Середа, 26 вересня 2018p.

Михайло ГАЙНИЧЕРУ: Демократія та вседозволеність – різні речі

 Науковець, колишній бізнесмен і дипломат, «вічний заступник» голови обласної державної адміністрації Михайло Гайничеру є героєм нашого інтерв’ю. Про те, що цікавіше, – дипломатія, наука чи бізнес, та про те, чи не важко повертатися тричі на одну й ту саму посаду, розповів він нашій газеті.


– Ви кандидат технічних наук, працювали старшим інженером і старшим науковим співробітником та заступником директора з наукової роботи Чернівецького філіалу Київського інституту автоматики. Чи не було бажання далі працювати на науковій ниві, а не йти в політику?

– Знаєте, я працював у галузевій науці. А галузева наука – це впровадження автоматизованих систем управління технологічними процесами в різних галузях промисловості, у тому числі і в атомній енергетиці, в металургійному виробництві. Завершив свою кар’єру великою комплексною роботою – автоматизація на магістральному газопроводі Уренгой-Помари-Ужгород. Тоді, а це було в радянські часи, Київський інститут автоматики був визначений головною організацією, яка розробляла і впроваджувала такі системи, але функції головної організації було передано Чернівецькій філії інституту автоматики, а я був головним конструктором цих систем. Тобто наука була прикладна, і за наші наукові дослідження кошти йшли від різних організацій, що фінансували науку. Але пізніше відбулися об’єктивні процеси, коли було значно скорочено виробничі потужності країни і в економіці потреба в інженерах була значно нижчою, ніж у попередні роки. Крім того, у відповідні часи готувалася значна кількість інженерів, тому запас кадрів був. Вважаю, що зараз є певна диспропорція у підготовці інженерних кадрів. Тому навіть за тих невеликих потреб промисловості, енергетики, сільського господарства в інженерах все-таки знайти кваліфіковану, ерудовану та досвідчену людину – це непросте завдання.


– Ви були заступником голови ОДА у 90-х роках, потім – з 2003 до 2005 років, а тепер знову працюєте на тій же посаді. Що змінилося з того часу в органах місцевої влади, особливо в кадровому питанні?

– Призначення заступником голови адміністрації було досить несподіваним для мене. До речі, коли були вибори у 1990 році і мене обрали депутатом, то я не пригадую відтоді більш чесних і чистих виборів. Ми ходили до людей, спілкувалися з ними і підтримували одне одного, незалежно від того, кого оберуть. Тоді не користувалися жодними виборчими технологіями і не псували репутацію конкурентів. Люди тоді менше страждали на таку хворобу, як вседозволеність. Люди думали, а потім говорили. І, може, не все, про що думали, говорили. Це, напевно, для інтелігентної людини природно.


 Зміни відбувалися і тоді, коли я не працював в адміністрації, адже я працював між цими періодами в Посольстві України в Бухаресті, був керівником торговельно-економічної місії. Тому в мене на державній службі дві посади – заступник голови ОДА та керівник торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Румунії. Коли я працював заступником губернатора вперше, то відчував, що місцеві органи влади мали значно більше повноважень, а тому не страждало населення області. Після реструктуризації відбулися, можливо, і природні процеси, але в місцевих органів влади вже намагалися забрати якісь повноваження. Я є прихильником того, щоб у місцевого керівництва було більше повноважень і відповідальності за ухвалені рішення. І от перший період був саме тим часом, коли місцеві органи влади мали значною мірою серйозні повноваження. Можливо, це сталося тому, що практично місцеві органи влади перейшли від Радянського Союзу до незалежності, а центральні тільки формувалися.


 На мою думку, якщо брати уже 2003-2005 роки, то уже було відчутно тиск згори і були спроби централізувати все. Це певною мірою різним урядам вдалося. Зараз, Ви знаєте, є широка програма дерегуляції, наділення повноваженнями в межах компетентності і місцевих органів влади, і місцевих адміністрацій. Сподіваюся, що найближчим часом в Україні буде знайдено ту формулу, яка б влаштовувала всіх, тобто сильний центр – сильні регіони без дублювання повноважень, кожен відповідатиме за свою ділянку: уряд – перед парламентом, місцева адміністрація – перед депутатським корпусом, а значить, мають бути чітко розділені повноваження.


– Як оцінюєте економічну ситуацію в краї з приходом до влади Партії регіонів? Є вже певні успіхи?

– Сьогодні, на мою думку, в державі закладаються основи того, щоб все робилося на основі чинного законодавства, у тому числі у фінансах. Уряд діє досить чітко. На жаль, у попередній уряд неправильно розподіляв великі кошти, що надходили на поточні потреби. А політика фінансування має бути послідовною: якщо передбачені кошти, то вони повинні бути спрямовані на заплановані напрямки. Потрібно навести лад у бюджетних відносинах та створити базу для економічного зростання. Вважаю, що в області ситуація в багатьох галузях є непоганою. І промисловість, і сільське господарство мають серйозну динаміку. У нас відбулося дві події: скорочення на 40% виробництва електроенергії і скорочення обсягу виробництва на підприємстві «Арго», де була спроба рейдерської атаки. Лише 10 червня 2010 року Вищий Апеляційний суд поставив крапку у цьому питанні. Тепер підприємство фактично знову набирає потужність. Таких підприємств в Європі мало, і ринок Росії використовує продукцію цього підприємства. Маємо прогрес у видобутку корисних копалин, розвиваються легка промисловість, переробка деревини та інші галузі.


 Мрію про те, щоб, незалежно від того, членом якої партії є чиновник, усі, хто працює на державу, мають компетентно опонувати і вносити свої пропозиції до органів влади, представляти та захищати інтереси громадян. А політична сторона не повинна бути присутня в роботі. Думаю, що багатьом виборцям все одно, в якій ти партії: вони хочуть кращого життя, чекають вирішення нагальних проблем, прагнуть справедливого розподілення коштів. Мають бути елементи черговості у визначенні нагальних проблем, а не зрозуміла нікому політична доцільність. Я не розумію, наприклад, чому не розпочати сесію обласної ради, адже там повинні бути прийняті важливі рішення. Головне – всі це розуміють, а тому, на мою думку, така поведінка не є політкоректною. Йдеться про те, коли ми мали зібрати позачергову сесію для уточнення бюджету. Причина полягала в тому, що обласний бюджет був перевиконаний на 105%, а значить, існує можливість розподіляти додаткові кошти, яких всі чекають. На щастя, адміністрації це не заважає здійснювати свої функції.


– Деякий час Ви займалися власним бізнесом. А де почувалися краще – у приватній установі чи державній?

– Так, мав власний бізнес – займався в основному експортом товарів до Румунії, Молдови, Російської Федерації, Польщі. Мені це було цікаво. Це було після того, як пропрацював кілька років у сфері міжнародних торговельних зв’язків у Румунії. Мені тоді пропонували певні посади в обласній адміністрації, але вони мені на той час не були цікавими, але, знаючи досить добре економічний потенціал України, я винаходив ті позиції, що були чутливими як для румунського імпорту, так і для українського. На цьому робив бізнес. Заробляв значно більше, ніж сьогодні. А стосовно того, де краще, а де гірше, то я б не сказав, що бізнесменом почувався краще. Мені більше подобається працювати в питаннях організації взаємодії господарського механізму області. А от чи це приносить більше матеріального задоволення, то я можу впевнено сказати, що ні. Стосовно поради, де кому бути, то я вважаю, що це абсолютно індивідуально, але є люди, які можуть успішно працювати і там, і там.


– Ваше поле діяльності дуже широке – від заступника голови ОДА до дипломатичної робот. Також Ви є головою Басейнової ради Дністра. А що Вам ще цікаво і як Ви встигаєте все поєднувати?

– Я працював двічі в Посольстві України в Румунії – з 1994 по 1998 роки. І з 2006 по 2010 роки, власне, в 2010 році у мене була перерва – один день, коли я звільнився з Міністерства економіки і перейшов на посаду, яку зараз обіймаю. У 1994-98 рр. була дуже цікава робота: тоді фактично формувалася договірно-правова база відносин між Україною і Румунією у різних галузях економіки. Я особисто брав участь у підготовці багатьох транспортних угод, в угоді про співробітництво в галузі фінансів, про господарювання на прикордонних зонах. Вважаю, що Дністровсько-басейнова рада – це досить цікавий інструмент взаємодії між обласними державними адміністраціями та відповідними управліннями водного господарства, адже Дністер поєднує Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Одеську області та Республіку Молдова. Ми конструктивно співпрацюємо зі спеціалістами-водниками з цих областей та з Молдови та обговорюємо проблеми, що виникають в руслі річки. Ці питання пов’язані з господарською діяльністю. У нас відбувається обмін цікавими ідеями та рішеннями. Незабаром на Черемоші, Пруті і Сереті плануємо впровадити систему попередження повеней. Це комп’ютерна система датчиків, що повідомлятимуть нас про небезпеку паводка. Фінансуватиме проект Євросоюз, коштує вона 4 млн. євро.


– Ви народилися в селі Волока Глибоцького району. Розкажіть про свою родину. Який найяскравіший спогад дитинства і хто найбільше в юності вплинув на формування Вашого характеру?

– Мої батьки були сільськими вчителями. Певний час ми жили в селі, а потім переїхали до Чернівців. Взагалі у мене немає жодних родичів у Волоці, батьків туди направили на роботу. Мама народилася в Одеській області, а батько – у місті Радівці (це зараз територія Румунії). Але він у роки війни служив у Радянській армії, потім вчився у Чернівцях. Батько в мене – літератор і поет, він видав кілька збірок оповідань і віршів, писав переважно румунською, але також російською. Батько був цікавою людиною. А на мій характер найбільше в дитинстві вплинув мій старший брат. Він був для мене авторитетом, адже був активним спортсменом, займався боксом. Проте наші шляхи потім розійшлися, бо він гуманітарій, пізніше став літературним критиком. Пам’ятаю, як у п’ятому класі я спробував запалити цигарку, то брат мені у певній формі пояснив, чому цього робити не варто, і я його тоді правильно зрозумів. У той час він уже був зрілим боксером, тож було досить одного його погляду. Взагалі у мене в сім’ї брати, сестри і батьки обрали гуманітарний напрямок, один я тяжію до точних наук.


 Не знаю, чи через виховання, чи через особливості характеру, але я завжди до всього спокійно ставився. У мене не було в житті стресів чи радикальних змін, доля мені завжди якось підказувала, що сьогодні варто робити те, а завтра – інше. Можливо, це вдача, можливо, щастило. Не можу сказати, що все, що зі мною траплялося в житті, подобалось мені, але це були послідовні кроки на мою користь.


– Тобто Ви в житті до всього ставитесь спокійно?

– Так, спокійно! Але не флегматично! Просто я передбачаю деякі зміни у своєму житті, готуюся до певних подій.


– Ви вважаєте себе успішною людиною? Якщо так, то в чому цей успіх полягає? Це лише робота чи, можливо, це Ваша родина?

– З родиною у мене все добре, діти дорослі, мають свої сім’ї. У мене дві доньки, вони двійнята. Одна живе в Канаді, а інша – тут. Також маю чотири онучки. У мене всі дівчата, і я не уявляю, що можу мати онука. В родині все склалося: діти самодостатні, але якщо чесно, я завжди жив роботою. Я обов’язково знаходжу собі цікаве завдання, навіть коли розумію, що через вік скоро потрібно буде йти з державної служби. Уявляю себе в русі і по-іншому не можу. Якщо природа так заклала, що є активні люди, а є не дуже активні, то значить, усі ми комусь потрібні.


– Чи багато Ви допомагали своїм дітям? Вони користувалися зв’язками батьків чи самі торували шлях?

– Ні, вони самі. У них завжди власні ідеї. Вони мене ніколи не запитували, що їм робити. Єдине, що одній дочці передав власну справу, а потім вже виявилося, що я там не потрібен: вона сама справляється.


– Коли знаходите час для родини? Не ображаються близькі на Вашу зайнятість?

– Можливо, ображаються, але не дорікають. Найстарша внучка вже закінчує одинадцятий клас. А скоро приїздить онука з Канади, то обов’язково візьму відпустку та поїдемо на тиждень кудись відпочивати. Їздимо у Путилу, в Київ, відвідуємо гарні місця – фортеці, замки. Я взагалі подорожую лише по роботі. Навіть ніколи не їздив до доньки в Канаду, лише дружина відвідала її. А на море їжджу раз на три роки.


– Ви зараз є членом Партії регіонів. А ще в яких партіях перебували? Як Ви ставитесь до так званих «перебіжчиків» з одного політичного табору до іншого?

– Знаєте, це Ваше запитання більше схоже на запитання з анкети (сміється). Я був у Комуністичній партії, а в Партії регіонів – з 2005 року. Вважаю, що дуже уважно треба ставитися до змін у цьому плані, розбиратися в тому, що на що ти міняєш? Чи завжди те, що нове, чимось краще? І це не консерватизм, а здоровий глузд. Але якщо щось змінюєш, то треба робити це рішуче. А стосовно «перебіжчиків», то, напевно, нікому вони не подобаються, але треба зважувати на час, в який живемо: сьогодні не лише у нас, а й у світі партії правого й лівого спрямувань змагаються через те, в кого більше соціальна програма, пропонують популістські гасла. А тому стирається іноді межа між тими та іншими ідеями. Певною мірою перехід з однієї партії в іншу за ідеологією не є важкою перешкодою. Хоча завжди різкі зміни політичних уподобань викликають подив.


– Як оцінюєте загалом політичну ситуацію з приходом до влади Партії регіонів? Кажуть, згортається демократія, відбуваються політичні переслідування, як у Радянському Союзі. Чи це так?

– Треба завжди розуміти різницю між демократією та вседозволеністю. Демократія лише тоді може відбутися, коли за нею стоїть чіткий лад в усіх галузях. Повинна існувати відповідальність посадової особи за ухвалені нею рішення. Діяти маємо в межах законодавства, в інтересах людей. А стосовно демократії… Скажіть, будь ласка, хіба її немає? Почитаймо пресу: журналісти пишуть усе, що вважають за необхідне. Вони критикують владу, адже видання не має шансів на існування, якщо воно не вказує на недоліки в її роботі. А щодо судових процесів над певними політичними особами, то думаю, що тут варто дочекатися рішення суду. Час покаже, хто правий. Суд повинні усі поважати, бо є закон, який закликає це робити. Поки немає судового рішення, я не можу коментувати ці події.


– Це правда, що на Ваше місце був ще один претендент, а саме Михайло Романів?

– З Михайлом Романівим у мене завжди були прекрасні відносини, а щодо того, чи хотіли його призначити, мені це невідомо. Але це цілком природно, що якщо обирають на якусь високу посаду, то розглядають кілька кандидатур.


– Вас називають одним з найбагатших заступників голови Чернівецької ОДА. ЗМІ оприлюднили у квітні Ваші доходи за минулий рік. У 2010 році Ви заробили 100 377 гривень, у тому числі зарплатня склала 80137 гривень, пенсія – 20240 гривень.

– Так, це правда. Цю декларацію складав і подавав я. Йдеться тут про доходи за минулий рік, коли я ще працював у дипломатичній службі. Зарплатня була вищою, ніж тут. Але наскільки пригадую коментарі преси, то я не на першому місці.


– Які любите напої та їжу?

– Люблю все смачне. У мене немає обмежень, якщо смачно – їм. Алкогольні напої намагаюся не вживати. Якщо щось і п’ю, то це зазвичай червоне сухе вино.


– А є у Вас улюблена країна, яку б хотіли відвідати?

– Колись був в Австрії, але повертатися туди не хочеться, хоча там і добре. А подобається мені Чехія – маленька країна, в якій ніхто нікуди не поспішає, але це не означає, що я хочу там залишитися. Такого бажання у мене немає. Мені і тут добре.


– Яке Ваше життєве кредо?

– Не все, що сталося, було так погано!

Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення