Сприятливе розташування
За 29 км від районного центру м. Глибока розташоване село Чагор, звідки рукою подати до Чернівців. Недарма його називають «царським», адже при в’їзді в село можна побачити ошатні будинки, немов фортеці, що милують очі.
Виникло село наприкінці XVIII століття. На його території росли чагарники, де люди випасали худобу і час від часу заночовували. Із часом з’явилися предки теперішніх жителів. У 70-х роках ХХ століття з ініціативи експедиції Чернівецького держуніверситету на території села (урочище Кодин) проводилися розкопки. Археологи встановили, що слов’янське поселення в урочищі Кодин, між селами Чагор і Остриця, існувало протягом кількох століть. Під час розкопок були знайдені цінні речі: гончарний посуд, кераміка та інше.
Землі належали митрополитові Чагірці, звідки і походить назва села. Однак існує й інша версія: місцевість була горбиста, а пастухи, поганяючи худобу, що паслася в чагарниках, гукали: «ча-ча-ча», а дійшовши до гори, підганяли худобу вигуками «гор-гор-гор». От і склалося: ча-гор – нинішня назва села.
Чагор – село Глибоцького району. Національний склад тут неоднорідний, більшість українців, майже 40% – румуни й молдовани. У свій час проживало в селі чимало німців, поляків і євреїв. На сьогодні населення села налічує близько 5000 осіб. На площі 1164 га – 1576 дворів. Враховуючи те, що Чагор – приміське село, транспортне сполучення досить вдале. Через село проходить міжнародна залізниця, будівництво якої розпочалося ще 1867 року. Також курсують приміські автобуси та маршрутні таксі. До 2005 року жителів Чагра обслуговували автобуси «Чернівці-Молодія», «Чернівці-Луковиця», а вже згодом, після 2005 року, було відкрито новий автобусний маршрут «Чернівці-Чагор», що дає змогу жителям, які проживають далеко від центру, діставатися своїх домівок.
У селі функціонує сільська рада, школа, садочок, Будинок культури, частина пожежної охорони, лікарська амбулаторія тощо. Також працює цех з виготовлення різноманітних видів тротуарної плитки, колодязних кілець, є виробництво євровікон і дверей, бетону та екологічної черепиці.
До визначних пам’яток можна віднести Алею каштанів у центрі села, розбиту у 1935 році сільським головою (двірником) Анастасієм Придієм (нині, як і каштани у Чернівцях, їх побила каліфорнійська міль – треба рятувати, на що грошей просто немає, адже вакцина коштує досить дорого. Навіть Чернівці не можуть її собі дозволити – так поступово дерева гинуть). Неподалік зупинки розташувалася гарна Свято-Дмитрівська православна церква. Будівництво закінчили в 1884 році, за часів австрійського панування, це була німецька кірха, а в 1919 році вона стала православною румунською церквою. При Будинку культури функціонує сільський хор, який співає й під час церковної служби, правда, лише чоловіки.
Мешканці села вміють відпочивати. На початку осені чагорці святкують Свято господаря, де виставляють сільськогосподарську продукцію, промислові товари, вишивки тощо. Також з 2008 року святкують Чагорську маланку (толока на майдані в центрі села).
Село відоме своїми вихідцями: доктор політології, перший секретар посольства України в Румунії Віорел Котик, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри математики Києво-Могилянської академії Руслан Чорней, а також Вероніка Грицку – кандидат географічних наук, доцент.
Бюджет сільської ради утримує село
Відвідавши село, звернула увагу на чистоту прибраних вулиць і доброзичливих мешканців. Зустрівшись з Вікторією Ткачук, яка очолює Чагорську сільську раду з 2001 року, була вражена, що все в селі робиться за кошт сільського бюджету.
«На гроші сільської ради було освітлено близько 13 вулиць, власними силами утримуємо пожежну охорону (де працюють 4 працівники). У 2009 році відрегулювали частину русла річки з перебудовою мостів (витратили 300 тис. грн.), а в 2010 році продовжили регулювання іншої частини річки Кіся з перебудовою мостів (600 тис. грн.). Ці роботи виконували з метою недопущення води до житлових будинків і земель сільськогосподарського призначення, тому в 2010 році стихія нас не торкнулася. Також на кошт сільської ради повністю газифіковано всі державні установи в селі, а школа – за гроші громади».
На цьому перелік справ не закінчений, тому що зробили ще адресний план села Чагор (в електронному вигляді план-карта з назвами вулиць і провулків, земельних ділянок, де вказано власника). Для лікарської амбулаторії купили машину швидкої допомоги. Щодо ремонту доріг, то в 2010 році витратили понад 100 тис. грн. на капітальний ремонт вулиць (5 вулиць), навіть окремі з них – комунальної власності.
Заморожене будівництво школи
Серед колосальної роботи, що виконує сільська рада, потрібно сказати і про проблеми, які таки є у села. До найважливішої відносять побудову нової школи. Вікторія Ткачук розповідає: «Кошторисна документація на школу була зроблена ще в 2006 році. Але, на жаль, через певні труднощі будівництво заморозили. Ця будівля планувалася під школу або під навчально-виховний комплекс, де заплановано зробити ігрові кімнати та спальні для дітей». Насправді планувалося не лише будівництво освітнього закладу, але й сільського стадіону. Наразі навчання проходить у старій школі, якій вже понад 100 років. Як розповів директор Вадим Калараш: «Навчається 367 учнів, близько 20% сільських дітей ходять до Чернівців. Навчання проходить у дві зміни, тому що не вистачає класів. У нас немає ні спортивного, ні актового залів. Різні заходи святкуємо у великому класі. Педагогічний колектив складається з 46 осіб, 6 вчительок нині перебувають у декретній відпустці». Тож умов для повноцінного навчання в школі немає. Нова школа конче потрібна.
Ситуація з дитячим садочком не краща, адже, як і в школі, не вистачає місць, тому на черзі – близько 30 дітей. Дитячий навчальний заклад тривалий час не функціонував, а згодом працював з перервами. До 2003 року був зроблений капітальний ремонт, все відновили завдяки спонсорській допомозі батьків. І вже 1 липня 2003 року запрацював дитячий садочок. Завідуюча Павліна Дарій каже: «У дошкільному навчальному закладі дві різновікові групи, де виховується близько 50 дітей. Добре було б відкрити ще 1-2 групи. Працюємо за фізкультурно-оздоровчим напрямом, а також над громадським вихованням (вивчаємо звичаї, традиції, державні символи). Плануємо: побудувати павільйон, перекрити дах, замінити вікна. Педагогічний колектив складається з шести осіб».
Існують версії, що на школу не виділяють далі кошти через те, що село розташоване близько до Чернівців і більшість жителів села у змозі водити дітей до міської школи. Але насправді не всі мають таку можливість, тому діти ходять до Чагорського загальнонавчального закладу.
«Дрібні» проблеми та добрі справи
Як вже зазначили, найголовнішою проблемою села залишається освітній заклад. Але попри це існує чимало другорядних. На території Чагорської сільської ради знаходиться злітно-посадкова смуга КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці». Як розповідає Вікторія Ткачук, аеропорт не сплачує коштів за оренду ділянки. З цим питанням сільський голова довгий час бідкалася, але результату ніякого.
У селі успішні результати роботи: цвинтар огороджений, позрізали старі дерева, сміттєзвалище упорядковане, цілодобово стоїть охорона, утримують охорону згідно з трудовим договором за кошти сільського бюджету, вулиці майже всі освітлені тощо.
Хвалитися чагорці можуть своїми будинками: таких розкішних потрібно ще пошукати. Біля дому можна побачити як не маленький басейн, то ошатний фонтан. Цікаво стало, де ж працюють чагорці, аби збудувати таку красу. Сільський голова розповіла, що в селі чимало приватних підприємців. А от на моє запитання, чи є ще вільні земельні ділянки, відповіла, що вже давно немає. І додала: «Відкрили два нові мікрорайони, 89 вулиць і провулків». Варто зауважити, що Чагор завжди бере участь у конкурсі на кращий населений пункт, пані Вікторія радіє, що часто село займає призові місця.
Здається, все в селі зроблено, але це не так, тому що Вікторія Ткачук планує ще продовжити освітлення інших вулиць населеного пункту, провести коригування Генерального плану забудови села, розмежування земель комунальної власності тощо. Як би то не було, але в селі все не може бути зроблено. Є виконана робота та є запланована. Завжди потрібно працювати, аби домагатися успіхів.
