Неділя, 25 червня 2017p.

Муза з автоматом за плечима

Муза з автоматом за плечима
П’ятнадцятого лютого 1989 року, у день Стрітення Господнього, останній підрозділ 40-ї армії СРСР залишив Афганістан. Радянські війська на території чужої країни перебували дев’ять років, один місяць та дев’ятнадцять днів – від 1979 р. до 1989 р.

Цього дня щороку лунають слова вдячності солдатам і офіцерам-учасникам Афганської війни за проявлені мужність і героїзм.
Водночас не можна погоджуватися з висловом: коли стріляють гармати – музи мовчать. Музи не мовчали. Артистичні бригади зі всіх республік колишнього Радянського Союзу виступали в найвіддаленіших військових гарнізонах.
У числі артистів, відряджених до Афганістану, були й митці Чернівецької обласної філармонії, серед яких була й легендарна «Смерічка». Про неспокійний афганський травень 1987 року, мало відомий шанувальникам творчості ВІА, розповідає Василь Кошман, заслужений діяч мистецтв України, який працював у той час на посаді заступника директора Чернівецької філармонії. Далі – його розповідь.
Афган очима митця 

Так сталося, що в Кабул ми прилетіли 9 травня й уже ввечері ансамбль давав концерт в одній із військових частин, розташованих у столиці. Програма складалася з народних і сучасних естрадних українських пісень.
Була в нас певна насторога, чи всі слухачі зрозуміють зміст виконуваних Назарієм Яремчуком пісень. Проте в частинах, де ми виступали (ансамбль дав за місяць в Афганістані 20 концертів), не менше 80% особового складу були хлопці з України. Так що побоювання були марними. Солдати й офіцери не тільки оплесками зустрічали кожну пісню, а й часто підспівували й самі замовляли їх, будучи добре обізнаними із творчістю «Смерічки» й Назарія Яремчука.
З першого дня «гастролей» відчули, що приїхали на війну. Нашу групу одразу відвезли на полігон і протягом трьох днів ми опановували вогнепальну зброю. Річ у тім, що були випадки, коли душмани нападали на автоколони з артистичними бригадами. Тоді митцям доводилося брати до рук зброю. Тож були готовими до всього, і зброя була з нами в Афганістані.
Крім автоматів Калашникова, у нас були й парашути. Більшість виступів ансамблю відбувалась у віддалених гарнізонах, дістатись туди можна було лише літаком. Одного разу перед самим Байрамом наш літак був підбитий із землі, і ми вже чекали команду стрибати, але вправний пілот таки посадив літак.
На війні страшно. Не один раз, відлітаючи після виступу із чергового гарнізону, доводилося завантажувати в літак труни з тілами загиблих солдатів та офіцерів.

Назарій

Назарій Яремчук за весь час «афганських гастролей» гідно утримував роль лідера. Яким він був у тодішньому Радянському Союзі – твердим у дусі захисту українства у всіх його проявах (від формування репертуару до використання національних фольклорних мотивів у більшості своїх пісень), гордим за себе як українця. Завжди підтягнутий, елегантний, миттєво встигав переодягнути військову форму на концертний костюм. Він щедро ніс людям щастя спілкування з рідною землею, незважаючи на сорокаградусну спеку. Майже на всіх концертах до нього підходили солдати й, обтираючи піт із його чола, мастили ним своє, говорячи при цьому: «Це наш піт – український».
Не всі співаки витримували умови перебування в Афганістані – зривали голос, а голос Назарія за весь час гастролей звучав, на диво, виразно.


«Якщо на долі не записано, то проскочимо» 

На переїзді з Баграма до Чирикара, в зв’язку з особливо небезпечним маршрутом, наш БТР і машину з апаратурою прикривали панцирники, а нам було рекомендовано сховатись за броню. Але весь маршрут до Чирикара Назарій, а за ним і всі ми провели на броні. Назарій ще й підбадьорював нас: «Не треба боятися. Якщо на долі не записано, то проскочимо». І доїхали, хоча були випадки, що на цьому маршруті машини підривались на фугасах і обстрілювали із засідок душмани.
Дуже тяжко було виступати в шпиталях. Останній концерт проходив у Кабульському шпиталі просто неба: з палат вийшли поранені, які вже могли підвестися з ліжок. Безногі, безрукі, з перев’язаними очима хлопці жваво реагували на пісні з далекої Батьківщини, і Назарій безвідмовно виконував усі, що просили. Уже після закінчення концерту до стомленого співака підійшов начальник шпиталю й сказав, що спів Назарія хоче послухати обгорілий хлопець, котрий лежав у окремій палаті. Співак без зайвих слів підвівся й лише попросив соліста ансамблю Володимира Морозова взяти акустичну гітару. Солдат був весь перебинтований, лише очі дивилися з невимовними тугою й болем. Родом він був із Коломийського району Івано-Франківської області, майже земляк Назарія. Схилившись над ним, Назарій запитав, що боєць хоче почути, і ледь розібрав відповідь: «Гай, зелений гай». Співак крізь сльози співав пісню, присвятивши її всім, хто віддавав свої життя в далекому Афгані…А вдома чекали рідні.

P.S. Відтоді минуло не одне десятиліття. За неповні десять років війни в Афганістані побувало 150 тисяч вихідців з України, 3290 з них загинули, а 62 – досі вважаються зниклими безвісти. Остаточну оцінку політикам ще винесе історія й людська пам’ять. А сьогодні просто згадаємо наших хлопців, які захищали Батьківщину на дальніх афганських рубежах, а також тих, хто підтримував їхній бойовий дух. Вічна слава й наша пам’ять – загиблим. Живим – мирного неба над головою й благополуччя.
Оцінити матеріал:
(1 Голосувати)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Галицька верстка

Нові блоги

Опитування

Які політичні партії ви підтримуєте?
БПП Солідарність - 0%
Фронт Змін - 2.3%
Батьківщина - 9.3%
Самопоміч - 16.3%
Радикальна партія - 0%
Свобода - 9.3%
Опозиційний блок - 2.3%
Наш край - 0%
Народний контроль - 0%
Рух нових сил - 0%
ДемАльянс - 0%
Громадянська позиція - 0%
Інші партії - 4.7%
Не підтримую жодної партії - 55.8%
Всього голосів: 43

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення