Понеділок, 16 липня 2018p.

Борис РУСНАК: Їжджу на «крутій іномарці», що називається «Жигулі»

 Цього разу з нами спілкується заслужений юрист України, досвідчений викладач, знаний експерт з питань державного будівництва, місцевого самоврядування та виборчого права, громадський діяч Борис Артемійович Руснак. Особистість, яка володіє чотирма фахами, про які й не мріяла. Батько, який своїх дітей не просуває. Чоловік, який приділяє більше часу роботі, ніж сім’ї. Людина, яка, відпочиваючи, трудиться.


– Борисе Артемійовичу, розкажіть, де Ви народилися? Хто Ваші батьки?

– Народився в селі Бочківці на Хотинщині. Батьки – селяни. Тато був колгоспником, а мати через хворобу практично не працювала. В сім’ї ще був старший брат Віктор. На жаль, трагічно загинув у 29-річному віці. Досить рано залишився без батьків і тому всім, чого досяг у житті, завдячую собі, своїм старанням і своїй сім’ї. З п’ятирічного віку виховувався з мачухою. Тому було несолодко.


– Де Ви навчалися? Хто Ви за фахом?

– Навчався багато, тому і фахів багато. Після закінчення восьмирічної школи вступив до Чернівецького педагогічного училища. В 1968 році закінчив його та отримав направлення на роботу вчителем у рідне село. Через три місяці мене призвали до армії. Під кінець строкової служби вступив до Львівського державного університету на юридичний факультет, який успішно закінчив. Залишився служити в Збройних силах. А тому ще закінчив два військові навчальні заклади: Ленінградське військово-політичне училище військ протиповітряної оборони і Московську військово-політичну академію. Отже, за фахом я – вчитель молодших класів; вчитель історії та суспільствознавства; офіцер з вищою військово-політичною освітою; юрист.


– Розкажіть щось цікаве з Вашого дитинства чи молодості.

– Загалом моє дитинство було непростим. Доводилося тяжко працювати нарівні з батьком і мачухою вдома та в колгоспі. Опанував усі види нелегкої селянської праці. Пригадую, як узимку зовсім малим пацаном (напевне, років 10-11 мені було) замість батька відвозив підводою молоко з колгоспної ферми на пункт прийому до села Клішківці, що знаходиться за десять кілометрів. У селі Малинці при спуску з досить крутого горба послизнулася і впала одна коняка, підвода наїхала на неї і не давала їй змоги піднятись. Друга коняка почала брикатися. Я розгубився і не знав, що робити. Поблизу нікого не було. Уже й не пам’ятаю, як виплутався з тієї ситуації, лише згадую, що плакав через відчай.

Коли вже вчився в педучилищі, захопився художньою самодіяльністю. Одного разу мене викликали в кабінет директора і погрожували виключити з педучилища за те, що через захоплення сценою став мало уваги приділяти навчанню (сміється). У мене була мрія стати професійним музикантом, але не склалося. Проте тяга до публічного життя залишилася. Сьогодні я людина публічна, але в іншій іпостасі.  


– Розкажіть про Вашу сім’ю, дружину, дітей.

– Одружений. Дружина працює вчителькою молодших класів. Є донька Тетяна, улюблений онук Артемко. Донька працює зараз у сфері торгівлі. Закінчила біологічний факультет ЧНУ. Але за спеціальністю працювати не вдалося. Незважаючи на те, що тривалий час я працював в органах влади і обіймав досить високі керівні посади, донька завжди працевлаштовувалась сама. Річ у тім, що я у своєму житті зробив себе тим, ким я є, сам. Тому дав можливість доньці поступати так само. Хоча, звичайно, у житті їй допомагаю.


– Чи є додаткові джерела фінансування, можливо, сімейний бізнес?

– Бізнесу немає. Додаткові джерела є. Щоправда, вони мізерні. Я викладаю у вищому навчальному закладі, це і є додатковий заробіток до офіційної зарплатні. Крім того, інколи отримую гонорари. Написав кілька посібників з питань місцевого самоврядування, виборчого права. Проводжу навчальні семінари з депутатами місцевих рад і суб’єктами виборчого процесу по всій Україні, за що теж отримую гроші. Як жив, так і живу в звичайній трикімнатній квартирі, їжджу на «крутій іномарці», що називається «Жигулі», шоста модель. Землі не маю, дач також. Був час, коли деякі високопосадовці давали команду знайти на мене компромат, щоб закрити мені рота. Не знайшли.


– Яка Ваша заробітна платня?

– Без нарахувань близько двох з половиною тисяч гривень.


– Чи пам’ятаєте Ви своє перше кохання, перший поцілунок?

– Звичайно, пам’ятаю. Була в моїй школі дівчина, з якою я дружив до закінчення педучилища. Її звати Ліда, вона зараз живе в Чернівцях, можливо, прочитає це інтерв’ю (посміхається). Дуже рідко з нею бачуся, вона має свою сім’ю. Всі в селі думали, що ми одружимося, адже тривалий час були разом. Вона була донькою вчителів, а я простим сільським хлопцем. Це було моє перше юнацьке кохання. Але доля нас розлучила…


– Хто вплинув на формування Вашої особистості?

– Впливало саме життя. Я вже казав, що з дитинства залишився сиротою. Можливо, офіцерська служба вплинула на моє становлення, на мій стиль поведінки. Я люблю лад, дисципліну, трохи педант. З приємністю згадую начальника політвідділу Львівського корпусу ППО генерала Ханданяна Артема Григоровича, завдяки якому я став офіцером. Залишилися теплі спогади про генерала Віктора Васильовича Гоменкова, який був моїм начальником в Одесі і також позитивно вплинув на моє становлення.


– Як Вам вдається поєднувати викладацьку та чиновницьку діяльності?

– Нагадаю, що це дозволено чинним законодавством. Тому вважаю, що це моя перевага перед колегами. Викладання у вищому навчальному закладі вимагає завжди «бути у формі», постійно підчитувати, поповнювати свої знання. Крім того, спілкування з молоддю є корисним і цікавим, дає можливість йти в ногу з усім прогресивним, сучасним, інноваційним.


– Ви працювали раніше в обласній раді, а зараз – у міській. Чи є якісь відмінності та де краще працювати?

– Робота відрізняється. Я це найбільше усвідомив сьогодні, працюючи в міській раді. З теоретичної точки зору, місто обласного значення – це найповноцінніший суб’єкт місцевого самоврядування. Тут набагато більше конкретної роботи, що спрямована на вирішення життєвих проблем. Тому тут працювати важче, але в той же час цікавіше. В облраді рівень керівний, координуючий. Тут цікавіше ще й тому, що можна побачити результати своєї роботи.


– У період, коли Ви працювали заступником голови облради, були досить натягнуті відносини з міською радою. Яка причина?

– Я б не сказав, що відносини з міськрадою були складні. Окремі тертя чи непорозуміння траплялися щодо об’єктів комунальної власності. Спричиняли їх прогалини у законодавстві або різне його розуміння. Натомість більш напруженими на той час були стосунки в нас з облдержадміністрацією, яку очолював великий противник місцевого самоврядування. Прізвище не хочу називати.


– Які у Вас відносини з Іваном Шилепницьким? Ви ж працювали його заступником в облраді.

– Стосунків у мене з ним немає ніяких. Шилепницький не є тією людиною, з якою хочеться підтримувати дружні стосунки. Проте вважаю, що ми працювали продуктивно. Стосунки були різні, в тому числі і конфліктні. Але про це не знав ніхто, оскільки ми не виносили їх на загал. Шилепницький досить ревниво ставився до мого стилю поведінки. Я вів себе незалежно, був досить публічним. Не був тим заступником, який щось підносить-відносить. Був самодостатнім. Саме це, на мій погляд, не подобалось йому. І тому, коли Шилепницький вдруге став головою ради, він мене не запросив працювати в апараті, хоча я на той час був без роботи. Це тоді багатьох дивувало. Коли відбулася наша зустріч, Іван Орестович був не досить привітним, але пообіцяв, що візьме мене на роботу. Правда, так і не взяв… Хоча він мені телефонував під час останньої виборчої кампанії, консультувався. Я надавав йому консультації, незважаючи на його попереднє ставлення до мене.


– Які у Вас стосунки з іншими «помаранчевими»?

– Розумію, на що Ви натякаєте. Так, я був заступником керівника обласного виборчого штабу В.Ющенка, коли він балотувався в Президенти 2004 року. Щоб там не пліткували про причину того, чому я пішов зі штабу ще до початку виборчого процесу, маю сказати: я людина принципова і тому не зовсім зручна, працюю, допоки відчуваю, що потрібний. Немає серед тодішніх «помаранчевих» тих, з ким би хотілось підтримувати якісь стосунки. Так чи інакше вони усі себе скомпрометували. Можу назвати хіба що Сергія Данилюка, який тоді очолював в області Молодіжну партію України. Ми й досі з ним підтримуємо хороші стосунки. А більше нікого не хочу називати з принципових міркувань.


– Вас критикували за проект адміністративно-територіальної реформи щодо Сокирянської громади. Яка причина і чим це все закінчилося?

– У Сокирянах є одіозна посадова особа, прізвище якої всім відоме. Так сталося, що, коли я працював заступником керівника апарату облдержадміністрації, надходило чимало скарг із Сокирянського району і зазвичай доручали мені їх розглядати та перевіряти наведені у них факти. Були люди, які поливали мене у ЗМІ брудом, мовляв, не розібрався як слід, покриває порушників і т. ін. Але це ніяким чином не пов’язано з адмінтерреформою, якою я мав честь займатися в обласній державній адміністрації.


– Чому Ви звільнилися з облдержадміністрації перед приходом команди Михайла Папієва?

– Цікаве запитання. По-перше, не перед приходом. Майже місяць я працював з Папієвим. Скажу відверто, в житті я завжди був і залишаюся принциповою людиною. Ніколи не був ні в кого «на підтанцьовці». Хоча мені дехто закидає, що я служив то одному губернатору, то другому. На ці закиди без зайвого пафосу відповідаю, що я служив і служу, як можу, Україні. А звільнився тому, що досягнув пенсійного віку. Коли прийшов Михайло Миколайович, я його одразу поставив до відома, що мені через один місяць виповниться 61 рік. Запитав, яка його позиція з цього приводу? Михайло Миколайович відповів, що не заперечує, щоб я продовжував працювати. Але через 3 тижні приїхав з Києва один з його заступників Василь Бурлака, якому я виявився не потрібним. Бурлака був призначений керівником апарату, а я був одним із його заступників. Скажу чесно, що і у мене великого бажання з ним працювати не було, оскільки я його дуже добре знав. І тому, коли він мені сказав, що потрібно для його родича звільнити посаду і перейти на нижчу, я написав заяву на звільнення і в той же день пішов.


– Які у Вас сьогодні стосунки з керівництвом облдержадміністрації?

– З головою облдержадміністрації Михайлом Папієвим нормальні ділові стосунки. До речі, працюю в міській раді у тому числі і за його рекомендацією. Він мені сказав, що в ситуації, що склалася в міській раді, потрібен мій досвід і професіоналізм. Хоча запросив мене на роботу Віталій Михайлович Михайлішин. З Григорієм Галицем теж нормальні ділові стосунки. Вважаю, що вони з належною повагою ставляться до мого досвіду.


– Ви сьогодні радник Віталія Михайлішина. Чи прислухається він до Ваших порад?

– Безперечно. Можливо, не так, як я б вважав за необхідне. Але це справа керівника. Віталію Михайловичу не просто, оскільки він молодий керівник, який у системі місцевого самоврядування раніше не працював і великого досвіду немає. Але досвід – справа наживна. Маю сказати, що набуває він його досить активно та цілеспрямовано. І критика з боку його опонентів є несправедливою, огульною та необ’єктивною.


– Чи було таке, щоб Михайлішин не прислухався до Вас?

– Ні, принципових розбіжностей не було, коли я до нього приходив з якимись порадами.


– Вас називають розробником схеми з усунення екс-мера. Чи все відбулося згідно з Вашими рекомендаціями?

– Ні, це не так. Так склалося, що я виявився причетним до цього через те, що є публічною людиною, позиціоную себе як експерт з питань державотворення, виборчого права, місцевого самоврядування. Коли розгорнулися ті події в міській раді, то журналісти зверталися до мене за коментарями. Я їх публічно давав. І склалося так, що вони були не на користь Федорука. Коментуючи норми законодавства, радив, як діяти в тих чи інших ситуаціях. Якби екс-мер не був би таким амбітним і прислухався до моїх порад, то події могли б розгорнутися за іншим сценарієм. Проте за свій стиль поведінки і за свої дії він поплатився посадою.


– Чи віддячили Вам за Вашу роботу?

– Вдячності не шукав і не шукаю. Чесно кажучи, я відчуваю поважне ставлення до себе як з боку депутатів міської ради, так і з боку чиновників. Хоча з перших днів відчувалась певна настороженість, а з боку тих, хто уже сьогодні не працює, навіть ворожість. Мені приємно, що багато працівників міської ради заходять до мене радитися. Отримую задоволення, коли можу людям допомогти. Тому найвища подяка для мене, коли я потрібний людям.


– Так сталося, що Ви зараз в команді Партії регіонів. Вам подобається з нею працювати?

– Я не є членом Партії регіонів. Просто працюю в команді нинішнього керівника міста та міської ради Віталія Михайлішина. До речі, працювати мені з Віталієм Михайловичем досить комфортно.


– Яку політичну силу Ви підтримуєте?

– З принципових міркувань жодну політичну силу не підтримую. Не бачу жодної політичної партії в нашій країні на сьогоднішній день, яку можна було б підтримати. Це заявляю відповідально. В нас є політичні проекти, а справжніх політичних партій немає. Однак надаю консультації всім партіям, які до мене звертаються.


– Чи пропонували Вам увійти від області в Конституційну Асамблею, яку очолює Л.Кравчук?

– На жаль, ні. Із задоволенням увійшов би до складу цього органу, працював би над вдосконаленням Конституції. Є в мене чимало ідей і пропозицій щодо того, якою б мала бути Конституція демократичної, правової держави, ім’я якій Україна. Але поки що мені ніхто цього не пропонує.


– Чому не реєструють ініціативну групу з проведення міського референдуму? Вас звинувачують в цьому ініціатори.

– Правових підстав сьогодні для цього немає. Потрібно уважно вивчати Закон. Особисто в мої обов’язки не входить надавати консультації ініціативним групам. Та й вони до мене з цього приводу не зверталися.


А якщо б звернулися?

– Не знаю. Даруйте, але мені здається, що цій групі нічим більше зайнятися. Але це їхнє право. Просто потрібно діяти в межах законодавства. А з боку цієї групи я цього не бачу.


– Кажуть, що коли прийшла нова команда у міську раду, то стара команда знищувала документи. Чи це так? Які саме?

– Мені відомо, що, зокрема, в юридичному управлінні попередній керівник, коли звільнялася з посади, стерла інформацію, що була в службовому комп’ютері. Це, звичайно, ганьба, тим більше для юриста. За це треба було б належним чином карати, оскільки це не була її власна інформація. Взагалі порядні начальники, коли звільняються, передають справи за відповідно складеним актом. А вона забрала меблі з кабінетів, скинула всі папки з архівними документами на підлогу. Коли я зайшов до приміщень юридичного управління, то жахнувся такому стану. Справжні юристи так не чинять. Можливо, подібні речі були і в інших підрозділах. Але такою інформацією не володію.


– Чи здійснюється взагалі тиск на Михайлішина, зокрема при призначенні співробітників на посаду?

– Мені про це невідомо. Хоча, напевно, є елементи лобіювання. До мене також звертаються люди з цих питань. Але я не вирішую кадрові питання. Взагалі, на мій погляд, не просто Михайлішину в умовах, що склалися, приймати кадрові рішення. Проте про прямий тиск на нього мені не відомо.


– Коли відбудуться вибори мера в Чернівцях?

– Вибори будуть тоді, коли їх призначить Верховна Рада. Нагадаю, що в п’ятнадцятиденний строк після відставки мера Михайлішин направив до ВРУ клопотання про призначення позачергових виборів. Ці вибори допоміг не призначити наш земляк Арсеній Яценюк, який, до речі, порушуючи Закон «Про місцеве самоврядування», вніс проект постанови про призначення позачергових виборів Чернівецького міського голови і міської ради до того, як прийшло подання секретаря міської ради В.Михайлішина. Верховна Рада відхилила проект постанови Яценюка. Є такі люди, які намагаються бігти спереду паровоза. Що з цього виходить, зрозуміло. У даному випадку вийшло так, що він підіграв тим, хто, можливо, цих виборів не дуже хотів. Прогнозую, що швидше за все вибори будуть призначені не раніше весни 2012 року. В крайньому випадку на кінець цього року, що малоймовірно. Раніше законодавство не дозволяє.


– На Ваш погляд, чи потрібні перевибори міської ради?

– Щодо правових підстав, то я вже сказав, що ні. Щодо доцільності – не впевнений, оскільки це нічого не змінить на краще, а навпаки, потягне зайві витрати. Потрібно близько 2 млн. грн. на проведення референдуму, а ще стільки ж на перевибори. Ці 4 млн. гривень є сьогодні в Чернівцях на що витратити. Ви можете пригадати позачергові вибори парламенту у 2007 році. Чи принесли вони якісь позитивні зрушення? Скоріше, навпаки. Те саме може статися і в Чернівцях. Тому ініціаторам цієї витівки я рекомендував би не дурити і не збурювати намарне людей. Законних підстав проведення дочасних перевиборів немає. Крапка.


– Чи плануєте Ви йти в депутати?

– Якби до Верховної Ради обирали за іншими принципами, можливо, так. Гадаю я б не був менш корисним депутатом, ніж ті, хто є сьогодні. Проте за нинішніх умов простій персоні, як мені, стати депутатом нереально. Я це розумію. 


– Як досвідчений юрист, що б Ви порадили всім юристам?

– Працювати чесно та професійно, проявляти принциповість і отримувати задоволення від своєї роботи. На жаль, в Україні багато випускників юридичних навчальних закладів, але серед них мало юристів. Це не тільки вина їх, а вина системи освіти. Справжнім юристам я б порадив: «Знать всё кое о чём и кое-что обо всём».


– З якими труднощами Ви зараз стикаєтеся?

– Труднощі завжди є. Ось в мене є своє бачення структури та організації роботи міської ради. Але не все робиться так, як бачу це я. Багато чого робив би інакше. І через це є певний дискомфорт. Я людина системна, а молоді люди зовсім інші. Інколи те, що я вважаю важливим, їм видається дріб’язковим і не потрібним.


– Чи вимагали у Вас колись хабарі?

– Ні, в мене не вимагали. Провокації були. В конкретному розумінні цього слова хабарі від мене не вимагали, сам не давав і ніколи не брав.


– Які Ваші найбільші успіхи в житті?

– Вважаю, що непогано склалася моя кар’єра військового, хоча могла б бути і більш успішною. Залишившись круглим сиротою у 19-річному віці, не спився, не «спаскудився» в інший спосіб, зробив у своєму житті щонайменше три кар’єри: військового, державного службовця і викладача. Але розквіт моєї кар’єри припав на той час, коли я працював заступником голови облради, саме в цей період реалізував себе у найбільшій мірі. Хоча і не в повній. Я створив і чотири роки очолював Асоціацію органів місцевого самоврядування в Чернівецькій області. Це були потужні роки моєї праці з розвитку місцевого самоврядування в нашій області. Багато публічно виступав, писав статті, давав численні інтерв’ю, брав активну участь у міжнародних і національних науково-практичних конференціях і семінарах, круглих столах тощо. Повторюсь, побував неодноразово у кожній області України, на моїх семінарах навчалися тисячі людей. І вони, і я від нашого спілкування отримували користь і задоволення. Я це бачив, і вони мені щиро про це говорили: після семінарів телефонували, просили надати консультації, поради. Але, на жаль, мої потуги розбилися об ту політику, що проводиться в нашій державі. Місцеве самоврядування не цінили тоді і не цінять сьогодні. І взагалі мало що робиться, щоб в нашій державі було повноцінне місцеве самоврядування.


– Яка Ваша найзаповітніша мрія?

– Хочу дожити до того часу, щоб виріс мій онук Артем і я допоміг йому реалізувати себе у повній мірі, чого не вдалося мені. Хочу, щоб моя донька була щасливішою за мене.


– Яке у Вас хобі? Чим Ви любите займатися?

– Любив все життя займатися музикою. Граю на баяні, люблю співати. Якщо чесно, я колись хотів стати професійним музикантом. Тобто, можливо, це мій п’ятий фах. Коли я був студентом педучилища, навіть співав на сцені Київського оперного театру, звичайно, не в опері (сміється).


– Чи займаєтесь Ви спортом?

– На жаль, ні. І шкодую про це. І здоров’я вже не дозволяє. В армії, звичайно, займався.


– Які страви та алкогольні напої полюбляєте?

– Моїй дружині в цьому плані поталанило. Я є невибагливим в їжі і не маю пристрасті до спиртних напоїв. П’ю зазвичай горілку. Але не п’ю багато, тому декому дискомфортно в компанії зі мною (сміється).


– Де та як Ви любите відпочивати?

– Я трудяга, або, як ще кажуть, «трудоголік», і це, напевне, мій недолік. Бо мало буваю в сім’ї. Робочий час у мене завжди був ненормованим. Мене так навчила армія, бо в армії поняття «нормований робочий день» не було. Ось, наприклад, вчора повернувся з роботи о 22.30. Раніше 20.00 з роботи, як правило, не йду. Працюю і по вихідних.

Відпочиваю, на жаль, дуже мало. Відпочиваю скромно, кілька разів їздив у санаторій. Відпочиваю в звичайний спосіб. Їздимо інколи з родиною на шашлики, на озеро. На відпочинку я займаюся творчою роботою. Пишу книги.

Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення