Понеділок, 19 лютого 2018p.
METRO UA

Наше майбутнє – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії

Неприпустимі висловлювання багатьох політиків Росії, в тому числі і високопоставлених, не мають нічого спільного із задекларованими в Москві і Києві намірами розвивати дружні добросусідські стосунки між нашими країнами. Грубі втручання у внутрішні справи незалежної України, спроби диктувати, що і як повинна робити суверенна держава, вкотре переконливо довели: рецидиви агресивного імперського синдрому російських політиків у відносинах з іншими країнами і надалі є основою зовнішньої політики Росії.

Наш «стратегічний партнер», постійно створюючи перешкоди для розвитку взаємовигідних економічних відносин між сусідами через запровадження акцизних зборів, квот на українську сільськогосподарську та промислову продукцію, що ввозиться на митну територію Росії, блокуючи створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, діє зовсім не по-партнерськи.
Така поведінка є характерною для диктатора, який не хоче рахуватися з геополітичними реаліями: Україна – незалежна європейська держава, самостійний суб’єкт міжнародного права назавжди! Прикро, що українські високопосадовці підіграють безпідставним домаганням «старшого брата», але за це їх чекає зневага власного народу, політична смерть і лава підсудних.

Лохи під «високою рукою» Москви

У білокам’яній, очевидно, не помічають історичних реалій, не розуміють чи не хочуть розуміти (хоча, швидше за все, і бачать, і розуміють, і свідомо діють), що настирливі заклики до «єднання» то під виглядом Єдиного економічного простору (ЄЕП), то Європейсько-азійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), то Митного союзу (МС) є всього-на-всього завуальованим відновленням колишнього «нерушімого» під «високою» рукою Москви. Для цього припасовується і доктрина «русского міра», одним із яскравих апологетів якої є Предстоятель Російської православної церкви (РПЦ) Кірілл – в миру Владімір Гундяєв, агент КДБ «Михайлов» (газета «Експрес», №81, 29 липня – 5 серпня 2010 р.; моя стаття «Газ, нафта, попи, вино, сигарети, діаманти…»). Патріарх Кірілл частіше буває в Україні, ніж у парафіях Росії, бо розуміє, що без України відновити Російську імперію під будь-якими вивісками неможливо навіть теоретично. Віра в майбутнє відродження імперії – просто сліпа наївність, з одного боку, та великодержавна, шовіністична налаштованість багатьох російських можновладців і церковних діячів, з іншого боку, яка може дорого коштувати українському народу.
Складається враження, що провладні політичні сили часто-густо не дбають про національні інтереси України, а лише про виконання московського замовлення, до того ж за будь-яку ціну. Найбільш яскравим прикладом тут є «Харківська змова» 2010 р. між Януковичем і Медведєвим. Перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Росії на українській території незаконно продовжили до 2042 року, протрубили на весь світ про якусь міфічну знижку на газ у 100 американських доларів, а ціна на нього все одно росте. Очевидно, що Москва, виходячи зі своїх інтересів, переграла український владний режим, по-простонародному – кинула, як лохів. І це тих, які постійно хваляться, що Донбас порожняк не гонить. Та тут – суцільний порожняк! Виникає логічне запитання: чи потрібні українському народові такі «українські керівники»?! Відповідь – очевидна. Ні!
Російська влада не тільки не приховує, а й широко пропагує своє бажання домінувати на пострадянському просторі. Зокрема, в Указі Президента Росії «Про затвердження стратегічного курсу Російської Федерації з державами-учасницями СНД» (до відома: Україна не є державою-членом СНД) прямо й відверто наголошується на необхідності забезпечення домінуючої ролі Росії при «формуванні нової системи міждержавних політичних та економічних відносин на території постсоюзного простору» як важливого чинника «включення Росії до світових політичних та економічних структур, запобігання відцентрових тенденцій у самій Росії».
Нинішня політика Росії спрямована на збільшення її геополітичної ваги у світі шляхом утримання стратегічного контролю над країнами, що постали при закономірному розпаді СРСР. Але симпатики московської політики в Україні не хочуть помічати і обговорювати засоби, за допомогою яких російська влада намагається досягти своїх цілей. А цими засобами були і залишаються спроби (часто вдалі) провідних компаній Росії за міцної підтримки своїх державних структур (влади) дешево придбати стратегічно важливі об’єкти, зокрема нафтової та газової інфраструктури в Україні, намагання РФ будь-що зберегти військову присутність у нових незалежних державах.
Ностальгічні плачі за союзом як історичною минувшиною не можуть закреслити реальність: Україна, як і Росія, є членом Ради Європи (РЄ) і має привести національне законодавство у відповідність до європейського правового поля. А Росія наполягає на ЄЕП, ЄврАзЕС, МС. Що їй Європа? Для неї головне – відновлення імперської величі. А нам це ні до чого. Процвітання України і високий добробут нашого народу можна забезпечити тільки в колі вільних і заможних держав західного світу, які в абсолютній більшості належать до європейського та євроатлантичного простору – НАТО і ЄС. Та й нинішні українські високопосадовці постійно говорять про вступ України до Європейського Союзу. Правда, на ділі спостерігається інша тенденція: корупція процвітає, судочинство стає вибірковим і політично вмотивованим, опозиційних політиків (Ю.Тимошенко, Ю.Луценко) тримають за гратами. Але хоч на словах Янукович прагне європейської інтеграції, а Росія тягне нас в протилежний бік і на словах, і на ділі.
Втягування України в різні російські проекти (ЄЕП, ЄврАзЕС, МС) суперечить нашим національним інтересам і здатне зашкодити її іміджу в очах міжнародної спільноти, зокрема ЄС. Такий крок України (відмова від європейських і євроатлантичних устремлінь) буде розцінений у світі як повернення назад – до поступової відмови від незалежності України, як успіх Росії в реалізації найбільшої мети в її зовнішній політиці – відновлення на теренах пострадянського простору в тій чи іншій формі колишньої Російської імперії.
Саме нині ми маємо історичний шанс поховати під уламками історії ще один міф – міф про необхідність для наших народів не тільки якогось нового східного слов’янського союзу (до речі, чому слов’янський союз у такому вигляді, адже в Росії (та і в Україні) живуть представники інших груп, а слов’яни – болгари, поляки, чехи і словаки входять до НАТО і ЄС, не бажаючи бути під рукою Москви?), а й Співдружності Незалежних Держав (СНД). Бо насправді у своїй більшості вона (СНД) є угрупованням країн злиднів, бідняків, нескінченних конфліктів і неповаги до прав людини. Ми маємо врешті-решт покласти край диктату Росії, яка ледве справляється зі своїми внутрішніми проблемами, в основному за рахунок військової сили, репресивної системи і нафтогазодоларів, та акцентувати подальшу діяльність української держави на розвитку двосторонніх відносин на пострадянському просторі і якнайшвидшій інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Майбутнє України – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії.
Україна фінансує ЧФ Росії, втягуючись у потенційну війну

Повернімося знову до Чорноморського флоту Росії. За флотськими угодами 90-х років, Україна, на жаль, відмовилася від права власності на значну частину майна, об’єктів берегової інфраструктури, акваторій і земельних ділянок ЧФ колишнього СРСР. Окремі статті документів прямо суперечать Конституції України. Наприклад, положення про основну базу ЧФ РФ у Севастополі та тимчасове застосування угод до набуття ними чинності.
Розмір відшкодувань Україні з боку Росії набагато менший за реальну вартість майна та реальні розміри плати за користування землею, об’єктами інфраструктури, акваторією та іншими ресурсами. Маяки, незважаючи на рішення судів про повернення їх Україні, Росія фактично окупувала. ЧФ Росії займає в Україні майже 2/3 азово-чорноморського узбережжя і близько 20 тис. га землі, золотої землі. Виходячи з розмірів орендної плати за інші іноземні військові бази, які є зараз у світі, ми мали б отримувати 9-10 млрд. американських доларів тільки за оренду землі! Сума вражаюча! До речі, всі іноземні військові бази в різних країнах є компактними і строго територіально обмеженими. Тільки в Україні база ЧФ Росії є екстериторіальною, тобто розкиданою по нашому морському узбережжю, а російські вояки можуть вільно розгулювати чужою територією. Ось такі сумні реалії! По суті, ці угоди можна вважати дарчими документами. Україна втратила, за різними оцінками, від 30 до 40 млрд. американських доларів, передаючи Росії половину флоту. І це ще не все. Крім половини кораблів ЧФ колишнього СРСР, Україна «презентувала» «стратегічному партнерові» ще 117 кораблів, що становить небагато-немало – 32 % колишнього ЧФ. Як компенсацію за них Росія зобов’язалася списати з українського «боргу» 521,06 млн. американських доларів. Цю суму можна оцінити, порівнявши її з тією, яка передбачалася проектом цієї самої угоди від 23 серпня 1995 р.: тоді нам мало перепасти 2992,78 млн. американських доларів.
«Щедрість» тодішнього прем’єра Павла Лазаренка, чий підпис стоїть під угодою, і поступливість Президента Леоніда Кучми, який доручив йому цей документ підписати, обійшлася Україні в 2,5 млрд. американських доларів (до речі, міждержавні угоди, за Конституцією, повинен підписувати тільки Глава Держави). Справді великодушний жест з боку тодішніх наших можновладців. А нам Росія ще щось торочить про нашу велику заборгованість перед нею. Слідом за нею ці нісенітниці повторює її «п’ята колона» в Україні.
Ще кілька прикладів. Протягом чотирьох років з ЧФ було списано 263 одиниці кораблів та інших плавзасобів. Згідно з угодою про взаємні розрахунки передбачено, що Росія мала відшкодувати Україні половину їхньої вартості в розмірі 5,5 млн. американських доларів. Полічіть, скільки це все становить у середньому за одиницю, і Ви зрозумієте, що значно вигідніше було б продати ці кораблі на металобрухт.
Угоди не передбачають оплати за використання іноземними військами української території протягом 1992-1997 років. Тобто за наслідки базування російських військ має розкошелитися сама Україна. Щороку в Законі «Про Державний бюджет України» закладається чимала дотація Севастополю як компенсація за перебування там… ЧФ Росії (?!). Отакої! Орендна плата за використання землі та акваторій просто мізерна. По суті, вона майже не покриває земельного податку. І за цього всього сторони «домовилися» про оригінальний спосіб розрахунків. Росія не сплачує Україні коштів – просто списує борги (?!), щось близько 95 млн. американських доларів щорічно. Просто смішно! За наявної схеми для повного погашення нашого «боргу» російський ЧФ повинен був базуватися у нас аж 24 роки. Після «Харківської змови» треба додати ще 25 років – до 2042 року! Ось яку ціну ми платимо за лакейство наших «провідників».
Крім територіальних і фінансових втрат, є ще один неприємний аспект: Україна де-факто вступила у військовий союз з Росією. Надання згоди Україною на участь підрозділів ЧФ в бойових діях на Кавказі є прямим доказом цього. Крім того, Україна наражає себе на небезпеку ударів у відповідь по об’єктах ЧФ, що знаходяться на нашій території. Крім того, ЧФ має у своєму складі носії ядерної зброї. А українська громадськість, мабуть, і не знає, що на території України діє розвідувальне управління ЧФ Росії, відділ ФСБ для контррозвідувального забезпечення діяльності ЧФ, військовий суд і прокуратура. Повна вседозволеність! Російська воєнна розвідка і ФСБ вже створили достатньо міцну «п’яту колону» на півдні України, в тому числі і різноманітні воєнізовані формування. А Янукович, замість того, щоб припинити цю вакханалію, продовжує ще на 25 років перебування російського флоту у нас. Питання про заборону базування іноземних військових формувань на українській землі, як того вимагає Конституція, так і залишається без відповіді з боку українських можновладців.
Про будівництво дамби до українського острова Тузла вже й казати нічого. Росія не може дати лад своїй величезній території, але все одно зазіхає на чуже. Мало того, вона хоче контролювати все Азовське море і Керч-Єнакальський канал, зробивши відповідним чином делімітацію міждержавного кордону. А це – посягання на нашу територіальну цілісність!


Росія винна Україні 52 млрд. американських доларів

Зараз Росія хоче повністю забрати у свою власність українську газотранспортну систему (ГТС).Та ще й вимагає відмовитися від європейської інтеграції. А це означає перетворення України на російську губернію.

Чим ще треба Україні поступитися, щоб Росія нарешті наситилася? Ні, їй завжди буде мало! Московські можновладці діють за принципом: «Нам нужен мір, жєлатєльно вєсь!». Підтвердженням цього є Білорусь, яка руками Лукашенка віддала свою ГТС у повну власність Росії, де-факто ставши її губернією, а на черзі – Молдова. Нам такої «ласки» не треба! Тому Україні відступати нікуди: або ми йдемо до процвітаючої європейської та євроатлантичної спільноти, або нас чекають московські задвірки. Це має зрозуміти Янукович і його оточення. Бо в нормальній країні вже за «Харківську змову» його б чекав імпічмент. Подальша здача ним національних інтересів України приведе його не тільки до імпічменту, а й на лаву підсудних. Хай про це знає і пам’ятає!
І ще один болючий аспект, пов’язаний з розподілом закордонної власності колишнього СРСР. Адже Україна не відмовилася від своїх активів і пасивів (боргу). В 1992 р. в рамках СНД була підписана угода про так званий нульовий варіант. Її підписання було величезною помилкою тодішньої української влади. За тією угодою Росія перебирала на себе всі пасиви СРСР, що складали 96,8 млрд. американських доларів, а інші країни відмовилися від своїх прав на закордонну власність СРСР.
Але Парламент України не ратифікував згадану угоду, а ухвалив постанову, якою зобов’язав Кабінет Міністрів України продовжувати переговори з Росією щодо проведення повної інвентаризації і розподілу закордонної власності СРСР. Та офіційна Москва вперто не хоче про це говорити, бо знає, що винна нам величезні суми грошей.
За офіційним документами 1991 р., частка України складає 16,2% активів і пасивів CРСР. В 2010 р. російське МЗС повідомило, що Росія погасила всі борги СРСР, сплативши при цьому 14 млрд. американських доларів як частку України у зовнішньому борзі СРСР. А вартість закордонної власності колишнього СРСР на момент його розпаду Росія оцінила в 110 млрд. американських доларів Навіть якщо повірити в останню цифру, то частка України в активах складає 19 млрд. американських доларів. Віднявши завищених 14 млрд. пасиву, бачимо, що Росія винна Україні 5 млрд. американських доларів. Але українські дипломати і фінансисти, які мали доступ до офіційних документів СРСР, говорять про 400 млрд. американських доларів активів. Тобто Україна мала б отримати свою частку активів у розмірі 66 млрд. американських доларів. Віднявши від цієї суми частку пасивів, отримаємо 52 млрд. американських доларів чистого прибутку. Ось чому Росія боїться переговорів на цю тему і не віддала нам жодної будівлі за кордоном!
Офіційна Москва не хоче будувати з нами рівноправні, партнерські стосунки, а провадить щодо України безцеремонну великодержавну політику, вимагаючи все нових поступок, не даючи нічого взамін. Отаке «братерство»!
Це справді той випадок, коли за державу прикро і соромно за українських можновладців, які замість того, щоб відстоювати національні інтереси України, за звичкою по-холопськи схиляють голову в північно-східному напрямку. Навіщо?

ЄС – наш дім, а не старший брат

Адже ЄС, на відміну від Росії, не прагне забрати у нас ГТС та інші стратегічні об’єкти, не вказує, що і як Україні робити, з ким дружити, куди вступати, не хоче бути для нас новим «старшим братом», не зазіхає на нашу територіальну цілісність, поважає наше право вибору. ЄС – це принцип чотирьох свобод: вільна торгівля, вільне надання послуг, вільне переміщення капіталу і вільне пересування робочої сили. Рішення там ніхто не нав’язує. Воно залежить від позиції будь-якої країни ЄС, навіть найменшої. А всі інтеграційні структури офіційної Москви (ЄЕП, ЄврАзЕС, МС) побудовані на принципах московського «єдіноначалія», бо в керівних органах цих структур вона має 80% голосів і керуватиме одноосібно. Виходить той же СРСР, тільки під іншою вивіскою і в дещо іншому складі. Але Україна вже там була і щастя не знайшла! Та й нинішня Конституція України забороняє такі «братські» надбудови.
Тимчасові труднощі, що зараз переживає ЄС, долаються спільними зусиллями всієї європейської родини. Отут і проявляється разюча відмінність між справді братськими стосунками в середині ЄС та «братським» ставленням Росії до України і не тільки в середині СНД. Яскраві приклади такого «братерства» я наводив вище. А про рівень життя людей, зарплати, пенсії, соціальні гарантії в ЄС, навіть в його найбідніших країнах, українські громадяни можуть тільки мріяти, так само, як можуть мріяти громадяни і інших країн СНД. В ЄС діє принцип верховенства права, закони виконуються, суди є неупередженими, свобода слова гарантована, чого немає в СНД. То куди Україні треба рухатися, проводячи відповідні реформи, підвищуючи рівень життя своїх громадян і викорінюючи корупцію? Очевидно, що в ЄС!
Тим більше, що європейська спільнота дає нам шанс. Звісно, якщо Україна дотримуватиметься фундаментальних принципів і цінностей Європейського Союзу. Зацитую окремі пункти Резолюції Європейського Парламенту щодо поточної ситуації в Україні від 27 жовтня 2011 р.: «…Європейський Парламент:…
A. оскільки ЄС виступає за стабільну та демократичну Україну, яка поважає принципи соціальної ринкової економіки, верховенство права та права людини, … оскільки внутрішня політична стабільність України, в тому числі фокус на внутрішніх реформах та повагу до верховенства права, яке передбачає справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, є передумовою для подальшого розвитку відносин між ЄС та Україною;
B. оскільки однією з основних зовнішньополітичних цілей Європейського Парламенту є покращення та сприяння відносинам з Україною та зміцнення Європейської політики сусідства…;

C. оскільки рішення Печерського районного суду в Україні від 11 жовтня 2011, яким колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко було засуджено до семи років ув’язнення, широко вважається актом помсти, або спробою за допомогою кримінальної судимості та ув’язнення членів опозиції завадити їхній участі у парламентських виборах наступного року та президентських виборах 2015 року;
D. оскільки 12 жовтня Служба безпеки України порушила нову кримінальну справу проти Юлії Тимошенко та колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка…;
E. оскільки до кримінальної відповідальності притягається все більша кількість посадовців, включаючи міністрів колишнього уряду…;
G. оскільки ЄС продовжує наголошувати на необхідності поважати верховенство права, … ЄС вважає ці принципи особливо важливими для країни, яка прагне вступити у глибші договірні відносини та створити політичну асоціацію з Союзом;
1. Вважає, що поглиблення відносин між ЄС та Україною та пропонування Україні європейської перспективи мають велике значення та є в інтересах обох сторін; визнає прагнення України згідно зі статтею 49 Договору про Європейський Союз, за умови, що будуть дотримані всі критерії, включаючи повагу до принципів демократії, прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права;
2. Засуджує обвинувальний вирок колишньому прем’єр-міністру Юлії Тимошенко як порушення прав людини та зловживання судовою системою для політичного переслідування провідних опозиційних політиків України; наголошує на тому, що закон, який був вибірково застосований до Тимошенко, походить з радянських часів та передбачає кримінальне переслідування за політичні рішення; у той час як Статті 364 та 365, які наразі розглядаються Верховною Радою, не відповідають стандартам ЄС та ООН;
4. Занепокоєний тим, що судовий процес проти Тимошенко повністю суперечить проголошеній українським урядом відданості демократії та європейським цінностям;
7. Вважає, що якщо не буде переглянуто вирок Юлії Тимошенко, це поставить під загрозу підписання Угоди про асоціацію та її ратифікацію, ще більше віддаляючи країну від реалізації її європейської перспективи; висловлює занепокоєння певними ознаками згортання демократичних свобод, а також можливим перетворенням державних інституцій на інструменти здійснення партійних цілей та політичної помсти;
8. Наголошує, що зміцнення верховенства права та внутрішні реформи, включаючи достойну довіри боротьбу з корупцією, є важливими не тільки для підписання Угоди про асоціацію та поглиблення відносин між Україною та ЄС, але й для консолідації демократії в Україні;
9. Вітає згоду, досягнуту щодо Угоди про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі; вважає цю угоду міцною основою для можливого завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною;
10. Висловлює стривоженість повідомленнями про погіршення свободи та плюралізму преси в Україні; закликає владу вжити всі необхідні заходи для захисту цих невід’ємних аспектів демократичного суспільства, а також утриматись від будь-яких спроб контролювати, прямим або непрямим чином, зміст повідомлень у національних ЗМІ;
11. Рішуче підтримує рекомендації, висловлені у спільних висновках Венеціанської Комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо проекту закону про вибори народних депутатів...».

Отже, Україна, як європейська країна, має зараз унікальний шанс зробити остаточний вибір на користь своєї європейської перспективи. Адже Договір про ЄС надає нам право вступу до нього! Вся відповідальність за це лежить на українських можновладцях та особисто Вікторі Януковичу. Угода про асоціацію з ЄС і Угода про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС, яка є складовою частиною попередньої Угоди, – наш єдиний шанс остаточно порвати з пострадянським минулим та назавжди влитися в свою рідну європейську заможну, правову родину.
Парафування цих документів – тільки перший крок до максимального зближення з ЄС. Потім має бути підписання та ратифікація. Якщо український режим не дослухається до Резолюції Європарламенту, то набуття чинності Угоди про асоціацію може затягнутися на десятиліття. І тоді Москва зробить все, щоби Україну навіки посадити під свій ковпак.
Рішення – за Януковичем! Якщо він не дослухається до позиції майже 2/3 громадян України на користь Європейського Союзу, то вічна зневага свого народу, а то й суд йому забезпечено.
Український народ, як повноправний господар на своїй землі, має повне право на гідне життя в європейській і євроатлантичній спільноті.
Український народ має заставити своїх чиновників, незалежно від рангу, виконувати його волю.
Досить терпіти зневагу над собою різних «братів» та внутрішніх окупантів!

Відео

Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Останні статті від автора: Георгій Манчуленко

Коментарі


Оцінити коментар! 0 За Україну
Москалі нас оточили, вони вже і в освіті і в культурі - вони захопили Україну...Украї ну як націю повністю знищують, а ми мовчимо.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Booking.com INT
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Банк Кредит Днепр UA CPL

Опитування

Які політичні партії ви підтримуєте?
БПП Солідарність - 8%
Фронт Змін - 3.6%
Батьківщина - 9.4%
Самопоміч - 13%
Радикальна партія - 0.7%
Свобода - 8%
Опозиційний блок - 3.6%
Наш край - 0.7%
Народний контроль - 0.7%
Рух нових сил - 5.1%
ДемАльянс - 0%
Громадянська позиція - 2.9%
Інші партії - 2.9%
Не підтримую жодної партії - 41.3%
Всього голосів: 138

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення