни. Я б згадав політ у космос Леоніда Каденюка у 1997 році. Це був прорив у розвитку нашої космічної галузі. Бачимо, що після нього жодного польоту ще не було. Мені приємно, що я йому в цьому допомагав. Багато колег можуть це підтвердити, бо тоді міг бути інший кандидат на політ. Акція «Україна без Кучми». Помаранчева революція 2004 року, як на мене, була певним феноменом у світі, оскільки не було зафіксовано жодного правопорушення під час мільйонних зібрань людей. Тому пишаюся тим, що був учасником революції.

– Яка найбільша помилка помаранчевої влади?

– По-перше, не було єдності серед лідерів. Через це «трясло» всю країну. По-друге, була слабка кадрова політика. Я не хотів би вдаватися в деталі, оскільки читачам буде сумніше. Пригадується мені такий момент, коли на засіданні фракції «Наша Україна» в парламенті я сказав Віктору Ющенку: «Не треба побоюватися і недолюблювати тих людей, які прямо говорять, що тут, можливо, не так треба зробити, а інакше, бо вони щиро прагнуть зробити краще, а потрібно боятися тих людей, які світять в очі і вилизують з усіх боків». Ось таких людей треба боятися: вони, як правило, в найбільш складний момент зрадять. Так і сталося. На жаль. Якби не було незгод у помаранчевому таборі, то ми б мали іншу Україну.

– Які у Вас відносини з помаранчевими в області?

– На жаль, помаранчевий табір у Чернівецькій області виглядає надто сумним. Є люди, які залишилися і в партії «Наша Україна», і в інших помаранчевих силах, яким боляче на це все дивитись. Керівництво політичних організацій у Чернівецькій області, яких можна віднести до помаранчевого табору, виявилися зовсім не на висоті. Це якщо говорити делікатно. Більшість цих «керівників» зрадили помаранчеві ідеали. Тому в мене до них відповідне ставлення.

– Як Ви оцінюєте політичну ситуацію в Україні?

– Тривожно, тому що йдеться про те, яким надалі шляхом Україна розвиватиметься. Попри зовнішні декларації, що Україна прагне інтегруватися до Європейського співтовариства, на ділі все виглядає дещо по-іншому. І це підтверджують судові процеси над опозиціонерами. Те, що їм інкримінують, не тягне на кримінальне переслідування, як би там хто не хотів. І взагалі можна навести яскравий приклад. Колишній голова Заставнівської райдержадміністрації биткою молотив людей. Він взагалі не був затриманим. А заховали його в лікарню. Тому це тривожні тенденції. Мені здається, що реакція міжнародного співтовариства більш гучна і різка, ніж у середині країни. Мені здається, що нинішня влада навіть не очікувала такого різкого спротиву з боку Європейського Союзу. І тому опозиції потрібно об’єднатися не тільки в розрізі наступних виборів, але й на більш далеку перспективу. Сподіваюся, що створений Комітет опору диктатурі якраз і стане тим майданчиком, де опозиція знаходитиме порозуміння і вироблятиме спільні плани на майбутнє.

– На Вашу думку, чому немає позиції в Ющенка з цього процесу?

– Як не прикро мені це казати, деякі дії його особисто і щодо газових угод, що готувалися в кінці 2008 року, м’яко кажучи, були незрозумілі. Його поведінка сьогодні залишає багато запитань. Мені прикро, що так сталося. Віктор Ющенко не може не нести певної відповідальності, оскільки він був Главою Держави на той час.

– Який Ваш прогноз політичної ситуації в Україні на найближчий рік?

– Аналізуючи ситуацію, що склалася в усіх сферах життя, можливе піднесення або навіть зростання протестних настроїв, що може вилитися в жорсткі акції протистояння владному режиму. Якщо і надалі владна команда буде діяти так, як вона діє зараз, то добра їй це не принесе. Людям починає все більше і більше набридати те, що влада не рахується з ними. І просто не вважає їх людьми. А наближаються парламентські вибори 2012 року. Це теж відкладатиме свій відбиток на настрої в суспільстві. Протестні настрої зростатимуть. Загострення політичної боротьби в Україні збільшуватиметься. Цей і наступний роки ми проживатимемо під такими жорсткими настроями з боку суспільства та намаганням влади цю жорсткість приборкати.

– А чи прогнозується якесь підвищення рівня життя людей?

– Для будь-якої влади це мало б бути визначальним принципом – дбати про добробут своїх громадян. І навіть ця влада, якби здійснювала реальні кроки, то я б це вітав. Але нинішні реформи є порожніми. Щодо пенсійної реформи скажу, що влада почала її не з того боку. Оскільки пенсійну реформу потрібно починати з підвищення рівня життя громадян, а не з підвищення пенсійного віку. Не можна кивати на Європу, де в деяких країнах тільки планують піднімати пенсійний вік. Спочатку треба порівняти рівень життя. Як у народному прислів’ї: «Коваль коня кує, а жаба й собі лапу сує».

– Чи плануєте Ви балотуватися до Верховної Ради України на наступних парламентських виборах?

– Я завжди кажу, що на все воля Божа. Остаточних планів у мене ще не сформувалося. Цілком можливо, що так воно і буде. Проте це залежатиме від багатьох обставин: який буде Закон «Про вибори народних депутатів України», яка буде політична ситуація. Та й не тільки ситуація. Крім того, є багато задумів і планів щодо покращення стану справ у різних сферах життя нашого суспільства, які б хотілося реалізувати. Звісно, що через депутатство ці плани можна було б здійснити.

– Які Ваші найбільші успіхи в житті?

– Успіхом я вважаю те, що в мене росте чудова донька. Є такі плани, що, можливо, вдасться на родинному обійсті з часом щось збудувати. Але все впирається в фінанси. Успіхом є те, що я свого часу став депутатом парламенту, бо було покладено багато зусиль для цього, щоб ним стати. Вважаю, що я працював ефективно. Хоча можна було б набагато краще, якщо б тоді в парламенті була інша проукраїнська більшість.

– Яка Ваша найзаповітніша мрія?

– Може, це звучить дещо пафосно, але оскільки я стільки років поклав на вівтар служіння Українській державі, то для мене найзаповітнішою мрією є побачити, що Україна дійсно стане європейською державою. І не просто за назвою, а за рівнем життя, за верховенством права. Кінцевою метою має бути набуття членства в Європейському Союзі та НАТО.

– Скільки потрібно для цього часу?

– Я на початку ХХІ століття давав прогноз щодо вступу України до НАТО у 2008 р. А це було реально майже на 100%. На жаль, влада цим шансом не скористалася. Вступ до ЄС без входження в НАТО є утопією. Всі країни колишнього соціалістичного табору спочатку увійшли до євроатлантичної спільноти, адже вимоги НАТО на 80% збігаються з вимогами вступу в ЄС. Крім того, членство в НАТО – це єдиний безпековий простір і гарантія незворотності демократичних перетворень. Якщо б влада ставила на перше місце інтереси своїх громадян за західними мірками, то ця мета набуття повноправного членства в ЄС є реальною максимум за 15 років. Може, навіть і швидше. Також потрібно враховувати політичну кон’юнктуру на європейському континенті. На жаль, деякі провідні члени ЄС не дуже прагнуть бачити Україну в НАТО та ЄС. Розуміючи, що Україна, якщо стане на нормальні рейки розвитку, може стати великим конкурентом для них. Нинішня влада в Україні не хоче вступу в євроатлантичні структури, тому це теж гальмуватиме вступ до Європейського Союзу.


– Яке у Вас захоплення?

– Моє захоплення – це небо. Зокрема, стрибки з парашутом. Зараз не вдається стрибати так, як стрибав колись. Особливо коли готувався до експедиції на Північний полюс у 2000 році. Бували дні, коли здійснював по 7-8 стрибків. Отримував задоволення від цього навантаження. Не полишаю планів стрибати з парашутом і на майбутнє. Думаю, що мені вдасться підтримувати форму ще тривалий період. Є ще така мрія, можливо, вдасться її здійснити. Можу підказати. Вона буде трохи схожа з експедицією в 2000 році. Але в деталі більше не вдаватимуся.

– Яке Ваше життєве кредо?

– Ставити перед собою мету і йти до неї. А для того, щоб її здобути, треба розвиватися як особистості. І зважати на навколишніх.

– Чи займаєтеся зараз спортом?

– Так, стараюся себе підтримувати у формі для того, щоб можна було б зреалізувати плани, про які казав.

– Які страви та напої Ви полюбляєте?

– Я не є гурманом. Все, що стосується буковинської, української кухні мені дуже смакує. А також люблю сухе червоне вино та живе пиво.

– Де та як Ви любите відпочивати?
– Завжди, коли є можливість, відпочиваю тільки в Україні. Переважно з родиною в Криму. Інколи бувають можливості короткого відпочинку на рідному обійсті в селі. Фізична праця є теж відпочинком. Інколи їду в Карпати, бо там – така краса!!!
Оцінити матеріал:
(4 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення