Понеділок, 16 липня 2018p.

Перехрестя єднання Глибочка

 Мешканцям Глибочка Сторожинецького району потрібні не золоті гори, а все те, що необхідне для нормального сільського життя: власна сільська рада, аптека, пошта, дитячий садочок і світлофори на дорогах. Але такого, на перший погляд простого, люди не можуть добитися роками.


 Cело Глибочок, хоч і має свою назву, та не є селом Глибочком (?!). Так, у прямому розумінні. Справа в тому, що історично склалося так, що в центрі села є роздоріжжя. Воно ділить цю місцину на чотири частини, кожна з яких належить до сусіднього села. Одна вулиця – до Кам’яної, друга – до Снячева, інша – до Сторожинця, а найбільша – до Старих Бросківців. І хоч часто сусіди фактично відносяться до різних громад, місцевий мешканець Микола Адамович каже: «Це перехрестя стало своєрідним перехрестям єднання, яке, на перший погляд, лише назвою, а насправді багато чим об’єднує усіх нас».


У селі конче потрібні світлофори


 Тут немає власної сільської ради, адже село по клаптиках належить до інших громад. Однак на карті району Глибочок як село існує. Навіть є табличка з такою назвою при в’їзді до нього. Тому, щоб не плутати читачів, надалі називатимемо це гарне місце Буковини – Глибочок.


 Це село зовні значно відрізняється від своїх багатих «сусідок» – Кам’яної та Михальчі. Надто простеньке і небагате. По-сучасному не розбудоване. Однак через те, що село розташоване по трасі Чернівці – Сторожинець, тут постійно шалений і невпинний рух. Глибочківчани бідкаються, що водії мчать селом на такій швидкості, що навіть не помічають пішохідних переходів і ніколи перед ними не зупиняються. Так, кілька днів тому вкотре на трасі автомобіль збив дівчину на «зебрі», знехтувавши правилами дорожнього руху. Тому місцеві кажуть, що в селі конче потрібні світлофори, аби таки примусити водіїв зупинятися.


Мешканці прагнуть відокремитися


 Одразу в очі кидається убога невеличка хатинка, на якій хаотично висять чотири таблички синього кольору: «Бібліотека», «Фельдшерсько-акушерський пункт», «Клуб», «Відділення зв’язку». Так, жителі підтверджують, що це одне приміщення, яке, до речі, потребує капітального ремонту, об’єднує аж чотири державні установи. Але через те, що люди до цього звикли, ніякого значення цьому не надають. Мабуть, тому, що у громади є більш нагальні проблеми, що потребують негайного вирішення. Депутат сільської ради Старих Бросківців Марія Солтич каже, що мешканці Глибочка понад 10 років просять у влади можливості відокремитися і створити власну інфраструктуру, починаючи від сільської ради і закінчуючи дитячим садком. «Мешканці села потерпають від укрупнення та оптимізації, що так активно впроваджує влада по всій державі. Цього року закрили поштове відділення. Люди змушені навіть за комунальні послуги їздити платити у район. Аптеки взагалі у нас ніколи не було. Пенсіонери, які найчастіше хворіють, по ліки їздять у Сторожинець. А наше село не настільки малозаселене, аби забирати у людей найпотрібніші блага для існування», – розповідає Марія Солтич. Як доказ жінка показує паспорт села, де зазначено, що в селі проживає понад 1200 людей. Це 500 дворів. Кілька сімей є багатодітними. Тут невелика частка тих, хто виїжджає на роботу за кордон. Але велика частка молоді, яка після навчання у вишах не поспішає повертатися до Глибочка. Причину цього сільський голова села Старі Бросківці Володимир Семчук вбачає в такому: «У результаті діяльності моїх попередників у селі склалася така ситуація, що вільної землі під забудову молодим сім’ям немає взагалі. А якщо немає житла, роботи та перспективи змін на краще, звичайно, молодь не залишатиметься жити тут». Що стосується створення власної сільської ради у Глибочку, то пан Володимир впевнений, що навряд чи відокремлення стане вирішенням проблем у цій громаді. Він радить глибочківчанам звернутися зі своїм проханням до обласної ради. «Але через те, що з метою економії державного бюджету оптимізація відбувається по всій Україні, не думаю, що Глибочок зможе від’єднатися. Тим більше, що люди вже звикли до іншого стилю життя», – твердить Володимир Семчук.


Селян годує ліс і господарство


 Строжиннеччина завжди була відома своїми прекрасними лісами. Тут здавна мешканців годував ліс. У весняно-літній період люди фактично не виходять з лісу. Збирають усе, що природа вродила: різні ягоди, черемшу, гриби. Гірше, коли рік не врожайний. Минулий сезон виявився багатим на опеньки, то місцеві «бізнесмени» не встигали возити гриби на продаж. Як правило, більшість мешканців продають назбиране у Чернівцях, іноді – просто біля своїх осель. От і сьогодні глибочківчанка Світлана обабіч траси продає гриби. 30 гривень коштує один невеличкий кошик. «Удосвіта іду в ліс по гриби, щоб до дня встигнути на базар», – каже жінка.


 Ось уже десять років, як у селі розпаювали землю. Кожен мешканець отримав свою частку. «Всі намагаються чим більше обробляти землі, щоб мати корм для худоби. У нас майже кожен господар займається тваринництвом. Ця справа також годує наших селян», – розповідає Марія Солтич.


 У Глибочку, як і скрізь, бракує робочих місць. Більше вакансій тоді, коли до місцевого табору «Орлятко» починають з’їжджатися діти на відпочинок. Але така робота сезонна, тому мешканці знаходять її в Чернівцях або Сторожинці.


У школі досі пічне опалення і фізкультура в коридорі


 За словами завгоспа школи Марії, приміщення нинішньої школи спочатку слугувало дитячим садком. Зовсім недавно тут створили школу І-ІІ ступенів. А це означає, що тут навчаються лише учні 1-9-х класів. Інші змушені продовжувати навчальний процес у сусідніх селах. Садочка взагалі немає. Хоча батьки з радістю віддали б своїх чад на виховання у дитячі установи. «Ідеально було б створити навчально-виховний комплекс, однак вся проблема в тому, що бракує приміщень. Вдумайтеся, 9 класів – 9 приміщень, учительська і все. Спортзалу немає. Фізкультуру проводимо в коридорі, а в ясну погоду – на вулиці. Внутрішніх туалетів немає. Вони знаходяться на вулиці і є спільними як для вчителів, так і для учнів. У школі навіть комп’ютерний клас знаходиться в одному із класів, де постійно проходить навчальний процес. Отже, незручностей вистачає, а перспективи немає, хоч і бажання наші зашкалюють», – розповідає заступник директора школи Валерія Іліка. Щоправда, торік за державні кошти здійснено ремонт фасаду школи. Внутрішні роботи ж щороку лягають на плечі батьків, хоча, за словами вчителів, учні дбайливо ставляться до усього майна, тому цього року навіть не робили ремонт у класах.


 Попри те, що село газифіковане понад п’ять років, у школі досі практикують пічне опалення. І в цьому керівництво школи вбачає лише плюси. «Навіть у люті морози в класах діткам тепло. Ми палимо стільки, скільки треба. Не економимо. Опалюються пічки з коридору, тому ні пилу, ані диму у класах немає. Якщо на газифікацію школи знайдеться спонсор, ми, звичайно, не будемо проти, однак і не нарікаємо на те, що маємо», – каже пані Валерія.


 Заступник директора школи каже, що цього року в школі навчається 105 учнів. Є класи, де 8 учнів, є такі, що й 16. Успішність зросла на 7%. Такому результату завдячують молодим спеціалістам, які, хоч і часто міняються у школі, зате професіонали. У школі нерідко змінюється учительський склад. Одні йдуть на пенсію, інші – в декрет. Глибочківська школа навіть проводила районне засідання «Школа молодого вчителя», адже в роботі з молодими фахівцями вона має досвід.


 Отже, якщо глибочківчани колись доб’ються такої вимріяної самостійності, то, очевидно, це буде їхня перша спільна перемога, адже село порівняно молоде – всього 140 років. Якщо ж основна боротьба за відокремлення для мешканців села ще попереду, залишається побажати щасливого її закінчення.

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення