Вівторок, 17 жовтня 2017p.

Підполковник міліції з Буковини, керівник спецпідрозділу розповів всі подробиці про зону АТО і не тільки... (фото)

Колишній працівник УБОЗу, керівник відділу УДСБЕЗ в Чернівецький області, заступник начальника УДСБЕЗ в Івано-Франківській області, а нині командир спецпідрозділу батальйону "Миротворець", підполковник міліції Гусар Тарас Богданович нещодавно повернувся з зони АТО, де перебував в самих гарячих точках - Слов'янську, Дзержинську та Іловайську і погодився дати інтерв'ю журналісту "Буковинської правди".

Як Ви опинилися в зоні АТО?

За спеціальністю я юрист, економіст і вся моя робота в міліції полягає в боротьбі з економічною злочинністю, з виявлення хабарництва в органах влади та розкрадання бюджетних коштів. На протязі останніх півтора роки я займав посаду заступника начальника УДСБЕЗ УМВС в Івано-Франківській області.  Коли розпочався цей незрозумілий збройний конфлікт на Донбасі, я вирішив добровольцем записатися в батальйон «Миротворець», оскільки в мене є досвід участі у миротворчих операціях, під час служби в армії я проходив навчання у США та Чехії і, як патріот, коли моя Батьківщина опинилася в небезпеці, іншого шляху для себе не бачив.

Що це за підрозділ «Миротворець» і де він створювався?

Підрозділ «Миротворець» формувався на базі ГУМВС в Київській області, в селі Віта Поштова. Формувався він з колишніх працівників «Беркута», «Сокола», спецпідрозділів та інших бійців, які брали участь в миротворчих операціях.

Яка чисельність батальйону?

Не можу сказати, тому що я впевнений, що ця інформація є конфіденційна, але хочу зазначити, що коли ми заходили в місто Іловайськ для допомоги батальйонам «Донбас», «Дніпро» та іншим, чисельність нашого батальйону складала 90 чоловік. Скільки точно вийшло бійців з Іловайська в мене інформації немає.

Чи багато в батальйоні було буковинців?

Небагато, так як в основному батальйон формувався з працівників Київської  та Вінницької області. Нас було троє. На даний момент можу повідомити, що двоє з них поранені, один з поранених - мій товариш, зараз знаходиться на лікуванні в місті Дніпропетровськ. У нього важке поранення ноги.

Яке у бійців батальйону було озброєння?

На жаль, мушу констатувати, що озброєння наше складалось з застарілих автоматів АК та ручних гранатометів РПГ. Наприклад, у мене був автомат 1968 року.  Більше озброєння у нас як такого не було. Важкої техніки батальйоні «Миротворець» не було, хоча раніше інформація про наявність важкої техніки зазначалась у пресі. Були ще гранати РГД-5 наступальної дії та РГМ-ки - це нова класифікація Ф-1.

Чи були забезпечені бійці захисною амуніцією?

Перед виїздом у зону бойових дій кожен боєць отримав бронежилет та каску польського виробництва. Не можу сказати точно, який то був рівень захисту, але нам сказали, що рівень захисту  4+. Напевно, що точно витримує кулю 5,45 на відстані 300 метрів, не думаю що більше. В принципі захисною амуніцією були забезпечені. Велика честь і хвала волонтерам, які час від часу привозили тактичні очки, тактичні рукавиці і час від часу всі бійці батальйону були забезпечені цими речами. І на цьому можемо зупинитись. Тепловізорів було декілька. Вони видавались снайперам. Було також декілька пристроїв нічного бачення. Але в сучасних умовах війни тепловізор набагато більше допомагає і відіграє кращу роль в бойових діях.
 

 Чого не вистачало в батальйоні?

Всього нам вистачало, всього у нас було вдосталь. Допомагали нам і Київська адміністрація і волонтери. Я не був ознайомлений з переліком тих бізнесменів, які привозили нам продукти, одяг харчування, але точно можу сказати – було все. Єдине, що можливо не вистачало нам, так це більш кращого оснащення, модернізованого одягу, кращого взуття. Але на тому рівні забезпечення, який мали, ми могли виконувати задачі, які були поставлені батальйону.

Яке було харчування, побутові та фінансові умови?

Побутові умови були такі – що створили то і мали. Батальйон дислокувався у трьох місцях - в Слов’янську, Дзержинську та Іловайську. Самі розумієте, чим далі від війни, тим краще побутові умови. Батальйон не мав сухпайків, у нас була власна кухня, ми кожен день мали триразове гаряче харчування. Звичайно ж, коли виїжджали на окремі завдання, нам видавався сухпай. Але і він теж був формувався нашим кухарем. Щодо фінансування? Те що нам обіцяла держава - нам видали по поверненні  у відпустку.

Хто керував «миротворцями»?

Командиром батальйону був полковник Тетерук Андрій Анатолійович. Досвідчений військовий офіцер, який керував у свій час  вінницьким «Ягуаром». Особисто поважаю його за рішучість, хоробрість, за виважені рішення. Дійсно справжній український офіцер. Гадаю  рівень батальйону йому вже замало, хотів би бачити його в керівництві сектором або навіть командуванням більшої тактичної групи. Батальйон, як структурний підрозділ ГУМВС Київської області  підпорядковується начальнику ГУМВС, але у зв’язку з  тим, що ми знаходились в зоні АТО - ми підпорядковувались керівництву зони АТО.

З якими підрозділами співпрацювали та вели спільні бойові дії?

В основному наш підрозділ співпрацював з «Донбасом». Коли «Донбас» визволяв місто  Попасне, ми разом з «Донбасом» брали участь у визволенні міста. На територій дислокації, в місті Дзержинськ, були територіальні підрозділи самооборони - це також добровольчі батальйони. Регулярні війська нам не зустрічались жодного разу. В основному, задача батальйону була - зачистка міст, яких раніше визволила національна гвардія або збройні сили України. Також ми забезпечували охорону громадського порядку у визволених місцях.

Батальйон складався з різних підрозділів. У кожного підрозділу  своє завдання. Я був командиром спецпідрозділу в батальйоні «Миротворець». З метою збереження конфіденційності на разі не буду повідомляти його завдання, можу сказати в загальному  - виявляти та знищувати ворога.

Чи захоплювали полонених?

В містах Слов’янськ та Дзержинськ в основному «сепарати» здавалися самі. У зв’язку з тим, що під натиском нашої армії, вони усвідомлювали, що покарання буде неминуче. Вони самі здавалися в полон, або ж через родичів та знайомих передавали місце свого знаходження. Ми звичайно в рамках діючого законодавства працювали з цими людьми. Не було жодного дня, щоб ми когось не брали.

 Чи були втрати в батальйоні?

До Іловайська батальйон був без втрат. Під час оборони Іловайська ми також йшли без втрат. У нас було пару «трьохсотих» -  легкопоранених та, важкопоранених осколковими враженнями. Які втрати у батальйону «Миротворець» після виходу з Іловайського котловану наразі мені не відомо. Було дуже багато поранених  та дуже багато вбитих. Особисто, коли виходив з оточення, бачив багато понівечених тіл.

Що запам’яталось найбільше?

Запам’яталось найбільше мені те, що у дітей, які знаходяться в зоні АТО знищене дитинство. Як історію можу повідомити, коли заходив у магазин купити води, до мене підійшов маленький хлопчик і сказав: «Дядя ви не будете у нас стріляти?» Ось такі слова дитини… У більшості дорослих людей навертались сльози. І ти розумієш, що ти воюєш, борешся за те, щоб у дітей було дитинство, у молоді – юнацтво, у нас було нормальне життя, а у пенсіонерів -старість.

В тих операціях, у яких я брав участь , можу чітко сказати: «Дурень, хто не боїться». А що запам’яталося, то нехай залишиться зі мною. Ми з  моїми друзями знаємо, як то було, а вам - нехай знімають про це фільми.
 

Яка найуспішніша операція була за вашої участі?

Кожен раз, коли я повертався живий і повертав живими своїх людей на місце дислокації, я вважаю, що ця операція була найуспішнішою.

Яка найбільш провальна операція?

Провальна операція - це був вихід з Іловайського котла. Цією операцією керував не батальйон «Миротворець», а керівництво АТО.

На Вашу думку хто був у цьому винен?

Я не можу звинувачувати людей. Можу сказати свою думку та думку своїх побратимів, які зі мною виходили з цього котла. Звичайно, ми лаємо керівництво АТО. Тому що можна було домовитися, можна було нормально вийти. Ми чули всі радіопереговори, які йшли. Чули, як керівник АТО спілкувався та давав якісь певні вказівки своїм заступникам та спілкувався з керівництвом російських десантників. Можна було дійти до якогось спільного консенсусу і вивести людей без втрат. Але ми виконували свою задачу і почули команду: «Йдемо по бойовому». Ми знали, що будуть втрати, але не думали, що такі великі. Сподівалися хоча б бачити свого ворога, а нас, як в тирі просто розстріляли і Слава Богу, що хоч хтось повернувся живий. Ми зброю не здали та виконали свій обов’язок.

Як місцеві жителі  ставились до бійців, яка там реальна картина?

Повертаюсь до своїх попередніх висловлювань. Чим далі від війни, тим люди краще ставились до українського війська.

Було відчуття якоїсь зневаги?

До зброї не може бути зневаги. Міліціонер - це працівник озброєний, але який зобов’язаний дотримуватись діючого законодавства і вимагати виконання закону від інших. Люди там зомбовані, люди там одурманені. Основна кількість людей на Донбасі - це шахтарі, нормальні працьовиті  люди, але день в шахті, інший день відпочивають. І що за той день їм встигли закинути в мозок, з тією думкою вони спускаються на один кілометр під землю. Таку саму думку мають їхні родичі. Слов’янськ був взятий і одразу почалося все відбудовуватись, люди зустрічали нас з квітами, побажаннями, з усім чим хочете.

В Дзержинську точились на околицях бойові дії, періодично місто обстрілювалось з градів, самі розумієте, як люди відносились до нас. Іноді чули: «Підіть, то може нас перестануть обстрілювати».  

Одночасно біля 70 % Дзержинська підтримувало нас. «Давайте хлопці вперед, ми розуміємо що ви робите святе діло, ми не хочемо жити ні з ДНР ні з Росією». Підтримували нас і морально і як могли. Моя група мала знайомство з гарною сім’єю дальнобійників, які періодично запрошували нас, не буду кривити душею, навіть на шашлик з колою (комбат забороняв вживати алкоголь).

Ми мали навіть іноді «розгрузочні» дні, були в сім’ї, відпочивали. Нам дозволяли дивитись телевізор та давали інтернет, інколи навіть давали з свого телефону зв’язатись з рідними. Дуже вдячні цим людям.
 

Чи підтримуєте процес мобілізації?

Так, звичайно. Мобілізація має бути не вибіркова, а суцільна. На що хочу звернути увагу – те, що у зоні АТО дуже багато людей мобілізованих за 40 років. Чому немає людей до 30-ти років, які володіють навиками військових дій. Армія працювала весь час і випускала спеціалістів. Україна за рік до цього конфлікту  мала перейти на контрактну основу. Зазвичай армія забезпечена контрактниками фахівцями, які проходили вишкіл, але я їх там не побачив. Чому немає молодих людей, які мобілізуються? Я розумію, що всі на даному етапі зрозуміли, що це є не дитячий садочок, що це справжня війна і ніхто не хоче помирати. Звичайно, я їх розумію, але у нас держава одна і Батьківщину  не вибирають. Дуже мало бачу людей мобілізованих з міст, в основному –«вигрібають» всі села. Я вважаю, що це не правильно. Хтось піде в армію, а хтось не піде. Потрібно пройтись ввечері по дискотекам міста Чернівці і побачите скільки там розкачаних «бугаїв», які навіть і не думають, що існує така річ, як АТО і що є така річ, як мобілізація. От де треба викликати роту ППС, окружати їх і  викликати військового комісара  та перевіряти чи є дані «танцори» на військовому обліку. Це моя особиста думка.

Що б порадили жінкам які перекривають дороги?

Я не можу зараз висловлювати чиюсь думку і говорити за якийсь підрозділ. Я можу говорити від себе, на мою думку - ці люди глибоко зневажають свою Батьківщину і вони є такі ж, як ті донецькі сепаратисти. Я особисто  їх рахую латентними сепаратистами в тилу. Чому інші матері не виходять, не перекривають дороги? Вони віддають своїх синів в саме пекло.  Я рахую, мої батьки дороги не перекривали, батьки тих, з ким я служив, які загинули, батьки навіть і не думали перекривати дороги.

Що порадите тим, хто збирається в АТО?

Зрозуміти, що це є вчинок. Тут ти йдеш під шквальні оплески товаришів, що ти герой і ти їдеш туди. Це одне.  На війні у тебе світогляд змінюється і ти розумієш,  що звідти дороги назад немає і що ти присягнув на вірність Україні, а це значить - ти повинен виконати свій обов’язок достойно і пронести свій хрест до кінця. Бажаю, щоб всі святі - Матір Божа, Ісус Христос, Бог на небі оберігали кожного, хто збирається в зону АТО. Тому що наше діло праве. І я вважаю, що ми переможемо! Ось з цими думками він повинен іти в зону АТО. Хоча я б перейменував,  не в зону АТО, а на справжню війну.

Чи в майбутньому бачити Ви себе на політичній арені?

Я – міліціонер, військовий, який захищає свою Батьківщину та бореться зі злочинністю. Проте, якщо в мені буде потреба готовий поділитися своїм досвідом та представляти інтереси громадськості на всіх рівнях.

Чи потрібна сьогодні в міліції люстрація?

Однозначно потрібна. Кращої люстрації правоохоронних органів чим зона АТО не існує…

Оцінити матеріал:
(5 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Галицька верстка

Нові блоги

Опитування

Чи довіряєте ви Президенту Порошенко?
Так, довіряю - 16.4%
Ні, не довіряю - 83.6%
Всього голосів: 73

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення