Вівторок, 14 липня 2020p.

Скільки коштує замовити мітинг?

 Довідка

Мітинги як форма масової політичної участі громадян можуть проводитися з різною метою. Насамперед на підтримку тих чи інших ініціатив лідерів політичних сил. Також вони можуть мати протестний характер, будучи спрямованими проти якихось ініціатив влади, якихось подій у державі. Рідше мітинги можуть мати позитивний характер, тобто на підтримку чогось чи когось.


 Мітинги, демонстрації, пікети, страйки. Для нас сьогодні це звичні явища. Масові дійства, що вже нікого особливо не дивують. Хоча це завжди цікаво. Чому люди вийшли на вулицю? Що написано на їхніх плакатах? Яка реакція влади, міліції?


 Проходити без уваги попри такі зібрання неправильно, нечесно, негуманно. Людей щось болить, оскільки вони публічно висловлюють свій розпач. Тут йдеться не про незадоволення якоїсь однієї людини чи родини. Це трапляється на кожному кроці, скрізь і всюди. Мова йде про групове зло, що не можуть мирно побороти мешканці вулиці, мікрорайону чи всього міста. А то й цілої країни.


 Згадаймо осінньо-зимові майдани 2004 року. На вулиці і площі вийшла вся Україна. Деякі недоброзичливці прагнуть знецінювати цей справді революційний підйом не задоволеної владою України. Вони й дотепер сміються з того великого столичного Майдану, який по праву пишуть з великої літери і ніколи не зітреться з історії України. Хіба що такі одіозні міністри-українофоби, як Дмитро Табачник, вириватимуть сторінки з підручників, де згадуються Майдан, Крути, УПА, Голодомор.


 Але це ж не один майдан у столиці зашумів багатомільйонними голосами, який, мовляв, організували націоналісти. Таких гучних майданів 2004 року було тисячі. Без перебільшення: майже кожне місто чи село організовано протестували. Оце була сила-силенна, якою так захоплювався світ, хоча це був простий обман українців. Просто деякі «вожді» вирішили через «оболванення» загалу вискочити наверх до влади, до грошей, до ще не повністю розграбованої власності.


 Порівняймо єгипетсько-лівійські заворушення з тодішніми українськими. За масовістю вони майже однакові. Але в Україні не було танків, пожеж, пострілів. Зрештою, крові. Бо ми найтолерантніша нація у світі. Найсмирніша! Тому й сідає нам на голову всяка погань.


 На жаль, патріотичну чистоту майданів у 2004-2005 роках дещо затьмарили штучні збориська, комерційно організовані для підтримки партійних штанів. Україна бачила черги до офісів різнокольорових партій, які вчасно не розплатились… за участь у мітингу. Україна пам’ятає безликі відповіді учасників організованих протестів, які не могли пояснити, що написано на їхніх плакатах. Деякі щиро говорили в мікрофон, що прийшли заробити 100 гривень… Вони кричали «ганьба» за суму, значно нижчу за біблейські тридцять срібняків. Шкода, але демократична Україна заразилась інфекційною хворобою, назва якої «платний протест».


 Для зручності запам’ято–вування назвемо її просто ПП. Можна сміливо стверджувати, що це не поодиноке явище – підробляти на мітингах, а масове. Виробилась уже окрема гвардія заробітчан, які за день можуть побувати на кількох галасливих площах і дружно скандувати «Ганьба» чи «Хай живе». Хоча гасла абсолютно протилежні. Отака собі «халтура». Без душі, без совісті. І без податків.


 Наведу коментар науковця-політолога ЧНУ Олексія Колесникова про те, чому люди виходять на мітинг за гроші?

– Тут є декілька чинників. Перший – це політична культура. Якщо для розвинених західних країн демократії притаманний учасницький тип, тобто культура участі в політичному житті країни, коли громадяни проявляють ініціативу, слідкують за політичним життям, беруть добровільно участь у заходах, то українська політична культура громадян у цьому плані не дотягує, в плані культури участі. Другий – це складне соціально-економічне становище громадян, які шукають в таких заходах насамперед певний засіб додаткового заробітку. Третій – це характерна риса українців, що дослідники називають егоцентризмом, тобто це такий фактичний егоїзм, як зосередженість на внутрішньому світі і на особистих інтересах. Якраз в цьому плані учасники цих мітингів не бачать особистої вигоди та задоволення особистих інтересів в участі у таких заходах безкоштовно. Але певну меркантильну вигоду бачать. Четвертий чинник – це сам факт, що наші політики привчили народ до участі в політичному житті країни за гроші.


– Чи є мітинг дієвим?

– Звичайно, є. Взагалі успіх мітингу найбільше залежить від масовості. Чим мітинг більш масовий, тим він успішніший, оскільки, по-перше, втягує в політичну участь більшу кількість громадян, по-друге, привертає увагу ЗМІ і створює відповідний резонанс у суспільстві. Якщо говорити про український досвід, то ми були свідками, як саме за допомогою мітингів досягались досить серйозні політичні цілі.


– Які наслідки може мати мітинг?

– Наслідком мітингу може бути повне задоволення вимог тих, хто його проводить, може бути часткове задоволення вимог, внаслідок чого певною мірою гаситься протестний потенціал і мітинг може припинитися. Також може бути і повне незадоволення вимог мітингувальників, аж до припинення його в силовому порядку.


– Як формується ціна за участь у мітингу?

– Ціна формується відповідно до можливості, необхідності мітингу. Політичні мітинги, що містять найбільше ризиків, очевидно, на ринку оцінюються вище. Мені відомі приклади існування таких фірм на основі громадських організацій, що, зокрема, діють у Києві. Вони мають базу даних, мережу, вибудовану таким чином, що дозволяє швидко мобілізувати відповідну кількість людей і забезпечити явку на ті чи інші заходи. Такі послуги надаються в Україні. Проте мітинги не є єдиною формою організації масових протестів, також є демонстрації, хода. Проте хода, демонстрації – це динамічний мітинг, що рухається в просторі. Зараз використовується хода, оскільки демонстрації мають радянський відбиток.


 Політолог Ігор Гаврада вважає, що у вартість мітингу входять і засоби (транспаранти, техніка). Все залежить від того, наскільки якісно це робиться. Наприклад, середня ціна транспаранта становить 50 грн. Невеликий мітинг приблизно обійдеться в 3 тисячі гривень. Основне – це оплата праці людей-носіїв або групи підтримки. За одну акцію платять від 30-ти до 50-ти гривень.


 Якщо мітинг з концертом і розвагами, то набагато дорожче. Наприклад, вартість участі Алли Пугачової коштує приблизно 300 тисяч доларів, Віталія Козловського – 20 тисяч доларів. Тобто це залежить від того, якими ресурсами володіє організатор.


 Останнім часом набувають популярності різноманітні театралізовані акції. Їх називають хепенінг та перформенс. Терміни запозичені з мистецтва. Відмінність між ними така, що під час проведення хепенінгу глядачі залучаються до самого театрального дійства. Перформенс – це коли глядачі пасивно за цим спостерігають, йому притаманний ігровий характер.


 Також все більшої популярності набувають такі заходи (особливо з боку опозиційних сил), як проривні акції та флешмоби. Флешмоб передбачає, що учасники, як правило, між собою попередньо не знайомі. Бо їх мобілізовують за допомогою ЗМІ, соціальних мереж. Учасники збираються напівспонтанно у певному місці та в певний час. Проривна акція полягає в скоординованих діях людей і спрямована на те, щоб привернути увагу громадськості до тих чи інших проблем. Наприклад, акції феміністок (активістів жіночого руху), коли швидко проводиться акція, телебачення це зняло і розійшлися. Флешмоб зародився як розвага, дослівно – «миттєва мобілізація».


 Найближчим часом мітинги та інші форми протесту так чи інакше будуть використовуватися. Тим більше, що вибори не за горами. Ними вже дихає Верховна Рада.


 Я десь читав, що невелика Швейцарія обходиться без мітингів: не прижились вони там. Правда. Але специфіка Швейцарії полягає в тому, що це країна дуже стабільного розвитку в усіх планах. Вона не переживає якихось потрясінь, що мобілізували б населення на ті чи інші акції. Взагалі Швейцарія – це країна, в якій найбільше в світі використовуються референдуми, через які громадяни беруть участь у вирішенні питань. Напевно, загальнодержавне чи кантонне опитування має впливовий характер. А у нас поки що рекомендаційний…


 Таким чином, мітинги привертають увагу як суспільства, так і органів влади до певної «гарячої точки». Тому через ці форми протесту можна впливати на органи влади, змушувати ухвалювати чи скасовувати рішення.


 Отже, мітингувальники-заробітчани шикують. Будуть, певно, референдуми з питань землі. Попереду вибори парламенту, президента. А в Чернівцях – перевибори міської ради та, можливо, мера. Так що роботи буде досхочу. Бо це ж якась аж надто дивна ситуація у Чернівцях склалася, дуже вже полюбляють тут дві букви – в.о. Невже людям все одно, що немає ні голови обласної ради, ні міського голови? Знову ж таки чув жарт: «Що з ними, що без них. Життя не зупинилось». А оскільки так кажуть дотепні, то для чого вони взагалі?


 Оповідають старші люди, що Буковиною взагалі колись керував один намісник цісаря. І працювали тартаки, цукроварні. А Будинок з левами служив не облраді з ОДА, а юстиції. Тобто правді і справедливості. А як тепер? PS Квітневе опитування Центру Разумкова демонструє, що, незважаючи на притаманну українцям консервативність, кількість людей, готових вийти на акції вуличного протесту, невпинно зростає. Зокрема, 53,9% опитаних зазначають, що будуть змушені вдатися до акцій протесту у разі значного погіршення умов життя. Утім, 22,8% готові й далі терпіти матеріальні труднощі заради збереження в Україні громадського спокою.


 Основні фактори, здатні спонукати українців до організованого протесту, лежать у соціально-економічній площині. З числа тих, хто в цілому налаштований на протест, через значне підвищення цін на продовольство вийти на вулицю готові 42,5%, через невиплати зарплат – 34,2%, через низький рівень зарплат – 29,2%, через масове скорочення робочих місць – 26,9%. На цьому тлі 70,3% респондентів точно не братимуть участі у протестах, що є, з одного боку, проявом миролюбної вдачі українців, а з іншого – показником розчаруванням і зневіри у можливості захистити свої права через акції протесту.


 За даними соціологічної групи «Рейтинг», найвищий ступінь готовності населення до протестів спостерігається на заході (51%), півночі (45%) та в центрі України (43%). Серед інших факторів, здатних мобілізувати громадян на організовані акції протесту, соціологи називають підвищення пенсійного віку (18%), запровадження платної медицини (14%), збільшення витрат на утримання чиновницького апарату (13%), а також згортання демократії (9%) і порушення політичних та громадянських прав і свобод (8%).

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення