Субота, 24 лютого 2018p.
METRO UA

Анатолій ГРИЦЕНКО: Як депутат не хочу бути зобов’язаним державі

Анатолій ГРИЦЕНКО: Як депутат не хочу бути зобов’язаним державі

Політик, який називає себе адекватним. Один із кращих аналітиків Європи. Депутат, який читає лекції в найпрестижнішому університеті світу. Голова Комітету Верховної Ради України з питань нацональної безпеки та оборони, екс-міністр оборони, полковник запасу Анатолій Гриценко.

– Розкажіть про своїх батьків.

– Батьки мої з Черкащини із села Багачівка. До речі, живуть у тій самій двокімнатній квартирі, в якій жили 20 років тому. Тобто, коли був міністром чи головою Комітету, не поліпшував їхніх житлових умов. Мамі моїй 75 років. Вона вже пенсіонерка. Була дуже енергійною людиною, яка працювала і на будівництві, і в комунальних підприємствах. Росла без батька, який загинув на фронті. Кращих пиріжків, які вона готує, я не їв ніде. Зараз вона доглядає за татом, якому 84 роки. На превеликий жаль, тато вже два роки прикутий до ліжка. Він взагалі не може рухатися. І це дуже важко, оскільки згасає на очах. Він за своє життя освоїв десятки різних професій – від водія до кранівника. Працював у шахті гірничим рятувальником. Він зростав без батька, бо той загинув під час голодомору. У мого тата ще були брати і сестри. Шестеро. Але лише одна сестра вижила під час голодомору. Тато мій служив 6 років в армії. Безпосередньо на фронті не був, виконував функції, які зараз називаються миротворчими. В якості танкіста, сапера очищував територію Фінляндії, Норвегії, Данії. Також у мене є молодший брат Віталій, який теж був офіцером повітряних сил. Також живе на Черкащині. Працює водієм швидкої допомоги.

– Де Ви навчалися та хто Ви за фахом?

– Закінчив 8 класів середньої школи №6 у місті Ватутіне. Два роки навчався в Суворовському училищі в Києві. Закінчив його із золотою медаллю. Потім Київське вище військово-авіаційне інженерне училище. Також закінчив із золотою медаллю. Після служби в строковій авіаційній частині в місті Охтирці вступив в ад’юнктуру. Захистив кандидатську дисертацію. Маю диплом кандидата технічних наук. Займався системами управління, розробляв системи посадки для військово-транспортного літака на основі літака Руслан-114. Це була моя сфера професійного інтересу. 8 років викладав у тому училищі. Потім мене направили від Міністерства оборони першим з українських офіцерів закінчити оперативно-стратегічний факультет в американському університеті повітряних сил. Пізніше закінчив факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації в Академії збройних сил України. Брав участь у дослідницькій програмі в Нідерландах з питань цивільного контролю над силовими структурами та збройними силами зокрема. Маю публікації, які вийшли в багатьох країнах світу. Понад сто наукових праць. Вільно володію англійською мовою. Для мене честь, коли мене запрошують як одного з українських парламентрарів виступити з лекцією в Гарварді. Як і всі інші промовці, я читав без папірця. Тобто маю достатній рівень знань.

– Чи знайшли Ви себе в житті?

– Так, я реалізувався в житті. Отримав гідну освіту. Став міністром, головою Комітету. В неурядовому секторі очолював Центр Разумкова.

– Розкажіть про якийсь цікавий випадок з Вашого життя.

– Проводиться відкрите заняття в групі слухачів, серед яких підполковник Гриценко. Присутня в повному складі кафедра оперативного мистецтва – генерал-лейтенанти, генерал-майори, полковники. Тема занять – «Стратегічна оборонна операція України проти коаліції іноземних держав». Згідно зі сценарієм, противник налічує 50 дивізій з озброєнням НАТО, Україна розгорнула 36 дивізій. Мені відведена роль головнокомандувача. Викладач генерал Суятінов пропонує викласти стратегічний замисел операції. Я доповідаю: «Пункт перший – віддаю наказ завдати вогневого удару по будівлях Верховної Ради, президентської адміністрації та уряду України. Пункт другий – підписую акт капітуляції. Пункт третій – пускаю собі кулю в лоба. Доповідь закінчив». Мертва тиша. Пару хвилин усі ховають очі, шок. Врешті-решт зібрався з думкою генерал Суятінов: «Поясніть свій замисел». Пояснюю: «Пункт перший – Україні у війні протистоїть коаліція членів НАТО, загалом 50 дивізій. Альянс не може проводити операції такого масштабу без США. Це означає, що ми воюємо практично з усім цивілізованим світом. Розгорнувши на папері 36 дивізій, ми свідомі того, що не маємо техніки, щоб їх укомплектувати, до того ж за станом підготовки маємо боєздатними лише кілька батальйонів на всю армію. Керівництво держави, яке довело до такої ситуації, не має права на життя. Тому завдається вогневий удар. Пункт другий – капітуляція, щоб зберегти життя громадян, наші історичні й культурні цінності, майно й територію від знищення. Пункт третій – кулю в лоба, бо соромно здаватися без бою. І соромно, що ми, підполковники, полковники, генерали, замість того, щоб вивчати реальні речі, адекватні новій ситуації в Європі, готуємося до глобальної війни та витрачаємо час на абсолютні дурниці». Викладач оголосив дострокову перерву. Разом з іншими йду до курилки. Підходять генерали, тиснуть руку.

– Хто або що вплинуло на формування Вашої особистості?

– Мати, моя бабуся, яка була неосвіченою людиною, але була розумніша від багатьох, які мають вищу освіту. Вона казала, що можна жити за будь-яких обставин. Вона пережила голодомор. Із семи своїх дітей п’ятьох поховала. Пройшла сама по життю. Не зламалася. В той же час не все, чого вона мене навчила, прижилося. Вона була налякана тим голодомором. Навіть казала: «Синку, ніколи нічого не говори проти начальства». Оце не прижилося. Мабуть, це закладено генами. Тому не змогли змінити навіть найближчі люди. – Хто для Вас є прикладом у житті? – Як усі хлопці, хотів стати, коли виросту, таким, як батько, наприклад, машиністом величезного екскаватора або водієм автокрана. Мені й досі в пам’ятку, як батько давав натиснути на кнопку запуску двигуна на новенькому автокрані МАЗ. Коли тато змінив професію на гірничого рятувальника, я теж змінив свою мрію і хотів працювати з ним на шахті. Що стосується сьогодення, то зараз у світі я не бачу справжнього лідера, адекватного викликам часу. Запит є. Людей, спроможних оцінити масштаби кризи у світі, глибину викликів і готових діяти, незважаючи на політичну перспективу, на жаль, немає. Тому це велика проблема. І світ зараз підходить до межі дуже серйозних потрясінь. Економічних, соціальних, ресурсних, військових, екологічних.

– Розкажіть про свою сім’ю, дружину, дітей.

– Дружина – Юлія Мостова, головний редактор газети «Дзеркало тижня». Я її люблю і поважаю. Ми з нею познайомилися та одружилися вже у зрілому віці. Спочатку стали друзями, а потім покохали одне одного. Четверо дітей. Двоє старших від першого шлюбу. Олексій живе самостійно, закінчив КПІ та працює у сфері інформаційних технологій. Дві онучки – Поліна та Уляна. Старша донька Світлана (їй 29 років) закінчила економічний університет, здобувши бакалавра, потім диплом магістра в Шотландії. Має свою фірму, яка працює у сфері комунікацій. Крім того, діти за покликом душі допомагають мені в розбудові партії. З молодших вже в нашій сім’ї з Юлією Мостовою – син Гліб, якому 13 років. Хлопець з аналітичним складом розуму. Наймолодша донька Анна, їй 7 років. Дуже відповідальна. Любить арифметику, має дуже гарний почерк.

– Чи маєте Ви власний чи сімейний бізнес?

– Ні.

Який у Вас місячний дохід?

– 20 тисяч гривень. Це моя депутатська заробітна плата та пенсія військового.

– Який у Вас майновий стан?

– Коли розлучився, залишив квартиру та майно першій дружині. Сьогодні – це житло, яким володіє дружина Юля. Також маємо одну земельну ділянку і один дачний будинок. Легковий автомобіль «Хонду» та водний транспорт «Ямаха». До речі, коли працював міністром, не жив на державній дачі в Пущі-Водиці. Вважав це недоречним. І не отримав ні службового житла, ні нового житла. І зараз як депутат не претендую і не хочу. Я не хочу бути зобов’язаним державі. Ніколи не їздив у санаторії за державні кошти.

– Розкажіть про свою трудову діяльність.

– Працював у Національному науково-дослідному центрі оборонних технологій і воєнної безпеки України. Тоді центр було визнано найпотужнішим аналітичним центром з усіх громадських організацій в Європі. З 1995 року працював в Українському центрі економічних і політичних досліджень як експерт з військових питань. Потім помічником заступника секретаря РНБО Олександра Разумкова. Працював у виборчому штабі Віктора Ющенка на інформаційно-аналітичному напрямі. У 2005 був призначений міністром оборони України.

– Як Ви стали депутатом, міністром, кому завдячуєте?

– Коли завершилася моя робота в штабі Ющенка, я підійшов до нього і запитав: «Чи я повертаюся в Центр Разумкова, чи є плани формування команди?» Він мені запропонував працювати в команді. Коли мені пропонували піти депутатом у першу п’ятірку, я сказав відразу, що не збираюся працювати в парламенті. Я би хотів завершити незакінчені реформи, які розпочав у армії. Так і домовилися. Після виборів Віктор Ющенко вирішив, що міністром має бути Єхануров. Так і опинився в парламенті.

– Що Вам вдалося зробити для України, працюючи міністром, депутатом?

– Я вдячний Президентові за надану можливість реалізувати давні задуми щодо армії. Але шкода, що через відсутність підтримки і зацікавленості Верховного головнокомандувача їх не вдалося зробити незворотними та реалізувати повністю. Бо реформа армії – це справа всієї держави, всіх гілок влади, а не окремого міністерства. І все ж таки нам вдалося зробити дуже багато. Незважаючи на політичну кризу, вже протягом першого року було виконано основні положення президентської програми «Десять кроків назустріч людям»: скорочено термін строкової служби з 18 до 12 місяців, безпечно виведено військовий контингент України з Іраку, втричі підвищено рівень грошового забезпечення військовослужбовців строкової служби і курсантів, збільшено у 2,3 рази обсяги житлового будівництва для військових, припинено непродумане (по 70-80 тисяч осіб щороку) масштабне скорочення чисельності Збройних сил України, закладено основу для поетапного, до кінця 2010 року, створення в Україні професійної контрактної армії. У 2006-2007 роках було вперше за роки незалежності встановлено єдині стандарти грошового забезпечення і страхових виплат на випадок поранення або загибелі військовослужбовців, які проходять службу в різних силових структурах. Так само вдалося зупинити необгрунтоване скорочення чисельності Збройних сил і передачу замовлень на будівництво корабля класу «корвет» з вітчизняних підприємств іноземним компаніям. Як народний депутат України вніс на розгляд Верховної Ради ряд ініціативних законопроектів, спрямованих, зокрема, на забезпечення житлом звільнених у запас військовослужбовців, зміну статусу і системи керівництва Внутрішніми військами МВС, посилення кримінальної відповідальності за хабарництво в органах державної влади, спрощення процедури реєстрації політичних партій, налагодження україно-російських відносин, розвиток оборонно-промислового комплексу і перехід на професійну контрактну армію. Більше про те, що вдалося зробити, можна прочитати на моєму особистому сайті.

– Який у Вас сьогодні рейтинг?

– У президентському рейтингу – 3,3 %. В партійному рейтингу партій, які йдуть до Верховної Ради, «Громадянська позиція» – 2,5%, плюс-мінус.

– Чому на президентських виборах так мало українців проголосувало за Вас?

– Не вважаю, що 300 тисяч – це мало. Думаю, що бути №7 зі 180 партій – це гідний результат. Для Гриценка, який набрав 1,2 % на виборах в 2010 році, – це успіх.

– Чому краще за Вас голосувати? Чим Ваша партія відрізняється від інших?

– Люди, які хочуть бачити моральних, відповідальних, професійних, які не просто готові взяти владу, а готові продемонструвати іншу якість політики. Тоді це в нас. Своїм життєвим шляхом кожний з наших партійців це довів. А зараз Ви говорите зі мною, який те демонструє. За вкрай несприятливих обставин, отримавши посаду міністра оборони, продемонстрував успіх і в професійному, і в моральному плані. Запитайте військових. І вони Вам скажуть. Ким би я не став, у мене не буде Межигір’я. Ви не знаєте прізвища моїх кумів і знати не будете. На відміну від Ющенка, Януковича. Отже, те, що говориться, те робиться. Я ніколи не говорив неправду. Так мене виховали.

– Хто фінансує партію «Громадянська позиція»?

– Партію підтримують членськими внесками наші партійці. Хто скільки може. Мінімальні членські внески – це 10 грн. Як голова партії, на відміну від інших партій, я не отриумую ніякої зарплати. Підприємці більше допомагають. Наприклад, можуть профінансувати поїздки в регіон, оренду офісу, друк якоїсь продукції. Плюс люди, які нас підтримують, але не є членами партії. Хтось надає приміщення. Наприклад, Олександр Третьяков без жодних умов надав центральний офіс.

– Чи задовольняє Вас робота осередку партії на Буковині?

– Якщо оцінювати об’єктивно та з урахуванням тих умов, у яких працює організація, то можу сказати, що організація під керівництвом Миколи Малярчука працює ефективно. Так, є простір для покращення. Враховуючи, що жодна партійна організація в регіоні не отримує фінансування з Києва, вони докладають своїх зусиль. Враховуючи, що за партією не стоїть якийсь мільярдер. Враховуючи, що партії лише півтора роки. І люди йдуть у партію не заробити, а для того, щоб витратити свої ресурси, розум, час. Це добре.

– Результати місцевих виборів – це провал чи успіх?

– Все пізнається в порівнянні. Ми ж брали участь у виборах через три місяці після реєстрації. У деяких регіонах зуміли привести гідних кандидатів у ради.

– Яка причина того, що Ви посварилися з помаранчевою командою?

– Це неправда, я ні з ким не сварився. Просто розійшлися дороги. Я як ішов, так і йду тим шляхом. Якщо в сторону пішов Віктор Андрійович, то це його проблема. Більше я про нього слова не скажу. У моєму розумінні лежачих не б’ють. Туди, куди звернув Ющенко, країна не хоче йти.

– Як Ви оцінюєте стосунки з Росією?

– Стратегічна залежність, яку не можна пояснити в рамках нормальної людської логіки, тому що в моєму розумінні партнерство повинно будуватися на взаємовигідних і рівних умовах. Коли завищеною є ціна на газ, відчувається тиск у торгівлі, обмеженнями намагаються поставити Україну на коліна, тоді важко говорити про партнерство, тим більше про стратегічне.

– На Вашу думку, московський патріарх Кирил – мирний пастир чи войовничий політик з розряду національної безпеки?

– Коли я бачу, що московський патріарх частіше буває в регіонах України, ніж у регіонах Російської Федерації, то в мене постає запитання: а де межа між такою пастирською діяльністю та просуванням державних російських інтересів? Тому я розумію, що, крім духу пастирства, тут є сильна політична складова.

– Які наслідки земельної реформи для України?

– Проводити реформи землі в умовах, коли владі не довіряють, не можна. Адже люди практично виживають, а не живуть. Земля буде скуплена кількома багатіями. І це не має жодного відношення до бажання відновити село. Це буде не земельна реформа, а пограбування людей.

– В одному з блогів Ви перерахували 55 українських багатіїв. І закликали їх поділитись статками, як це зробили Білл Гейтс і Уоррен Баффет. Чи була якась реакція на це?

– Реакцією повинно було стати створення такого фонду, як у США. Їх вже понад 60. Від декого була реакція: «Чому ти туди не записався?» Інші відповідають: «А може, в мене немає так багато мільярдів». Ось така була реакція.

– Режим Януковича Ви назвали «бульдозерним». Хіба в тій команді є механізатори?

– Я його назвав образно, тому що він фактично йде вперед, не реагуючи на те, що відбувається. Пропускає сигнали тривоги, створює перепони, знищує ті паростки демократії, які ми маємо за 20 років. Підгрібає під себе державні кошти у вигляді відкатів. Порушує конституційні права, законні права людей. Ось що я мав на увазі.

– Чи правда, що Ви політик без команди?

– А хто так вирішив? Я провів зустріч з активом партії. Тому так говорити неправильно.

– Вас звинувачують у тому, що Ви своєю самозакоханістю роз’єднуєте опозицію. Прокоментуйте.

– Категорично не згоден. Мабуть, Ви не знаєте: я ще з минулого року проводив постійно консультації, модерував цей процес, намагаючись поєднати їх докупи. Знявши будь-які гетьманські застереження, пропонував чітко визначитися, чи ми у владі чи в опозиції. Ні я, ні партія не зробимо жодного кроку на шляху до роз’єднання опозиції. Підкреслюю, опозиції. А не тих, які то тут, то там. Мене звинувачують ті, хто голосував за Закон «Про вибори народних депутатів України». Голосування показало, що в нас принципово різні системи цінностей. Я вважаю, що зрадників не можна вести у нову Раду, а Яценюк вважає, що можна. Це питання відповідальності перед людьми, до яких ми йдемо. Я за жодних умов не приймаю «тушку».

– Чи є в опозиції шанс на об’єднання?

– Давайте розділимо обман і правду. Якщо хтось підтримує неправду, то я не хочу. Якщо хочемо правду, тоді об’єднаємося навколо всіх опозиціонерів, хто не схибить, а іншим дамо шанс. Недарма я це говорю не за місяць, а за рік до виборів.

– Чи є перспектива в Комітету опору диктатурі?

– Він працював абсолютно нормально, щиро та ефективно, допоки не прийшла змова. Ми вийшли з нього. І бажаємо їм успіху.

– Чи вимагали у Вас колись хабарі?

– Не вимагали.

– Як Ви любите відпочивати?

– У психологічному плані я відпочиваю на дачі, читаю книги. Зараз «підсів» на скандинавські детективи. Намагаюся планувати роботу так, щоб у суботу-неділю бути з родиною. Як правило, з травня до вересня живемо на дачі, будівництво якої, на щастя, встигли закінчити ще до того, як я очолив Міністерство оборони.

– Яка Ваша найзаповітніша мрія?

– Я дуже хочу, щоб мої молодші діти виросли чесними, порядними, відповідальними громадянами, щоб здобули гідну освіту, могли твердо стояти на ногах у житті – попри всі кризи надворі. І щоб так само міцно стояла Україна. 

Оцінити матеріал:
(3 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Booking.com INT
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Банк Кредит Днепр UA CPL

Опитування

Які політичні партії ви підтримуєте?
БПП Солідарність - 8%
Фронт Змін - 3.6%
Батьківщина - 9.4%
Самопоміч - 13%
Радикальна партія - 0.7%
Свобода - 8%
Опозиційний блок - 3.6%
Наш край - 0.7%
Народний контроль - 0.7%
Рух нових сил - 5.1%
ДемАльянс - 0%
Громадянська позиція - 2.9%
Інші партії - 2.9%
Не підтримую жодної партії - 41.3%
Всього голосів: 138

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення