Понеділок, 19 лютого 2018p.
METRO UA

Траян СЕМЕНЮК:Якби вернути життя назад, я би став священиком!

Боксер із тридцятилітнім досвідом. Фіналіст міжнародних боксерських турнірів. Суддя з боксу міжнародної категорії AIBA. Депутат двох скликань Новоселицької районної ради. Батько трьох дітей.
Про досягнення у спорті та особисте життя спілкуємося із головним тренером боксерського клубу «Боян-Колос» Траяном Васильовичем Семенюком.


– Де Ви народилися? Чи пам’ятаєте свої дитячі роки?
– Народився в Боянах у липні 1960 року. У мене прекрасна пам’ять. Тому своє дитинство можу пригадати, якщо не по днях, то по роках точно. Мої батьки – колгоспники.

– Чи було забезпеченим Ваше дитинство? Можливо, чогось бракувало?

– У сім’ї нас було семеро дітей. Часи були важкі, та батьки все одно намагалися нам дати усе, що могли у той період. Оскільки батько працював шофером, то часто їздив у відрядження. Пригадую, привозив кавуни, що тоді були рідкістю. А ще в нашої родини з’явився перший телевізор у селі – «Верховина». Тому можу сказати, що ми не жебракували, але й не шикували.

– Розкажіть про свої шкільні роки.

– Вчився дуже добре. Можна сказати – на відмінно. Надавав перевагу точним наукам. Однак один необдуманий вчинок учительки з математики назавжди відбив бажання вивчати цей предмет. Якось після літніх канікул мене викликали до дошки як одного з найкращих учнів і почали перевіряти табличку множення. Я її, звичайно, трохи призабув через канікули, і вчителька вирішила поставити двійку. А я кажу, що не кладіть, бо не буду вчити математику взагалі. Двійку я таки отримав і більше до 11 класу не відкрив жодного підручника з алгебри чи геометрії. Що стосується поведінки у школі, то я був серед тих, хто її постійно порушував. Часто тікав з уроків. Особливо у святкові дні.

– Пригадайте цікавий чи кумедний випадок з дитинства.

– Ви знаєте, нам часу не вистачить, щоб їх всіх розповісти. У сьомому класі хлопці з класу принесли спробувати самогонки. Закушували ми цибулею. А часник залишився, то ми ним натирали усі парти, пічки і столи, аж поки нас «не здали». Тоді у кабінеті директор школи примусив усіх нас з’їсти по головці нечищеного часнику. Цей випадок запам’ятався надовго. А ще пригадую, коли у восьмому класі ми з хлопцями закрадалися на черешні до вчителя якраз у той момент, коли він приймав іспит в однокласників. На відміну від моїх однолітків, які черешні рвали собі у пазуху, я одразу їв їх, бо знав, що у будь-який момент нас можуть прогнати і можна залишитися голодним.

– Отже, Ви з дитинства були лідером?

– Можна і так сказати. Адже за характером я заводний, шустрий і шкідник.

– Вам це не заважало під час проходження строкової служби в армії?

– В армію мене забирали разів вісім: у Кіцмань і назад. Служив у Львівському вищому військовому училищі. Один рік служив у спортроті. Одразу завоював авторитет серед солдатів і командирів через свої боксерські здібності. З часом навіть тренував солдатів і брав участь у всіх боксерських турнірах. Завжди посідав призові місця. Дуже хотів потрапити в Афганістан. Однак згодом, коли багато моїх знайомих там загинуло, зрозумів, що мені поталанило.


«До болю звик ще в дитинстві»


– З чого починалася Ваша кар’єра боксера?

– Ми часто із старшим братом Миколою сперечалися. Іноді доходило до бійки. Одного разу він мене вдарив, а я не міг здачі дати, і тоді він сказав, що настав час мені піти на тренування з боксу. І саме брат спочатку водив мене на тренування, які, до речі, мені не подобалися. І я чекав того часу, коли брат піде в армію і не набридатиме мені із тренуваннями. Тодішній тренер спитав мене, правша я чи лівша. Я відповів, але він неправильно мене зрозумів. Очевидно, тому, що тоді я погано володів російською мовою. У результаті на перший мій бій мене поставили у спаринг із правшею, і я програв. Зате пізніше повернувся, щоб віддати… І віддав! І не одному, так і залишившись «скритою лівшею». А до болю звик ще в дитинстві. Пригадую, коли йшов малим зустрічати брата із сестрою зі школи, впав і поранився. Довго текла кров. Я плакав, і це мене загартувало. Пізніше були численні перемоги на ринзі, і я зрозумів, що бокс – це моє покликання.

– Розкажіть про спортивний клуб «Боян-Колос» і його досягнення.

– Наразі близько п’ятдесяти хлопців різного віку тренуються у залі Будинку культури села. Головним спонсором є «Родничок». До речі, саме за його фінансової підтримки було куплено ринг. Беремо участь у всіх важливих боксерських турнірах. Упродовж багатьох років проводимо турнір Боти, куди запрошуємо учасників з інших країн.

– Вам присвоєно міжнародну категорію любителів спорту – суддя AIBA. Які ще нагороди Ви маєте і якими званнями пишаєтесь?

– Маю безліч нагород. З 1974 року по 1987 щороку ставав чемпіоном області з боксу. Багаторазовий чемпіон матчевих зустрічей. Дворазовий чемпіон Прикарпатського округу. Призер турніру найсильніших боксерів Радянської армії. Чемпіон турніру Ковпака. Призер турніру Корольова. Ніколи їх не виставляю напоказ. Тому що вважаю, що нагородами вихваляється той, хто їх насправді не гідний.

– Яку освіту Ви отримали і чи допомогла вона Вам у житті?

– Після закінчення школи кілька разів вступав то в залізничний технікум, то в педінститут Кам’янця-Подільського, однак уже після служби у лавах Радянської армії, отримав професію електрика та шофера. У той час, коли всі мої однолітки вчилися, я уже фізично важко працював – розвантажував вагони, за що мені платили мізер – 15 копійок за кожну тонну. Також паралельно відвідував тренування. Однак моя мама завжди мріяла про те, щоб я став священиком.

– Чи достатньо було Вам коштів, зароблених на розвантажуванні вагонів, чи Ви мали додатковий дохід?
– Після служби в армії їздив у Казахстан на заробітки: восени – на збір урожаю, взимку – на лісоповал. Там я заробляв великі на той час гроші.


Син тримався за сукню дружини на весіллі 


– Розкажіть про дружину та дітей.

– Так склалося в житті, що з першою дружиною я розлучився. Вона також була родом із Боян. Одружився з нею молодим і, як кажуть, «зеленим». У нас народилася донька Аліна. Однак згодом почалися суперечки, проблеми, непорозуміння у сім’ї, і ми швидко розлучилися. З Аліною підтримуємо нормальні стосунки. Але вона зараз працює в Італії, тому бачимося рідко. З другою і теперішньою дружиною Ларисою я познайомився в Херсоні, коли возив туди дерево з Казахстану на обмін кавунів. Ця жінка мені одразу сподобалася. Родом вона з Кіровограда. Ми підтримували з нею зв’язок, хоч я знову поїхав на заробітки, а вона до себе на батьківщину. Згодом отримав телеграму, що в нас народився син Василь. А через рік ми одружилися. Нашому синові уже був рік на той час, і він навіть тримав маму за сукню. Ще кілька років Лариса із Василем жили у Кіровограді, поки я не купив у Чернівцях квартиру і забрав їх до себе. Син Василь отримав спеціальність менеджера з туризму, хоча мріяв стати міліціонером, але ми з дружиною відмовили його від такої ідеї. Василь встиг поміняти кілька робіт, тому поки що в очікуванні кращої перспективи. Донечка Маша (а вона єдина серед трьох дітей росла на моїх очах) ходить у школу. Дуже гарно малює. Характером схожа на свого дядька Івана – наполеглива, вимоглива та серйозна.

– Чим Ви займалися на той час, що уже змогли заробити на квартиру?

– Їздив на заробітки. Як і всі у 90-ті роки, я був спекулянтом. І отримував непогані гроші.

– Як відомо, саме в цей час у Вас були проблеми із Законом. Розкажіть про це детальніше.

– Та не те, що проблеми. Швидше, мені їх постійно намагалися створити. Я тоді уже мав чимало чемпіонських титулів з боксу, серйозно займався цим видом спорту, пробував відкривати бізнес. А тоді якраз розпався Радянський Союз. Часи настали шалені. Був хаос, і він багатьох примусив відповідати перед Законом.

– У матеріалах «Україна кримінальна» за 2004 рік Вас долучено до списку «кримінальної братії Буковини». Зокрема, вказується на те, що Ви займалися контрабандними поставками товарів, залякували конкурентів і шантажували. Чи справді це так?

– Цілковита брехня. Запевняю: я ніколи і ні до кого не ходив вибивати гроші. Але розумію, чому мені це «пришивають». Тому що в той час багато спортсменів це робили, об’єднуючись у певні бригади. На той час було багато таких компаній, у які вступали і спортсмени. Але ще раз повторю, то були такі роки. І саме тоді мені натякали, що посадять… І посадили. Мене підставили і підкинули пістолет в автомобіль. Був суд. Вирок – рік позбавлення волі. От і все.

– Тобто Ви вважаєте, що незаконно були покарані?

– Я б не хотів зараз робити якісь висновки. Що було – то було, і воно минуло. За своє життя я пережив чимало обшуків, чуток і наклепів, але досі з повагою ставлюся до правоохоронних структур і вважаю: якби не було їх, в країні могла б виникнути набагато гірша кримінальна ситуація, ніж була чи є насправді. Тому, аналізуючи усі події, що траплялися зі мною у житті, завжди кажу: «Добре, що трапилося саме так, адже могло бути набагато гірше».

– Які у Вас стосунки тепер із правоохоронними органами?

– Нормальні. Такі, як у всіх пересічних громадян. «Ні я до братових, ні брат до моїх досягнень ніколи не дійшов».

– Хто входить до кола Ваших друзів?

– Більшість моїх друзів – це мої родичі та спортсмени.

– Чи підтримуєте зв’язки з братами Козьма?

– У 90-ті в нас був спільний бізнес, але я свою частину продав іншим підприємцям, тому стосунків зараз ніяких.

– Оскільки Ви депутат районної ради, очевидно, у Вас є певні політичні вподобання…

– Так. Я підтримую Партію регіонів.

– Чи володієте Ви бізнесом?

– Ні. Я працюю у «Родничку» і за рахунок цього забезпечую родину. Також отримую гроші від боксу, адже є тренером.

– А чи не закидають Вам те, що Ви як старший брат дещо не встигаєте за досягненнями молодшого від Вас, зате успішного бізнесмена Івана Семенюка?
– Знаєте, іноді люди питають мене про це. Навіть сам Іван мені якось це закинув. Але хочу сказати одне: ані я до Іванових, ані Іван до моїх досягнень ніколи не дійде. Йому краще вдавалося вести бізнес, а я кращим був у спорті. Якщо брат Іван має на руках готівку, він неодмінно вкладе її у бізнес, щоб завтра отримати більше. Якщо ж я маю готівку, зразу витрачу її на покупки. Розумієте, ми – різні і були такими з дитинства завжди. У той час, коли він крутився, шукав партнерів і перші гроші для бізнесу, я уже фізично важко працював. Ось і вся різниця. Але я щиро радий, що маю такого брата, у якого вроджена хватка успішного бізнесмена. Маючи великі борги перед банками, він все одно примудряється фінансово допомагати десяткам людей, навіть попри те, що ці люди щодня приходять і просять допомоги. Просять мало не щогодини. І він допомагає. А для села стільки зробив! А це благородна справа.

– Вашій сім’ї брат допомагає?

– Ваня якось порадив мені почати будівництво власного будинку в Боянах і запропонував допомогу. Взамін я віддав йому свою трикімнатну квартиру в Чернівцях. Згодом Ваня її продав. Тим більше, що якась невезуча вона була. Отже, ми спільними зусиллями звели будинок, де і живемо зараз з моєю сім’єю.

– А у Вас люди просять допомоги?
– Просять, але я ж не такий багатий, як брат. Тому великих фінансових можливостей не маю. А люди звертаються тому, що думають, що я можу вплинути на Івана, а я не тисну на нього.

– Часто сперечаєтесь із братом? Якщо так, то через що?

– Не те, щоб часто, але буває. Мабуть, як у всіх братів. Знаєте, Ваня – наймолодша дитина у нашій сім’ї, тому ми всі його бавили, любили. І били також (сміється – авт.)… Причини наших суперечок можуть бути різні, починаючи від того, що один одного неправильно зрозумів, і закінчуючи робочими питаннями. Але ми ніколи не тримаємо зла, адже обидва є віруючими. Причому змалку.

– Чи не заважає Ваш дещо агресивний характер боксера в житті?

– Ви помиляєтесь. У житті я дуже добрий і порядний. Це у спорті без тих якостей бути успішним нереально.

– Ваш син Василь займається боксом?

– Він пробував ним займатися. Але йому не сподобалося. Зате він грає у футбол. Це у нього краще виходить.


«Вживаю міцний самогон, а м’яса поменше»


– Як часто відпочиваєте із сім’єю і якому виду відпочинку надаєте перевагу?
– Влітку їздимо на море у Болгарію. А взимку відпочиваємо в горах. Люблю пішки піднятися на височину і споглядати краєвид. Також покататися верхи. Діти мої люблять лижі і сани.

– Які страви та напої любите вживати?

– Зовсім не привередливий у виборі їжі, однак намагаюся менше їсти м’яса. Щодо напоїв, то у цьому плані я дещо традиційний селянин – люблю самогон. Але міцний, градусів під 60. Мені друзі з Румунії привозять відмінний самогон.

– Чи відрізняється автомобіль Вашої мрії від того автомобіля, на якому Ви їздите?
– Дуже. Зараз їжджу на Мерседесі 124. Це авто не може бути мрією нормального чоловіка. Але хочу сказати, що у свій час я поміняв чимало автівок і катався на таких, що у місті одиниці подібні мали.

– Якщо б у Вас була можливість змінити своє життя, що б Ви змінили у першу чергу?

– Неодмінно послухався б маму і поїхав у Ленінград вчитися в духовну семінарію.

– Про що Ви мрієте?
– Мільйон? Ні, не хочу, бо хочу десять мільйонів (жарт). Планую придбати синові автомобіль і квартиру, тому мрію про здоров’я. Адже якщо воно буде у моєї родини, то ми неодмінно зможемо заробити на ці блага. Також мрію жити мінімум до ста років.

– Ваше життєве кредо
.
– Залишатися людиною, незважаючи ні на що! А також обов’язково вірити в Бога.

Фото

Оцінити матеріал:
(1 Голосувати)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Booking.com INT
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Банк Кредит Днепр UA CPL

Опитування

Які політичні партії ви підтримуєте?
БПП Солідарність - 8%
Фронт Змін - 3.6%
Батьківщина - 9.4%
Самопоміч - 13%
Радикальна партія - 0.7%
Свобода - 8%
Опозиційний блок - 3.6%
Наш край - 0.7%
Народний контроль - 0.7%
Рух нових сил - 5.1%
ДемАльянс - 0%
Громадянська позиція - 2.9%
Інші партії - 2.9%
Не підтримую жодної партії - 41.3%
Всього голосів: 138

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення