Понеділок, 13 липня 2020p.

Підзахаричі виживають завдяки спонсорам

 Спочатку були Захарчи...


 Про село побутує цікава легенда. У час, коли на гуцульських землях панували то татари, то поляки, не даючи спокою місцевим мешканцям, на вершині гори, неподалік гірського озера, оселився чоловік на ім’я Захарій. Тут же він тримав власне господарство: коней, биків, овець. Якось серед білого дня на дворі потемнішало, як уночі, та почалася сильна злива з вітром.


 Захарій погнав стадо додому й виявив, що найкращий бичок зник. Це повторювалося щодня. Одного разу Захарій підійшов до озера й побачив, що вода червона, наче кров. Бичок підійшов до озера, щоб напитися, раптово звідти з’явилося двоголове чудовисько і затягнуло тварину у воду. Захарій вистрілив у невідоме чудовисько, але тому вдалося втекти. Захарій почав вистежувати «озерного хижака». Йому вдалося підстрелити його, гострою сокирою чоловік відрубав голови чудовиську. Після цього вода в озері одразу стала чистою, береги вкрилися густою рослинністю, а худоба більше ніколи не зникала. Неважко здогадатися, що прообразами двоголового «монстра» стали татарські орди та польська шляхта. Мешканці побачили в Захарії визволителя й захисника, тому почали селитися під горою, на якій він жив. Так виникло поселення, яке спочатку називалося Захарчи, згодом – Підзахарич, і врешті воно отримало сучасну назву Підзахаричі.


«Усіма силами вирішуємо проблеми»


 Підзахаричі – село Путильського району, де панують традиції гуцулів. Населення понад 1000 осіб. До Підзахаричівської сільської ради входить три населені пункти: Підзахаричі, Хорови, Міжброди. Родзинкою села є музей Ксенії Колотило. Поблизу розташований ще один музей – етнографії та краєзнавства Гуцульщини, в якому представлені предмети старовини, писанкарства, вишивки, різьбярства. Поруч встановлений своєрідний дерев’яний пам’ятник – «гарчику»-велетню (з нього витікає джерельна вода), він вже встиг стати символом села. Гарчиком на Гуцульщині називають дерев’яну посудину, яка нагадує величезний кухоль, що слугує для зберігання кисломолочного напою – гуслянки. В Підзахаричах є народний фольклорно-етнографічний танцювальний колектив «Черемош», який бере участь у різних конкурсах. Від музею вгору кам’яниста стежка веде до сільського храму – Свято-Василівської церкви (1866). Від церкви відкривається прекрасна панорама Карпат і Черемошу.


 Хоч село і віддалене від цивілізації, проте там функціонують: бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, сільська рада, навчально-виховний комплекс, відділення зв’язку, школа та музеї. Місцина зачаровує своїми краєвидами та ароматами гірських трав, гуцульськими звичаями та традиціями. Однак в цій казці є й реальні проблеми, які намагається вирішувати громада: ремонт приміщення сільської ради та клубу, матеріальна допомога постраждалим від повені у с. Хорови, потреба у шкільному автобусі, відсутність природного газу, брак вільних земельних ділянок та автобусної зупинки, молоді ніде відпочити тощо.


 Найболючішою проблемою залишаються люди, які постраждали від повені у с. Хорови. Нинішній сільський голова Орися Федорівна Андрюк починає та закінчує робочий день з думкою про те, як допомогти цим людям. Коли повінь знесла 25 будинків, вона ще не обіймала цієї посади, але на сьогодні, як каже Орися Федорівна, «вибиває», наскільки може, гроші на відбудову хат постраждалих від повені селян.


 Василина Лук’янівна Бойчук, мешканка с. Хорови, розповідає: «Представники влади, які приходили ще торік, так і до сьогодні ще не з’являлися. Навіть не прийшли і не спитали, як ми живемо. Хоча багато на той час пообіцяли. Добре було б, аби до нас приїхали знову і подивилися, чи змогли б вони так жити, як ми. Не маємо помешкань. Дали нам по 100 тисяч, обіцяли ліс, землю, але на тому все зупинилося. Що можна купити за ті 100 тисяч гривень? Нова хата розвалилася, живемо у старій, але там немає умов для існування. Могли хоча б світло провести… Це крик душі, це неможливо витримати. Все те, що складали за життя, пішло. Ось так ми і виживаємо».


 – Людям виділили лише по 100 тисяч гривень, – крізь сльози розповідає Орися Федорівна Андрюк. – Потерпілі проживають на турбазі «Черемош», яка довгий час не працювала. Тому поступово доводилося приводити все до ладу, щоб можна було проживати. Нашим людям пропонували будинки у Новоселицькому та Вижницькому районах. За 100 тисяч там неможливо придбати будинки (хата в Новоселицькому районі в середньому коштує 25 тисяч доларів). Деякі потерпілі через безвихідь поверталися на руїни.


 На часі і капітальний ремонт сільського клубу. Сільський голова Орися Федорівна каже, що соромно, адже в Підзахаричах культурний заклад у такому стані: «Клуб у нас взагалі не працює, потребує капітального ремонту. Молодь, можна сказати, не відпочиває. А діти знаходять розвагу у сусідніх селах».


 Навчально-виховний комплекс, що функціонує у Підзахаричах, переданий на фінансування району. В садочку налічується 50 дітей, є дві групи. В одній групі готують діточок до школи, а інша – молодша. Велика народжуваність відкриває нові проблеми влаштування малечі у садочок: на черзі нині 23 заяви від батьків. З 1 вересня очікують ще 16. Заступник директора з дошкільного виховання Оксана Петрівна Бойчук: «Хочемо покращити матеріально-технічну базу: встановити нові вікна, двері, облаштувати дитячий майданчик. Працюємо у фізкультурно-оздоровчому напрямку (оздоровлюємо дітей, робимо масажі та інше).


 На балансі сільської ради функціонує бібліотека з двома працівниками. Як розповідає завідуюча бібліотекою Світлана Миколаївна Кушнір, понад 400 читачів відвідують бібліотеку, з них половина – діти. Для села така кількість просто вражає: приємно, що в сільській місцевості люди читають, а це означає, що не все втрачено в нашій освіті…


 Для школи вкрай необхідний шкільний автобус, тому що той, який є, у жахливому стані: він пам’ятає ще радянські дороги. Сільський голова Орися Федорівна ділиться наболілим: «Їхали на полонину шкільним автобусом, але, на жаль, техніка підвела, довелося штовхати автобус, щоб доїхати. Ми живемо у гірській місцевості, тому автобус для дітей повинен бути».


Школі справді потрібний транспорт , а фельдшерсько-акушерський пункт (на балансі Центральної районної лікарні Путили) потребує хоча б велосипед. У ФАПі двоє працівників, які обслуговують 780 осіб, відвідують вони 2 населені пункти: Підзахаричі і Хорови. Спеціального транспорту немає, тому доводиться ходити пішки. Молодша медична сестра, фельдшер Любов Петрівна Холеван брала участь у конкурсі «Краща медсестра Путильського району». Однак цінують її люди за фаховий підхід і добрий характер.


Село виживає завдяки спонсорам


 Бюджет села мізерний, тому зробити ремонт приміщення сільської ради неможливо. Але сільський голова Орися Федорівна Андрюк, яка працює на посаді з 19 листопада 2011 року, не склала руки і почала шукати допомогу: «У приміщенні сільради протікав дах та вікна були вже досить старі. Я звернулася до Геннадія Геннадійовича Москаля, щоб він надав допомогу селу. На щастя, Геннадій Геннадійович відгукнувся на моє прохання. На сьогодні вікна замінили та дах перекрили». Грошей не дали, проте полагодили приміщення сільради, що важливо. Адже допомога може бути, якщо просити й звертатися, а не нарікати на керівництво.


 На території села є мале підприємство «Синьогір» (пилорама), яким керує Юрій Васильович Гожда. Орися Федорівна часто звертається до нього, щоб допоміг малозабезпеченим сім’ям дровами. Він не відмовляється і допомагає. Також забезпечив безкоштовно дровами, необхідними для опалення ФАПу та сільської ради.


 За рахунок коштів облавтодору відремонтували дорогу у с. Міжброди. Дякуючи начальнику Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області Роману Костянтиновичу Майору, відремонтували також дві дороги по вулиці Франка та Шевченка, на що виділили 100 тисяч гривень.


 З освітленням у селі теж проблематично. За словами сільського голови, пообіцяв надати допомогу з облаштування освітлення села голова районної ради Дмитро Миколайович Ославський. Поки що село вночі темне…


 Раніше село славилося розвитком зеленого туризму. Тут часто відпочивали городяни й гості з інших куточків України, і не тільки. Нині ж цей «бізнес» занепав, через те що приватні підприємці не в змозі платити великі податки за новим Податковим кодексом, тому в основному позакривались. Відповідно мізерними є відрахування до сільської ради. Орися Федорівна скаржиться, що досить скрутно живе село, нещодавно отримали заробітну платню за травень…


Життя триває: люди працюють


 Сільський голова справно співпрацює з Центром зайнятості, що в Путилі. За рахунок того, що спеціалісти влаштували жителів села на громадські роботи, Підзахаричі стали виглядати краще: облаштували старий та новий цвинтарі (священик сказав, що такого прибраного і доведеного до ладу цвинтаря ще не бачив), огородили та підгорнули сміттєзвалище, очистили від сміття прибережні смуги, відремонтували господарський двір біля сільської ради.


 Вирішити всі проблеми неможливо. Але день за днем жителі працюють для того, щоб покращити життя в мальовничому селі Підзахаричі. Залишається знайти щедрих спонсорів, провести природний газ, пофарбувати та оновити автобусну зупинку на центральній дорозі тощо. Життя триває, незважаючи на існування проблем, вічних для буковинського села…

Оцінити матеріал:
(3 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення