П'ятниця, 24 лютого 2017p.

Володимир УШАКОВ: Не можна бути до обіду лікарем, а після обіду – бізнесменом

Багатогранна особистість, яка має власні позиції й погляди та намагається жити відповідно до них, – головний лікар Чернівецької обласної лікарні, заслужений лікар України, депутат обласної ради Володимир Ушаков.

– Де Ви народилися? Хто Ваші батьки?
– Особисто я корінний буковинець. Хоча тато з Новосибірська, а мама з Вінниччини. Народився 3 вересня 1947 року в пологовому будинку №1 м.Чернівці. Батьки були службовцями. Мати – медсестра, батько – офіцер. Я друга дитина в сім’ї. Практично все свідоме життя мандрував. Ми постійно переїжджали, оскільки тато був військовим. Як у тій пісні: «Жизнь носила менякакопавший листок». За шкільні роки змінив сім чи вісім шкіл. Останні класи закінчив у Тульчині на Вінниччині в 1965 році.

– Що найбільше закарбувалось в пам’яті з дитинства?
– Пам’ятаю, як ми з товаришем по парті щось накоїли і нас покарали. Поставили в куток під грубку (пічка – прим. авт.). Поки відбували покарання, ми розібрали за стіною в тій грубці топку. Прийшла працівниця топити цю пічку, і в результаті вся школа була в диму. За це потім викликали батьків, довелося вибачатися…
Але загалом не можу сказати, що в дитинстві я робив багато пустощів. Мене вчили поважати людей з малого, і я розумів відповідальність за свої вчинки. Враховуючи часті переїзди, з дитинства дуже комунікабельний, діти військових і медиків дружили між собою, адже часто, змінюючи школи, доводилося швидко сходитися з людьми і знаходити друзів, бо ніколи не знаєш, де і скільки затримаєшся.

– Стати лікарем – це мрія дитинства?
– Чому став лікарем? Бо не знав добре математики. (Сміється). Так у нас серед лікарів жартують. Насправді то все сімейна обстановка. Це просто залягло якось з дитинства. Мати – медсестра, двоюрідні брати й сестри по мамі – теж лікарі, старший брат – лікар. І ось те середовище, розмови про роботу медика, про пацієнтів дали свій вплив. В останні роки школи я вже чітко усвідомлював, що хочу бути лікарем. У мене до цього хист. Мені подобається допомагати людям.

– Чи пам’ятаєте своє перше кохання, перший поцілунок?
– Перше кохання було ще у дитсадку. Поцілунок вже у шкільні роки…

– Де Ви навчалися? Хто Ви за фахом?
– Я приїхав до Чернівців в 1965 році вступати в медінститут. І не вступив… Одного балу не вистачило. Пішов працювати на взуттєву фабрику. 18 вересня 1966 призвали до армії. Відслужив 2,5 роки. Знову ж таки мені щастило на мандри, так і за часи армії об’їздив ледве не весь Союз. Але хотілося вчитися. Тому в 1969 році, навесні, після демобілізації, повернувся в Чернівці з чітким наміром вступити до інституту. Засів на чотири місяці за книжки. Важко було з біологією, адже за п’ять років змінилися погляди. Дарвінізм вже не брався за основу, з’явилися генетика, модифікація тощо. Але наздогнав і здав всі вступні іспити на відмінно. Закінчив медінститут з відзнакою. За фахом я отоларинголог. Сьогодні вже не практикую, займаюся управлінською роботою.

– Пригадайте роки студентства. Що запам’яталось?
– Студентське життя – то найкращі роки. Звісно, було багато цікавого. Були і КВН, і конкурси, але маршрут мого дня завжди закінчувався у бібліотеці за книгами. На жаль, той об’єм навчального навантаження не давав особливо розслабитися.

– А чи користувалися популярністю у жінок?
– Заглядався на дівчат, і вони на мене теж. Але я до цього ставився серйозно, на першому місці було навчання. Розумів відповідальність, що виникала в сімейних стосунках, що сім’ю треба утримувати. Ці цінності батьки виховували з дитинства. Тому одружився аж на шостому курсі.

– Хто або що вплинуло на формування Вашої особистості?
– З дитинства великий вплив залишили мої дідусь і бабуся. Вони були інтелігентні люди. І, певно, ту інтелігентність всмоктав з молоком матері. Вони навчали мене любові до книги і поваги до людей. А вже життя впливало на формування особистості.

– Розкажіть про Вашу сім’ю, дружину, дітей.
– Ми з дружиною познайомилися в комітеті комсомолу – в таких собі ідеологічних умовах. Вона на той час закінчила навчання і працювала в бібліотеці Чернівецького державного університету. У грудні 1975 року освідчився, в квітні того ж року одружилися. Син народився в 1977 році. Пам’ятаю, в той час працював у Новоселиці, куди їздив щодня. Але я не скаржився, а сьогодні молоді лікарі не хочуть працювати далі власної вулиці. А тоді 40 км – це ще за щастя.
Дружина за фахом – французький філолог. Сьогодні навчає дітей польської мови (вона за походженням полька) в гімназії №3. Крім того, веде гуртки художньої самодіяльності, діти її танцюють і співають у гурті «Квіти Буковини». Вони відвідують різні міжнародні конкурси. Син – лікар, працює в нашій лікарні, за спеціальністю – ендоскопіст.


– Чи є або був у Вас власний бізнес?
– Не було, не є й не буде. Я просто не від того. Не можна бути до обіду лікарем, а після обіду – бізнесменом.

– З чого формується дохід Вашої сім’ї? – Моя зарплатня складає 2800 грн. з урахуванням стажу роботи і вищої категорії. 20% – за звання «Заслужений лікар України», а якщо добре працюю я і мої заступники, Головне управління охорони здоров’я видає наказ на матеріальне стимулювання нашої праці. Сказати, що багатий, не знаю, на життя вистачає, на відпочинок теж. Живемо в квартирі, що успадкували від тещі й тестя. Інших маєтків немає, великих заощаджень теж.

– Яке у Вас авто? А у Вашої дружини?
– У мене Москвич 2141. Йому 22 роки. Зараз сніжить, тому не їжджу. А дружина ніколи не водила. Навіщо їй це?

– Розкажіть про свою трудову діяльність (кар’єру).
– Після закінчення інституту мені запропонували наукову роботу. Але стипендія студента-аспіранта – 70 карбованців, а лікаря-інтерна – 125 карбованців. Зрозуміло, я обрав друге. Далі пішов працювати. Відпрацював п’ять років у Новоселиці. Потім перейшов у Чернівці – трохи мені «розвиднілося» (сміється), адже вже не треба було вставати о п’ятій годині ранку та їхати на роботу. Працював завідуючим відділення, завполіклініки, заступником головного лікаря, головним лікарем в Будинку санітарної освіти, тепер це Центр здоров’я. Потім збудував діагностичний центр…
У 1990 році мене обрали завідуючим обласного відділу здоров’я. Пропрацював там 6 років і перейшов в обласну лікарню головним лікарем, де вже працюю 16 років. Потім на 50-річчя колишній президент Л.Кучма присвоїв мені звання «Заслужений лікар України». Так працюю і до сьогодні.


– Ви є не лише заслуженим лікарем, але й політиком. Як вдається це поєднувати?
– Я депутат обох скликань. Хочу сказати, що депутатські обов’язки – це не політика, хоча депутати окремих фракцій хочуть заполітизувати громадське життя. Відбувається політизація, і то цікаві речі: «Наша Україна» з розумінням ставиться, «Свобода», «Фронт Змін» – це окрема тема. Для прикладу, 14 липня минулого року на сесії розглядалися зміни до бюджету обласної ради. Для охорони здоров’я потрібно було затвердити 12,8 млн. грн. І це в середині року – манна небесна…
Але потрібно було дозволити губернатору і голові обласної ради, в разі надзвичайних ситуацій, ухвалювати рішення про ручний перерозподіл коштів за погодженням з комісією з фінансів і бюджету, членом якої я також є. Але опозиційні депутати категорично заперечували, стверджуючи, що це порушення. В той час якраз трапилася велика трагедія: на Рівненщині згорів будинок пристарілих, де загинуло 32 людей, і ніде було решту людей поселити. Погодьтеся, невже в такій ситуації потрібно скликати сесію, згідно із Законом «Про інформацію» за 20 чи 30 днів? А там людей нема за що поховати. Де гарантія, що в нас не буде подібної трагедії – повені чи ще чогось?
Це нормальна ситуація – зривати сесію, щоб не ухвалювати адекватні рішення. Я про це вже говорив, така політика не потрібна. В результаті лікарні та інші лікувальні заклади області залишилися на самофінансуванні. Мені особисто довелося оббивати пороги обленерго, домовлятися про водопостачання, брати кошти в борг і таке інше. А хіба не можна було ухвалити рішення і не ставити лікарні в таке становище? А від таких рішень залежить життя людей. Якщо сьогодні зупиняється відділення гемодіалізу – 70 людей взагалі приречені. Треба думати про такі речі, а не вирішувати свої амбітні інтереси за рахунок людей.

– Як Ви особисто боретеся з корупцією в медицині?
– Боремося абсолютно прозоро. Сьогодні всі знають, що є «подяка» – лікар отримує «гонорари», хоча й не оподатковує їх. Вдячний пацієнт щось може дати лікарю: чи десяток яєць, чи баночку сметани, чи гроші… Воно є, я в жодному разі це не виправдовую. Причина – низька зарплатня. Але завжди є той, хто бере, і той, хто дає. Але є й інший бік – здирництво, і за це я караю, просто виганяю з роботи. Були і в нас такі випадки. Пацієнти приходили до мене, я викликав того лікаря чи медсестру, які повертали ті «яйця» чи «грудочку сиру»… Щодо корупції у великих масштабах, то я не маю ні морального, ні юридичного права про це говорити, бо особисто не бачу цього. Є люди, які до цього причетні, а ними вже займаються правоохоронні органи.

– Чи вимагали у Вас колись хабарі?
– Ні, ніколи.

– Скільки, на Вашу думку, має отримувати середньостатистичний лікар?
– Близько 7000 грн. Лікар вищої категорії, який виконує складні операції, – більше. Це так, як сьогодні отримують лікарі в тій же Словаччині, Польщі. А сьогодні зарплатня становить 1800 грн. Але я впевнений, що скоро це зміниться.

– Чи реально в Україні впровадити страхову медицину? Які терміни?
– Сьогодні про це потрібно говорити. Я бачив страхові програми інших країн. Але давайте повернемося в минуле. Перший указ, який підписав канцлер Німеччини Отто Бісмарк в 1861 році, впровадив обов’язкове страхування працівників судновласників, шахтарів, залізничників, металургів. Цей указ викликав шалений опір… Сьогодні в них одна з найкращих систем страхування. Для порівняння ще дві цифри: 1861 року у Російській імперії цар відмінив кріпацтво, а в Лондоні пішло перше метро… Далі коментарі зайві.
Сьогодні потрібно діяти поступово, почати з ліків і так далі. Без сумніву, страхова медицина має бути, але робитися це повинно поступово. Не можна, як у вірші Маяковського: «Вчера трамваи еще шли при капитализме, а сегодня уже при социализме». На все потрібен час, і, звісно, буде опір.

– Чи часто вдається оновлювати медичне обладнання?
– Були проблеми, але вони вже не такі гострі. За останні три роки ми витратили близько 5,5 млн. грн. на облаштування лікарні. Придбали рентгенівський апарат за 2,2 млн. грн. Зрозуміло, обслуговування частково платне, оскільки сьогодні для однієї людини на день виділяють лише 13 грн. Звісно, про соціально незахищене населення не йдеться, але той, хто в змозі заплатити, на мою думку, повинен платити. У нас медицини безкоштовної немає. Якщо до мене приходить бізнесмен і вимагає безкоштовного лікування, я його просто запитую, чи чесно він все сплачує державі, щоб вимагати безкоштовного обслуговування? Більшість розуміє ситуацію, але є й інші, які приходять і кажуть: «Дай усе». Про таких не хочеться говорити.

– На чому тримається сьогодні медицина? 
– На фахівцях. Звісно, зарплатня мала, але якщо лікар добре виконує свою роботу, це помічають. Я як керівник можу стимулювати це фінансово за підсумками щомісячної роботи. До 125-річчя лікарні ми отримали 9 грамот Міністерства охорони здоров’я, а за ними стоїть п’ять окладів. Тобто той, хто чесно і сумлінно працює, досягне успіху.

– Що скажете про таких лікарів, як А.Слюсарчук, і про можливість купити диплом чи оцінку?
– Феноменальна пам’ять у людини. Ніхто ж не постраждав. А диплом він купив у Росії, нехай там і розбираються. Все буває. Сьогодні діти вчаться за гроші – вони купують освіту. Щодо купівлі оцінок та іншого – це вже на совісті того викладача, який таким чином працює. І хай задумається той ректор чи той корупціонер, який підписав той диплом. Але це не є система, талановиті діти завжди були. Згодом все проявляється.

– Як оцінюєте стан здоров’я буковинців?
– Позитивний приріст населення свідчить про покращання як соціального, так і фізичного стану. Щодо показників смертності, то в нас, як і у всьому світі, на першому місці серцево-судинні захворювання, але в нас, на жаль, більше випадків серед людей працездатного віку. Онкологія – друге місце, за останні 15 років показник виріс на 15-20%. Причини різні: ми живемо в стані хронічного стресу, що викликає стан хронічної втоми, але також це вплив Чорнобиля. Китайські вчені робили відповідні прогнози ще у 1986 році. Онкологію товстого кишечнику пов’язують із консервантами, якими сповнено наше життя.

– Ви депутат облради від Партії регіонів. Як оцінюєте роботу влади?
– Факти: об’їзна дорога, друга нитка газогону, Прутський водозабір, три школи, п’ять чи шість пологових відділень і тих 4,5-5 млн. грн., що прийшли в обласну лікарню. І що б мені не говорили опозиціонери про правлячу партію, але теза Михайла Миколайовича: «Буковина – край, де варто жити», поступово втілюється в життя.

– Що зробили для людей як депутат обласної ради?
– Я утримав роботу лікарні в умовах недостатнього фінансування після провалу сесії. Ніколи не ставив години прийому депутата – працюю з 8 до 19 год., дивлячись своїм виборцям-пацієнтам в очі.

– Ваша оцінка усунення М.Федорука від влади.
– Так мало бути. Громада вирішила – рішення ухвалили. Ніхто не може займати посаду пожиттєво. Усунули і слава Богу. Потрібні зміни до Конституції: два терміни і йди працюй, а не як Яворівський пожиттєво прописаний у Верховній Раді. Відбув термін і йди пиши свої вірші й книжки…

– На Вашу думку, чи справляється В.Михайлішин зі своїми обов’язками?
– Я не маю права оцінювати роботу секретаря міської ради. Є виконавчий комітет і депутатський корпус. Пам’ятаєте, як за Федорука несподівано в Чернівці приходила зима!.. Сьогодні вона теж прийшла несподівано, але по місту можна проїхати…

– Хто може зайняти посаду мера?
– Я бачу таку особу, але не скажу.

– Вашу кандидатуру обговорювали на посаду голови обласної ради. Чи були конкретні пропозиції?
– У ЗМІ про це писали, але особисто мені такі пропозиції не робили. А якщо б і зробили, я лікар і лікарем залишуся… У мене тут тисяча підлеглих і безліч пацієнтів, а там що робити? Керувати депутатами? Ні, не потрібно це мені.

– Які основні здобутки та прогалини обласної влади?
– Особливих прогалин я не бачу. Дуже грамотно підійшли до підбору й призначення кадрів. І головне – вони працюють. Є абсолютно чітке порозуміння між гілками влади.

– Чи відчували Ви колись тиск?
– Ніколи. Спроби були, але я одразу попереджав, що краще не треба…

– Чи є у Вас закордонна практика? Якщо так, то як це допомагає у роботі вдома?
– Так, я багато бував за кордоном з метою збагачення досвіду. Спостереження за організацією роботи в тій же Німеччині допомогли впровадити дещо і в нас. Наприклад, графік чергувань лікарів побудували таким чином, що з 9 до 21 год. в кожному відділенні є фахівець, що в свою чергу скоротило термін перебування пацієнта на 4 дні.

– Чи отримуєте задоволення від своєї діяльності?
– І вдень, і вночі. Я люблю свою роботу, і інколи навіть охоплює страх: а що я робитиму вдома без роботи? Хочеться ще працювати і щось зробити для людей.


– Які Ваші найбільші успіхи і досягнення у житті?
– Успіх один: я потрібен людям, і вони мене поважають. І ця повага була б неможлива без мого колективу, в якому працюють 11 кандидатів медичних наук і один доктор медичних наук, 11 заслужених лікарів і один заслужений працівник охорони здоров’я. Це велика сила однодумців. На базі лікарні розташовано 9 кафедр Буковинського державного медуніверситету, де працює багато талановитих людей. Співпраця з такими людьми вимагає постійного самовдосконалення.

– Які Ваші сильні і слабкі риси характеру?
– Заважало, що багато чого не знав, потрібно було не вилазити з книжок і Інтернету. Сильна риса – любов до своєї роботи.

– Де та як любите відпочивати?
– Люблю Дністер, поплавати. Поїсти свіжої смаженої рибки із соломашкою на природі.

– Де за кордоном бували? Що вразило?
– Мені пощастило: я багато подорожував. Був у Німеччині, Данії, Франції, США, а в юні роки навіть у Китаї. А вразило те, що люди там посміхаються і дуже позитивні.

– Чи займаєтеся спортом?
– 3,5 км на день проходжу по лікарні під час обходу (Сміється).

– Чи є у Вас хобі?
– Я люблю книги – у вільний час постійно щось читаю. Також я прихильник нашої місцевої естради. Особисто знайомий із Софією Ротару, Іво Бобулом, Назарієм Яремчуком, Павлом Дворським. А прищепив мені цю любов Володимир Івасюк, з яким мені пощастило дружити в медінституті.

– Які страви та алкогольні напої полюбляєте?
– Люблю звичайну українську кухню: борщ, вареники з капустою, картоплею і особливо з вишнями. Щодо спиртного – дозволяю собі трохи горілки.

– Ваша найзаповітніша мрія.
– Хочеться, щоб усі були здорові. Цього щиро бажаю всім, і Вашим читачам зокрема.

– Яке Ваше життєве кредо?
– «Поважай людей і пантруй книжку», – цього мене навчили бабуся і дідусь.
Оцінити матеріал:
(5 голосів)

Коментарі


Оцінити коментар! +1 Гаценко Матвій
Я сподіваюся на чесність журналіста та відвертість та відкритість опитаного. Але справжній, закоханий у справу, чоловік, це не часто-густо, стрінеш за наші часи, З такою людиною, я б спрацювався. .
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Нові блоги

Опитування

Чи підтримуєте ви блокаду Донбасу і Криму?


Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення