Вівторок, 20 серпня 2019p.

«Вирішив спершу вивчитися, а потім – дівчата»

 Доктор фізико-математичних наук, професор, декан факультету прикладної математики ЧНУ ім. Ю. Федьковича в ексклюзивному інтерв’ю для «БП» розповідає про сім’ю, роботу й захоплення.


– Ігоре Михайловичу, розкажіть, де Ви народилися і виросли?

– Народився на Івано-Франківщині, Богородчанський район, с. Глибока. Гірська місцевість, але навколо ліси, я ліс дуже любив, до цього часу люблю збирати гриби. Як приїжджав студентом додому, то одразу кидав сумку і біг до лісу, ходив годину-дві, набирався енергії, мені ставало легше. Я не стільки з друзями хотів спілкуватися, скільки наодинці походити по лісу. Народився 16 січня 1956 р., Козеріг. До речі, більшість математиків є козерогами, наприклад, директор Інституту математики, академік А.М.Самойленко народився 1 січня. Мій консультант по докторській дисертації, академік М.О.Перестюк народився 2 січня, один з найбільш відомих математиків, академік Ю.О.Митропольський народився 3 січня. В нас так було, що практично всі декани січневі, В.В.Крехівський, який 27 років був деканом, народився 15 січня. Василь Тодорович Мартенюк, який був деканом довгий час, народився також 15 січня, я – 16, напевно, є така закономірність, що багато математиків народжуються в січні.


– А як проходили шкільні роки?

– Я закінчив 8-річну школу в с. Глибокому, а середню – в сусідньому селі Саджава, 7 км від мого села. Після 8-го класу пішов працювати в будівельну бригаду, заробив трохи грошей і купив велосипед. Велосипедом ми їздили в сусіднє село на навчання. Там у мене був дуже хороший вчитель математики – Галавай Іван Федорович, неординарний математик, має багато книжок з математики, придумав багато різних своїх алгоритмів. Він завжди придумував різні приказки, наприклад: «Там де синус, там і мінус», щоб запам’ятовувалось, що синус – непарна функція і потрібно враховувати знак чи ще щось. І він міг так вколоти учня, що той вже на другий раз обов’язково вивчить і підготується. В нього був принцип, що кращі учні сидять на передніх партах. Він в основному з ними так і працював.


– Цей вчитель прищепив Вам любов до математики?

– Іван Федорович часто до мене навіть зараз приїжджає погостювати, і він мене буквально замучує (сміється), бо ми обговорюємо лише математику. Нещодавно написав книгу «Нетрадиційний метод розв’язування задач на проценти», де виклав власний підхід розв’язування таких завдань. Зараз він вже пенсіонер, але досі працює. Коли я заходжу до нього в гості, то його дружина каже: «Ігоре, він нічого не робить, встає о восьмій годині і сідає за математику». То, напевно, та його любов до математики передалася й мені.


– У Вас завжди була природна тяга до математики, адже це досить специфічний рід занять?

– Ще в восьмирічній школі в мене був ще один хороший вчитель, Мирослав Федорович Штогрин, який запропонував мені навчатися паралельно в заочній фізико-математичній школі при Московському університеті. Я закінчив ту фізико-математичну школу. Напевно, там відчув, що таке математика. Мене запрошували вступати в МДУ, але якось було страшно молодому хлопцю із села їхати до Москви, тож врешті-решт поїхав в Чернівці, бо мій вчитель математики сам закінчив Чернівецький університет і казав, що тут хороші викладачі. Школу закінчив із золотою медаллю, вступив за першим екзаменом, який склав на відмінно: цього було досить, щоб медалісту стати студентом.


– Якою була Ваша родина та яким були Ви в дитинстві?

– Моя мама Ганна Іванівна була вчителькою початкових класів. Зараз вона вже в поважному віці, нещодавно виповнилося 80 років, і мені було дуже приємно, що її привітали в місцевій газеті колеги та учні. Батько – звичайний робітник – працював трохи в лісі, трохи – завгоспом в школі. Він уже помер, звали його Михайло Васильович. В селі також живе моя сестра Оксана. А я, як у сімнадцять років пішов з дому на навчання, то відтоді приїжджаю тільки на свята, хоча хотілося б частіше.

Я б не сказав, що наша родина була дуже заможною. Пам’ятаю, як у бабусі брав яйце, продавав за шість копійок і купував собі цукерок. А ще дуже хотів у дитинстві мати лижі, тож пішов сам у ліс, зрубав маленького дубка, притягнув того дуба додому і попросив тата, щоб він мені з нього зробив лижі. Тато зробив, і це були мої перші лижі, і я собі згадую, як я малий мучився, щоб притягнути з лісу той двометровий шматок дуба, мені було вісім років. Батько мене ще й насварив, казав: «А якщо б тебе впіймав лісник? Ти ж зрізав дерево?..» (Сміється). Однак шибеником у дитинстві я не був, здебільшого слухався батьків. Хоча пам’ятаю, як у першому класі на 1 вересня хотів нарвати яблука, а я вже тоді школу знав: мати – вчителька. І от я виліз на яблуньку, що росла у дворі школи, а злізти не міг, і директору школи довелося знімати мене з того дерева. Отже, з першого дня школи відзначився (сміється). Вчився добре, їздив на олімпіади. З дитинства люблю футбол, граю й дотепер, хоча ніколи не грав професійно, як мій знайомий Віктор Максимчук. Пам’ятаю, як на Новий рік пішли з ним та колегами грати в футбол о першій годині ночі. Грали на сік.  


– Де любите відпочивати?

– Улітку вже 5-6 років відпочиваю на Закарпатті, в селі Чорна Тиса. Цього року запланували відвідати озера, розташовані на відстані 17 км від цього села. А моря я не прихильник, гори люблю більше.


 – Давайте заглянемо у Ваше студентське життя. Пригадуєте щось цікаве?

– Вчився в ЧНУ на тодішньому математичному факультеті, деканом був Крихівський Володимир Васильович. Сумнівів щодо вибору спеціальності в мене не було. А от моя мати хотіла, щоб я вступив у Львівський лісотехнічний інститут. Знала, що я люблю ліс, казала: «Будеш працювати на свіжому повітрі». Однак, попри любов до лісу, математика – це моє покликання, і я ніколи не шкодував про свій вибір.

 Всі роки навчання мав підвищену стипендію, тому що вчився на відмінно. Я багато працював, будучи студентом, розв’язував багато задач, допомагав своїм одногрупникам. Краще запам’ятовуєш, коли зв’язуєш з якимись аналогіями, просто цифри ти не запам’ятаєш. Студентам рекомендую виробляти власні способи запам’ятовування, бо кожен – це індивідуальність: що добре одному, не підходить іншому.

 Курйози згадуються у військових таборах. Місяць були на Тучинському полігоні. Ну, звісно, був у нас трохи вільний час, і ми грали в різні ігри. Часом у карти, але здебільшого у гру «Відгадай число». Кожен загадує число, потім, хто швидше його відгадає. Ця гра нас тоді захопила, як правило, грали на інтерес, а інтерес у тих таборах був один: вранці на сніданок давали маленький шматочок масла – це був делікатес. І були студенти, які програвали свій місячний запас. Але одному мати прислала ящик масла, і от, поки посилка йшла, він всім розповів про нього і наперед його програв, а масло прийшло зіпсоване, їсти його не можна було. Смішно було. Але найцікавіше, коли ми поїхали на навчання. Останній у машині мав слідкувати за гарматою на машині, щоб вона не відчепилася, але він заснув, гармата відчепилася. Приїхали, а її нема. Довелось повертатися і тягнути її назад з лісу.  


– Були такі предмети, що Ви не любили?

– Найбільше не любив курс «Нарисна графіка» – це така інженерна дисципліна, де треба багато малюнків робити і шрифти. У нас був один студент, який це гарно робив, і ми всі перебивали від нього. Гуманітарні науки мені давалися легко, мабуть, язик добре «підвішений». – А як на рахунок викладачів? – Серед викладачів пригадаю професора В.К.Маслюченка. Він, будучи тоді молодим асистентом, створив гурток, де ми «семинарили» книжки, що не входили до програми. Пройшли такі фундаментальні книги, що з того гуртка вийшло чотири доктори наук, один з них працює в США, багато хто (і я серед них) захистили докторські дисертації. Можна сказати, що саме він захопив мене серйозною математикою. Можливо, якби не він, я був би не математиком, а програмістом.


– І одразу стали працювати на кафедрі?

– Мене залишили на роботі в обчислювальному центрі університету. Потім рік працював асистентом на кафедрі прикладної математики, три роки навчання в очній аспірантурі. Достроково подав кандидатську дисертацію і, захистивши її, два роки працював асистентом, а в 28 років став наймолодшим доцентом кафедри прикладної математики. – Чи був між математикою час на дівчат? Згадайте свій перший поцілунок. – Перше кохання було ще в школі. Однак та дівчина (дуже гарна) швидко вийшла заміж. А в університеті на першому місці було навчання. Я для себе вирішив спершу вивчитися, а вже потім – дівчата. Хоча дуже шкодую за однією дипломницею, якою керував. Вона не проти була, щоб я їй щось серйозніше запропонував (сміється), вона на три роки була молодшою, але я вважав, що ще не готовий до серйозних стосунків.


– А як же Ви зустрілися з майбутньою дружиною?

– Це було досить несподівано. Нас познайомив мій товариш. Мені на той час вже було близько 30-ти років. Вона також була вже не юна, сама з Вінницької області, навчалася в Харкові, а до Чернівецької області потрапила за розподілом і працювала в обласній споживчій кооперації. На той час був великий дефіцит розчинної кави, і я запитав товариша, де можна знайти цей рідкісний продукт. А він каже: «А там в «ОБЩЕПІТІ» є така дівчина Галя, вона тобі може дістати». Так і познайомилися – все почалося з кави. (Посміхається). Навесні познайомилися, а в жовтні вже одружилися. І 23 роки разом, в нас двоє дітей. Скажу, що й тут зробив правильний вибір. Моя дружина – дуже добрий кулінар. Та й взагалі в нас схожі погляди на життя, ми ніколи не намагалися одне одного змінити. Я не мішаюся до борщів та інших справ, де вона краща, а вона розуміє, що в дечому кращий я.


– Чи спонукаєте своїх дітей до точних наук?

– Діти в мене добре навчаються, обрали економічний факультет. Донька Оля зараз отримує бакалавра з червоним дипломом, син закінчив перший курс. Стосовно сина сподівався, що піде моїми стежками, але розумію, що десь у п’ятому класі «перегнув палку»: давав двадцять задач і казав: «Ти маєш їх розв’язати». У той час, як ровесники грали в сніжки, він сидів за задачами. Звісно, трохи розчарований, але маю надію на майбутніх онуків, може, їм передадуться дідові гени. Завдання батьків – виявити в дитині те, що їй вдається найкраще, і допомогти розвинути ці здібності.


– Повернемося до роботи. Як Ви оцінюєте сучасний стан освіти?

– Освіта – це єдине, чим ми ще можемо пишатися і намагатися не розвалити її остаточно, як економіку чи медицину. Максим Стріха, колишній заступник міністра освіти, казав, що за рівнем освіти ми на 18-му місці, і якби займали таку ж позицію, наприклад, в економіці, то жили б як при комунізмі. Тож треба намагатися принаймні втримати ті позиції, які в нас є. А приватні виші мають хоча б відповідати загальним вимогам. А відкриття вишу в трикімнатній квартирі (чув про такі випадки), нічим не підкріпленого, – це явно погіршує стан освіти. До речі, технічні заклади відкривати важче, потрібні відповідні кадри. Приємно, що в Торонто чимало випускників з нашого ФПМ – це вже показник! Те, що на Буковині більше 10-ти іноземних комп’ютерних фірм, де працюють наші студенти, доводить, що в нас гарні випускники. Для прикладу, зараз наші випускники йдуть працювати на 1000 доларів і більше. Навіть у мене є такий студент, якого хотів залишити на кафедрі, однак йому запропонували зарплатню на фірмі, що відповідає двом зарплатам професора. Звісно, він хоче погодитися. Що вдієш?


– На Вашу думку, є політичний тиск на освіту сьогодні?

– Політика присутня зараз всюди. Політики розподіляють бюджетні кошти з розрахунком, що тим, кому дістанеться більше, віддадуть за них свої голоси. Хоча вони недооцінюють той факт, що молодь сьогодні – найбільш революційний прошарок суспільства. Зараз найбільший рівень безробіття серед випускників вишів. Багато довідок, принесених студентами про працевлаштування, фіктивні. Взагалі треба ліквідувати правило про обов’язковий трудовий розподіл. А держзамовлення має бути для кращих. Після введення тестування корупція при вступі майже зникла. Однак тестування – це не панацея, адже часом отримати найвищий бал може не найкращий, а той, кому більше пощастить. При цьому не враховується, наприклад, участь в олімпіадах.


– Кажуть, у ЧНУ процвітає хабарництво, і на Вашому факультеті теж.

– Не знаю за інших. Коли ж батьки приходять і запитують, на яку спеціальність віддати дитину, прошу назвати причини, чому привели дитину на наш факультет. Відповідають, що на цьому факультеті хоч трохи лад. І намагаємося тримати цей показник. Я цим пишаюся. У загальному, звісно, скрізь ті вади, що панують у суспільстві. Щороку після сесії проводиться анонімне опитування серед студентів щодо хабарництва. У цьому рейтингу ми – один з найпорядніших факультетів. Те, що ректор ввів таке опитування, стимулюватиме викладачів бути чесними.


– Розповідають про таку собі війну між факультетом прикладної математики та факультетом комп’ютерних наук. Чи правда це і яка Ваша позиція в цьому протистоянні?

– Як такої війни нема, але якщо Ви вже це зачепили, я хотів би це оприлюднити. Коли наша команда їде на змагання, на олімпіаду ми ставимо їм завдання: максимум – призове місце, мінімум – бути вище, ніж команда ФКН. Хочу сказати, що з цього року в ЧНУ проходить регіональний рівень олімпіади з інформатики. Ми з факультету виставили 8 команд, які зайняли чотири перші місця. Наші діти поїхали у Львів, і одна з команд виборола призове місце. Багато наших кращих випускників розбирають провідні комп’ютерні фірми ще до закінчення навчання. І це природно, що ми мусимо конкурувати між собою. Останні кілька років ми маємо добрі результати в цьому протистоянні.


– А між викладачами теж є конкуренція?

– Між викладачами я б не сказав, що є конкуренція, бо викладачі з прикладної математики читають курси на факультеті інформатики теж. Я особисто не маю конфліктів з переважною більшістю викладачів як декан. До деяких викладачів я маю певні зауваження і відкрито про це кажу декану Ф.О.Сопронюку (як і він мені), якщо вони не будуть прийняті до уваги, не буде модернізована робоча програма, то цей курс буде передаватися на ту кафедру, яка може краще його забезпечити. А війни немає, є нормальна робоча конкуренція.


– Хто популярніший: ФКН чи ФПМ? Хто більш затребуваний на ринку?

– Я вважаю, що викладання сучасних технологій програмування (Java, .Net, PHP та ін.) на факультеті прикладної математики на високому рівні. Свідченням цього є високі та якісні конкурси на напрями факультету, зокрема, на напрям «Прикладна математика» торік було 15 місць державного замовлення і 159 заяв – це показує, що ця спеціальність є достатньо рейтинговою. Останній, хто пройшов на державне місце, мав 708 балів – це четверте місце за прохідним балом в університеті. Єдине, що викликає хвилювання, це педагогічний напрям. Через низьку оплату праці вчителям, зменшується привабливість цієї спеціальності. Проблема ще й у тім, що педагоги пенсійного віку не хочуть поступатися місцями молодим спеціалістам. А так наші студенти затребувані як за кордоном, так і в Україні. Наш випускник Андрій Ключевський працює в компанії Microsoft, вже має повноваження з набору персоналу у фірму Microsoft і, до речі, відомий своєю розробкою системи захисту від спаму. В фірмі «Сіменс» та інших організаціях є наші випускники. Взагалі, якщо людина має здібності, вона себе знайде. Професор Маслюченко на запитання, що таке геніальність, казав: «Якщо в людині є чогось забагато – це вже геніальність». Студентам я кажу, щоб вони сконцентровувались на якусь вузьку та конкретну галузь і максимально працювали для її освоєння: тоді можна досягнути успіху.


– Якщо не секрет, яка у Вас зарплатня? Чи вистачає?

– Зарплатня не є комерційною таємницею. Оклад декана 2300 грн. плюс надбавки: доктор наук – 25%, за професора – 33%, стаж – 30%, часом премія. В загальному до 5000 грн. набігає. Дружина працює в споживчій кооперації. Не маю бізнесу, великих дач, дорогих авто, діти навчаються на державному замовленні. У принципі вистачає. За кордоном не відпочиваю, а якщо їду, то лише на наукові конференції, бо для роботи треба, як-то кажуть, «тусуватися» серед своїх. Нещодавно один колега запитує: «Ти на фуршет ходив?» Кажу: «Ні, щось не хотілося». А він: «Йди, бо більше не запросять» (сміється).

 Маємо стандартну трикімнатну квартиру, в кожного є своя локальна мережа, один принтер на трьох, дружина має пральну машину і бойлер, який дає змогу скупатися. Є автомобіль «Шкода» 2008 р. 


– Коли придбали автомобіль?

– Перший автомобіль купив у 40 років, хоча права маю ще з університету. Це було пов’язане з тим, що до тещі їхати близько 300 км, до батьків – 160 км, двоє малих дітей, тож це скоріше була необхідність. Крім того, люблю Карпати, тож це теж був стимул. Діти вже теж мають права, донька взагалі добре водить. Я її беру із собою, як потрібно кудись на дачу з’їздити, щоб отримувала водійську практику. Дружина прав не має і не хоче.


– Нам стала відома така інформація, що серед деканів в ЧНУ немає жодної жінки. Чому і як Ви до цього ставитеся? 


 – Справді немає. Я б сказав, що в нас ніби нормальна гендерна політика на факультеті. Ставши деканом, своїм заступником призначив жінку, і це була перша жінка в керівництві. Стільки роботи навалив, що тепер не знаю, що б робив без неї. Я їй так і кажу, що готую її як свого замісника, вона чудово справляється з роботою. Можливо, це буде в нас перша жінка-декан. Хоча, здається, казали, що колись на хімічному факультеті була жінка-декан, але недовгий час. Чому так? Напевно, через важкість цієї роботи оберігали кращу половину від навантаження. 


– Скільки років Ви на посаді?

– Шість років на посаді декана, а стаж роботи в університеті 33 роки.


– Які у Вас стосунки з керівництвом?

– Здається, на факультеті в нас нормальна ділова обстановка. З керівництвом у мене чудові стосунки. Сподіваюся, що так і буде. Василь Степанович може зайти до мене попити чаю і поспілкуватися, як кажуть, «без краваток», неофіційно. 


Чи хотіли б Ви стати колись ректором?

– Я не вважаю, що бути ректором дуже добре. Ви не уявляєте, скільки обов’язків і роботи має ректор, він практично не має особистого життя. Працювати треба навіть у вихідні. Так що на даний момент я не хотів би бути ректором. Крім того, якщо розглянути ланцюжок з тих людей, які достойні зайняти це місце, то їх в університеті немало…


– Звідки йде фінансування матфаку?

– Фінансування повністю централізоване. Зараз дві кафедри роблять ремонт: я півроку вибивав, щоб відремонтували приміщення, де вже 15 років не було ремонту. Зараз є проблема в комп’ютерних класах, немає кондиціонерів, спекотно. Я вже маю підпис головного бухгалтера на купівлю кондиціонерів. Але це дуже велика проблема. Торік батько першокурсника на батьківських зборах, побачивши, що на ремонти не збирають, дуже здивувався і каже: «А давайте зберемо». Я заперечив. А він: «Та ми все зробимо без Вашої участі з батьками». А я кажу: «Знаєте, Ви лише це організуєте, завтра ОБОЗ мною зацікавиться, і я буду мати проблеми. Скажуть, що це з моєї ініціативи. Якщо це в гуртожитку, то, будь ласка, там діти проживають на протязі п’яти років, і ніхто не заперечуватиме проти покращення їх житлових умов. А тут шукаємо інші джерела фінансування, вибиваємо гранти».


– Яке у вас є хобі?

– Футбол, гриби і рибалка.


– Розкажіть улюблений анекдот.

– Одна дівчина каже іншій: – Знаєш, Петя сказав, що я така гарна! А інша відповідає: – Та твій Петро – математик: у нього або куб, або сфера – іншого нема!


– Які свої позитивні і негативні риси можете назвати.

– Я часто (хоча для керівника це і недолік) піддаюся вмовлянням. Мої кажуть: дуже добрий. Але мій колишній декан В.В. Крехівський так казав: «Декан має бути добрим, а заступник має бути жорстким. Він сварить, а ти вже маєш можливість згладити». Має бути узгодження. Хоча, наприклад, щоб бути ректором, треба бути жорстким, бо м’якість може тягнути за собою негативні наслідки. Позитивом є те саме: я намагаюся розібратися в справі до кінця. Але це стосується скоріше роботи, вдома діти сідають на шию і роблять з татом, що хочуть. І дружина так само, вона цим користується, однак і я її слабинки теж знаю. Може, десь і треба бути жорсткішим, але я вже себе не перероблю.


– Чи є у Вас життєве кредо?

– «Треба жити для сім’ї і для роботи». Якщо немає сім’ї, то з чим ми залишимося? Так само і без роботи. Треба визначити позиції і жити.


– Скільки часу вдається виділити для відпочинку? В яких країнах були?

– Звісно, і діти, і дружина хотіли б, щоб я їм приділяв більше уваги. Знаєте, я хлопець із села, від маленького пам’ятаю: ходив на город допомагати, звик до роботи. Природу люблю, але не вистачає часу. Друзі постійно запитують: «Ну коли ти виберешся на рибалку?» Перша закордонна поїздка була до Югославії, друга – до Німеччини – на конференцію в Інститут Вейєрштрасса. Далі – Болгарія, Угорщина, Польща. Часом беру із собою у відрядження когось з рідних. Торік брав дружину до Болгарії, там можна було брати супроводжуючу особу. До Угорщини взяв доньку. Коли у дружини був ювілей, я був такий зайнятий, що не міг вирватися з роботи, тоді купив їй із сином подорож «Польща – Німеччина – Чехія». Тож принаймні відправив відпочити їх. На день народження доньки (вона мене вмовила) за 85€ купив їй поїздку до Венеції на 4 дні. І вона каже, що побачила навіть Папу Римського. Тож намагаюся трохи їх балувати.


– У Вас є мрія?

– Здається, що вже все, що хотів, ніби маю. Хочеться, щоб діти були самодостатніми, знайшли себе в житті і щоб я міг бавити внуків. Ще б хотів, як вийду на пенсію, купити якусь стареньку хату в селі десь під Чернівцями, щоб діти приїжджали на відпочинок до нас. А квартиру залишу дітям, дружина мене підтримує.


– А Ви уявляєте своє життя без роботи?

– Я не буду з фанатизмом вимагати повну ставку, вийшовши на пенсію, однак підтримувати зв’язок з колегами обов’язково буду. Бо все ж таки зовсім без науки своє життя не уявляю. Тиждень відпочив, а що далі? Все одно писав би статті, можливо, викладав би в школі математику, навіть безкоштовно.


– Які страви та алкогольні напої полюбляєте?

– З дитинства люблю деруни і вареники з картоплею, капустою або вишнями. Дуже люблю помідори з медом і кавун з чорним хлібом. Не люблю овечу бринзу, а дружина любить, і якщо я чую запах бринзи, то страву їсти вже не буду. Не їм шашлик з баранини. Взагалі більше люблю овочі, без м’яса можу жити. Алкоголю багато не вживаю. Можу часом із задоволенням випити 50 г гарного коньяку або червоного сухого вина. До горілки байдужий.


– Де частіше святкуєте: на роботі чи вдома?

– Домашні традиційні свята відзначаємо родиною в обов’язковому порядку. В деканаті просто вітаємо один одного, торт, чай і все. Однак, як на мене, краще на природі відзначати, не люблю застілля.


– Чи подобалися Ви жінкам і чи мало це для Вас значення?

– Ну, напевно, я не був любимчиком жінок. Хоча було одного разу, що однокурсниця мала певні наміри щодо мене, але я втікав, вона мені не подобалася. Ну, чоловіка не переробиш. Ніколи цим не переймався, був впевнений, що мій час прийде і я зустріну свою половинку. Проблеми з цього не робив.


– Чи можете Ви себе назвати типовим представником своєї професії?

– Думаю, що так. В кожної професії є певні рамки, певні обмеження. Можна мати здібності, але без сумлінної праці нічого не досягнеш. Математик повинен мати певні здібності від природи, певну працездатність і підтримку від тих людей, що впливають на цю сферу. Якщо є ці складові, то є всі шанси досягти успіху.


– Як Ви вважаєте: Ваші студенти Вас люблять?

– Думаю, що так. Як правило, я бачу це по тих фотографіях, які вони приносять, як без страху приходять в деканат, по відгуках. Хочу, щоб вони почувалися вільно, бо страх – це недобре, людина замикається, не може реалізуватися. А я хочу, щоб наші студенти відчували свободу, розкутість і могли самореалізуватися.

Оцінити матеріал:
(3 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення