Вівторок, 24 січня 2017p.

Ірина ВОЙЦЕХІВСЬКА: Коней на переправі не міняють

Ірина ВОЙЦЕХІВСЬКА: Коней на переправі не міняють
Цього разу маємо гарну нагоду спілкуватися з непохитною патріоткою, колишнім політичним в’язнем, головою обласного товариства політв’язнів та репресованих, громадським діячем Іриною Францівною Войцехівською.


– Де Ви народилися та як проходили Ваші молоді роки?
– Народилася я на Галичині в невеличкому місті Коломия, що розкинулось над рікою Прут і відоме з 1240 року. У цьому місті пройшло моє дитинство, що бачило страшні воєнні руїни, які залишили свій слід на все життя. Тут батьки віддали мене на навчання до рідної школи, а потім школу перевели до Народного дому, бо гімназія була спалена німцями під час їхнього відходу. Тут ми навчалися разом з хлопцями, а з приходом російської окупації нас розділили і перевели в інше приміщення, це школа ім. Лесі Українки. Тут я навчалася до 10-го класу, звідки мене і ще 7 учениць було заарештовано 18 квітня 1949 р.
Судилище над нами відбулося в кінці червня, проголошено вирок: 25 років за антирадянську діяльність і участь в ОУН. 27 вересня 1949 р. на свято Чесного Хреста нас етапом вивезли до Львова, а потім до Сибіру. Той день прощання з родиною і рідним містом я запам’ятала назавжди. Сльози батьків, найдорожчих мені людей, простягнуті до вагонних грат мамині руки, крик конвою – все злилось у розпач довгої розлуки. Більше до Коломиї – міста моєї любові і смутку – мені не судилося повернутись.

– Розкажіть про своїх батьків, родину.
– Мої батьки Стефанія та Франек Зарицькі – прекрасні, порядні, працьовиті люди греко-католицького віросповідання. Старший брат мами Мар’ян Сенидчук був священиком і помер від тифу під час Першої світової війни, а мамин двоюрідний брат Іван Калиняк теж був священиком. Батьки були патріотами і нас, дітей, виховували на національно-моральних засадах. Батько працював в ремконторі, мати не працювала, всю увагу віддавала вихованню дітей, а було нас троє: я, старший брат Володимир та молодша сестра Євгенія. З нами також мешкала бабуся Розалія – мати мого батька. Через 9 місяців після мого арешту, на Йордан, батьків вивезли на спецпоселення до Сибіру. Повернулися в Україну в 1961 році.

– Хто або що вплинуло на формування Вашої особистості?
– Безумовно, родинне виховання, школа, де викладали гімназійні професори і священики. Адже у нас на Галичині священики до обіду були духовними особами, а після обіду – просвітянами, розгортали багатогранну громадську діяльність. Коли радянська окупаційна влада заборонила учням ходити до церкви, то ми все одно збиралися у захристії і там отримували духовне виховання. Окрім того, вдома була бібліотечка українських книжок, які приносив двоюрідний брат. «Кобзар» був у нашій родині як Біблія. Найбільший вплив на моє націоналістичне усвідомлення мали твори А.Чайковського «За сестрою», «За віхоть сіна», «Олюнька», «Козацька помста», «На уходах» та інші його історичні оповідання й повісті, в котрих письменник висвітлював історію рідного народу. Ці твори пам’ятаю і сьогодні. Уже з ранніх літ почала усвідомлювати всю трагедію нашого народу, всієї України. Моя мама була членом Союзу українок і виписувала журнал «Жіноча доля», який виходив в Коломиї. Один із цих журналів зберігся в мене до сьогодні. Була також «Історія України» М.Грушевського, видана в Празі, всі томи якої були конфісковані під час мого арешту. Решта розкрадена, коли вивезли моїх батьків на спецпоселення в п. Тинду Амурської області.

– Хто для Вас є прикладом у житті?
– Якщо мати на увазі чесність, порядність, то мої батьки. А в національному питанні це жінки – січові стрільці Софія Галечко, Олена Степанів. Завжди схиляю голову перед мужністю українського жіноцтва, яке брало участь у визвольних змаганнях ОУН-УПА, героїчно вмирало за волю України, не зрадивши національної ідеї. В окремих випадках проявляли більше мужності, кмітливості і витримки, ніж чоловіки. Прикладом є Ольга Басараб та інші.


– Де Ви навчалися та хто Ви за фахом?
– Мене часто запитують, де я навчалась, який факультет закінчувала. Я сміюся і кажу, що вчилася далеко від України, спочатку в Тайшеті, а потім закінчила в Магадані інститут ім. Лазаря Кагановича (жарт, звичайно). Після звільнення мені майже тиждень ніде було жити. Вдень ходила по місту, шукала роботи, але не брали, бо не мала документів. Ще два роки ходила в комендатуру НКВД на відмітку. І тільки потім видали паспорт. Змогла влаштуватись на швейну фабрику швачкою. Одного разу приїхала в Магадан комісія з набору учнів до технікуму легкої промисловості в м. Куйбишеві. Я набралася сміливості й пішла до них. Мене не питали про знання, а лише: хто я, звідки, як опинилася в Магадані. Я все чесно сказала і була впевнена, що даремно прийшла. Через кілька днів прийшло повідомлення, що мене прийняли на заочне відділення третього курсу. Таким чином я пройшла курс навчання і отримала фах закрійника жіночого одягу. Ось і всі мої студії.

– Розкажіть про свою діяльність.
– Моя громадська діяльність розпочалася з початком створення нашого товариства. Фактично з 1989 р., коли я і Микита Федорович Сало поїхали до Києва на перші установчі збори створення Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих. З того часу я присутня всюди: на мітингах, на посвятах пам’ятників, могил, на з’їздах, конференціях, форумах і т.д. Як член ОУН з 1947 р. була обрана делегатом на Всесвітній Великий збір ОУН, який відбувся в Угорщині у 2000 р.

– Розкажіть про цікавий випадок з Вашого життя.
– Мабуть, це був час, коли мене запросили на зустріч з Президентом України Л.Д.Кучмою. Коли мені надали слово, я старалася п. Президентові розповісти про всі наші труднощі, про соціальний стан членів товариства, про ставлення до нас і таке інше, хоча нас попередили, щоб нічого подібного не казати. Наприкінці виступу я сказала, що всі політв’язні мають отримувати державні пенсії. Реакція Леоніда Даниловича була дещо зніяковілою, але все ж він сказав міністру Жулинському: «Запиши це і даси мені». На цій зустрічі були присутні всі міністри. Результатом мого виступу було виділення іменних президентських стипендій. У нашому товаристві її отримує вісім осіб. А після закінчення зустрічі ми всі разом з Президентом вийшли на вулицю, щоб зробити фото на пам’ять. Леонід Данилович взяв мене за руку і каже: «Хочу з Вами сфотографуватись», а тут підбігла якась жінка, відштовхнула мене і стала між нами, ми засміялися. Ось, напевно, такий цікавий випадок був у моєму житті.


– З якими труднощами Ви зараз стикаєтесь?
– Проблеми, безумовно, є. Нам самим їх важко вирішувати, але якось живемо, намагаємося виходити з цього стану.

– Яка політична сила Вам сьогодні імпонує?
– Та сила, що сповідує національні ідеї, виявляє справжню турботу про народ, державу. Найбільше – це Тягнибок, Наливайченко, Гриценко. Сил багато, та чомусь, коли приходять на вершину влади, стають іншими. Шкода, що немає націоналістів взірця 30-50-х років, які йшли в бій за Україну, не шукаючи вигоди, не за посади, гроші й блага, якими себе сьогодні окутали наші «вірні» депутати.

– Як Ви оцінюєте ситуацію в державі?
– Якщо коротко, то повна катастрофа.

– На Вашу думку, чому більшість українців виживають, а не живуть?
– Важко сказати. У такому стані опинилися переважно пенсіонери, які за радянських часів отримували невеликі зарплати, і ті, хто взагалі не працював, а тому отримують сьогодні мінімальну пенсію. На рівні з пенсіонерами опинилися і молоді люди, які не можуть знайти роботи. Держава не турбується про це і таким чином втрачає довіру до себе. Заводи пограбовані, розпродані підприємства, нового нічого не створюється, ціни зашкалюють. Сьогодні основна проблема у влади – це газ, як зменшити його вартість, тільки чуєш: «Газ – Росія, Росія – газ». Складається таке враження, що цим хочуть відвернути увагу від того, як потроху все українське спливає до рук сусідів.

– Який найбільший здобуток України за 20 років незалежності?
– Здобутків не бачу. Україна більше втратила, ніж здобула. Тисячі людей виїхали на заробітки в чужі країни, мовний простір у чужих руках, всіма силами витісняється українська мова, Табачники перекроїли нашу історію і т.д. Болить душа за долю держави, нації.

– Який найбільший провал України за 20 років?
– Найбільший провал України, на мою думку, – це початок нашої Незалежності. Коли ми не встановили реальні міцні кордони з Росією, не відгородилися від нашого окупанта, не провели люстрацію представників органів влади, не поставили на перший план ідеологічну патріотичну виховну роботу з молоддю. Ми не створили української влади. Починаючи з перших днів нашої незалежності, Україна постала перед світом як держава з безпорадною владою, для якої підлабузництво, власний добробут – понад усе. Як результат – економіку провалено, а соціальний стан народу зведено за межі бідності. Наша влада не зуміла мобілізувати високий інтелектуальний потенціал українського народу для оновлення виробництва та його управління, створити власні технології, позбутися залежності в енергетичній галузі, захистити народ від пограбування з боку всіляких шахраїв. Однак цього не сталося, влада не здатна була реалізувати такі глобальні і необхідні проекти.


– Як Ви ставитесь до сьогоднішньої влади?
– Негативно. Нічого доброго вона не принесла народові.

– Чи відчували Ви колись тиск?
– Якщо Ви маєте на увазі радянські часи, то КДБ постійно стежило за нашим життям. Контролювалося все наше листування, слідкували за тим, з ким ми спілкуємось, хто ходить до нас у гості, до кого ми ходимо. Спеціально підсилали людей, які під час розмови намагалися вивідати наші думки або спеціально провокували розмову, щоб ми висловлювали своє ставлення до влади. А владою тоді була одна «єдіная» компартія. Під час незалежності тиску на наше товариство не чинив ніхто. Але якщо б таке явище проявилось, ми б зуміли дати відповідь. – Чим займається Ваша організація? – За 20 років нашого існування товариство вирішило багато проблем. Щороку 15-20 осіб отримують безкоштовно путівки для оздоровлення в реабілітаційний центр «Говерла» в м. Моршині; займалися пошуком могил і їх упорядкуванням, встановленням хрестів, повертали до життя забуті імена повстанців, загиблих у боях з чекістами; майже в кожному селі встановлено пам’ятники борцям за волю України; видрукувано багато книг про визвольні змагання на Буковині; надається юридична і матеріальна допомога тим, хто її потребує. Останні роки товариство добилося реабілітації дітям, які народилися в Сибіру під час перебування їхніх батьків на висилці, спецпоселенні чи в ув’язненні. Проводимо відзначення ювілейних дат чільних провідників ОУН-УПА, а також членів товариства і багато інших справ.

– Яка роль організації, яку Ви очолюєте?
– Роль нашої організації полягає у всебічному та об’єктивному висвітленні діяльності українського визвольного руху і боротьби українців в період 30-50-х років ХХ століття. Це наш обов’язок як учасників тих подій – донести до молоді правду про дії повстанців і провокації, вчинені КДБ.

– Ваша організація відійшла від політики. Чому?
– Вік і здоров’я не дають можливості бути активними, як раніше. Ми передаємо кермо першості в міцні руки молодих патріотів. На них вся надія в розбудові держави.

– Яка Ваша думка щодо усунення мера Чернівців?
– Є таке прислів’я: «Коней на переправі не міняють». Спочатку треба було підготувати заміну від національних сил, а потім діяти. Те, що треба було міняти стару номенклатуру, – це факт, але вийшло якось не зовсім вдало, на жаль. Адже мера обрав народ, а невелика кількість депутатів знехтувала результатами виборів і проігнорувала волю народу.

– Як Ви оцінюєте засудження Юлії Тимошенко?
– Нинішня влада боїться Юлю, як чорт ладану. Щоб не мати конкурента на цих виборах, знайшли ганебний вибір – посадили за грати.

– Який Ваш прогноз: хто прийде до влади в результаті парламентських виборів 2012 року?
– Дуже сподіваюсь, що наше суспільство нарешті прозріло, розібралось у тому, хто є хто, і більше не допустить до влади неуків. Думаю, що оберуть тих, хто сповідує національну ідею. Переконана, всі наші негаразди через те, що керують державою ті, хто не любить все українське, яким товщина власного гаманця дорожча за долю України і її народ.


– Чи залишиться наша держава самостійною?
– Ми багато разів втрачали свою незалежність. Вивчаючи історію України, бачили помилки наших очільників. На жаль, нічого не навчились. Продажність боярства, жадоба влади малих і великих князів, зрада козацької старшини, яка не підтримала Мазепу, завдяки чому був жорстоко знищений Батурин, потім – розстріляний Базар (Тернопільська область), у муках помирала юність під Крутами, через недалекоглядність Винниченка, який не бажав підтримати ідею С.Петлюри створити боєздатну українську армію. Хочеться вірити, що наші сьогоднішні патріоти-націоналісти стануть на захист держави. Вірю, що втрати державності вже не буде, бо надто багато крові пролито за її волю.

– Яка влада чи хто особисто найбільше розумів репресованих і сприяв їм в усьому?
– Потрохи всі допомагали нам у вирішенні проблем, але найбільше – Т.Бауер.

– Чи є ще люди, яких не реабілітували?
– Таких більше 30 осіб. Багато померли, не дочекавшись реабілітації. Неодноразово зверталися ми до наших прокурорів з проханням переглянути їхні справи і вирішити на користь тих, хто віддав своє життя та здоров’я за здобуття держави, але відповідь була однакова: «Засуджені справедливо за зраду батьківщини і реабілітації не підлягають». Виникає запитання: за зраду якої батьківщини? Адже ми її тільки здобували! Прокурори мінялися, а комуністична суть кадебістського спрямування залишалась.

– На Вашу думку, чий життєвий шлях з репресованих є класичною долею борця за Україну?
– Кожний повстанець, незважаючи на чин (офіцер він чи стрілець), який пролив свою кров чи загинув за Україну, не зрадив її, є взірцем героїзму.

– Чи змирились Ви з такими назвами вулиць, як Червоноармійська, Фрунзе, Чапаєва?
– Як тільки згуртувалось наше товариство, ми почали піднімати це питання перед владою, але добитися нічого не змогли. На перепоні завжди стояли комуністи та їхні сателіти, що завжди поклонялися вбивцям, нездарам і чужинцям. За назвами наших вулиць можна вивчати історію Росії. Ми швидше возвеличимо чужинця, ніж назвемо наші вулиці іменами наших героїв. Чому не перейменувати бульвар Героїв Сталінграду на бульвар Героїв Крут, Червоноармійську – на Січових стрільців, Фрунзе – на Назарія Данилюка – «Перебийноса» (курінний УПА, буковинець, а хто про нього знає?), Чапаєва – на Коновальця і так далі.

– Чи бачите Ви якісь аналогії між репресіями Ваших пережитих часів і сьогоднішніми?
– Особливої різниці не бачу. Як тоді саджали за національні переконання, так і тепер це роблять, бо маємо ще багато ворогів у владі, які ненавидять все українське. Різниця полягає в тому, що не висилають у Сибір.

– Як живуть матеріально колишні борці за Україну?
– Живемо, хто як може, надії на краще мало. А втім, і життя уже на грані.


– Чимало років триває дискусія про пам’ятник репресованим. Чи не втомились Ви відстоювати це питання?
– Не втомилась, бо свідома того, що патріотів при владі немає. Депутати в цьому мені не допомагали. Знаю, що і сьогодні досягти цього неможливо. Чекаю, що прийдуть свідомі люди до влади, може, тоді буде клопотання результативним.

– Що заважає, щоб в Україні була єдина опозиція, яку б очолив лідер нації? – А де лідер нації? Поки що не бачу. А щодо опозиції, то заважає не об’єднаність, кожний хоче бути першим, а коли займає це місце, то не знає, що робити.

– На Центральному кладовищі чернівчани мають свою «Биківню». Що це таке?
– А Ви не знаєте? Ви не були на посвяті того стражденного місця? Шкода. В 1941 році, коли радянські війська тікали з України, то розстрілювали людей, якими до того наповняли тюрми. На тому місці, що Ви називаєте нашою «Биківнею», поховано 222 буковинці, яких розстріляли комуністи. Довго ми добивалися встановлення на тому місці хреста, і лише в 2010 р. за підтримки представника ОДА Бориса Баглея справдились наші клопотання. Для завершення необхідно встановити гранітну плиту з написом всіх прізвищ розстріляних.

– Чи не ображає Вас, що ті, хто заарештовував, відправляв у тюрми невинних людей, сьогодні користуються багатьма пільгами держави, а постраждалі патріоти «вибивають» у влади якусь допомогу?
– Справедливості не було і немає, як і образи. Є біль, відчуття обурення, пригніченості та несправедливості, але з простягнутою рукою ми до них не йдемо. Згідно із Законом України і рішеннями уряду нам надають кошти на статутну діяльність товариства. Це невеликі кошти порівняно з тими, що отримують комуністи та колишні кадебісти. Нас визнають тоді, коли нас не стане.

– Як Ви оцінюєте дії влади щодо подій у Львові на День незалежності, в річницю Помаранчевої революції, ліквідацію Дня свободи?
– Думаю, що події у Львові – це чистої води провокації, які організовує та покриває влада, бо Галичина їм стоїть кісткою у горлі. То хочуть, щоб Галичина відокремилася, то хочуть, щоб Галичини зовсім не було, бо Західна Україна є носієм націоналістичного духу. А щодо ліквідації Дня свободи, то вважаю ці дії ворожими і недолугими. Мудра людина спочатку подумає, який резонанс це викличе у людей і чим це може закінчитися. Не розумію, яка потреба була в цьому?

– Яка найсильніша риса Вашого характеру?
– Повірте, не знаю, мабуть, те, що вмію почату справу довести до щасливого кінця.

– Які Ваші найбільші успіхи?

– Особливо великих успіхів не маю, все роблю з добром і честю. Нещодавно піднялася на Говерлу.

– Які у Вас відзнаки чи нагороди?
– За період моєї діяльності в товаристві я отримала кілька нагород і подяк від ОДА, обласної ради, від Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих, Братства УПА, Спілки офіцерів України. Найціннішою для мене є нагорода орденом княгині Ольги ІІІ ступеня від Президента В.Ющенка.

– Яке Ваше захоплення ?

– Дуже люблю читати історичні книжки, національну літературу, а ще захоплююсь вишиванням. У цьому знаходжу насолоду і душевний спокій.

– Яка Ваша найзаповітніша мрія?
– Бачити дітей, внуків і Україну щасливими.

– Де і як Ви любите відпочивати?
– Я не відпочиваю майже ніколи. Але найбільшим відпочинком вважаю перебування на природі. Ми востаннє відпочивали з дітьми в Мигово у 2010 році. Було просто чудово.
Оцінити матеріал:
(4 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Нові блоги

Опитування

Які місцеві новини кращі?
Новини Міста Чернівецький промінь - 22.4%
Теми Дня ТВА - 20.2%
Чернівецький репортер ТРК Чернівці - 16.7%
Новини ТРК Буковина - 16.2%
Місцевий Час 5 канал - 24.6%
Всього голосів: 228

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення