Субота, 19 серпня 2017p.

Василь ВІЗНЮК: Кожного працівника заводу знаю в обличчя

Рубрику «Інтерв’ю з особистістю» в новому році відкриває привітна, ввічлива людина. Інженер, який працює на заводі 37 років. Директор, який знає завод як свої п’ять пальців. Керівник заводу, що колись був першим у Радянському Союзі. Голова правління товариства з додатковою відповідальністю «Чернівецький хімічний завод» Василь Георгійович Візнюк.


– Де Ви народилися та хто Ваші батьки?
– Народився в селі Кулівці Заставнівського району в сім’ї колгоспників. У п’ять років залишився без батька, який був учасником війни. Мати народилася в тому ж селі. Працювала в колгоспі, одна виховувала двох дітей. Крім того, доглядала хвору матір, яка пролежала 25 років нерухомою. Навчався спочатку в початковій школі. Потім перейшов навчатися в Репужинську середню школу, де і закінчив десятирічку.

– Розкажіть про свою сім’ю
.
– Моя сім’я – це я, дружина та двоє дітей. Діти в мене дорослі. Син працює лікарем-урологом у лікарні швидкої медичної допомоги. Донька – асистент кафедри іноземних мов в нашому національному університеті. Викладає англійську мову. Завершила роботу над дисертацією на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Ні донька, ні син поки що не мають своїх сімей. Дружина працює провідним економістом на хімічному заводі.

– Чи пам’ятаєте своє перше кохання, перший поцілунок?

– Звичайно, пам’ятаю. Тоді ми були юні, безтурботні, щасливі. І зараз намагаємося йти в ногу з молодими.

– Пригадайте якийсь цікавий випадок з Вашого життя.

– Коли я працював на хімічному заводі, мене відправили у відрядження на Запорізький автомобільний завод. З Києва до Запоріжжя їхав потягом. У купе зі мною знаходився начальник відділу постачання «Криворіжсталі». Потяг прибув в Кривий Ріг о четвертій годині ранку, і колега помилково взув один мій черевик. Вранці, коли прокинувся, помітив, що немає одного мого черевика. Почав шукати. А мені кажуть, що в кутку лежить якийсь. Виявилося, що пасажир переплутав взуття. Я взув той черевик: за розміром він підійшов. Потім вийшов з вагона і йшов так, щоб ніхто не помітив, що в мене розпароване взуття. Зайшов у магазин, ледве знайшов туфлі, які мені підійшли. Відразу їх взув, підійшов до каси, а продавець мене запитує, що я придбав. Я їй показую. А вона: «А Ви сюди босі прийшли?» Я розповів цю смішну історію. Продавець мені відповіла: «Ви не перші в такій ситуації».


– Де Ви навчалися? Хто Ви за фахом?

– Після навчання в школі закінчив Чернівецький індустріальний технікум за спеціальністю «Технологія кераміки». Навчання переривалося службою в армії. Відслужив два роки танкістом. Після закінчення технікуму мене направили на роботу на цегельний завод в місто Галич.

– Розкажіть про свою трудову діяльність.

– У моєму направленні молодого спеціаліста передбачалася посада начальника зміни і першочергове надання житла. Житла, звичайно, ніхто не надав, посади за фахом також. Від працевлаштування на робітничу професію я відмовився. Повернувся в Чернівці. Родич мені запропонував випробувати свою долю на хімзаводі, що я і зробив. І, як показало життя, не помилився. Згадую, прийшов до колишнього директора Василя Петровича. Він спочатку, аби я набув досвіду, прийняв мене лаборантом хімічного аналізу. Півроку вивчав усі види продукції, які завод випускає, склав іспити, і тільки після цього мене перевели начальником зміни цеху протишумових мастик. Робота була дуже відповідальною для молодого працівника. На той період Чернівецький хімічний завод практично постачав бітумні мастики на всі автозаводи Радянського Союзу. Майстром пропрацював приблизно три роки. Поступив навчатися на вечірнє відділення інженерно-технічного факультету Чернівецького держуніверситету. Після трьох років навчання перевівся у Львівський політехнічний інститут, де навчався за фахом «Технологія неорганічних речовин». Обійняв посаду старшого майстра цеху. Пізніше став начальником цеху брусково-полірувальних паст. Після закінчення інституту, в 1982 році, мене перевели на роботу начальником відділу технічного контролю заводу. Я не дуже хотів погоджуватися, але директор сказав, що мені потрібен кар’єрний ріст. Потім працював начальником виробничо-технічного відділу. Пізніше – головним інженером, далі – головою державного приймання з якості. Це якраз були часи перебудови. Потім мене знову перевели головним інженером. На цій посаді пропрацював до 2004 року. У 2004 році мене обрали генеральним директором заводу, де і працюю по сьогодні. У 2008 році здобув другу вищу освіту економічного напрямку.

– Розкажіть про історію становлення Вашого підприємства
.
– Історія Чернівецького хімічного заводу започаткована 1924 року. У 1994 році було створено закрите акціонерне товариство «Чернівецький хімічний завод». Сьогодні підприємство спеціалізується на виробництві водорозчинних екологічно чистих лакофарбових матеріалів, емалей і лаків поліуретанових та пентафталевих, поліефірних грунтівок та шпаклівок; розчинників, мастик, епоксидних матеріалів, полірувальних паст, вогнезахисних паст, патронів фільтрувальних. Продукція заводу знаходить своє застосування в автомобіле- та вагонобудуванні, меблевій, будівельній, хімічній, електричній, електротехнічній промисловості, на атомних та гідроелектростанціях. За роки створення незалежної Української держави майже повністю зняті з виробництва застарілі продукти. Замість них у виробництво впроваджено більше 40 нових видів лакофарбових матеріалів завдяки співпраці з інститутами та науково-дослідними установами України, Швейцарії, Польщі, Голландії, Фінляндії, Швеції, Німеччини, Франції. Іде постійний пошук нових партнерів для взаємовигідного співробітництва. Розробляються нові види продукції для задоволення потенційних потреб споживачів, відпрацьовуються рецептури та технології виробництва. При цьому аналізуються та прогнозуються всі можливості для випуску високоякісної продукції.

– Якщо порівняти роботу заводу, як працювалося тоді та як працюється зараз?

– За часів Радянського Союзу працювати було набагато простіше. Тоді призначався план і проблема була тільки в тому, як забезпечити виробництво сировиною. У той час не думалося, як потім збувати продукцію. Тоді такої продукції завжди не вистачало. А сьогодні директор повинен бути менеджером. Думати, щоб продукція була конкурентоспроможною. Працювати сьогодні нелегко. Найголовніше, чого ми досягли: по-перше, стабільності роботи; по-друге, в нас ніколи не було і немає боргів. Завод тримається добре за рахунок того, що колектив згуртований. Також постійно дбаємо про оновлення асортименту продукції. Як правило, 3-4 види нової продукції впроваджується у виробництво щорічно. Зокрема, впровадили новий вид мастики водної, екологічно чистої, різні види паркетних лаків, інтер’єрних і фасадних фарб, шпаклівок, грунтівок і багато іншого.


– Як часто оновлюєте обладнання?

– Щороку витрачаємо на оновлення обладнання, і не тільки, не менше ніж півмільйона гривень.

– Це багато чи мало?
– У принципі це мало. Але робимо це тому, що в нас є обладнання, термін експлуатації якого практично закінчується. Ми його ремонтуємо. Але для того, щоб випускати високоякісну продукцію, обладнання потрібно оновлювати. Цього року витрачаємо на оновлення основних засобів близько 1 млн. грн., закуповуємо ще один бісерний млин. Для виробництва сучасної продукції використовується тільки імпортне якісне обладнання. На превеликий жаль, в Україні на сьогодні немає обладнання для виробництва лакофарбової продукції, що відповідало б міжнародним стандартам.

– У Вас більше покупців серед приватного чи державного сектору?

– Продукцію поставляємо в усі області України промисловим підприємствам і роздрібним споживачам державного, комунального і приватного секторів. Наприклад, автомобільним заводам Львова, Черкас і інших міст України. Хоча пробитися на ці заводи зі своєю продукцією дуже важко, оскільки вони закуповують імпортну сировину та матеріали.

– Де у Вас найбільший ринок збуту?

– В Україні в основному збуваємо 90 відсотків продукції. Експортуємо в Грузію полірувальну пасту для виробництва меблів. Білоруси, росіяни, чехи, словаки закуповують специфічну продукцію, фільтрувальні елементи. До речі, цех з виробництва цієї продукції був запущений американською фірмою «Кюно» ще в 1979 році.

– Яка продукція заводу є родзинкою?

– Важко сказати, оскільки на кожну продукцію є свій покупець. Серед нових – рідина для опалювальних систем «Термо-плюс». Споживачі, які використовують цю рідину, значно економлять на споживанні газу. Завдяки їй система опалення в приміщеннях за мінусової температури не замерзає. Також у нас є корисна продукція: автозахист для автомобілів, інтер’єрні та фасадні фарби, різні види паркетних лаків і багато інших видів продукції.

– Де Ви берете сировину?
– В основному намагаємося брати вітчизняну сировину, що відповідає нашим вимогам якості та прийнятна за ціною. Але є інша сировина, яку ми закуповуємо за кордоном.

– Яка мінімальна і максимальна зарплата на підприємстві?

– Середня зарплата за 11 місяців 2011 р. складає 3238 гривень. Ми вважаємо, що це невелика зарплата, проте намагаємося людям допомагати: надаємо різні види матеріальної допомоги для оздоровлення, для придбання продуктів до свят і т.ін.

– Який статус підприємства? Воно приватне чи державне?

– Це колективне підприємство. Державної частки в нас немає зовсім. З 1994 року це закрите акціонерне товариство. Торік, відповідно до нової постанови уряду, ми перейменовані в товариство з додатковою відповідальністю «Чернівецький хімічний завод».

– Чи хтось допомагає Вам розвивати підприємство?

– Спонсорів не маємо. Інвестуємо підприємство на власні кошти. Ми б хотіли більше уваги від влади у плані контролю за витратами бюджетних коштів. Мені дуже боляче дивитися, коли деякі будівельно-ремонтні роботи проводяться в області, а замовники не користуються продукцією місцевих виробників. Вважаю, що якщо б більше використовувалося продукції місцевих виробників, то й платежі до бюджету та соціальних фондів зростали б. Також мені прикро, коли роблять розмітку на дорогах, не використовуючи фарбу нашого заводу. Купують у нас її дуже й дуже мало. Я б не сказав, що наша фарба гірша за якістію чи дорожча від фарб інших виробників. Але якщо взяти до уваги транспортні витрати, то це, мабуть, коштує недешево. І це проблема не тільки хімічного заводу. Було б набагато краще, коли б при проведенні тендерів умови ставали такі, що в першу чергу брати продукцію місцевих виробників. Це було б на користь всім.

– Які у Вас відносини з владою?

– Відносини нормальні, ділові. Трохи краще стало, оскільки є якась передбачуваність. Добре, що ми законослухняні. Всі вказівки влади виконуємо. Допомогу щорічно надаємо в різні благодійні фонди, а також установам освіти, охорони здоров’я, культури і спорту близько 150 тисяч гривень щорічно. Тому в нас немає претензій до влади, і я думаю, що у влади немає претензій до нас.

– Чи впливає на завод зміна влади?

– Кожен керівник боїться нестабільності. На заводі не існує такого, щоб хтось підтримував якусь одну чи іншу політичну силу. Ми задоволені владою. Слава Богу, що в нас проблем з владою немає. Ми політично нейтральні. Влада є влада. Її потрібно підтримувати.

– На Вашу думку, чи потрібні реформи в хімічній галузі? Які саме?
– Сказати про необхідність реформ у всій хімічній галузі мені важко. Що стосується виробництва лакофарбової продукції, то мені хотілося б, щоб більше наші контролюючі органи звертали уваги на те, що завозять на територію України. Можливо, через контрабанду завозять продукцію дуже низької якості. Вони занижують ціни, і це підриває чесну конкуренцію. Тому потрібно всіх виробників поставити в однакові умови.

– Як Ви ставитеся до політики? Чи плануєте йти в політику?

– У мене вже вік не той – пішов 60-й рік. Тому, мабуть, вже пізно йти в політику. Хоча пропозицій було багато. Пропонували балотуватися депутатом і до міської, і до обласної ради від різних політичних сил.

– Як Ви оцінюєте політико-економічну ситуацію в державі?

– Щодо політичної ситуації сказати не можу, тому що мені важко судити, адже я не політик. Що стосується економіки, то велике досягнення вже те, що стабільний курс гривні по відношенню до долара. Як тільки починається девальвація грошової системи, тоді через непередбачуваність стає важко працювати. Тому економічна ситуація на сьогодні більш-менш стабільна. Якщо надалі буде підтримуватися ця планка, то економіка повинна запрацювати краще, ніж вона працює зараз. Найбільшу шкоду нашій державі завдають ті виробники, які працюють у тіні, адже конкурувати з ними дуже важко: несплата тільки ПДВ дозволяє їм зменшити ціну не менш ніж на 20%, а ще є податки на заробітну плату, і якщо вона виплачується у конвертах, то це велика шкода для держави. Зменшити ціни на нашу продукцію, коли завод сплачує всі податки, ми не в змозі. Ось це і є нечесною конкуренцією.

– Яка політична ідеологія Вам подобається?
– Про політику я вже сказав. В мене навіть відпало бажання дивитися політичні передачі. Мені вже набридло, коли обливають брудом один одного. Для мене ближча економічна чи навіть зовнішньоекономічна ідеологія. Ми не можемо жити в замкнутому колі. Ми повинні спілкуватися з іноземними фірмами. Це дозволяє впроваджувати нові види продукції. До речі, щороку беремо участь у міжнародних виставках, де зустрічаємося і проводимо переговори. Там і знаходимо нові рецептури та технології виробництва продукції.

– Чи відчували Ви колись тиск?
– Поки що не відчував. Не було такого, щоб до заводу упереджено хтось ставився. Ситуації були різні, але ми завжди знаходили порозуміння.

– Чи вимагали у Вас колись хабарі?
– Ні. Якщо нам про це натякають, пропонуємо зменшити на ту суму вартість матеріалів, які закуповуємо, що дає можливість не збільшувати ціни на продукцію заводу.

– З якими труднощами Ви зараз стикаєтеся?
– Труднощі бувають різні, але ми їх вирішуємо. Ось, наприклад, ухвалили Податковий кодекс. Труднощі в тому, що дуже багато нової інформації, дуже багато змін. Це все потрібно вивчати, пройти, щоб, можливо, потім не сплачувати штрафи.


– Чи вважаєте Ви себе успішною людиною?

– Я не вважаю себе дуже успішною людиною. Але все в мене є: нормальна сім’я, хороша робота. Я не багата людина, однак, слава Богу, для більш-менш нормального життя коштів вистачає.

– Який рецепт Вашого успіху?

– На мою думку, порядність і чесність – це найбільша формула успіху. Коли ти живеш заводом і колективом, переймаєшся їхніми проблемами, то буде успіх. Я кожного працівника заводу знаю в обличчя. Щоденно проводжу багато часу на виробництві, вирішуємо всі проблеми заводу разом із заступниками та керівниками структурних підрозділів.

– Чи є у Вас нагороди?

– Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» у 1980 році з нагоди Олімпіади, яка проводилася в Москві. Це була урядова нагорода. Багато церковних нагород, орденів, подяки за благодійність, хорошу роботу і т.д. Цього року подяка прем’єр-міністра України. Також нагороджений Дипломом міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна».

– Хто вплинув на формування Вашої особистості?

– Думаю, що, перш за все, я маю завдячувати своїй сім’ї, своєму попереднику Василю Петровичу Салюку, який прийняв мене на роботу і повірив у мене, а також колективу заводу, який дає поштовх до життя і до роботи.

– Яке у Вас захоплення?
– Замолоду грав у футбол. Зараз вже не граю, проте люблю дивитися по телевізору, граю в шахи. Люблю відвідувати концерти, вистави.

– Чи займаєтеся Ви спортом?

– Зараз не займаюся. Так, зарядку для себе. Донедавна грав у футбол.

– Як часто буваєте за кордоном?

– Не дуже часто буваю. Як правило, один чи два рази на рік у службових справах.

– Де та як Ви любите відпочивати?

– Люблю відпочити в лісі, гриби збирати, часом порибалити.

– Які Ваші найбільші успіхи
?
– Найбільший успіх – це моя сім’я, тому що вона також впливає на мій статус. У мене чудова дружина, двоє дітей, які заробляють самостійно собі на хліб. Чудовий колектив, без якого я не представляю своє життя.

– Яка Ваша найзаповітніша мрія
?
– Мрію зробити цей завод таким, щоб він був кращим в Україні, щоб мав вигляд сучасного підприємства.

– Яка подія 2011 року Вам найбільше запам’яталася? Чи задоволені прожитим роком?

– Прожитим роком я задоволений. Про подію, що запам’яталася, мені важко сказати, оскільки подій дуже багато. Політику я не беру до уваги, тому що вона мене не цікавить.

– Що побажаєте буковинцям у новому році?
– Здоров’я всім, злагоди, матеріальних статків! Щоб життя людей покращилося, здійснювалися мрії та бажання, могли дозволити собі та дітям придбати те, чого бажають. Щоб бідних людей в нашій країні було значно менше. Хай Бог благословляє всіх у новому році!
Оцінити матеріал:
(3 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Галицька верстка

Нові блоги

Опитування

Чи підтримуєте ви блокаду Донбасу і Криму?


Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення