Субота, 26 травня 2018p.

Василь БОБИК: Справжній чоловік не повинен набивати собі ціну перед жінками

Василь БОБИК: Справжній чоловік не повинен набивати собі ціну перед жінками

 Приємні відчуття залишилися після спілкування з директором Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича Василем Бобиком. Він народився в с. Ошихліби Кіцманського району 9 лютого 1962 року. Творча, талановита людина, що пронесла любов до музики через усе життя і тепер передає свій досвід і знання учням. Навчає їх жити за тими самими заповітами, що в свій час виніс з батьківської хати.


– Де Ви народилися? Ким були Ваші батьки?

– Мій тато був дуже високим, а мама маленькою. І от коли мама мене народила, були страшенні замети, татові довелося прочищати дорогу від Кіцманського пологового будинку, а мама йшла за ним позаду. Тоді не було шикарних автомобілів, надутого «понту», зустрічей дружини з квітами. Християнські будні: народилася дитина, похрестили і далі виконувати свої обов’язки. «Декрет» тривав тоді протягом трьох місяців, і то не завжди. Я і мої однолітки виростали в бабці. Назва села Ошихліби істориками села трактується по-різному. Є думка, що це вислів польського пана, який відвідав село: «Оце хліби!», а далі постійна зміна влади, румунський вплив, так поступово закріпилася теперішня назва. Це рівнини і чорноземи. В радянський період, я пам’ятаю, збирали до 70-80 ц з га зернових. Поля багатющі. Мама працювала на полі в ланці, і ми, діти, біля неї. А тому на сьогодні більшого задоволення не знаю, ніж постояти біля пшеничного поля. Цього року надзвичайно гарне пшеничне поле: я був нещодавно на току, згадав дитинство, напевно, є духовність, пшеничний колос – це від Бога. Тато був шикарним будівельником. Він пройшов цікаве життя, працював на кораблебудівельному заводі у м. Миколаїв, допомагав своїй родині. Він досить часто шкодував, що покинув ту роботу, але знайшов себе як будівельник. Яким повинен бути фундамент, який грунт, на якій глибині, розрахунки – все знав. Йому завжди ці справи давалися досить легко. Ми з братом військові (брат – колишній спецназівець, а зараз бізнесмен), тата вже немає, і ми часто сідаємо і, спілкуючись, розуміємо, що дуже мало навчилися біля батька. Він був цікавою особистістю. Як тільки з’явилися кінокамери, змусив нас з братом купити, щоб були фільми. З’явилися магнітофони, батько схотів одразу два, записував внучок, співав разом з ними. В мене збереглися ці записи. Коли внучка приїжджала у гості, він забував про всі справи і весь час присвячував їй. Мама завжди казала: «Все, з тата вже роботи не буде, аж поки не поїдуть внуки». Багато читав. Ніколи не був членом партії, хоча я особисто заздрив дітям членів партії, бо вони мали усілякі привілеї. Він бачив життя зовсім по-іншому. Наприклад, мій брат мав автомобіль, але батько не хотів на ньому їздити, надаючи перевагу велосипеду. У неділю хотів проїхатися, посидіти біля ставка. Любив записувати спів пташок у лісі.

Нам з братом дуже бракує батька. Нічого за нас батьки не вирішували, лише виховували до 17 років. Батько казав: «Треба шукати себе спочатку у світі, пізнати чуже, тоді будете цінувати своє». В мене завжди присутнє відчуття, що батько спостерігає за мною, особливо коли робиш щось неправильно. Червоною межею для мене був острах осоромити батька, і я ніколи цю межу не переступав.


– Яким Ви були в дитинстві? Як проходили шкільні роки?

– 1979 р. закінчив Ошихлібську десятирічну школу. З дитинства займався музикою, вчився в музичній школі. Навчався гарно, відповідально, здається, мав трійку лише з геометрії. Грав на весіллях у своєму і сусідніх селах. Вечорами теж займався музикою в Будинку культури. Бешкетувати не було часу. Трохи в дитинстві я не погоджувався з існуючим ладом і різним ставленням до дітей керівників, членів партії та інших. На фоні цього інколи виникали конфлікти.


– Де Ви навчалися? Хто за фахом?

– Я закінчив школу і отримав права водія, з’їздив в Рівне в Інститут культури. Мене прослухали і запропонували вступати, але потрібно було направлення колгоспу. Я звернувся до голови, а він сказав, що вже всі направлення роздали. Вважаю, що знов зіграла роль певна соціальна несправедливість. Можливо, треба було, щоб батько попросив, «могарич» поставив, але мій тато ніколи ні в кого нічого два рази не просив. Це просто б’є по особистості і принижує гідність. Приїхав мій дядько і запропонував поїхати з ним в м. Ташкент, щоб служити в оркестрі штабу Туркестанського воєнного округу. Спочатку я просто працював у штабі, а потім знайшов оркестр, прослухався і через два місяці став вихованцем. 1980 – зарахований на строкову службу, а через рік паралельно вступив до музичного училища. 1985 р. став курсантом військово-диригентського факультету при Московській державній консерваторії ім. Чайковського. Закінчив навчання в 1990 р.


– Якими були Ваші студентські роки? Пригадуєте щось цікаве?

– Мені дуже подобалося жити в Ташкенті, і я часто згадую ті роки. Пригадуються парк біля училища, де були заклади харчування, в яких на вогні готувалися різні національні страви: плов, шашлик, смак яких такий самий, як у Середній Азії. І нас від парку розділяв паркан. Двір, а з парку вже йде аромат. І ми бачимо, як викладач, озираючись, чи студенти не бачать (а вони організували собі драбину, щоб не обходити 1,5 км), перелазить, а ми спеціально слідкували за ним. І от підходимо й запитуємо: «А заняття буде?» Звісно, ми надіємося, що викладач відмінить заняття, бо він уже практично однією ногою в парку, щоб відвідати чайхану (а це надовго, це ж спілкування, не тільки їжа). А він неохоче, але каже: «Ну добре, йдемо займатися».


– Розкажіть про свою сім’ю, дружину, дітей.

– Всі завжди зайняті. Донька закінчила магістратуру в університеті за спеціальністю «Соціальна педагогіка і психологія». Працює в гімназії. Мені дуже подобається, що в неї є свій стиль викладання, відповідальність перед дітками і батьками. Може, її робота навіть відповідальніша, ніж моя. Здається, навіть нагороджена грамотою Управління освіти Чернівецької міської ради. Син навчається в політехнічному коледжі, закінчив перший курс. Навчається непогано, надіюсь, він і надалі буде розуміти, що не існує ні сина директора, ні сина мера, а всі на рівних правах. Він мужчина і повинен всі свої проблеми вирішувати сам. На рахунок збройних сил, то зараз нічого задовільного не можу про них сказати – це вже не та армія. Не впевнений, що хочу, щоб мій син проходив службу. Дружина – медсестра у відділенні нейрохірургії. Досить складна робота, яку вона любить. Жодного зайвого дня ні у відпустці, ні в декреті не була.


– А як Ви познайомилися з майбутньою дружиною?

– У військового немає часу на довгі знайомства. Дружина молодша на три роки. Я приїхав у відпустку, вона, як кажуть, уже підросла. Познайомилися, рік листувалися, я вступив на військово-диригентський факультет. Через рік майбутня дружина приїхала відвідати Москву, там запропонував одруження. Через місяць приїхав, одружився, зібрав валізи і забрав її в Москву. Житлом були забезпечені, 1986 року народилася донька Яна – вона в нас москвичка.


– Чи пам’ятаєте перше кохання?

– Закохуватись? Напевно, ми були аж надто серйозними. Я служив, звісно, цікаві дівчата були, зустрічались з ними на базарі. Розумієте, там панує таке легке базарне спілкування. Зайти в чайхану, посидіти поспілкуватися. Купити фруктів, погуляти. Там немає певних правил. А взагалі часу було на дівчат обмаль, все було розписане. Я навіть дивуюсь, як ми все встигали.


– Пригадайте перший поцілунок. Чи подобаєтеся Ви жінкам?

– Я ж музикант, тому, який був першим і коли, відповісти важко. Музиканти – жваві хлопці. А задумуватися, чи ти подобаєшся жінкам, якось некоректно. Я артист, виступав усе життя, а наша робота – подобатися людям. Обов’язок чоловіка і керівника – віддавати шану тим жінкам, які його оточують: жінці в тролейбусі, жінці на роботі, жінці вдома, матері, – всі вони варті шани. Замислюватися, чи ти їм подобаєшся, – це самолюбування, а тому не той шлях, заблукати можна. Може, я старомодний, але вважаю, що не має мужчина ніякого права набивати собі ціну перед жінками: його робота – служити.


– Яке у Вас авто?

– Є «жигулик» старий. Маю новий автомобіль Renault Symbol, який дуже шаную. Колись мав і «Запорожця», від’їздив як справжній патріот і скажу, що і в них є свої плюси. Машину взяв у безпроцентний кредит, потрапив на чесний банк, що не дурить. Автомобіль – це необхідність, бо мама живе в селі.


– Яка зарплатня у директора училища? Чи вистачає?

– Зарплатні вистачає. Крім того, що я директор, ще отримую військову пенсію. Зарплатня директора училища складає 3600 грн. Взагалі з часом почав аналізувати витрати і виявив, що є багато непотрібних. І я задумуюсь, що «рубати», і дітям намагаюся показувати приклад.


– Чи є у Вашої сім’ї додаткові джерела фінансування?

– Зарплатня дружини, доньки. Бізнесу не маю. Колись мав бізнес – торгував картоплею, мав непогане господарство. Зараз інколи й син так робить, а я стимулюю його до чесного заробітку.


– Як Ви оцінюєте стан освіти сьогодні?

– Я на посаді чотири роки і стомився пояснювати батькам під час вступної кампанії, що куплений диплом митця нікому не потрібен. Мене дивує ця манія все купити. У батьків немає поваги до праці дитини, яка шість-сім років займається.Вони приходять і кажуть: «Вона там щось дудить». Однак це під час вступу, а потім вже інша справа. Щодо навчального закладу можу сказати, що в нас гарний рівень освіти. Багато студентів постійно займають призові місця в різних конкурсах. За наше училище я впевнений. Матеріальна база хороша, дають з держбюджету – гріх було б скаржитися. Скажу, що торік лише одного студента відрахували після першого курсу, і то лише за станом здоров’я.


– Яка спеціальність у Вашому закладі найбільш рейтингова?

– Найбільш рейтинговою є «народна хореографія». Щодо класифікації на сучасну і народну, то в планах є відкривати класи, де зможуть проводитися ці заняття. Але на все потрібен час і гроші. Проте ми не будемо брати всіх, оскільки працюємо не на кількість, як фабрика. Наш навчальний заклад має випускників зі світовими іменами. Головне – зберегти професійний рівень. Втрачаємо інструменталістів, а саме – на народних інструментах. Хоча відновили набір на домру.


– Чи вистачає Вам професіоналів у педагогічному колективі та чи підвищуєте рівень викладацького складу?

– На вступній кампанії діти, хто як підготувався, так і вступить. А якщо викладач не буде мати того рівня і за ним студент не піде – йому тут робити нічого, як і мені. Дрімати на посадах ніколи. Я вважаю, що вік – не перешкода професіоналізму. У нас всі студенти на останніх курсах проходять викладацьку практику і в районах, і в школах області. Тому я впевнений, що в нас гарні викладачі, бо ми бачимо, кого випускаємо.


– Які переваги мають Ваші випускники?

– Нам телефонують із закладів Києва, Одеси, Львова і запитують: «Що Ви там витворяєте?» Виявляється, наші випускники атакують консерваторії і набирають високі бали. Переваги в тому, що наші студенти мають рівень знань з не музикальних предметів. А це важко, бо, крім інструмента, для вступу до консерваторії потрібні знання з інших предметів. Ми їх формуємо, щоб не було так, що спецінструмент здав на 200 балів, а історію музики завалив.


– Чи високий рівень працевлаштування після закінчення училища мистецтв?

– Всі 100% наших випускників працевлаштовані. Ми розподіляємо студентів. Цього року чотири музичні школи міста затребували наших випускників. Намагаємося давати в райони: вони задихаються без викладачів.


– Які проблеми у Вашому закладі існують сьогодні?

– Одна проблема. Торік нас зобов’язали ввести додаткові години з дисциплін «Фізика», «Хімія». В нас і так шестиденка, а тут ще й це. Боюся, що студенти будуть надто завантажені. Звертався до відповідних органів, але вони відповіли, що такі стандарти. Я розумію, що є стандарти, але чи потрібна така кількість стандартів, коли вони суперечливі. Обов’язково буду піднімати це питання.


– Чи вистачає Вам фінансування?

– На фінансування скаржитися не можемо: і держава допомагає, і самі намагаємося знаходити кошти. Матеріальною базою також забезпечені, тож скаржитися особливо немає потреби.


– Чи впливають на Вашу роботу чиновники чи депутати? Чи чинять тиск?

– Я ніколи не виділяв людей за тим, депутат він чи ні. Не люблю порожні обіцянки. Не розумію, коли людина, замість імені, каже: «Я депутат районної ради». Та вже б записували посаду в паспорті замість імені. Політику до фахового рівня ніде не можна допускати. Скрізь потрібні фахівці. До чого тут політика? Боляче за те, що в нас посади займають люди, які не мають до неї жодного стосунку. Це ж глухий кут. Є серед них чудові люди, з якими спілкуюся, але я не раз чув від них бажання кинути все, набридло їм боротися з вітряками, ніби вони Дон Кіхоти. Бути політиком – означає служити, а це мало хто усвідомлює. Однак тиску не відчуваю.


– Яку політичну партію Ви підтримуєте?

– Я не підтримую жодної політичної партії. Колись був членом комуністичної партії, але скоріше вимушено, адже ніколи нікому не доводив ідеологію партії. Хоча й завжди намагався робити корисні справи. А зараз залюбки підтримав би партію, яка б могла відбудувати цю країну. Показати, що вона змогла б юридично грамотно розвивати країну. Головне, щоб змогли довести, а не лише говорити.


– Чи брали Ви колись участь у виборах? Якщо так, то чому? Якщо ні, то чому?

– Коли мене запрошували до партії, я казав, що є одна партія, яку я підтримую, – «Обездолена музика». Я люблю щось робити і бачити результат. Одного разу був за крок до цієї небезпеки, але, вже майже погодившись, вранці відмовився. Крім того, мені й тут справ вистачає, ще стільки хочеться зробити. Краще я буду робити те, що добре вмію і можу.


– Як Ви оцінюєте теперішню владу в області?

– Яку владу? Там так часто все змінюється. Деякі позитивні моменти є. Але мене страшенно дивує, коли двадцять депутатів приходять щось обіцяти. Для чого цей театр, цей гендель? Звісно, не скрізь, багато є й хорошого, і людей відповідальних. Ось, наприклад, начальник управління – фахівець, мені дуже комфортно з ним працювати. Я ніколи не мав проблем з обласною радою. Не знаю на рахунок переобрання голови: чи то підбирається кандидатура, чи просто витримується час, щоб зараз не кинулись всі у цю боротьбу. Можливо, це геніальне рішення М.Папієва. А взагалі у місті є серйозні проблеми. Сором, на мою думку, нашій владі за те, що в місті немає басейну. Чому знаходяться гроші і місце для ресторанів, супермаркетів, а на необхідне для людей немає? Латають дорогу по три роки. Як же можна оцінити їхню роботу?


– Чи законним, на Вашу думку, є зняття мера Миколи Федорюка?

– Не знаю. А скільки Микола Трохимович мав брати участь у цій виставі? У даному випадку він змучився. Я б на його місці теж дав спробувати сили тим, хто хотів керувати. Легко звинувачувати. А як самим щось зробити?


– Яке у Вас хобі?

– Страшенно люблю ліс. Не стільки гриби збирати, а просто походити. Спорт люблю – часу немає. Риболовлю, але по-справжньому. Якщо й сісти щось випити, то лише трохи ввечері. Не подобаються мені п’янки. Готувати люблю. Особливо на природі. Взагалі в Середній Азії все чоловіки готують.


– Чи маєте життєве кредо?

– Згадуємо з братом батькові вислови: «Куди йдеш, що робиш – думай»; «Дурня обійдеш, сам розумніше станеш». Взагалі якщо й десь набили собі лоба по життю, то лише через те, що не послухалися батьківської поради.


– Які позитивні і негативні риси в своєму характері Ви можете відмітити?

– Про позитиви якось незручно говорити. А негатив: був дуже запальний. З роками виховав стриманість. Дуже часто по життю йшов ва-банк.


– Як і де полюбляєте відпочивати?

– На море не їжджу – там люди. А за кордоном був багато: Польща, Болгарія, Румунія, країни колишнього Радянського Союзу. Все з оркестром на міжнародних фестивалях.


– У Вас є мрія?

– Є. Мама не погоджується, але я купив бабусине господарство. Пояснюю, що хочу посадити шматочок власного лісу. А мама, як практична людина, каже: «Та як 10 соток – це ж скільки картоплі можна посадити!» А я хочу, щось же треба після себе залишити.


– А Ви уявляєте своє життя без роботи?

– Без якої саме? Якщо мова йде про посаду директора, то мрію знайти людину собі на зміну. Я вже стомився від керування.


– Які страви та алкогольні напої полюбляєте?

– Серед напоїв люблю натуральні вина. Вважаю в невеликих дозах біле сухе вино дуже корисним. Вірменський коньяк люблю. З їжі – палички з картоплі, манти, шашлик, плов, але справжні, за ташкентськими рецептами. Хоча люблю й борщик.


– Де частіше святкуєте: на роботі чи вдома?

– Все святкуємо в селі разом з родиною. Корпоративні свята – це завжди концерт, а потім фуршетний стіл, 30-40 хвилин спілкування, щоб гарно провести час, але без зайвого.


– Які Ваші плани стосовно покращення роботи училища?

– Студія звукозапису, але такого рівня, щоб могла працювати не тільки на училище, а й на всю область. Хочу зробити нормальні душові для студентів. Робляться нормальні кабінки, бойлери – все як слід, відповідна витяжка, вентиляція. Хочеться, щоб діти мали нормальні умови під час навчання.


– Як вважаєте, Ваші студенти Вас люблять?

– Вони мене поважають, знають і, як кажуть, «на нюх» відчувають. А задумуватися, чи люблять, якось не доводилось. Мені потрібно, щоб виконували те, що я кажу, або пропонували краще.

Кар’єра:

1990-1996 рр. – військовий диригент Дрогобицького гарнізону

1996-2003 рр. – військовий диригент Чернівецького гарнізону

1999 р. – удостоєний звання заслуженого артиста України

Участь у міжнародних фестивалях:

Польща 1997-1998 рр., м. Жешув – I премія.

1999 р. – Палац «Україна», Київ, звіт творчих колективів Чернівецької області

2003 р. – Браїла, Румунія, I премія

2003-2005 рр. – заступник начальника кафедри підготовки військових оркестрів, Інститут сухопутних військ ( Львів)

2005 р. – підполковник у відставці

2006-2007 рр. – директор навчально-методичного центру культури «Буковина»

З 2007 р. і по сьогодні – директор Чернівецького училища мистецтв ім. Воробкевича.

Оцінити матеріал:
(3 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення