П'ятниця, 24 березня 2017p.

Володимир КЕДЬ: Чим більше багатих людей, тим багатші Чернівці

Не секрет, що в деяких людей сформувалась недобра думка про депутатів. У тому числі і місцевих рад. Мовляв, ідуть в депутати, аби збагатитись. Депутат Чернівецької міської ради двох скликань Володимир Євгенович Кедь розвінчує це хибне твердження. Наша розмова з ним якраз про багатство. Вроджене і нажите.

– Хтось дійсно вважає, що депутатам платять шалені гроші.
– Це верховні нардепи мають великі блага: і солідні зарплати, і пенсії, і кошти на лікування, перельоти, листування. І чого тільки їм не передбачила держава. Ми ж, місцеві депутати, не отримуємо жодної копійки з обласної, міської чи районної, сільської ради. Хай це звучить пишномовно, але ми працюємо на голому ентузіазмі.

– А в чому ж тоді надзвичайна принадність депутатського місця, крісла чи мандата, раз так багато претендентів на виборах?
– Мною керує любов до рідних Чернівців. Заради цього я живу і працюю. А що таке ентузіазм? Це коли в тебе розкрита душа, на вустах посмішка. А в серці гордість за своє місто, яке нам залишили мудрі попередники. І яке ми мусимо підтримувати і розбудовувати.

– А ще кажуть, що всі депутати куплені…
– Я не люблю узагальнень. При чому тут «всі»? Мене особисто ніхто не купував, я ні в кого не брав. Усіх високих слів я не боюся, бо їх ніхто ніколи не зможе спростувати. Все, що я маю, заробив важкою працею.

– Ну ось ми сидимо у Вашому ресторані «Квінто». Тут все гарно, вишукано. Правда, людей чомусь немає, крім кількох офіціанток. Невже не допомогло Вам викупити цю колись запущену їдальню Ваше депутатство?
– Моє депутатство тут ні до чого. Бо викупив я цей підвал давно. І не в міської ради, а на вторинному ринку. Тобто перекупив з других рук. Можу навіть ціну назвати і прізвище попереднього власника, який працював у тодішньому громадському харчуванні.

– Мені якось незручно запитувати Вас про фінансові набутки. Але певен, що будь-який читач сам скаже: «А де взяв гроші на ресторан?»
– Я спокійно сплю і легко дихаю. Бо за кожну копійку можу прозвітувати. Не люблю, коли нинішні бізнесмени абстрактно відповідають, що заробив гроші в Югославії чи Польщі, а потім на Калинівському ринку щось продавав. Мої заробітки – легальні. Як правило, вони загальні, родинні. Мені дуже близький девіз Чернівців: спільними зусиллями. Бо саме так разом по-сімейному ми виживали, заробляли, багатіли.

– Обходились без кредитів?
– Та Ви що! Саме кредити і рятували мою сім’ю, клали її на ноги. Завдяки позиченим грошам вдалось викупити універсам «Жовтневий», де я раніше працював після кооперативного технікуму. Це ще в 90-х роках було. Спочатку працювали, щоб викупити частки, потім покрити позичку з відсотками. Чистий прибуток пішов через десяток років.
Правда, не закреслюю зовсім і заробітчанських доларів. Моя теща, працюючи вже в нашому універсамі, у вільні дні таки відлучалась у Югославію. Важка ця праці, не жіноча.
– До речі, а які у Вас стосунки з тещею? З Вашого тону відчув повагу до неї і навіть співчуття.
– А в мене тещі як такої немає. Я маю другу маму. Ще на весіллі, пригадую, коли проголошували тост за тещу, я піднявся і сказав, що відмовляюсь від тещі. Від сьогоднішнього дня у мене є друга матір. І так дотепер звертаюсь до своєї рідної Марії Василівни «мамо». Вона ж мені народила і подарувала найдорожчу людину – Оксану. Чи голова вона, чи шия, як жартують, не визначився. Вона мій найнадійніший партнер. І в домі, і в бізнесі, і на відпочинку. Хочете вірте, хочете ні, але саме Оксана створює отой, як я сказав, голий ентузіазм, який дає сили на все.

– Тут доречно б згадати Вашу рідну маму.
– Я вдячний мамі, що тримала мене на руках. Вона – університетський філолог, тому змалку привчила до книжки. З телебаченням і Інтернетом – добре, але іноді хочеться від них відпочити. А книги ніколи не набридають. «Лиш би якось подовжити добу» – так любить жартувати моя мама – Людмила Василівна. А ще я їй вдячний за те, що російськомовного випускника 33 школи заставила вивчити українську. Я горджусь своїми знаннями державної мови.

– Дуже приємно спілкуватись з таким романтичним сім’янином, в якого бізнес і життєвий темп не розчавив ніжні почуття до дружини і її матері. Це похвально, поважно і рідкісно. А чи затишно у Вашому домі чи квартирі?
– Таке поняття, як квартира, я, на щастя, відкинув назавжди. Всі свої роки відкалатав у «хрущовці», що на вулиці Руданського. Це ще дідова «залізнична» квартира була, бо він працював на колії. Потім вона стала батьківською. Скажу чесно, я й ніколи не тягнувся до особнякового комфорту. Виростав у сім’ї військового авіатора-зв’язківця.
Батько Євген Пантелеймонович часто перевозив нас в інші міста, навіть країни. Такою міграційною була доля радянського офіцера. Я, приміром, перші ковтки повітря ще немовлям відчув у Чернівцях. А потім мене ще в пелюшках перевезли в Німеччину. Виростав у Магдебурзі.
Подорожуючи Європою, не упускаю нагоди побувати у місті свого «німецького» дитинства – двом моїм синочкам Сергію і Володимиру теж тут цікаво походити вузькими магдебурзькими вуличками, які так нагадують нашу Панську пішохідну. Наш центр. Що скажеш, Європа.
– Ми відволіклись в Європу, не завершивши тему Вашої рідної «хрущовки» на четвертому поверсі…
– Це моя Оксана настояла збудувати свій дім. Її коріння тягнеться з підгірних Чорногузів. З дитинства бувала не на поверхах, як я, а на землі. І потягнулась до неї у Чернівцях. До речі, все посаджене руками Оксани добре росте. Навіть сусіди просять саме її загорнути якісь цінні рослинки в грунт. Така вона в мене земна, плодюча.
Знову ж таки, ніяке депутатство не вплинуло на придбання ділянок під забудову. Як і перед цим, можу назвати конкретну суму, прізвище, метраж. Землю з фундаментом купив у відомого в Чернівцях підприємця. Через кілька років, доки ми збирали гроші на початок будівництва, за це місце нам давали уже у сто разів більше. Оксана не піддалась на такий легкий заробіток, і саме з братом-банкіром Віталієм спроектувала свій маленький сімейний палац на 240 кв. м житлової площі. Сім років будували дім. Символічно, що запланувала Оксана три дитячі кімнати…

– Але ж у Вас лише двійко синів.
– Оксана обіцяла мені доню. І ми всі віримо, що дочекаємось її. Навіть ім’я підбираємо-перебираємо. Шестикласнику-боксеру Сергію і молодшому на три роки маленькому «Путіну» (як ми жартуємо, бо Володимир Володимирович), так би згодилась меншенька сестричка.

– Ви назвали Сергійка боксером. Він що у Вас забіяка?
– У нас в ці дні свято. Ми із сином щасливі, що Віталій Кличко переміг Чісору, який по-верблюжому плюнув у лице Володимиру. Чемпіони стерпіли приниження, зате відстояли свою боксерську міць. Ще і ще раз підняли честь і престиж України. На Кличків тільки надія. Нам живу славу приносили спортсмени Борзов, Бубка, Шевченко. Але стара слава нову любить. Якраз Віталій Кличко з братом Володимиром тримають у світі високу українську марку.

– То Ви звичайний уболівальник Кличків чи глибше розумієтесь на боксі?
– У молоді роки я серйозно займався боксом. Потім 8 років захоплювався карате. Навіть тренером був. Мій Сергій теж уже добре засвоїв, що таке «джеб», «свінт» чи «хук» – чисто боксерські терміни.
Вчу сина, що боксер, як, приміром, Віталій Кличко, крім кулаків, повинен мати голову. Холодний розум. Бо мозок, як і м’язи, потребує тренувань. Тобто праці. Раджу синову брати приклад з Кличка. Витривалості, в першу чергу. Бо завдяки саме цій якості 40-річний Віталій витримав 12-раундний важкий бій. Підкреслюю не раз, що можна й боксувати, і знати кілька мов, і бути лідером в житті. Як Віталій Кличко, який легко може стати і депутатом Верховної Ради, і мером Києва, і навіть Президентом України.
Вчу свого Сергія бути мудрим і незлим. Бо ринг чи татамі – це вміння не скривдити слабшого. Навіть застосовуючи силу – не травмувати. Така філософія бою, особливо східних єдиноборств.

– Напрошується закономірне запитання: чи не доводиться застосовувати бійцівські навички у сесійній залі? В Україні це модно і престижно. Бо відомий хіба що розтрощеним носом нардеп за заслуги перед своїми кулаками стає міністром оборони.
– Кулачні бої у Верховній Раді – це щось різко протилежне тому іміджу, який створюють Україні брати Клички. Іншими словами, приносять Україні ганьбу. А через таких парламентських боксувальників великий сором, який не змивається.
У Чернівецькій мерії такого немає. Після того, як ми позбулись Федорука, клімат у сесійній залі міської ради став набагато помірнішим, теплішим. Стало світліше, навіть сонячно. Я маю багато підстав стверджувати, що Федорук зневажав депутатів, не те що не прислуховувався до їхньої думки. Він вважав депутатів ворогами, які мало в чому розуміються. Щось там собі вони наголосували. Отакою була логіка попереднього мера.

– Ви мали якісь конфлікти з Миколою Трохимовичем? Ваша оцінка досить жорстка.
– А я йому ніколи й не підспівував за його головування. Особливо коли йшлося про Калинівський ринок. Здається, навіть школярам зрозуміло, що там кувались ліві гроші. Офіційна ціна контейнера, жабки – одна, в кишеню – інша.
Я був не раз членом депутатської комісії, яка намагалась вивести з тіні «калинівську економіку». Бо це основне місце, де обкрадається міський бюджет. Писали рішення, складали грізні пункти. Але нічого не виконувалось. Бо, крім генерального директора Ринжука, був генеральний покровитель Федорук. Виходило, що дах мерії закривав від бурі Калинівський ринок. Ось в чому мій головний, як Ви думаєте, конфлікт з Федоруком. Він недослухався до депутатів. Тому й прийшов кінець.

– У Вас – стовідсоткова певність злочинної діяльності Ринжука. Але чомусь суд не має таких фактів.
– Просто добре працюють адвокати. Вони обрали тактику затягування процесу. Чим довше ведеться кримінальна справа, тим легше її розсипати. Якийсь свідок виїхав, інший змився за кордон. Рано чи пізно Ринжук заговорить. Або все візьме на себе.
Твердо певен в одному – довіри до Ринжука у депутатів ніколи не було. Ніхто б йому не продовжував контракт аж на 15 років, якби не залізний і нержавіючий дах Федорука.


– Ми згадали контракти. Чому ж тоді не продовжили його в.о. директора Калинівського ринку Василю Максимюку? Він же старався, дав додаткових 12 млн. грн. лише від заїзду транспорту.
– Максимюку не треба ображатись. Його з самого початку було попереджено, що це призначення тимчасове. Депутати розуміли, що мусять терміново звільнити Ринжука. Щоб не наробив чогось страшнішого. Як-не-як найбільше комунальне підприємство. Максимюк його замінив, всі йому вдячні. Але ж є правила гри: треба виграти конкурс. Можливо, й саме Максимюк запропонує таку модель роботи ринку, що всі зачудуються і затвердять саме його. Він же пірнув досить глибоко в цю сферу. Навіть, я би сказав, занадто…

– Як працюється з новим мером-секретарем? У нього міцні нерви, не зривається на депутатів, як, за Вашими словами, попередник?
– У Віталія Михайлішина не лише міцні нерви, а й тверда рука. І витривалі ноги. Віталій теж захопився легкою атлетикою, навіть боксом. Він дуже суворий до себе. Не з тих, хто вже з 15 літ дудлить пиво. Ми зі шкільних років займались спортом. Тому й здорові сьогодні. Депутати як солдати. Потребують витримки і сил. Наш сьогоднішній в.о. мера добряче ганяє у футбол і не раз попадає в «дев’ятки». Тому й вистачає йому натхнення працювати з восьмої ранку до восьмої вечора.

– А як щодо співпраці з депутатами?
– У мерії сьогодні, як ніколи, нормальна співпраця між шефом, заступниками, депутатами і виконавчими структурами. Все це разом і називається Чернівецька міська рада, а не Чернівецький міський голова, від імені і за дорученням якого все вершилось раніше.

– Десь я чув, що Михайлішин – ще студент. Це цікаво: друга студентська молодість секретаря міськради?
– Вірю, що Ви не глузуєте, а навпаки, радієте, що новий господар міста набуває свіжих знань. Так, це правда. Віталій Михайлішин вчиться в Національній академії державного управління при Президентові України.
Відкрию Вам секрет – я теж з ним вчуся в Києві. І ще одна депутатка – моя колега Наталя Савка. А в паралельній групі – заступник голови обласної ради Валентин Маніліч. Як тільки відкрилася кафедра місцевого самоврядування, ми почали їхати у столицю за знаннями. Викладають живі фахівці, не одні лише теоретики. Багаторічні мери, губернатори, нардепи, дипломати. Кожне найменше спілкування з ними дуже збагачує.
Я, наприклад, певен, що Маніліч міг би давно бути обраним головою облради. Він же фактично рік працює головою. Не розумію, чому депутати не оберуть його офіційно. Добра, мудра, виважена людина.

– Володимире Євгеновичу, Ви очолюєте постійну депутатську комісію з питань економіки і туризму, яка для нашого краю теж економічна категорія. Яку головну проблему відчуваєте?
– Звичайно ж, місту потрібні гроші. Тому співпрацю департаменту економіки з підприємцями ставлю на перше місце. Особливо щодо обгрунтованості використання нерухомості. На балансі міської ради близько двох тисяч об’єктів, які здаються в оренду. Відчувається, що є тут зв’язки, родичі. Словом, корупційні нюанси або хай м’якше – недогляди чи недоврахування.
Дрібний начеб приклад – вбиральня на Соборній площі. Роками орендар сплачував за неї 40 гривень щомісяця. Ясна річ, мою комісію ці дрібні цифри зацікавили. Щоб переконатись у правильності орендної плати, виставили об’єкт на конкурс. Серед трьох охочих переміг цей же господар. Але із сумою 1404 гривні. Плата виросла в 70 разів!
Подібних прикладів можна знайти набагато більше. Тому й, продовжуючи договори оренди, аналізуємо. Я завжди на боці чесних підприємців, які, крім себе, пам’ятають про місто і чернівчан. Таких захищаю і я, і мої колеги-депутати. Бо знаємо, як важко заробляється копійка. Серед депутатів є чимало підприємців, які починали з нуля. І стали багатшими. У місцевих депутатів дуже благородний незаздрісний девіз: «Чим більше багатих людей, тим багатші Чернівці». Тож багатіймо всі.

– Начеб дійсно звучить добродушно. Але ж чому тоді депутати заблокували будівництво багатостраждального басейну під стадіоном «Буковина»?
– Ніякого блокування. Просто з першого разу не пройшло рішення на сесії. Бо тут є певні нюанси, які потребують роз’яснення на комісіях. Треба переконувати депутатів, глибше розтлумачувати. Так працює міськрада.
Я певен, що мої колеги на час будівництва басейну таки звільнять людей від оренди … «остаточної балансової вартості». Платити щомісяця по 19 тисяч гривень за розбитий бетон, який ніяких доходів не приносить. Є тут логіка у проханні будівельників нового басейну на старому місці. Тим більше, що люди вже заплатили 80 тисяч за проектну документацію, замовили фільтруюче обладнання за кордоном.
Питання стоїть руба: втратять депутати інвестора – Чернівці втратять басейн. Треба чимось жертвувати. А тим паче, що це копійчаний бізнес, неприбутковий, надто затратний. Але потрібний чернівчанам, особливо меншим.
Дивуюся, як ще цього не зрозуміла фракція «Фронту Змін», яка в повному складі завалила рішення.

– Ми ще не говорили з Вами про політику. Ви поза нею?
– Якраз з політики почались мої недружні стосунки з Федоруком. Партія «Батьківщина», яку я очолював у Шевченківському районі (найбільший осередок в області), підтримала не раз Федорука на виборах. І він раптом почав наїжджати на неї, зблизившись із «Фронтом Змін». Ось тоді ми всі й відклали партійні квитки і дружньо проголосували проти мера. Тоді й висували заступників голови, затверджували керівників господарських підрозділів. Повторююсь – відклавши партійні квитки. Тому й обрали людей різнопартійних. Зате служимо одній багатотисячній силі – «партії чернівчан».

– А що з «партайгеноссе» Гасюком? Ви ж начеб приятелювали раніше.
– Не знаю, що з ним сталось, що вплинуло на нього. У всякому разі з ним як з партійним лідером працювалось легко. Призначений столицею Іван Мунтян мною не сприймається. Це, так би мовити, кооптований лідер, обраний не голосами, а симпатією Турчинова. І то скоріше за конфесійною приязню. Тут, як кажуть, без пляшки не розберешся. Але зараз піст починається, не до того.

– Володимире Євгеновичу, Ви дотримуєтесь посту?
– Роками. І Різдвяного, і Пасхального. Особливо суворий до себе перед Пасхою. Лише рослинна їжа, 5 днів навіть без олії.

– Не замучили мерію сніги, морози? Це ж таке навантаження на міську господарку.
– Замучили всіх. І мешканців, і комунальників. Всі працювали із стовідсотковою віддачею. Морози з’єднались зі снігопадом. Машини не заводяться, їх до того ж замало. Сіль роз’їдає крижані тротуари й дороги лише до восьми градусів морозу. Для нижчих температур потрібні аміачні розчини. Таких агрегатів не маємо.
Слава Богу, чернівчани працювали спільними зусиллями. Давали техніку, брались за лопати. Як ніколи, вивезли сніг з вулиці О.Кобилянської. Людям вже не затоплюватиме підвали. Попередня влада неякісно відреставрувала найпрестижнішу вулицю. Фасади посипались, водовідведення не зроблено. Роботи вистачає. Тепер на черзі небезпечні бурульки. Розуміємо, що треба насамперед сніги з дахів знімати.

– Як часто Михайлішин буває за кордоном? Федорук вважав себе послом Буковини в різних світах.
– Федорук не шкодував коштів. Нібито перераховував на Асоціацію міст. Але це все одно міські гроші. Запам’ятав цифру 220 тисяч гривень. З бюджету міста . Віталій Михайлішин, здається, один раз був у Румунії. Домовлявся з тимішоарським аеропортом. Знаю достеменно, що за свої гроші їхав, не за рахунок виділених на відрядження. Але така «невиїздовість» мера не зупиняє гостей ні з Каринтії, ні зі Швабії. Буковина була, є і буде світовим магнітом.

– Я милуюсь, як Ви смакуєте каву. Ковток кави, ковток води.
– Не говоритиму про вищі вимоги. Просто вода змиває із зубів каву, і новий її ковток знову запашний і неповторний. До то ж кава виводить з організму вологу. Так вирівнюється баланс. Світова практика.
Мої кухарі і офіціанти не вилазять з Інтернету, їх до того ж вчать приїжджі фахівці з Києва. Розуміючи, що кухня і обслуга – найперше в ресторані. Дизайн – це вже на смак. Отакі мої рестораторські університети. Долучаюсь до вимог інфраструктури, від якої залежить наявність туристів. А приїжджі гості – це чернівецька економіка. Тішитимусь, коли у Чернівцях і в моєму ресторані «Квінто» буватимуть милозвучні японці чи цікаві американці. От тоді впевнюсь, що про Чернівці знає увесь світ. І любить моє рідне місто.
alt 
Оцінити матеріал:
(6 голосів)

Коментарі


Оцінити коментар! +1 Дмитрій Іванович
Кедь надто залежний від думки місцевих політиків.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! +1 ОЛЕНА
Як на мене, він маріонетка...Ни м керує теща.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! 0 Ірина
Він не схожий на підкаблучника)) )
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! +2 Инна
Підкаблучник ще той...Теща і жінка повністю ним крутят :roll:
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! +1 Наталья
я согласна это тещина тряпка без мнения и слова
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! +1 Старая знакомая
Кедь забыл рассказать о своем прошлом, о бандитских групировках, связь с криминалитетом в том числе и Чинушем, о том как он тяжело зарабатывал деньги бандитским путем, не считая бывшего "Жовтневого", о том как зарабатывал деньги с донецкими и т.п. В общем ему депутатство нужно было для прикрытия его теневого бизнеса. И пускай своей милой жене еще раскажет сколько раз он в месяц ей изменяет. Таких как он нужно в мусорные баки пожизненно сажать.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! 0 надя
Кедь точно половая тряпка , как в политике ,в семье, в бизнесе. Теще заносит зад. Без мнения и собственного взгляда. В Сорбоне бухой лижется с телами. А жена тупая пробка- о каком партнере он говорит. Она кроме шматья ничего не понимает.Тупая корова пробка затюканая мамочкой.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Нові блоги

Опитування

Чи довіряєте ви Президенту Порошенко?


Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення