Четвер, 22 серпня 2019p.

Володимир Прядко: Люблю ловити рибу, але я більше теоретик, ніж практик

Володимир Прядко: Люблю ловити рибу, але я більше теоретик, ніж практик

– Де Ви народилися та хто Ваші батьки?

– Народився в Чернівцях. Батьки були викладачами. Я місцевий, хоча мої батьки з Кіровоградщини. Батько був учасником Великої Вітчизняної війни. Під м. Краків (Польща) його важко поранили і сюди привезли в госпіталь. Так ми тут і оселилися.


– Розкажіть якийсь цікавий випадок з Вашого дитинства.

– У дитинстві всі випадки цікаві. Проте чим старшим стаєш, тим частіше згадуєш дитинство, хочеться увесь час перенестись туди. Найцікавіший випадок, на мою думку, коли мене батько повів у перший клас. Всі потрапили в А, Б, В класи, а я потрапив в Г клас. Так вийшло, що всі знали де знаходиться А, Б, В класи, а Г – не знали. Мені стало образливо, і я розплакався: думав, що мене не приймуть до школи.


– Де Ви навчалися? Хто Ви за фахом?

– Я навчався в третій школі, тепер це гімназія. Потім закінчив художньо-ремісниче училище, історичний та економічний факультети. Прийшов в цей заклад в 24 роки без ступеня. Почали ми з колективом працювати, і вийшов коледж, що згодом перетворився на інститут. А потім вже дійшло до академії. Це було дуже і дуже нелегко.


– Яка історія цього закладу?

– Цей навчальний заклад цікавий тим, що він в Україні найстаріший. Його заснували в 1944 році. Першими сюди прийшли працювати випускники Санкт-Петербурзького та Одеського вишів. Тут були гарні традиції. Найкращих учнів після закінчення нашого вишу направляли в Санкт-Петербурзький інститут ім.Вознесенського, де були педагогічні групи, з яких Міністерство фінансів СРСР направляло на викладацьку роботу фахівців у фінансові технікуми. Таких технікумів було більше 30-ти по всьому СРСР.


– Хто вплинув на формування Вашої особистості?

– Гени (сміється). У мене батько був такий. Працював з ранку до вечора. Мені це передалося. Також книги, спілкування з розумними людьми. Проте були вдачі та невдачі. Коли були невдачі, старався, щоб вони мене не зламали.


– Чи пам’ятаєте Ви своє перше кохання, перший поцілунок?

– Після шістдесяти мені вже не до цього.


– Розкажіть про свою сім’ю.

– У мене є донька. Працює лікарем у пологовому будинку, приймає діточок на світ. Маю двох онуків.


– Розкажіть про свою трудову діяльність (кар’єру).

– Я починав працювати після закінчення училища на меблевій фабриці столяром. Ввечері навчався на історичному факультеті. Потім служив в армії. Згодом працював на офіцерських посадах. Був заступником заввідділу міського управління освіти. Директором школи №25. І вже 24 роки працюю тут.


– Чи є у Вашої сім’ї додаткові джерела фінансування, окрім основного місця роботи? Можливо, сімейний бізнес?

– Ні, немає. У мене все тут. У мене жінка – економіст, і вона там трохи щось про це думає.


– Як вдалося з технікуму створити такий потужний заклад, як академія?

– Напевно, я б ніколи не справився, якби не оточували мене розумні люди, мої помічники, колектив. Працювали всією командою на совість. Тому у нас і менше корупції, стараємося обходити такі явища та дати можливість кожній дитині стати фахівцем. Тому з такого маленького закладу вийшло 3 міністри, заступники міністрів. Наприклад, родина Охрімовських. Такі люди є патріотами.


– Як Вам вдалося знайти такі ресурси для створення однієї з кращих матеріальних баз у місті?

– Ми над цим постійно працюємо. Намагаємося рахувати кожну копійку. Водночас підтримуємо тих, з ким працюємо. Я стараюся, щоб кожного року до дня Святого Миколая кожна дитина-сирота чи напівсирота від мене отримувала одноразово 2 стипендії, а це 400 тисяч гривень. Окрім того, кожного викладача преміюємо або віддячуємо у вигляді продуктового пайка до Нового року та інших свят. Намагаюся зробити все, щоб людина відчула, що вона потрібна. У нас існує в усьому дисципліна. Наприклад, якщо має бути лекція, значить, лекція. Якщо семінар, то – семінар. Останнім заходить в аудиторію викладач. Після нього вже ніхто не може зайти. Ми побудували за гроші студентів та викладачів дуже гарну капличку. Вона постійно відчинена. Дуже багато студентів перед іспитами заходять до неї. Один раз на рік там проходить служба (на День Св. Тетяни – покровительки студентів).


– Чи є високим рівень працевлаштованості Ваших випускників?

– 100%. Не тільки за останній рік, а вже багато років. Важливо те, що ми надаємо направлення на роботу. Студенти, потрапляючи на практику, показують дисципліну, знання, серйозне ставлення до праці. Стало традицією те, що після практики наших студентів запрошують на роботу. – Кого з відомих випускників Вашого закладу можете назвати? – Буковинський багато років працював заступником міністра фінансів. Також Михайло Романів – голова Пенсійного фонду області, Олександр Охрімовський – голова обласного казначейства. Багато працюють в інших областях, особливо в Житомирській. Наші випускники очолюють банки.


– Як Ви боретеся з корупцією у Вашому закладі, адже в освіті це дуже поширене явище? Які останні випадки викриття корупції?

– Я не хочу сказати, що корупції в нас немає, бо вона є. Буває по-різному. Проте конкретних випадків немає. Але якщо таке трапляється, наступного дня людина вже не працює.


– Як проходить вступна кампанія у Вашому закладі?

– У цей період в мене неспокійно на душі. По-перше, стало менше випускників шкіл, а ми приймаємо на базі 9-ти та 11-ти класів. А по-друге, існує багато інших закладів, де абітурієнти можуть навчатися. Цього року ми збільшили прийом на 100 осіб тільки за рахунок того, що відкрили нові спеціальності – «Правознавство» та «Соціальна робота». Проводимо агітаційну кампанію, відвідуємо школи, розповідаємо. Проте найкращі наші агітатори – це студенти, які в нас навчаються. Вчитися у нас нелегко, проте після навчання студенти мають можливість працевлаштуватися. Але ті, хто хоче отримати знання, обов’язково прийдуть до нас.


– З якими проблемами Ви зараз стикаєтеся?

– Хочемо відкрити постійну аспірантуру. До речі, документи знаходяться на розгляді в Міністерстві освіти та науки. Плануємо відкрити вчену раду для захисту дисертацій. Думаю, що це буде в цьому році обов’язково. Ми зараз будуємо чудову бібліотеку, в якій хочемо поставити 100 комп’ютерів не тільки для студентів, але й для всіх охочих. У такий спосіб будемо залучати користувачів, щоб вони потім вступали до нашої академії.


– Який у Вас професорсько-викладацький склад?

– У нас працює 200 викладачів. 45% докторів, професорів, кандидатів, доцентів. Серед них 7 осіб – це заслужені вчителі та працівники освіти. Є нагороджені орденами княгині Ольги та грамотами Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Ми бережемо їх, бо це найдорожче, що в нас є після студентів. Важко йти, коли ти йдеш знизу вверх. Ми починали працювати в цьому навчальному закладі, коли не було жодного кандидата наук, а сьогодні вже така армія. У нас працює проректором відомий економіст Євдокименко Валерій Кирилович.


– Чи займаєтесь Ви науковою роботою?

– Так. Але замало часу. У мне біля ста наукових праць. Є підручники, монографії, збірники з грифом міністерства.


– Є інформація, що у Вашому закладі поширені службові романи. Як Ви до цього ставитесь?

– Я про це не знаю. Ставлюся до цього позитивно. Коли люди люблять одне одного, вони радіють одне одному, а значить, працюють з душею.


– Чи дорого у Вас навчатись? Чи порівнювали Ви ціни за навчання з іншими закладами?

– У нас найдешевше. Може, це й погано, але згодом це оправдовується. Взагалі вважаю, що не потрібно брати гроші за навчання. Спочатку треба людей навчати, а вже потім вони будуть працювати на свою державу. Якщо вони будуть підготовленими, культурними та патріотичними, тоді й ми будемо краще жити.


– З достовірних джерел відомо, що на території закладу є сауна. Чи мають доступ до неї студенти?

– Студенти мають доступ, але, повірте мені, викладацький склад майже не має. Окрім цього, є тренажерний зал з усіма умовами, щоб займатися спортом. І ще багато чого робиться. До речі, серед викладачів у нас є 4 майстри спорту.


– Чому студенти у 2005 році хотіли Вас зняти з посади ректора?

– То не студенти хотіли. То були двоє-троє осіб, яких підбурював Валерій Чинуш, бо тоді так було модно. Також було бажання в екс-ректора університету та екс-губернатора Миколи Ткача приєднати наш навчальний заклад до університету. Для цього потрібно було б ліквідувати посаду ректора. Проте вибори ректора поставили все на свої місця. Для мене і сьогодні це радісно, бо за мене єдиного тоді проголосували. Проте краще б цих подій не було. В результаті у мене з’явився цукор у крові, оскільки я хвилювався. Чому я не вивів людей на Майдан? Наприклад, Ткач вивів – став губернатором. А я намагався навчати студентів. Хоча двері були відкритими. Хто хотів, той йшов на Майдан. Потрібно зважати на те, що ми приймаємо дітей на базі 9-ти класів, вони ще замалі. А тоді було холодно. Серед студентів було багато дівчат. Тому відправляти їх, щоб вони мерзли заради того, щоб хтось став губернатором, я вважав не потрібним. Напевно, кожний батько та мати розуміли мене: з часом ці діти народжуватимуть дітей, щоб бути щасливими, а не лікуватися після цього.


– Які Ваші найбільші успіхи в житті?

– Успіхом є те, що я зумів з ремісничого училища дійти до доктора та професора. У мене є наукові праці. Я підготував 5 кандидатів наук. 20 років тому, коли прийшов у цей заклад, було 200 студентів, сьогодні – близько 3 тисяч. Тоді були тільки економічні спеціальності. Сьогодні, крім економістів і фінансистів, готуємо працівників державної служби, комп’ютерників, юристів, але бакалаврів. Цього року відкрили нову спеціальність «Соціальна служба». Випускники допомагатимуть людям з обмеженими фізичними можливостями, пенсіонерам.

 Чудово те, що цього року 50 магістрів захищали свої роботи іноземними мовами: англійською, французькою, німецькою. Такого раніше не було. Це маленький успіх. Роботи в нас постійно додається. В нашій академії гарно, чисто, створені всі умови для викладачів і студентів. Наш гуртожиток цього року зайняв перше місце серед всіх гуртожитків міста. До речі, нас тестувала комісія з міністерства, наша студентка виконала завдання за 10 хвилин, що розраховане на півтори години.

 Успішною є художня самодіяльність нашого закладу. Вокально-інструментальний ансамбль народних інструментів і танцювальний ансамбль стали народними. Чому це все робиться? Щоб наші студенти розвивалися і в професійному, і в культурному планах. Сьогодні важливо виховати не тільки гарного спеціаліста, але щоб людина була патріотично налаштована до нашої держави. Щоб людина відчула, що вона потрібна.

 Також ми запустили зал, де можна проводити віртуальні конференції з різними країнами світу. В Чернівцях такого ще немає. Ми зробили там такий стіл, як у Кабінеті Міністрів, щоб студенти тренувалися та звикали до влади. У нас в гуртожитку кожен студент має комп’ютер і доступ до Інтернету.  


– Хто для Вас є прикладом у житті?

– Напевно, мій батько.


– Яке Ваше життєве кредо?

– Йти до поставленої мети та служити людям.


– Яку політичну силу Ви підтримуєте?

– Довгий час очолював народно-демократичну партію в області і старався, щоб була користь від цього. Зараз позапартійний, відійшов від політики. Я єдиний, хто не змінив тому курсу і продовжую його, тому й намети з’явилися в 2005 році. Я не переходив з партії в партію. Старався все робити чесно.


– Як Ви оцінюєте свою політичну кар’єру, оскільки у Вас великий досвід участі у виборах різного рівня?

– Йшов у депутати Верховної Ради, тому що люблю наше місто і хотів, щоб воно стало кращим. Але люди обрали Віктора Короля. Я тоді хотів у місті зробити декілька речей, щоб у нас був критий ринок, палац спорту, якого й досі немає. Я взяв розбиту казарму і зробив там порядок. Як бачите, там немає кабінетів Прядка, як багато хто думав та говорив, що я собі там будуватиму котедж. Я створив найдешевшу їдальню на території закладу, до якої ходять обідати не тільки студенти. Я хочу, що в нас було європейське місто.


– Що завадило Вам виграти вибори в міську раду в 2010 році?

– Я до сьогодні ще не розумію, бо в тому окрузі були мої люди. Ми відремонтували багато доріг. Калічанка, напевно, до цього ще не бачила стільки відремонтованих доріг. Проте виборці вибрали свого, того, хто там проживає. Їм видніше.


– Чому Ви балотувались від Партії регіонів?

– Так сталося. Але я не є членом Партії регіонів. Я позапартійний.


– На чиєму Ви боці у боротьбі за мерське крісло?

– Хотів би, щоб мером була та людина, яка є патріотом Чернівців. Сьогодні наше місто губить своє обличчя. Правду кажуть, що в місті великі «відкати». Чиновники часто їздять за кордон і бачать, як там гарно. Чому в нашому місті не можна зробити гарний фонтанчик, годинник, мармурові лавки, сучасні клумби? Вони цього не роблять, оскільки не хочуть.


– Чи будете Ви балотуватися в депутати Верховної Ради України?

– Вже не буду. Треба, щоб молодь йшла. Чому ми так погано живемо? Бо не можемо пропустити молодь уперед.


– Чи важко працювати в колективі, де стільки гарних жінок?

– Я настільки відійшов від цього, що тільки думаю, як би ноги дотягнути додому і відпочити. Але я хочу сказати, що в нас студентки та студенти найгарніші. Якби був конкурс краси, ми б зайняли всі призові місця.


– Як і де Ви любите відпочивати?

– Люблю ловити рибу, але я більше теоретик, ніж практик (сміється). Завжди не вистачає часу.


– Які алкогольні напої та страви полюбляєте?

– Пиво люблю. М’ясні страви, як і кожний чоловік. Люблю українську кухню.


– Яка Ваша найзаповітніша мрія?

– Мрію, щоб наш заклад став університетом і продовжував працювати, щоб діти могли мати роботу, гарно жити і любити БАТЬКІВЩИНУ.

Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення