Вівторок, 14 серпня 2018p.

Збудись, могутня Україно!

Два дні підряд зала обласної державної філармонії була заповнена. Після кількаденних різдвяних свят люди згадали й політичні дати.

Перша – День Злуки. Вся Україна масово відзначала її в неділю, 22 січня. А офіційна Буковина – пару днів швидше, у п’ятницю. Хтось пояснював це тим, що головний покладач квітів до пам’ятника Т.Шевченку та єдиний доповідач на урочистому філармонівському засіданні був Михайло Папієв. Він поспішав до столичного палацу «Україна», де засідали головні творці сьогоднішньої суспільної Злуки: Президенти, губернатори, нардепи. Переважно активні бійці провідної Партії регіонів, яка найбільше долучилася до того, аби Україну роз’єднати, а не об’єднати. Саме історичний Акт Злуки спонукає українців бути разом. Бо все ми вже маємо. Окрім єдності.
Ніколи так привселюдно і різко не звучали заяви офіційних осіб, зокрема нардепа-регіонала Болдирєва, про доцільність відлучення від України Галичини. Наші діди-патріоти з великими жертовностями збирали докупи українські території, а правнуки погані готові розшматовувати їх.
Ніколи ще так відкрито, принизливо-вільно та пристрасно кірілопомазаники не цілували патріарха чужої держави. Хай православної, але ж не нашої. Зразком невірності своєму рідному став обраний лише половиною України наш такий нерідний Президент. Він, як ніхто інший, мусив би сподобатися всій Україні і цим самим зцементувати її воєдино. Однак посіяв стільки злості й ненависті на родючих чорноземах, скільки не розплодили цього зла його попередники-президенти, разом взяті. Стовпчик недовіри до нього (а звідси й до влади) зашкалює. Здається, це про нашого володаря-важковаговика писав невмирущий пророк Кобзар, до пам’ятника якому на День Злуки клали квіти:

Та отечество так любить, 
Так за ним бідкує, 
Так із його сердешного Кров,
як воду, точить! 

Виступаючи у філармонії на святкових зборах Злуки, настоятель нашої області – голова держадміністрації Михайло Папієв закликав присутніх і всіх буковинців «навчитись знаходити баланс». Тобто мирно, дружньо співпрацювати, співіснувати. Будувати свою європейськість. І на прийдешніх виборах віддати перевагу політикам-державникам. Бо інакше опинимося на задвірках розвинутого світу. А так хочеться, щоб Буковина стала краєм, де варто жити.
Це були ті головні орієнтири урочистої доповіді М.М.Папієва, які запам’яталися. З якими кожний погодиться, до яких приєднається, якщо прагне добра і злагоди. Почули б нашого толерантного доповідача в столиці. Можливо б, краще зрозуміли, що Акт Злуки згадується не лише 22 січня. Він має бути щоденним життєвим принципом. А для високопосадовців – високим обов’язком.
Таким критерієм завжди послуговувався наш незабутній сусід з Тернопілля Ярослав Стецько, сторіччя якого наступного дня відзначали в цій же філармонії. «Націоналізм – це щирий патріотизм» – досить запам’ятати лише ці три слова, щоб зрозуміти мирну суть незламного провідника ОУН. Разом зі Степаном Бандерою, Юрієм Шухевичем, Євгеном Коновальцем Ярослав Стецько будував саме таку національно-патріотичну Україну. За що молоді літа змарнував у польській в’язниці та гітлерівському концтаборі Заксенхаузені. В кінці війни втік з-під нагляду гестапо до американської зони в Мюнхені, де залишився лежати на віки вічні.
Полум’яний борець за вільну незалежну Україну об’їздив увесь світ, виказував свої сміливі мрії президентам США, Джорджу Бушу та Рональду Рейгану. Але на свою материнську землю великий патріот не міг ступити. До останнього дня, 5 липня 1986 року, Провідник ОУН служив Україні. Вірив у неї. Як і його вірна дружина Слава Стецько. У Мюнхені лежать вони поруч: Степан Бандера і Ярослав Стецько. На німецьких могилах – український тризуб.
Коли українці вітаються, відповідаючи «Героям слава!», то мають на увазі саме таких Народних Героїв. Вони заслужили того, аби їх щодня згадували і на них рівнялися.
До сліз зворушливо було дивитися, як голова товариства політв’язнів і репресованих Ірина Войцехівська, опираючись на паличку, несла квіти заслуженим артистам – Івану Дерді, Василю Пиндику, Оксані Савчук та Івану Кавацюку, солістам Олені Урсуляк та Любомиру Равлюку, немолодим співакам хорів «Гомін Буковини» та «Дзвін», новоствореному ансамблю в мазепинках «Чернівчанка». Всі вони гідно пошанували столітній ювілей невмирущого борця за Україну Ярослава Стецька.
Остання стаття полум’яного Провідника патріотів називалась «Бунт проти матеріалізму». Про те, як збагачення засліплює найкращі людські пориви. Ой, як би здалась така стаття для сьогоднішніх мільйонерів, які один за одним опинились за владним кермом збіднілої України! Їхня ненажерливість і розкошоїдство дивують світ. А в терпеливих мирних українців розпалюють знавіснілу лють, яка страшніша Чорнобиля.
– Не думав я, що через 20 років доведеться говорити про ті самі істини, – сказав присутній після молитви на сцені вікарій греко-католицької єпархії отець Валерій Сиротюк. – Тобто починати з нуля. Мене болить, як топчуть наших вершителів – гетьманів, починаючи з Мазепи. Я не витримую, як обпльовують Ющенка. Бо є ще третій, який тішиться критикою. Ми заблудились…
Було прикро, коли на сцені співали журливі пісні про патріотів сиві професори ЧНУ, які створили чоловічу хорову капелу «Дзвін». Їх слухали старенькі політв’язні. А ось юних, молодих студентів у залі не було. Гримів зі сцени аматорів-науковців «Збудись, могутня Україно!». Та хто його чув?!
Оцінити матеріал:
(1 Голосувати)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення