Субота, 29 квітня 2017p.

Еволюція пропозиції руки і серця

За статистикою, на Валентинів день роблять пропозиції і одружуються більше людей, ніж будь-якого іншого дня.

Походження цього дня, напевно, всім відоме, але тим, хто не в курсі, нагадаю. Вважається, що святий Валентин родом з Італії. Жив він приблизно у III ст. н.е. Так сталося, що тодішній імператор Клавдій з якихось незрозумілих причин заборонив парам одружуватися. Але священик Валентин, всупереч волі імператора, таємно вінчав закоханих. Наречені напередодні події обмінювалися записками, в яких повідомляли про місце та час вінчання. І хоча сьогодні зміст записок інший, традиція освідчуватися «валентинкою» залишилася. Однак імператор дізнався, і 14 лютого 269 року священику відсікли голову. Прийнявши мученицьку смерть, він став об’єктом поклоніння і відтоді вважається покровителем закоханих. Втім, більшість католицьких єпископів вважає це не більше ніж легендою і воліє відзначати цей день не як День святого, а як День пам’яті мученика Валентина.
Але як би там не було, а ця історія підтверджує, що кохання є найважливішим у нашому житті. Адже можна мати міцне здоров’я, гарних друзів, купу грошей врешті-решт, але без коханої людини поруч Ви все одно відчуватимете порожнечу. Кохання – це та дивна річ, яка поєднує людей, незважаючи ні на що. Це коли Ви з кимось не за щось, а всупереч всьому. Воно може з’єднати, незважаючи ні на вік, ні на соціальне становище, ні на особисті риси характеру чи зовнішність. Хтось шукає ідеал – того, хто відповідає всім загальноприйнятим нормам, а насправді, коли кохаєш, ти бачиш цей ідеал у коханій людині, навіть якщо весь світ з тобою не погоджується. І не бійтеся, що пройдете повз свою половинку: це просто неможливо, адже Ви обов’язково відчуєте її поруч. Останній бар’єр – це пропозиція. І кожна дівчина мріє, щоб це було зроблено в особливій формі.
Тож ми вирішили зробити невеличке дослідження і дізнатися, як у різні часи молоді люди освідчувалися одне одному. Герої наших історій – реальні мешканці нашого міста, і, можливо, їхні історії когось надихнуть.

Як у сиву давнину дівчат віддавали.

– Мою бабцю віддали заміж у 13 років за чоловіка, старшого за неї років на двадцять, – розповідає пані Марія, яка родом із Заставнівського району. – Зрозуміло, що її згоди ніхто не питав: часи такі були. Її наречений був на той час головою селищної ради, якраз приїхав з Канади, одне слово, людина поважна і заможна. Тож батьки між собою домовилися, і все. Сама бабуся 1883 року народження. «Я заздрісно дивилася за тин: там діти-однолітки бавляться і безтурботно бігають. А мені не можна, бо заміжня уже», – розповідала вона мені. Та хоча згоди вона і не давала, вони прожили все життя разом і досить добре. Хоча щастило так не кожній, бували випадки, коли дівчата навіть тікали з дому, аби уникнути долі жити з немилим.


Друга половина ХХ ст.: зустрічалися недовго, але одружувалися добровільно.

Молоді люди в той час знайомилися на танцях, ходили в кіно, яке привозили у місцевий клуб, який зазвичай був один на кілька сіл. Якщо хлопець проявляв прихильність до дівчини і вона відповідала взаємністю, вже незабаром йшлося про весілля. Адже якщо молодик тривалий час не пропонував дівчині одружитися, про неї по селу йшла погана слава. У місті все було трохи простіше. Але примусово вже майже нікого не віддавали заміж.
Пан Юрій і пані Марія одружені вже 42 роки, побралися в 1970 році. Вони й досі кохають одне одного і не шкодують про вибір, який колись зробили.
– Я щойно повернувся з армії, – пригадує пан Юрій, – та й подумав, що вже час одружуватися. Надворі осінь 1969 року. Дивлюся, стоїть дівчина на Соборній, а тоді ще Радянській площі. Я її знав: вона із сусіднього села, їй було 17, щойно вступила на перший курс. Підійшов, привітався, запросив у кафе, вона погодилася. Згодом вже бачилися по три рази на день, зустрічав її з університету, проводжав додому. Знаю, що за нею ще один хлопець побивався, але я її відбив… Через три чи чотири місяці зрозумів, що вже час з її батьком поговорити. Те, що вона згідна, я знав. Та тоді останнє слово було за батьками. Це відбувалося взимку. Прийшов, сів з її татом за стіл. Неню (так казали батькові в той час) витягнув графин горілки… Після другого графина я врешті сказав, що ми вирішили одружитися. А він у відповідь: «Те, що ви собі рішили, – це ще нічого не значить… ». Однак все ж дав своє благословення.


Буремні 90-ті. Базар, нестабільність, свобода… 

Історія цієї пари добре відображає тодішні часи. Розпад Союзу і все таке інше ніяким чином не налаштовували на романтику. У той час більшість людей думала про те, як прилаштуватися, а не про романтично-показне освідчення.
Однак, незважаючи на все, їм вдалося знайти справжнє кохання. Як ще можна назвати роки подружнього життя, які наша героїня називає «медовий місяць тривалістю в десять років».
– Мій Віталік – дуже потайлива людина, – розповідає Альона. – Він не з тих, хто про свої почуття з дахів будинків кричатиме. Однак я бачу його кохання щодня в його вчинках. Познайомилися ми типово: я тоді на ринку торгувала. Одного разу пересіклися, він мене навіть додому провів, на цьому наше спілкування припинилося. Потім якось знов випадково зустрілись в парку ім. Шевченка. Пам’ятаю, він так зрадів, поговорили ні про що і знов розійшлись. Потім я сама його запросила, оскільки не мала, з ким піти до подруги на День народження. З того часу почали зустрічатися. Рік майже не розлучалися і врешті зрозуміли, що треба вже оформити відносини. Все було згідно із традицією. Він прийшов з квітами, шампанським і каблучкою. Сказати по правді, я не знала напевно, чи зважиться він на це. Як і всі дівчата хотіла, але сумнівалась, адже він як справжній чоловік не є сентиментальним. Однак, як виявилося, він знав, що без каблучки і іншого я за нього заміж не піду. Того дня він зізнався, що кохає мене, з нашої першої зустрічі знав, що буду його дружиною. Одружилися в 1992 році. І десять перших  років я жила наче у сні:  і сьогодні для мене не існує інших чоловіків, я кохаю лише свого єдиного і щодня відчуваю його турботу та любов. Чого й іншим бажаю.


ХХI ст. – кохання-зітхання.

Сьогодні надворі дивний час. З одного боку, все навколо тривіальне, залежне від грошей. Люди постійно зайняті і ставлять на перше місце роботу, бо без неї нікуди. А з іншого боку, сьогодні можна з легкістю дозволити хоча б раз, але зробити щось, що виходить за рамки нашого бюджету і зайнятого графіку. Не варто заперечувати, що наше покоління діє за телевізійними шаблонами. Ми хочемо вдягатися як в кіно, жити як в кіно і освідчуватися як у кіно…
Своєю історією освідчення поділився Максим (26 років).
– Ми зустрічалися довгих п’ять років, і на 5 році я справді задумався про те, щоб побратися зі своєю дівчиною Анею. І от якось допомагав своєму другові зробити сюрприз для його дівчини на День народження. Там були троянди, феєрверки і таке інше. Тут мені й спало на думку зробити щось схоже, проте з більшим розмахом. Однак головне – я відправився на пошуки каблучки з чорними перлами, яких у Чернівцях просто не виявилося. Оббігав все місто і замовив аж у Києві, але потім випадково натрапив на те, що шукав. Освідчитися вирішив на Площі філармонії, залучивши своїх друзів. Найняв скрипаля. І ось вона приходить на зазначене місце, починає грати музика, сиплються пелюстки троянди, і я встаю на одне коліно з каблучкою і роблю пропозицію. Звісно, вона погодилася, а від каблучки була просто в захваті. Думаю, вона здогадувалася, що я щось готую, але все одно була вражена.


Післямова.Час і місце не мають значення…

Ось так, здійснивши подорож у часі, ми з Вами побачили, що різниця в тому, як освідчувалися наші бабусі та дідусі і ми, є.
Можливо, наведені вище історії комусь видаються банальними і буденними, але в тім-то і річ, що саме таким є життя. Головне, що об’єднує усіх людей, які поділилися своїми спогадами про день власних заручин, у тому, що їх усіх об’єднує справжнє кохання, з яким вони йдуть по життю. Хтось сентиментально зітхне, а хтось байдуже махне рукою. Але в будь-якому разі хотілося б усім побажати, щоб їхнє освідчення було особливим, а це можливо лише за однієї умови: якщо воно пролунає саме від того, хто є Вашою другою половинкою.
Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Коментарі


Оцінити коментар! 0 Оксана
У всі часи різні традиції. Не змінюється лише одне, якщо пропозицію робить кохана людина, то не важливо як це буде.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! +1 Олена
Дуже гарна історія про Валентина!!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Оцінити коментар! 0 автор
Дякую
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Нові блоги

Опитування

Чи підтримуєте ви блокаду Донбасу і Криму?


Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення