Вівторок, 14 липня 2020p.

Руслан ГУНЧАК: Найважливішим є, напевно, гол у ворота «Шахтаря»

 Клубна кар’єра Руслана Гунчака

1998-1999 – «Буковина» (Чернівці) – 29 (2) – перша ліга

1999-2000 – «Буковина» (Чернівці) – 25 (6) – друга ліга

2000-2001 – «Буковина» (Чернівці) – 29 (3) – перша ліга

2001-2002 – «Буковина» (Чернівці) – 12 (2) – друга ліга

2002 – «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) – 17 (0) – перша ліга

2002-2003 – «Іллічівець» (Маріуполь) – 24 (1) – вища ліга

2003-2004 – «Іллічівець» (Маріуполь) – 21 (1) – вища ліга

2004 – «Іллічівець – 2» (Маріуполь) – 4 (2) – друга ліга

2004-2005 – «Металіст» (Харків) – 24 (4) – вища ліга

2005-2006 – ФК «Харків» – 19 (1) – вища ліга

2006-2007 – ФК «Харків» – 23 (0) – вища ліга

2007-2008 – ФК «Харків» – 29 (5) – вища ліга

2008-2009 – ФК «Харків» – 21 (4) – вища ліга

2009 – ФК «Лужани» – 4 (1) – аматорський чемпіонат України

2009-2010 – «Сімург» (Закатали, Азербайджан) – 34 (7) – вища ліга

2010-2011 – «Буковина» (Чернівці) – 33 (20) – перша ліга


 У суботу, 11 червня, підійшла до завершення чергова першість України серед команд першої ліги. Порівняно з іншими командами для чернівецької «Буковини» цей сезон виявився доволі інтригуючим та особливим, враховуючи те, що наша команда повернулася до першої ліги після тривалої перерви. Не менш важливу роль у цьому досягненні відіграв Руслан Гунчак – капітан чернівецької команди «Буковина» та найкращий бомбардир цьогорічної першості, з яким нам вдалось поспілкуватись.


 Руслан Гунчак народився 9 серпня 1979 року в с. Шишківці Кіцманського району Чернівецької області. Тато майбутнього футболіста Іван Дмитрович працював водієм-дальнобійником, а мама Марія Петрівна – лікарем у поліклініці.


– Розкажіть про своє дитинство. Ким мріяли стати?

– До 8-го класу я жив у селі, де, окрім навчання у школі, було вдосталь різної роботи. (Сміється – авт.). Як і у всіх дітей, у мене було багато мрій, хотілося стати то тим, то тим. Але років із 7-ми, записавшись у футбольну секцію до Савчука Онуфрія Григоровича, я дуже полюбив футбол, у який хотів грати і надалі.


– Чи вплинув хтось на те, що своє майбутнє Ви присвятили футболу?

– Я не можу сказати, що хтось вплинув на це рішення. Батько постійно перебував у рейсах, мати не бачила сенсу у футболі. Вона більше хотіла, щоб я вчився. Але мене тягнуло до футболу, і частенько я думав лише про футбол. Часом тікав з гуртків, аби пограти у футбол. Навіть коли ходили пасти корів, обов’язково брали із собою м’яч і в першу чергу думали про те, щоб поганяти м’яча та отримати задоволення від гри.


– Коли зрозуміли, що футбол для Вас стає головним заняттям у житті, а не просто задоволенням чи одним із видів спорту?

– Коли я вчився у спортивному інтернаті в Донецьку. Спочатку рік провчився в Івано-Франківському технікумі, звідки перейшов до Донецького вищого училища олімпійського резерву ім. С.Бубки, де паралельно з навчанням мав можливість спостерігати за грою відомих футболістів, виступів донецького «Шахтаря». Зокрема, тренери нам казали: якщо хочете грати у великий футбол, потрібно працювати над собою, прагнути подальшого розвитку і добиватися того, щоб потрапити у хороші команди і заробляти непогані гроші. Фактично після закінчення училища, де провчився 4 роки, зрозумів, що хочу цілком присвятити себе футболу. Після того майже одразу потрапив до «Буковини».


– Чи пам’ятаєте свої перші 16 хвилин, які відіграли за «Буковину» у матчі проти «Чорноморця»?

– Якщо чесно, то дуже погано пам’ятаю.


– Які враження були після того, як Ваш гол за харківський «Металіст» у ворота «Шахтаря» виявився єдиним і переможним?

– Враження? Звісно, надзвичайні. На той момент переграти «Шахтар» на виїзді було дуже важко. Це був хороший результат для команди. Наскільки пам’ятаю, цей матч увійшов в історію «Металіста», адже до цього команда жодного разу не вигравала у «Шахтаря» на виїзді. Щодо мене, то після закінчення гри я ще нічого не відчував. Лише через дві години, коли вже їхали в автобусі до Харкова, усвідомив важливість того гола. Звісно, зі мною раділа вся команда.


– Які враження від виступів в азербайджанському «Сімурзі»? Цікаво, що відчували, коли в першій частині чемпіонату Вас було визнано автором найкрасивішого гола команди?

– Чесно кажучи, спочатку я не хотів їхати в Азербайджан, але все ж таки довелося. І, можливо, не даремно. Як виявилося, там дуже багато привітних людей, які повірили в мене. Непоганий рівень футболу. Звичайно, не такий, як у Прем’єр-лізі, але на хорошому рівні. У першій частині сезону наша команда згідно з поставленими задачами добре виступала і дуже багато вигравала. Щодо гола, то я дізнався про це зовсім нещодавно через Інтернет. Звичайно, приємно, коли твої голи визнають кращими навіть в Азербайджані.


– Після повернення із Азербайджану у Вас була думка про те, щоб кинути футбол. Чому?

– Взагалі я не мав прямої думки, щоб кинути футбол. Думав про завершення футбольної кар’єри лише у тому разі, якби не отримав жодних пропозицій. Коли повернувся з Азербайджану, то чекав приблизно 1,5 місяця, адже тамтешній чемпіонат закінчується на початку травня. Пізніше мені надійшло кілька пропозицій. І від «Буковини» теж. Звичайно, що хотілося допомогти рідній команді, що мала виступати у першій лізі. Та й приємно було повернутися додому.


– Чи підтримуєте зв’язки з колишніми одноклубниками?

– Звичайно! Спілкуємося, телефонуємо одне одному, переписуємося за допомогою Інтернету. Можливо, не з усіма, але з днем народження намагаюсь привітати усіх.


– Чи змінили свої погляди на футбол чи на стиль гри, після того як керівником став Вадим Заяць? Охарактеризуйте його як тренера.

– Особливо погляди не змінилися. Щоразу виходячи на поле, намагаюся викладатися повністю для досягнення доброго командного результату. А Вадима Зайця охарактеризував би як молодого, амбіційного тренера, в якого все попереду. Думаю, що в нього все добре виходить. Він підібрав дуже хороший колектив. Дай, Бог, щоб у нього все й надалі виходило. І не тільки на Буковині.


– З ким Ви краще розумієтесь на полі?

– Фактично з усіма. Але в першу чергу зі Степаном Маковійчуком (№10) та Євгеном Сантрапинських (№21). Часом все залежить від перебігу гри та складу команди.


– У цьому сезоні вболівальники визнали Вас кращим гравцем клубу. Що для Вас це означає?

– Звичайно, для мене це дуже приємний факт. Але думаю, що це результат наполегливої праці всієї команди. На мою думку, головне, щоб команда добре виступала й надалі.


– В якому клубі Вам сподобалось грати найбільше?

– Цікаво грати в Прем’єр-лізі, але виступати вдома набагато приємніше. Мрію, щоб «Буковина» скоріше потрапила до Прем’єр-ліги.


– А чи запрошують Вас до інших клубів? І до яких, якщо не секрет?

– На це запитання я наразі не буду відповідати. Час покаже.


– Ви казали, що команді згідно із зайнятим у турнірній таблиці місцем будуть видані відповідні преміальні. А чи називалась приблизна сума?

– Все залежить від керівництва клубу та виконаних завдань. Я думаю, що усі футболісти будуть задоволені тим рішенням, що ухвалить керівництво клубу.


– Який із забитих голів у Вашій кар’єрі запам’ятався найбільше?

– Звичайно, я пам’ятаю більшість своїх голів. Але найважливішим є, напевно, гол у ворота «Шахтаря», бо він був вирішальним і красивим одночасно. Взагалі кожний гол є красивий по-своєму, особливо коли перемагає команда. А якщо команда програє, то гол не є настільки значущим, адже він не приніс особливої користі для команди.


– Чи можете виділити футболістів «Буковини», з якими у Вас склалися більш дружні відносини поза футболом?

– Напевно, всіх перераховувати не буду, бо їх дуже багато. Навіть з тим же Володимиром Павловим, Романом Шпірновим. У мене багато кумів серед футболістів. Дуже багато друзів. Зустрічаємось, спілкуємось, відпочиваємо разом.


– Розкажіть про Вашу сім’ю: дружину, сина.

– З дружиною Тетяною я був знайомий з дитинства, адже ми виросли в одному селі. Зустрічатися почали, коли грав за «Буковину», а перейшовши до маріупольського «Іллічівця», чітко усвідомив, що ми маємо бути разом. Зараз виховуємо сина Максима, якому вже 5 років.


– Чи хотіли б, щоб Ваш син теж став футболістом?

– Чесно кажучи, хотілося б, щоб він грав у футбол, але, напевно, останнє рішення буде приймати він. Взагалі більшість батьків хоче, щоб їхні діти йшли їхніми стопами. І якщо я бачитиму, що його вабитиме футбол, то підказуватиму, допомагатиму йому в усьому і робитиму все, щоб він грав у футбол. Якщо не захоче, буде сам обирати. Змушувати його я не буду. Наразі він ще малий, хоча у кожному магазині просить, щоб йому м’яча купили. А чи буде він грати – подивимось.


– А як Ваша дружина ставиться до футболу?

– Моя дружина вже фактично 8 років у футболі і постійно відвідує домашні матчі. І хоча на початку вона не дуже орієнтувалася у футболі, зараз вже розуміється. Іноді дещо порадити може. А головне – завжди підтримує і допомагає в усьому. Правда, футбол по телевізору ми не дивимось, бо інші матчі її не цікавлять. (Сміється – авт.).


– Чим хотіли б займатись після закінчення кар’єри?

– Наразі, чим займатимуся після закінчення футбольної кар’єри, ще точно не знаю. Якщо буде можливість працювати у сфері футболу, то буду пробуватися. Якщо не вийде, буду пробувати себе у чомусь іншому, напевно, в бізнесі.


– Що побажаєте чернівецьким вболівальникам?

– У першу чергу хотілося б, щоб вболівальники приходили на матчі та підтримували «Буковину». Думаю, в цьому та попередньому сезонах команда показала, що може та вміє грати у футбол. У свою чергу ми спробуємо у подальшому грати краще та яскравіше, аби лише радувати наших вболівальників. Тож нехай підтримують та «тримають за нас кулаки»!


 Щодо заробітної платні футболіста, то вона не афішується навіть після завершення сезону. А от за даними сайту «www.transfermarkt.co.uk», трансферна ціна Руслана Гунчака складає 350.000 євро.


Замітки

Влітку 2009 року перебував на оглядинах у мінському «Динамо» та бакинському «Нефтчі». У результаті підписав річний контракт з азербайджанським «Сімургом», з яким дебютував у матчі кваліфікації Ліги Європи проти Тель-Авівського клубу «Бней-Єгуда». Але команда, програвши обидва матчі, припинила подальшу боротьбу.


 31 липня 1998 року на 78-ій хвилині Руслан дебютував у складі чернівецької «Буковини» в матчі проти одеського «Чорноморця». У підсумку він провів 95 матчів за «Буковину», забивши 13 м’ячів.


 За підсумками матчів сезону 2010-11 рр. Руслан Гунчак став кращим бомбардиром першої ліги, забивши 20 м’ячів у 33-ох матчах. Окрім того, він повторив рекорд відомого буковинського нападника Бориса Фінкеля (20 голів у сезоні 1995-96рр.) з результативності серед гравців «Буковини» за один сезон. Нападника загатальського «Сімурга» Руслана Гунчака було визнано автором накрасивішого гола команди (у ворота євлахського «Карвана») у першій частині чемпіонату.

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення