Четвер, 29 червня 2017p.

Еволюція пропозиції руки і серця

За статистикою, на Валентинів день роблять пропозиції і одружуються більше людей, ніж будь-якого іншого дня.

Походження цього дня, напевно, всім відоме, але тим, хто не в курсі, нагадаю. Вважається, що святий Валентин родом з Італії. Жив він приблизно у III ст. н.е. Так сталося, що тодішній імператор Клавдій з якихось незрозумілих причин заборонив парам одружуватися. Але священик Валентин, всупереч волі імператора, таємно вінчав закоханих. Наречені напередодні події обмінювалися записками, в яких повідомляли про місце та час вінчання. І хоча сьогодні зміст записок інший, традиція освідчуватися «валентинкою» залишилася. Однак імператор дізнався, і 14 лютого 269 року священику відсікли голову. Прийнявши мученицьку смерть, він став об’єктом поклоніння і відтоді вважається покровителем закоханих. Втім, більшість католицьких єпископів вважає це не більше ніж легендою і воліє відзначати цей день не як День святого, а як День пам’яті мученика Валентина.
Але як би там не було, а ця історія підтверджує, що кохання є найважливішим у нашому житті. Адже можна мати міцне здоров’я, гарних друзів, купу грошей врешті-решт, але без коханої людини поруч Ви все одно відчуватимете порожнечу. Кохання – це та дивна річ, яка поєднує людей, незважаючи ні на що. Це коли Ви з кимось не за щось, а всупереч всьому. Воно може з’єднати, незважаючи ні на вік, ні на соціальне становище, ні на особисті риси характеру чи зовнішність. Хтось шукає ідеал – того, хто відповідає всім загальноприйнятим нормам, а насправді, коли кохаєш, ти бачиш цей ідеал у коханій людині, навіть якщо весь світ з тобою не погоджується. І не бійтеся, що пройдете повз свою половинку: це просто неможливо, адже Ви обов’язково відчуєте її поруч. Останній бар’єр – це пропозиція. І кожна дівчина мріє, щоб це було зроблено в особливій формі.
Тож ми вирішили зробити невеличке дослідження і дізнатися, як у різні часи молоді люди освідчувалися одне одному. Герої наших історій – реальні мешканці нашого міста, і, можливо, їхні історії когось надихнуть.

Як у сиву давнину дівчат віддавали.

– Мою бабцю віддали заміж у 13 років за чоловіка, старшого за неї років на двадцять, – розповідає пані Марія, яка родом із Заставнівського району. – Зрозуміло, що її згоди ніхто не питав: часи такі були. Її наречений був на той час головою селищної ради, якраз приїхав з Канади, одне слово, людина поважна і заможна. Тож батьки між собою домовилися, і все. Сама бабуся 1883 року народження. «Я заздрісно дивилася за тин: там діти-однолітки бавляться і безтурботно бігають. А мені не можна, бо заміжня уже», – розповідала вона мені. Та хоча згоди вона і не давала, вони прожили все життя разом і досить добре. Хоча щастило так не кожній, бували випадки, коли дівчата навіть тікали з дому, аби уникнути долі жити з немилим.


Друга половина ХХ ст.: зустрічалися недовго, але одружувалися добровільно.

Молоді люди в той час знайомилися на танцях, ходили в кіно, яке привозили у місцевий клуб, який зазвичай був один на кілька сіл. Якщо хлопець проявляв прихильність до дівчини і вона відповідала взаємністю, вже незабаром йшлося про весілля. Адже якщо молодик тривалий час не пропонував дівчині одружитися, про неї по селу йшла погана слава. У місті все було трохи простіше. Але примусово вже майже нікого не віддавали заміж.
Пан Юрій і пані Марія одружені вже 42 роки, побралися в 1970 році. Вони й досі кохають одне одного і не шкодують про вибір, який колись зробили.
– Я щойно повернувся з армії, – пригадує пан Юрій, – та й подумав, що вже час одружуватися. Надворі осінь 1969 року. Дивлюся, стоїть дівчина на Соборній, а тоді ще Радянській площі. Я її знав: вона із сусіднього села, їй було 17, щойно вступила на перший курс. Підійшов, привітався, запросив у кафе, вона погодилася. Згодом вже бачилися по три рази на день, зустрічав її з університету, проводжав додому. Знаю, що за нею ще один хлопець побивався, але я її відбив… Через три чи чотири місяці зрозумів, що вже час з її батьком поговорити. Те, що вона згідна, я знав. Та тоді останнє слово було за батьками. Це відбувалося взимку. Прийшов, сів з її татом за стіл. Неню (так казали батькові в той час) витягнув графин горілки… Після другого графина я врешті сказав, що ми вирішили одружитися. А він у відповідь: «Те, що ви собі рішили, – це ще нічого не значить… ». Однак все ж дав своє благословення.


Буремні 90-ті. Базар, нестабільність, свобода… 

Історія цієї пари добре відображає тодішні часи. Розпад Союзу і все таке інше ніяким чином не налаштовували на романтику. У той час більшість людей думала про те, як прилаштуватися, а не про романтично-показне освідчення.
Однак, незважаючи на все, їм вдалося знайти справжнє кохання. Як ще можна назвати роки подружнього життя, які наша героїня називає «медовий місяць тривалістю в десять років».
– Мій Віталік – дуже потайлива людина, – розповідає Альона. – Він не з тих, хто про свої почуття з дахів будинків кричатиме. Однак я бачу його кохання щодня в його вчинках. Познайомилися ми типово: я тоді на ринку торгувала. Одного разу пересіклися, він мене навіть додому провів, на цьому наше спілкування припинилося. Потім якось знов випадково зустрілись в парку ім. Шевченка. Пам’ятаю, він так зрадів, поговорили ні про що і знов розійшлись. Потім я сама його запросила, оскільки не мала, з ким піти до подруги на День народження. З того часу почали зустрічатися. Рік майже не розлучалися і врешті зрозуміли, що треба вже оформити відносини. Все було згідно із традицією. Він прийшов з квітами, шампанським і каблучкою. Сказати по правді, я не знала напевно, чи зважиться він на це. Як і всі дівчата хотіла, але сумнівалась, адже він як справжній чоловік не є сентиментальним. Однак, як виявилося, він знав, що без каблучки і іншого я за нього заміж не піду. Того дня він зізнався, що кохає мене, з нашої першої зустрічі знав, що буду його дружиною. Одружилися в 1992 році. І десять перших  років я жила наче у сні:  і сьогодні для мене не існує інших чоловіків, я кохаю лише свого єдиного і щодня відчуваю його турботу та любов. Чого й іншим бажаю.


ХХI ст. – кохання-зітхання.

Сьогодні надворі дивний час. З одного боку, все навколо тривіальне, залежне від грошей. Люди постійно зайняті і ставлять на перше місце роботу, бо без неї нікуди. А з іншого боку, сьогодні можна з легкістю дозволити хоча б раз, але зробити щось, що виходить за рамки нашого бюджету і зайнятого графіку. Не варто заперечувати, що наше покоління діє за телевізійними шаблонами. Ми хочемо вдягатися як в кіно, жити як в кіно і освідчуватися як у кіно…
Своєю історією освідчення поділився Максим (26 років).
– Ми зустрічалися довгих п’ять років, і на 5 році я справді задумався про те, щоб побратися зі своєю дівчиною Анею. І от якось допомагав своєму другові зробити сюрприз для його дівчини на День народження. Там були троянди, феєрверки і таке інше. Тут мені й спало на думку зробити щось схоже, проте з більшим розмахом. Однак головне – я відправився на пошуки каблучки з чорними перлами, яких у Чернівцях просто не виявилося. Оббігав все місто і замовив аж у Києві, але потім випадково натрапив на те, що шукав. Освідчитися вирішив на Площі філармонії, залучивши своїх друзів. Найняв скрипаля. І ось вона приходить на зазначене місце, починає грати музика, сиплються пелюстки троянди, і я встаю на одне коліно з каблучкою і роблю пропозицію. Звісно, вона погодилася, а від каблучки була просто в захваті. Думаю, вона здогадувалася, що я щось готую, але все одно була вражена.


Післямова.Час і місце не мають значення…

Ось так, здійснивши подорож у часі, ми з Вами побачили, що різниця в тому, як освідчувалися наші бабусі та дідусі і ми, є.
Можливо, наведені вище історії комусь видаються банальними і буденними, але в тім-то і річ, що саме таким є життя. Головне, що об’єднує усіх людей, які поділилися своїми спогадами про день власних заручин, у тому, що їх усіх об’єднує справжнє кохання, з яким вони йдуть по життю. Хтось сентиментально зітхне, а хтось байдуже махне рукою. Але в будь-якому разі хотілося б усім побажати, щоб їхнє освідчення було особливим, а це можливо лише за однієї умови: якщо воно пролунає саме від того, хто є Вашою другою половинкою.
Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Коментарі


Оцінити коментар! 0 Оксана
У всі часи різні традиції. Не змінюється лише одне, якщо пропозицію робить кохана людина, то не важливо як це буде.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! +1 Олена
Дуже гарна історія про Валентина!!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! 0 автор
Дякую
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Галицька верстка

Нові блоги

Опитування

Чи довіряєте ви Президенту Порошенко?
Так, довіряю - 16.4%
Ні, не довіряю - 83.6%
Всього голосів: 73

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення