Вівторок, 18 грудня 2018p.

Борис ЖЕЛІК: У нашому суді не було жодного випадку корупційного діяння

 Не так часто судді дають інтерв’ю. Ексклюзивно спілкуємося із заслуженим юристом України, суддею першого кваліфікаційного класу, членом Ради суддів господарських судів України Борисом Євграфовичем Желіком.


 – Де Ви народилися?

– Народився 21 жовтня 1957 року в с. Санківці Хотинського району Чернівецької області. Хотинщина, де я народився, входила до Бессарабії – історичної області між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю. Мої пращури походять з українських бессарабських селянських родин, працювали на землі, воліли української мови та приєднання бессарабських земель, де українці становили більшість, до Української Народної Республіки.

 

– Хто Ваші батьки?

– Батько Желік Євграф Ісайович працював механізатором, а згодом будівельником у міжколгоспбуді. Але лише цим його праця не вичерпувалася. В роки становлення і зміцнення буковинського села широко розгорталося сільське будівництво, і батько разом з односельчанами кожну вільну годину зранку до роботи і після трудового дня гуртувалися на толоку (як казали в селі, «на клаку») та дружно допомагали сусідам будувати оселі: заливати фундаменти, зводити стіни, накривати хати. Мати Желік Віра Григорівна – колгоспниця, людина тяжкої селянської праці, яка десятки років зустрічала в полі й досвіт сонця, й пізню вечірню годину, давала раду сім’ї, господарці.

У матері з батьком я єдиний син, тому їхня любов оповивала мене безроздільно, хоча їхніх щирих душ стало б ї на десятьох.

 

– Де Ви навчалися? Хто Ви за фахом?

– Навчався в Харківському юридичному інституті, до якого вступив у 1980 році, закінчив 1984 року. За дипломом я правознавець.

 

Розкажіть якийсь цікавий випадок з Вашого дитинства чи молодості.

– Згадав цікавий випадок, що трапився за мого навчання в Харківському юридичному інституті. Я вже був студентом, а в інституті – вступна кампанія. Абітурієнти гуртувалися перед дверима екзаменаційних кабінетів, хвилювалися в очікуванні виклику на іспит, весь час відбувалися якісь переміщення, перемовини, спілкування.

І ніхто не зауважив, яким чином в однієї з абітурієнток з-під пахви хтось висмикнув сумочку. Здійнявся гамір, штовханина, а я якось запримітив серед юрби молодих людей цього грабіжника і кинувся за ним. Наздогнав його, повалив, відібрав сумку, а вже потім допомогли інші студенти, то ми цього негідника доставили в деканат, а сумочку я урочисто повернув її володарці. Звичайно, в юності кожний бачить себе Шерлоком Холмсом, однак цей випадок засвідчив, що я зробив правильний вибір у житті.

 

– Розкажіть про Вашу сім’ю, дружину, дітей.

– Дружина Валентина Петрівна – юрист-підприємець. Донька Тетяна – адвокат Чернівецької обласної колегії адвокатів. Син Максим – суддя Львівського апеляційного господарського суду. Є й онуки: Настуся та Дениско навчаються у школі, а хлоп’ята Бориско і Романчик – дошкільнята.

 

– Чи пам’ятаєте своє перше кохання, перший поцілунок?

– У кожного з нас, мабуть, на все життя залишаються в пам’яті перші почуття закоханості. Це почуття мандрує з людиною протягом всього життя. Пам’ятаю, як восьмикласником звернув увагу на свою першу симпатію – ученицю-семикласницю, милу, гарну, сором’язливу дівчинку. Однак ні про які поцілунки й гадки не мав, щонайбільше – запросити до танцю на шкільному вечорі, допомогти нести портфель, обмінятися книжками. Серце бухкало якийсь час. Моєю справжньою любов’ю на все життя стала дружина Валентина, і всі поцілунки були подаровані їй.

 

– Чи є у Вас власний чи сімейний бізнес?

– Ані власного, ані сімейного бізнесу я не маю. Згідно із законом суддя не має права суміщати професійну діяльність з будь-якою оплачуваною роботою, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Як я вже казав, донька і син у мене – правники (адвокат і суддя), підприємництвом займається лише дружина, однак це не бізнес, а незначний дохід, який суттєво не впливає на наш сімейний добробут.

 

– Яка у Вас заробітна плата?

– На сьогодні моя заробітна плата складається з посадового окладу, надбавок за вислугу років та кваліфікаційний клас. За новим Законом «Про судоустрій і статус суддів» з 1 січня 2012 року посадовий оклад судді (незалежно від стажу і кваліфікаційного класу) має становити 8 мінімальних заробітних плат. Якою ж реально буде моя зарплатня, знатиму наступного року.

 

– Хто або що мало вплив на формування Вашої особистості?

– Маю велике щастя і дякую долі, що на життєвому шляху, під час перших кроків до суддівської роботи, мені надзвичайно таланило на непересічних людей високої честі, професійних правників, державотворців, людей, відданих Батьківщині, патріотів України.

Хотілося б згадати свого бойового товариша по військовій службі на Північному флоті Дробиняка Миколу. Спілкуючись з ним, я, котрий мріяв про педагогіку, всотував думку, що найвищою справедливістю є право, правосуддя, що врешті-решт й привело нас обох до юридичного вишу. Обравши юриспруденцію, ніхто з нас на цій стезі не схибив: сьогодні Микола Дробиняк працює в Генпрокуратурі України старшим помічником заступника Генерального прокурора України.

Неоціненний вплив на мене мали також науковці Харківського юридичного інституту, одного з найкращих юридичних вишів колишнього СРСР. Яскрава плеяда викладачів-практиків долучила мене до теоретичних глибин правових наук, навчила любові до юриспруденції та відповідальності за обрану справу.

 

– Хто для Вас є прикладом у житті?

– Мої батьки! Батьки – це люди, за якими змалечку звіряєш свої думки і вчинки. Звичайно, ідеалом, прикладом у житті можуть слугувати великі філософи, вчені, державні діячі. Набагато більше вищих за рангом людей – міністрів, державних діячів, науковців із світовим визнанням – народилися і пройшли свій гарт біля землі.

 

– Розкажіть про свою трудову діяльність.

– Розпочинав трудову діяльність у 1975 році слюсарем Донецького монтажно-заготівельного заводу, в 1975-1978 роках проходив строкову військову службу на Північному флоті, після демобілізації працював слюсарем Вінницького насіннєвого заводу.

 Фахова ж діяльність після закінчення Харківського юридичного інституту розпочалася 1984 року в Чернівцях, спочатку на посаді державного арбітра Державного арбітражу при виконкомі Чернівецької обласної ради народних депутатів; у грудні 1986 року призначений головним державним арбітром Чернівецької області, а після створення у 1991 році Арбітражного суду Чернівецької області набув статусу судді Арбітражного суду області і Постановою Верховної Ради України від 31 січня 1992 року був призначений його головою. З 2001 року арбітражні суди перейменовані в господарські, й моя праця продовжилася в статусі судді та голови Господарського суду Чернівецької області до нинішнього часу.

 

– Чи займаєтесь Ви науковою роботою? Які у Вас наукові праці?

– Тривалий час викладаю правові науки, пов’язані з юридичним регулюванням діяльності господарюючих суб’єктів, у кількох вищих юридичних закладах, зокрема, в Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича, Західно-Українському економіко-правничому інституті та ін., віддаю свої знання і досвід студентам – нашим спадкоємцям, які поповнять лави юристів.

 

– Як вдається поєднувати викладацьку та суддівську роботи?

– І суддівська, і викладацька роботи є взаємопов’язаними та збагачують одна одну. Так, викладаючи студентам певні теоретичні законодавчі постулати, правові новели, завжди намагаюсь проілюструвати їх цікавими випадками з практики, використовую конкретні судові справи.

 

– Чи здійснювався колись на Вас тиск?

– Хочу сказати, що, на мою думку, тиснути можна на того, хто дозволяє це робити. Я не дозволяю. По-перше, маю певні моральні принципи, по-друге, посада зобов’язує.

 

– Чи отримуєте Ви задоволення від своєї роботи?

– Запитання до певної міри риторичне. Віддавши 27 років життя служінню Закону, винісши тисячі судових рішень, в яких по суті розв’язувався конкретний спір і відновлювалася законність та справедливість, було б дивно не відчувати задоволення від того, що завдяки моїм зусиллям торжествує право та найвища справедливість.

 

– Чи вимагали у Вас колись хабарі?

– Хабарів у мене не вимагали, та я б і не дав, намагався б вирішити питання у правовому полі. Взагалі до проблеми корупції ставлюсь дуже болісно. Не повинно бути такого явища в нашій країні, тому вітаю ті правові засади боротьби з корупцією, що запроваджені з 01.07.2011 р. після прийняття пакета відповідних законодавчих актів.

 

– Хто допоміг Вам у житті «стати на ноги»?

– Багатьом людям дякую. Найперше – батькам, другу подяку маю скласти моїм шкільним вчителям, дякую тим професіоналам, які зустрічалися на моїй трудовій ниві, навчали мене, спочатку недосвідченого юриста, фаховим тонкощам, глибокому аналізу, вмінню знаходити причинно-наслідковий зв’язок між явищами і подіями та робити правильні, юридично обгрунтовані висновки. Хочу згадати Долгіх Євгенію Федорівну, Дмитра Микитовича Притику.

 Я прийшов у судову систему в той час, коли не були поширеними явища протекціонізму, кумівства, блату. За 27 років сходинку за сходинкою пройшов шлях від державного арбітра при Чернівецькому облвиконкомі до голови Господарського суду Чернівецької області. За першу посаду завдячую керівнику облвиконкому, який в уже далекому 1984 році підписав відповідне рішення про прийняття мене на роботу, а за останню – колективу суддів Господарського суду, які надали мені рекомендацію на призначення на адміністративну посаду до Вищої ради юстиції.

 

– Чи займаєтесь Ви громадською діяльністю?

– Якщо виходити з того, що громадською діяльністю є діяльність об’єднання громадян, які прагнуть покращувати життя людей шляхом проведення різноманітних акцій і реалізації соціальних проектів, то я такою діяльністю не займаюся.

 

– Які Ваші політичні погляди? Чи збираєтесь йти у політику?

– Відповідно до ст. 127 Конституції України професійні судді не можуть займатися політикою. Тому перша частина Вашого запитання є до певної міри провокативною, адже публічні висловлювання судді щодо його політичних уподобань можуть коштувати йому посади. Вважаю, що це запитання продиктоване не свідомим бажанням спровокувати мене, а незнанням відповідних законодавчих норм з Вашого боку. Щодо думки іти в політику, то такої у мене немає.

 

– Які у Вас нагороди та відзнаки?

– Маю такі нагороди, як знак «Почесний працівник Арбітражного суду України», нагороджений також іншими відзнаками Вищого господарського суду України, Вищої ради юстиції України, Чернівецької обласної ради та Чернівецької обласної державної адміністрації. Указом Президента України від 30.05.2001 р. мені присвоєно звання «Заслужений юрист України». Указом Президента України від 06.10.2008 р. № 907/2008 нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

 

– За якістю роботи Ваш суд посідає одне з провідних місць серед спеціалізованих судів України та є одним з найкращих у Західній Україні. Як Вам це вдалося?

– Авторитет крайового органу судової влади в господарських правовідносинах Господарський суд Чернівецької області наполегливо здобував протягом всіх 20 років існування.

 За підсумками роботи за 2010 рік він посів третє місце серед інших обласних господарських судів України за якістю прийнятих рішень, за 9 місяців 2011 року ми найкращі серед судів, що входять до Львівського апеляційного округу.

 Ми також ціною значних зусиль центральної і місцевої влади створили досить комфортні умови роботи.

 

– Які реформи потрібні в судовій системі України?

– На мою думку, законодавцю необхідно звернути увагу на матеріальне забезпечення суддів. Ухвалення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», безсумнівно, є необхідним етапом реформування судової гілки влади. На жаль, система матеріального та соціального забезпечення суддів зазнала значної руйнації.

 

– Ви були членом делегації, яка вивчала міжнародний досвід судочинства. Чи вдалося щось Вам впровадити в нашу систему судочинства?

– Так, свого часу я брав участь у делегації, яка вивчала організацію судочинства в Сполучених Штатах Америки. Ми знайомилися з процесуальними засадами здійснення правосуддя в Америці, а також з основами матеріального права, що регулює різні правовідносини в цій країні.

 Проте не лише іноземний досвід судочинства є прикладом для наслідування. У нашому процесуальному законодавстві є багато прогресивних новел, що полегшують доступ громадян і юридичних осіб до правосуддя, дають їм можливість ефективно та своєчасно захистити і відновити порушені права та інтереси.

 

– Як Ви оцінюєте правовий стан у нашій країні?

– Не претендуючи на глобальні оцінки, хочу сказати, що Україна – незалежна, демократична, соціальна, правова держава, Конституцією якої проголошено принцип верховенства права. Цей принцип реалізується в повсякденній праці судової гілки влади, і, як на мене, у переважній більшості справ принцип верховенства права торжествує.

 Закиди судам у корумпованості і зловживаннях є значною мірою перебільшеними. Повірте, зараз судді кожний свій крок звіряють із законом – як з матеріальним, так і з процесуальним.

 Наразі розробляються і впроваджуються нові законодавчі акти, що удосконалять регулювання діяльності нотаріату, адвокатури, функціонування пенітенціарної системи. На часі розробка змін до деяких процесуальних кодексів.

 Ухвалено Закон «Про безоплатну правову допомогу», росте правовий рівень населення, збільшується кількість фахівців у галузі права. Все це свідчить, що правова розбудова країни йде уперед, і з часом ми станемо свідками ефективності цього процесу.

 

– Як Ви оцінюєте конфлікт, що стався довкола міського голови?

– Давайте залишимо це запитання тим, хто повинен давати на нього відповідь за своїми професійними обов’язками.

 

– Ви єдиний голова суду в нашій області, який обіймав посаду при всіх Президентах України. Як Вам це вдалося?

– Відповідаючи на це запитання, зауважу, що в мене складається враження про певну упередженість та недоброзичливий настрій Вашого видання в цілому до судової системи та до мене як керівника одного із судових органів краю.

 Я за все життя не кидався від одних поглядів до інших, від партії до партії, служив не конкретній особі, а Закону, тому переконаний, що перебування на посаді голови Господарського суду є визнанням моїх скромних досягнень як голови суду та відповідною оцінкою уміння організувати і забезпечити життєдіяльність господарського суду нашого краю.

 

– За деякою інформацією, Вам неодноразово пропонували перейти на одну з керівних посад до Вищого господарського суду. Хто передумав?

– Знаєте, у своєму житті я вже багато де побував і багато чого побачив, але ніде не почував себе таким вільним і щасливим, як на Буковині, в рідних Чернівцях.Так, мені дійсно неодноразово надходили запрошення змінити місце роботи – піти на підвищення, зайняти більш високу посаду, але в іншому місті, зокрема, й у столиці.

 

– Господарський суд на сьогодні має найкращий ремонт серед судів в області. Як цього вдалося досягти, адже це немалі кошти?

– Мені надзвичайно приємно чути про таку оцінку умов, в яких нині працює Господарський суд краю. Однак такими вони були не завжди, і дуже не просто вдалося їх забезпечити.

 На початку 90-х років минулого століття крайовий судовий орган в економічній сфері розташовувався в кількох невеличких кімнатках по вул. Ватутіна. Безумовно, про відповідність тих приміщень вимогам, які пред’являються щодо здійснення правосуддя, не доводилося й говорити. У пошуках підходящої будівлі й звернули увагу на будинок № 14 по вул. Кобилянської.

 

– Чому, на Вашу думку, інші суди перебувають в такому жалюгідному стані і роками без ремонту?

– Насамперед треба вийняти руки з кишень і озброїтися біблійним висловом: «Стукайте, і Вам відчинять». Скільки свого часу я склав кошторисів на ремонтні роботи, скільки виїздив до Вищого господарського суду, вирішуючи питання фінансування, скільки було потрачено зусиль на вибір професійного підрядника, який би виконав роботи якісніше, швидше і дешевше! Проте зазначу, що проблема із забезпеченням господарських судів приміщеннями вирішена. Я спілкуюся з колегами із місцевих загальних та адміністративних судів і знаю, що, незважаючи на труднощі, держава певною мірою фінансує необхідні ремонтні роботи, тому, сподіваюся, питання забезпечення судів належними приміщеннями в країні з часом буде вирішено.

 

Всім відомо, що судова система України прогнила хабарництвом. Як Ви боретесь з цим явищем у Господарському суді області?

– Мене як суддю з 27-річним стажем обурює така постановка питання. Я не беруся стверджувати, що господарські суди повністю вільні від корупції, але переконаний, що корупція не є поширеним явищем у системі господарських судів України.

 Нині спостерігається своєрідне огульне шельмування всіх і вся у судочинстві, однак, ведучи безкомпромісну боротьбу з корупцією, не можна допускати підриву авторитету судової влади, оскільки наслідки цього можуть бути вкрай несприятливими для держави в цілому.

 

– Чи були випадки корупції в господарському суді за роки незалежності?

– У нашому суді не було жодного реального випадку вчинення суддями чи працівниками суду корупційного діяння. Мали місце скарги на дії суддів з боку певних учасників судового процесу, але перевірки допомогли з’ясувати, що скарги були безпідставними, наклепницькими й ініціювалися з метою вчинити тиск на суддю для прийняття ним потрібного рішення.

 

– Чи реально працевлаштуватися в Господарський суд? Які умови?

– У відповідності до Закону України «Про державну службу» за наявності вакансій, відповідного рівня освіти та успішного проходження конкурсу на заміщення посади працівника господарського суду до Господарського суду Чернівецької області може працевлаштуватися будь-яка особа.

 Для того щоб стати суддею господарського суду, необхідно пройти процедуру призначення на посаду судді, виписану в статті 66 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому голова суду ні за яких обставин не може впливати на процес працевлаштування.

 

– Які у Вас відносини з теперішньою владою?

– Взаємовідносини Господарського суду Чернівецької області з «теперішньою» чи «попередньою» владою будувалися і будуються виключно на законодавчому розмежуванні повноважень з врахуванням спрямованості діяльності як суду, так і органів виконавчої влади на реалізацію і захист інтересів держави в цілому та фізичних і юридичних осіб, зокрема у визначеному законодавством порядку.

 

– Кажуть, що Ви дуже авторитарний та вимогливий керівник, але в той же час користуєтесь великою повагою у підлеглих. Як Вам це вдається?

– Відверто кажучи, епітет «авторитарний» викликає у мене посмішку. Тому, якщо говорити конкретно, в судовій системі не існує і не допускається таке явище, як авторитарність. Однак забезпечити злагоджену та ефективну діяльність суду не так вже й просто: це вимагає від мене певних зусиль.

Про себе можу сказати, хоча це, можливо, не зовсім скромно прозвучить, що я не авторитарний, а вимогливий, у першу чергу до самого себе, а в другу – до суддів і колективу суду. Судова робота – це глибоко інтелектуальна праця, тут не може бути місця вказівкам, примусу, примхам, пихатості тощо.

 

– Подейкують, Ви часто змінюєте авто, а тепер який у Вас автомобіль?

– Питання Ваше мене дещо дивує, адже сьогодні автомобіль – вже точно не предмет розкоші, а необхідний засіб для пересування. Не знаю, звідки у Вас з’явилася інформація, що я часто міняю авто: на своїй машині я їжджу вже дванадцятий рік і зовсім цим не переймаюся, не страждаю через те, що в когось машина новішої марки або дорожча. Так що нехай ніхто не мучиться тим, що голова Господарського суду Чернівецької області міняє автомобілі, як жінка рукавички.

 

– Де та як Ви любите відпочивати?

– Рідна буковинська природа, сільські краєвиди рідної Хотинщини – це місця, де я відпочиваю душею і серцем. Люблю відпочивати із сім’єю – дружиною, дітьми, онуками, товаришами по мисливству.

 

– Чи займаєтеся Ви спортом?

– Мисливство – це спорт, та ще й який, тому так, звісно, займаюсь.

 

– Які Ваші найбільші успіхи в житті?

– Якщо говорити про успіхи в професійному плані, то до таких можу долучити ті передові позиції, які наш Господарський суд впродовж тривалого часу займає серед судів України. Дозволю собі сказати, що в цьому є частка й моїх зусиль.

 У пересічному житті щасливою є та людина, яка має щасливих, здорових успішних дітей. Завдячуючи Богу, мої син і донька вивчилися, здобули фахову освіту, мають пристойну роботу, створили міцні сім’ї, подарували нам з дружиною чотирьох онучків. Хіба це не успіхи і щастя?

 

– Яка Ваша найзаповітніша мрія?

– Мрію про ухвалення нашими законодавцями таких законів, які не викликали б двозначного тлумачення. Тому судді, і я в тому числі, завжди мріють про ідеальний і справедливий закон, зрозумілий у застосуванні та ефективний у регулюванні спірних правовідносин.

 

– Яке у Вас захоплення?

– Найбільшим уподобанням у житті є моя робота. Однак я надзвичайно закоханий у поезію, зокрема, ліричну. Це народні балади і пісні, вірші українських поетів, молдавська і російська поезії, лірика поетів античності і середньовіччя, поезії Шекспіра, Гете, Бернса, інших авторів, багато творів яких знаю напам’ять.

До душі мені афористика. Також залюблений в мальовничу українську природу, часто подорожую. А ще одним великим захопленням є полювання, маю добру зброю і вагомі мисливські трофеї, серед яких – вепри і навіть ведмідь.

Оцінити матеріал:
(3 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення