Середа, 25 листопада 2020p.

Карапчівські будні

 Про минуле, або До історії села


 Перші розрізнені відомості про село Карапчів з’являються у ХV столітті. У 1563 році Георгій, житель села, був свідком підписання документа про продаж цієї місцевості. Відтоді ці землі належали панам родини Теуту. Вже у XVIII столітті пан Теуту продає маєток, до якого належали села Карапчів і Просіка родині Григорча, а в 1747 році землі, що розташовані на правому березі річки Серет, переходять до монастиря містечка Путни.


 За переписом населення 1774 року, в селі було 56 хат, 3 священики, 40 селян, які сплачували данину. З 1883 до 1896 рр. будувалася залізниця. Люди працювали на дріжджовій і цикорній фабриках та обробляли землю, що належала пану Григорчу.


 Відповідно до земельної реформи 1922 р. 257 га землі правобережжя річки Серет було продано бідним селянам. У 1949 році був заснований колгосп імені Кірова, де працювала основна маса жителів Карапчева та Йорданештів. Крім колгоспу, у селі від 1900 року функціонує спиртовий завод. Після війни (1946 р.) завод запустили в експлуатацію, виготовляючи хлібопекарські дріжджі та спирт-сирець. Із 1969 року було освоєно виробництво спирту «Екстра». Але, на жаль, завод було закрито. А ще є в селі унікальний парк загальною площею 2,1 га, що з’явився 1870 року. У ньому – близько 20 видів дерев та 30 видів лікарських рослин.


Про освітлення, спонсорів і спиртзавод


 Село Карапчів Глибоцького району налічує понад 2000 жителів. На сьогодні в селі функціонує сільська рада, Карапчівський ліцей імені М.Емінеску, дитячий навчальний заклад, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку тощо. У селі проблем не бракує. Серед найголовніших: ремонт сільської ради, дитячого навчального закладу, закупівля інвентарю в дитсадок, ремонт амбулаторії, необхідність машини швидкої медичної допомоги, освітлення, газифікація тощо. Сільський голова, який обійняв посаду в 2010 році, найперше, що зробив, так це «взявся» за роботу. Василь Георгійович Іонець розповідає: «На сьогодні люди, які працюють на громадських роботах із Центру зайнятості, роблять ремонти у сільській раді та в дитячому садочку. Коштів на все не вистачає, тому допомагають спонсори: Троян Дирда, Василь Волошнюк, Віорел Кащук, Костянтин Дика. Окрім цього, відремонтували три автобусні зупинки. А також взяли дозвіл на вирубку старих дерев».


 У селі є проблеми з освітленням. Для того щоб освітлювати село, потрібні чималенькі гроші, а поки що за браком коштів сільський голова планує відремонтувати розетки та прикрутити економні лампи.


 Блукаючи селом, була вражена (у прямому сенсі) різким запахом «із хімічним присмаком». З’ясувалося: «вітер дув» зі спиртзаводу. – Питання запаху від спиртзаводу неодноразово обговорювалося на сесіях сільської ради, – каже Василь Георгійович.


 – Причина в тому, що вурда, яку зливають у яму, гниє та бродить, спричиняючи такий неприємно різкий запах. Раніше ту вурду забирали колгоспи із сусідніх сіл. Вихід із ситуації один – висушити ту вурду, а потім аж забирати. До того ж спиртзавод має заборгованість, тому подальша доля спиртзаводу невідома. Наразі він не працює.


Про ліцей, шкільний автобус і чисту воду


 Поспілкувавшись із сільським головою про наболіле, зустрілася з працівниками Карапчівського ліцею імені М.Емінеску. Школа в Карапчеві була атестована в далекому 1883 році. Її статус змінювався. У 50-ті роки ХХ століття стала середньою, а вже наприкінці 80-х з’явилася ідея повернутися до ліцею. Почалася підготовка до відкриття ліцею на базі Карапчівської середньої школи. Ця процедура тривала 2 роки, і з 1991 року рішенням Глибоцького виконавчого комітету офіційно функціонує Карапчівський ліцей. Крім загальноосвітніх класів, з’явилися ліцейні (8,9,10,11). Нинішній директор Євген Васильович Товарницький, який обіймає цю посаду від 1995 року, розповідає: «Спочатку ліцей працював за двома профілями – фізико-математичним і гуманітарним, потім з’явилася необхідність і цікавість до біології, хімії, так виник третій профіль – біохімічний. Тож на сьогодні у ліцейних класах є три профілі: історико-філологічний, фізико-математичний і біохімічний. У школі навчаються не лише карапчівські діти, а й діти із сусідніх сіл: Йорданештів, Просіки. На жаль, шкільного автобуса немає, але думаю, що до кінця року цю проблему вирішимо».


Навчання в ліцеї проводиться румунською мовою.

– Чи не важко учням Вашої школи при вступі до вишу?

– До 2003 року усі виші Чернівецької області забезпечували прийом мовою навчання. Згодом був момент, коли «забули», що в області є учні, які навчаються румунською мовою. Але на ЗНО учень має можливість обрати мову.


 До викладання української мови учні та вчителі ставляться дуже серйозно: ввели спецкурс «Профільна українська мова». Цікавим моментом у ліцеї є те, що встановлена педагогічна премія імені Василя Івановича Товарницького, що присуджується одному керівникові, двом педагогам і трьом учням.


 На кінець розмови директор ліцею додає: «У нас роками була серйозна проблема – питна вода. З допомогою районної ради ми виграли проект «Чиста вода» в рамках Всеукраїнського проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Ініціатива фінансується Європейською комісією в рамках програми технічної допомоги, співфінансується і впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні. Цей мікропроект передбачає проведення очистки води від механічних, хімічних і бактеріологічних домішок з метою отримання якісної питної води для санітарно-гігієнічних та питних потреб учнів і працівників ліцею. Ми задоволені, що у нас тепер є чиста вода».


Про дитсадок, ремонт та інше


 На сьогодні кипить робота у дитячому навчальному закладі. Ремонт правого крила робили ще в 2008 році. Провели воду, теплопостачання та електрику. А з березня цього року розпочали ремонт лівого крила. Завідуюча садочком Аурелія Драгошівна Перчула: «На даний момент у садочку дві групи, загалом 50 дітей. Після ремонту плануємо відкрити ще дві групи. Від батьків маємо 28 заяв, по 3 заяви із Просіки та Йорданештів, ще на черзі – 25 заяв на влаштування дітей у садочок».

– Хто виділив кошти на ремонт?

– З районної адміністрації виділено 50000 гривень, а 15000 – сільська рада. Потрібно ще чимало грошей на придбання меблів.


 Пані Аурелія навіть не сподівалася, що в садочку буде такий глобальний ремонт. Звичайно, допомагають батьки, також беруть участь у ремонті й працівники ДНЗ. Деякі проблеми з ремонтом вирішує сільський голова.


Амбулаторія без машини «швидкої»


 Амбулаторія загальної практики сімейної медицини має два корпуси. Один із них працює (тут 6 років тому зробили ремонт), а інший – в аварійному стані (заплановано зробити фасад, поки що полагодили лише дах). У старому корпусі до 1970 року був туберкульозний диспансер, а згодом – амбулаторія. Головний лікар Сорін Іванович Фретеучан, який на цій посаді з 2001 року, методично повідомляє: «Нам підпорядковуються ФАПи сіл Йорданешти, Просіка, Просокиряни. Обслуговуємо 4 села, тобто понад 5 тисяч населення. Думаємо, що буде амбулаторія в Йорданештах, тому що там тільки ФАП. В амбулаторії 13 працівників».


 Нині амбулаторії вкрай потрібна машина швидкої медичної допомоги, адже важко діставатися до інших сіл, що називається, «своїм ходом». До того ж цього року зменшився бюджет на медицину.


 Акушер, голова громадської організації «Сірет» Ауріка Антонівна Боднарюк додає: «Ми виграли проект громади «Придбання медичного обладнання та апаратури для потреб лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини». Було здійснено за кошти ЄС, а також Програми розвитку ООН України, Глибоцької РДА, районної ради, Глибоцької ЦРКЛ, Карапчівської сільської громадської організації «Сірет». Завдяки проекту отримали обладнання. Тепер у кожному кабінеті є своє медичне обладнання. Хочемо, щоб зарплату підвищили, тому що 900 гривень – це не зарплата».


На завершення


 Позитивними залишилися враження від села Карапчів. Гарні краєвиди, панська вулиця, ремонти, що свідчать: життя оновлюється. Дуже хотілося б, аби це оновлення зачепило не лише «сільський фасад», а й «внутрішню, найпроблематичнішу, частину – самих селян.


 Походження назви села має безліч версій. За однією з них, ці землі колись були вкриті темними лісами, і через ці ліси протікала річка з темною-темною (аж чорною) водою. «Кара» з турецької перекладається «чорний», а «чів» – «потік». Тобто «чорний потік» чи «чорна вода».

За іншою версією, колись карапчівські землі були вкриті буковими лісами. На ці ліси звернули увагу купці із сусідніх сіл, почавши зрізати та вивозити унікальні дерева. Румунське «a cara» українською перекладається як «вивозити». Так виникла назва «Карапчів».

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення