Буковинська правда: Суспільно-політична газета Чернівецької області

Наступного року жителі села Грозинці Хотинського району відзначатимуть 360 років від першої письмової згадки про село. За легендою, тут проживав боярин Гроза. Ця місцина належала саме йому. Звідси і назва села походить.


Наразі у Грозинцях проживає 2040 осіб, а це 780 дворів. Найстаршій жінці 98 років. Вона пишається, що має майже шість десятків внуків і правнуків. Близько сотні людей знаходиться за кордоном. Саме ця невелика частка заробітчан час від часу фінансово допомагає селу.


Мешканці пригадують, як починали будівництво нової школи. Люди прийшли, розібрали, повалили старе приміщення. Мовляв, тепер ми зможемо претендувати на нову і влада нам не відмовить. Так і сталося. Державні кошти плюс фізична робота грозинчан та спонсорська допомога вихідців із села таки дали результат. Тепер у селі нова школа, що є однією із зразкових у районі, хоча довгий період пасла задніх у рейтингу успішності району. «Нарешті нас визнали. Тепер ми тримаємо четверте місце серед усіх районних шкіл. Але нам довго довелося доводити, що ми на це здатні», – розповідає директор школи Анатолій Мойсов. Приміщення школи будувалося у два етапи і тривало довгих 15 років. Збудованої тоді котельні вистачало, щоб обігріти приміщення. А після того, як добудували нове приміщення, потужності цієї котельні не вистачає. Тому спонсори подарували школі конвектори, щоб взимку діти не замерзали. Однак це не вирішило проблему. Тому планується перевести школу на типове газове опалення. Наразі у школі функціонує 13 класів, де навчається 262 діток. Половина з них харчується безкоштовно. У школі також є два комп’ютерні класи. За підсумками 2010 року кабінет психології Грозинської школи визнано найкращим в області. А у 2009 році найкращою визнана шкільна бібліотека, що складається з чотирьох приміщень і має навіть конференц-зал.

Фахівці з району заявили, що мають намір у найближчому майбутньому об’єднати місцевий садочок і школу в навчально-виховний комплекс та передати його на баланс районної влади. Секретар сільської ради Тетяна Кухтар каже, що більшість грозинчан проти цих нововведень, адже у селі достатньо учнів для функціонування повноцінної школи і так само достатньо дошкільнят для садочка. Біда лише в тому, що приміщення для садочка занадто мале. А кількість дітей, які бажають його відвідувати, щороку зростає. «Нині садочок відвідує 52 діток. Ліжок всього сорок. Замовили двоярусні ліжечка, щоб з’явилася можливість приймати усіх охочих. Однак навряд чи додаткові ліжка вирішать цю проблему. Адже є батьки у сусідніх селах, які хочуть, щоб їхні дітки ходили саме у наш садок», – каже Тетяна Кухтар. Недобудоване приміщення для садочка у селі є, однак через брак державного фінансування грозинчани уже котрий рік поспіль не можуть добудувати його. Цього року профінансували розробку технічної документації, але це лише крапля в морі. Зняти школу і садочок з балансу сільської ради для населення стане також важким ударом, адже, за словами секретаря, грозинчани роками звикли самостійно господарювати та розпоряджатися тим, що зведено власними силами.

Уже втретє сільським головою грозинська громада обирає Василя Гавриша. Одні кажуть: ця людина – спеціаліст, тому йому довіряють селяни. Інші стверджують: альтернативи не було, а коли вибору нема, переможець очевидний. Працівники сільської ради перераховують низку здобутків у селі. А на запитання про проблеми відповідають коротко, що їх немає. Та іншої думки односельчани. Світлана родом з Грозинців, але уже довгий час живе в Чернівцях. У село приїжджає навідати маму. «Проблем у селі ого-го. Найболючіше – кроплення садів. Вірю, що тутешні виживають за рахунок вирощування фруктів. Але цей бізнес до добра не доведе. Щороку все більше людей отримують діагноз – онкозахворювання. Молоді сім’ї не можуть народити дітей. Впевнена, що це все робить хімія, якою кроплять дерева», – впевнено і дещо розлючено говорить жінка. Вихід з проблеми вона бачить у тому, що варто місцевій владі заборонити вирощувати сади біля осель. Дозволити робити це лише подалі від села, у полі. «А кладовища? У якому жахливому вони стані… Сільський голова повинен призначити відповідальних людей, які б весь рік прибирали там. Адже є чимало занедбаних могил, до яких роками уже ніхто не навідується», – продовжує пані Світлана.
Секретар сільради Тетяна Кухтар каже, що раз на рік громада дружньо прибирає на двох кладовищах. Частіше це робити немає можливості.
Зі стихійним сміттєзвалищем у селі раніше була проблема. Але відтоді, як увесь непотріб почали звозити на Лисий горб у Грозинцях, у сільській раді вважають: проблему знято. Тільки зауважують, що, коли дощова погода, вивозити туди сміття нереально через погану дорогу. Мешканка села Людмила каже, що неподалік Лисого горба живуть люди. Тому усе сміття через зсуви фактично сповзає людям на подвір’я. Отже, чи вирішено усе-таки проблему із сміттям у селі?
І останнє, на що нарікали грозинчани: деякі приміщення соціального значення (Будинок культури, тракторна бригада) здані в оренду приватним підприємцям. «Чому за кошти від оренди не відремонтувати б дороги?» – обурюється Людмила. У сільській раді кажуть, що дороги ремонтуються, якщо вистачає виділених фінансів. Більшість же робиться силами громади. А от дорога до лісгоспу наразі ремонтується за державні кошти.

Художній керівник Будинку культури Людмила Снігур каже, що хоч клуб і зданий в оренду, та цілісність приміщень збережена. «Ми не допустили, аби актовий зал розбили на кабінки чи щось таке. Отже, у Грозинцях усі масові заходи (а вони бувають дуже часто) проводяться саме там», – розповідає пані Людмила. У селі заведена традиція: щороку на Покрови збиратися дружньою компанією на святкування. Запрошують відомих вихідців, серед яких генерал міліції Василь Василов, отаман козацького коша області Василь Мойсов, та спонсорів, які фінансово підтримують село, – Василя Ілька, Пилипа Білика. «Влаштовуємо зустрічі для інвалідів усієї області. Грозинчани збирають кошти, випікають гостинці та організовують казкові дійства. Наш ансамбль «Берегиня» завжди на всіх заходах у центрі уваги. Впевнено можу сказати, що культурне життя наших односельчан не занепадає, а навпаки, щороку пожвавлюється. І все це завдяки ентузіазму батьків, які за свої кошти шиють нові костюми на виступи для дітей», – радіє Людмила Снігур.
Мешканці визнають, що чимало для села роблять спонсори. Для прикладу, саме завдяки цьому футбольна команда села здобула першість у чемпіонаті району. Віднедавна почала грати також юніорська команда футболістів з Грозинців. Загалом грозинчани наче задоволені своїм життям. Роботи нема, проте рятують сади. Сади хоч і впливають негативно на здоров’я, та дають людям достаток. Достаток хоч і не виправдовує себе, бо забирає багато праці, однак виходу іншого мешканці села не бачать.