Існує версія, що сучасна назва села Товтри з тюркської мови перекладається як «Великий камінь». З двох боків населений пункт оточений високими скелями, ніби ховається від стороннього ока .
Легенда про буковинську патріотку Ганну
Одного разу на Великдень, коли люди зібралися біля церкви святити паски, зненацька напали на Товтри татари. Вони миттю оточили церкву й почали рубати селян шаблями. Поранені й убиті падали біля великодніх кошиків. Чутно було крики, стогін і тупіт кінських копит. Горіла дерев’яна церква, неподалік лежав мертвий священик. Кошики з пасками, замість свяченої води, були скроплені людською кров’ю. Татари пограбували село та забрали в неволю кілька десятків селян. Серед полонених була й жінка, котру звали Ганною. По дорозі невільників змушували перевантажувати награбоване добро та прислуговувати. За найменшої непокори – били. А як приїхали до Криму, Ганну купив на ринку місцевий хан, щоб наводила лад у кімнатах та доглядала за немовлям. Коли сімнадцятирічна дружина хана перевдягалася, Ганна за родимкою на її тілі та за рисами обличчя упізнала в ній свою доньку, котру татари полонили ще у дев’ятирічному віці. Донька розквітла пишною вродою. Скільки зусиль і волі треба було, щоб стриматись і не обійняти свою дитину! Ганна не насмілювалася зізнатися господині, що вона її рідна мати. Про це міг довідатися хан і заподіяти доньці лихо – продати чи вбити.
Минали довгі, як їй здавалося, місяці у важкій праці. А Ганні ставало все важче та сумніше на душі. Вона сильно тужила за рідним краєм. Якось жінка колихала малюка і тихесенько зі слізьми на очах заспівала: «Спи, маленьке татарчатко, а по дочці онучатко!» Газдиня почула ці слова і, розлючена, увійшла до світлиці, сильно вдарила Ганну по обличчю й сердито закричала: «Співай, бабо, коли знаєш, чого ж внуком називаєш?!» І тоді Ганна розповіла господині всю правду. Донька пригадала своє дитинство і село, де народилася, і сказала матері, що та може панувати. Але Ганна відмовилася, адже не могла жити в розкошах, коли поневолений її народ. Попросила доньку відпустити її у рідний край.
Дуже багато довелося жінці пережити, поки добралася до Буковини. Вона розповіла селянам, як знущаються з українців турки й татари. Згодом Ганна стала громадською діячкою, закликала народ до об’єднання з великою Україною.
Одного разу на околиці Товтрів зав’язався бій з татарами. Сигнали тривоги зі сторожової вежі почули, і Ганна поспішила на допомогу пораненим. Місцеві оборонці перемогли в тому кривавому бою, але товтрівська патріотка Ганна загинула...
Історія та сьогодення
Існує версія, що сучасна назва села з тюркської мови перекладається як «Великий камінь». Ймовірно, це пов’язано із високими скелями, які з двох боків оточують населений пункт.
У сиву давнину ніхто не знав, що таке повітряне сполучення, колійові дороги та асфальтовані автостради. Історія знає кілька відомих стародавніх шляхів в Україні, що служили для пересування гужового транспорту. Найвідоміші: Муравський, Чорний, Соляний, Молдавський і Татарський шляхи.
Товтри розташовані на стародавньому татарському шляху, яким жваво велася торгівля між багатьма містами і селами. Він починався в Генуезькій колонії Кафи (сучасна Феодосія) і вів через увесь Крим та українське Причорномор’я аж до Кам’янця-Подільського. Звідти, як стверджує краєзнавець Микола Гнеп, Татарський шлях проходив через Хотин, села Онут, Вікно, Товтри, Василів, Чуньків і далі – на Снятин і Львів.
Дещо про історію села розповідає колишній секретар сільської ради Галина Степанівна Слободян: «На сухопутних дорогах всякий крам перевозився в основному волами. Тому можна собі уявити вервечку спеціальних товарів і вози з різними товарами. Частину товарів залишали в селі нашим купцям, а товари товтрівських селян і ремісників вантажили і везли далі. Так, завдяки торгівлі, селяни в той час виживали».
Часто згадують товтрівські старожили про відомого священика (у 1804-1851 рр. жив у селі Товтри) Василя Ферлієвича. Це була людина-майстер різних ремесел. Він, крім того, що правив у церкві, був муляром, столяром, ковалем. На власний кошт видав тисячним тиражем першу друковану книжку на Буковині – «Книгу псалмів з нотами», роздав її безкоштовно людям, – додає Галина Степанівна.
Товтри – село Заставнівського району з населенням понад 1800 осіб. На сьогодні в селі функціонують: сільська рада, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, загальноосвітня школа, бібліотека, Будинок культури, пошта та інші заклади.
«12 тисяч на село – це крапля в морі»
– Водопостачання – нагальна проблема, над якою працюємо, – каже сільський голова Віктор Іванович Коханий. – В селі провели водопровід, але коштів на все не вистачає: село виживає за ті кошти, які маємо на власному рахунку. Бюджет розвитку села – 12 тисяч. Хіба це гроші? Це крапля в морі.
Благоустрій села покращується власними силами товтричан: закупили електричний дріт, ліхтарі та проводять вуличне освітлення. Віктор Іванович розповідає, що вулиці освітлені на 70%. А газифікація пройшла повністю, тому кожен має газ в оселі.
На перших позиціях, як розповідає сільський голова, – школа. «Перемогли в інвестиційному проекті, а тому змогли замінити вікна на металопластикові, на осінь плануємо перекрити металопрофілем. Надіємося на допомогу з адміністрації».
А найбільший біль для Товтрів – сміття. Раніше селяни самостійно викидали його, а це було не зручно. Тому, щоб сміття справно утилізовувалося, планують цього року відкрити комунальне господарство. «Але плани на цьому не закінчуються, тому що треба ще впорядкувати центр, дитячий майданчик, зробити ремонт в Будинку культури, хочемо облаштувати сквер, – додає сільський голова Віктор Іванович Коханий. – В даний час розроблений проект на 40 житлових будинків, буде ще дві вулиці. Цього року готуємо державні акти».
У селі є одна церква – Московського патріархату. Були трохи проблеми, адже в більшості сіл є дві церкви. «Моя точка зору: має бути українська церква, але ми дійдемо до того, що все буде цивілізованим шляхом», – каже Віктор Іванович. Товтричани 28 серпня 2011 року святкуватимуть храм – 460 років від заснування села.
Варто відзначити, що в Товтрах є де працювати: наприклад, працює приватне підприємство, де виготовляється шлакоблок (штучний камінь, що застосовується у будівництві для зведення стін). Проте близько 15% населення заробляє гроші за кордоном: Америка, Італія, Португалія та ін. Є й де відпочити: влаштовують дискотеки по вихідних.
Земельне питання
Більшість фермерів у селі використовують землі для вирощування городини: картоплі, капусти, буряку, моркви. Селяни обробляють землі, маючи з цього гроші.
– Хто обробляє господарські землі?
– Раніше господарські землі обробляли 50% на 50%: ТзОВ «Товтри» і селянсько-фермерське господарство. У даний час ТзОВ «Товтри» здало свої землі в оренду «Хрещатик-Агро», – відповідає сільський голова.
Щодо кладовища, то в селі є старе та нове. Буде розширюватися цвинтар через рік-два, тому що ті землі, що були виділені, заповнюються. Звичайно, є ніким не приватизована земельна ділянка. Люди тримають ту землю з метою тимчасового користування під городину.
«Хочемо обладнати дитячий садочок»
Приміщення дошкільного закладу побудоване ще в 1967 році. У садочку є 4 вікові групи, де налічується 87 дітей. – За кошти з місцевого бюджету зроблено капітальний ремонт каналізаційних систем. 80% ремонтних робіт роблять за рахунок батьків, – розповідає завідувачка дошкільного навчального закладу «Теремок» Галина Василівна Халус. – Беремо участь у проекті «Створення належних інноваційних умов для розвитку дошкільної освіти в Товтрівському дошкільному навчальному закладі». Хочемо покращити садочок, а саме склали кошторис на заміну вікон, адже від них залежить теплозбереження. Також хочемо обладнати спортивний зал у старому приміщенні котельні (знаходиться під садочком). Оскільки вимоги батьків великі, плануємо облаштувати територію садочка. Є у нас і спонсор, який щороку допомагає.
Перспективи у Товтрів є...
«Село розташоване неподалік районного центру. Люди залишаються у селі, не тікають до міста. Основна частина селян працює у районному центрі і в Чернівцях», – оптимістично каже сільський голова Віктор Іванович Коханий.
Як і раніше, так і сьогодні село виживає завдяки «золотим рукам» товтричан. Кожен селянин знає ціну своєї роботи. Недарма Товтри з давніх-давен славляться вправними будівельниками, мулярами, бляхарями, ткачами і вишивальницями, кушнірами і шевцями. Підтримуючи позитив сільського голови, віримо в те, що товтричани будуть працювати, а працю їхню шануватимуть гідно.
