Середа, 22 листопада 2017p.

Cвято злуки споконвічних українських земель

«Те, що ми переживали у ті дні в Києві, було історією нації у творенні, епопеєю національно-державного відродження. Ми були її свідками, її авторами й діячами. Ми творили історію. І що би там не думали майбутні покоління про нас, учасників тих подій, як вони не осуджували б нас усіх, тодішніх українських політиків і яким шляхом вони не вели б подальші намагання нашого народу до самостійної та соборної України – завжди будуть змушені нав’язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, тоді доконували», – так писав про події 22 січня 1919 року на Софійській площі видатний український політик, активний учасник створення ЗУНР і її перший міністр внутрішніх справ, а після Акта злуки –заступник міністра зовнішніх справ УНР доктор Лонгин Цегельський.
Не так багато ми знаємо про ту вже досить віддалену в часовому вимірі подію. Навіть сучасні підручники з історії України або зовсім не згадують про неї, або одним рядком, що «подія, яка мала велике ідейне значення, під тиском невідрадних подій пройшла сухо і тихо».
Про події, в яких активну участь брали і представники Буковини, розповідає вже згадуваний Лонгин Цегельський у своїй книжці «Від легенд до правди», яка нещодавно надійшла у фонди Чернівецької муніципальної бібліотеки імені А.Добрянського зі Львова. Він, зокрема, пише: «Починалось це Свято в половині січня, коли галицька влада одержала з Києва повідомлення від Директорії, що 21 січня 1919 року збирається в столиці Трудовий конгрес і Західна Україна запрошена взяти в ньому участь. Трудовий конгрес – це своєрідний тимчасовий революційний парламент України, котрий мав ухвалити повноваження для Директорії, затвердити Акт злуки України та намітити основні напрямки подальшого будівництва Української держави.
Кабінет ЗУНР негайно розпочав обговорення цієї справи, до чого долучилися також президент, доктор Петрушевич і присутні члени Виділу УНР (повна Рада саме тоді не засідала, бо у зв’язку з Різдвяними святами, Новим роком (церковним) та Йорданом роз’їхалася).
Галицька делегація була обрана законно, і її делегати були представниками репрезентативного органу (і то найвизначнішими), і їхній мандат, як членів Української Національної Ради, давав їм повне право виступати від імені українського народу Галичини та Буковини. В складі делегації були парламентарні та сеймові посли, поскільки їхній мандат був отриманий у ході дійсних виборів. Галицькі та Буковинські повіти були представлені рівномірно. З 65 чільних членів УНР було 6 буковинців.
Головою делегації обрано віце-президента УНР доктора Лева Бачинського, який прекрасно володів ораторським мистецтвом і мав великий досвід політичної роботи. Він брав активну участь у роботі Буковинського клубу українських парламентських депутатів на чолі з Миколою Васильком. Буковину представляли: лідер українських соціал-демократів Осип Безпалко, Осип Бурачинський та інші.
У Києві делегацію зустріли з почестями. На пероні стояла почесна рота січових стрільців із синьо-жовтим прапором та золотим тризубом на правім крилі. Військовий оркестр заграв «Ще не вмерла Україна». Привітати делегатів прийшли комендант Києва полковник Євген Коновалець, шеф його штабу полковник Андрій Мельник, сотник Юліан Чайковський та інші. Поселили їх у найкращих кімнатах найліпшого готелю. До Палацу Директорії, на Софійську площу чи до будинку міської опери, де відбувався Трудовий конгрес, возили стрілецькими автомобілями.
Для тих членів галицької делегації, котрі не бачили Києва (а були це мало що не всі!), організовували оглядини містом. Галичани були сенсацією цих днів у Києві. Уся преса вітала їх, щодня писала щось про них, адже вони ходили у святковій національній одежі.
Їхня присутність у Києві мала дуже велике значення для пробудження всеукраїнської поборницької ідеї серед киян і придніпровців узагалі, поскільки вони дуже неясно собі уявляли, як далеко сягає оця Україна. Київ і Україна вперше усвідомили собі, що Галичина, Буковина та Закарпаття для України – не просто якась там Західна окраїна, а кузня української політичної думки, культурний міст до Заходу, лабораторія свідомого українства.
Текст резолюції про Злуку підписано, з одного боку, Директорією та прем’єром В.Чеховським, а з іншого – офіційними представниками: доктором Левом Бачинським і доктором Лонгином Цегельським. Підписання цих документів відбулося 22 січня 1919 року вранці (перед торжеством Злуки на Софійській площі), у Палаці Директорії.
Снігом вкриту величезну Софійську площу залили маси народу.
Лев Бачинський
, як віце-президент Української Національної Ради і голова нашої делегації, почав церемонію:
– Світла Директоріє і Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі столичного міста Києва стаємо оце ми, законним і вільним голосом нашого народу вибрані представники Західної України, а саме Галичини, Буковини та Закарпатської Русі, та доносимо вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український народ Західноукраїнських земель, будучи однією кров’ю, одним серцем і однією думкою з усім народом Української Народної Республіки, власною нашою волею бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого і до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна злучиться навіки з Великою Україною в одне нероздільне тіло, Соборну та Суверенну Українську Державу.
Владика Агапіт відправив молебень за Україну, за Українську Державу, за її «боголюбиву Директорію і все Православне воїнство її», Володимир Винниченко і Лев Бачинський потиснули один одному руки. З тисяч грудей вирвалося оглушуючи: «Слава! Слава Україні! Слава галичанам!» (Під словом «галичани» розуміли вже і буковинців, і русинів із Закарпаття). Оце «Слава» покотилося далі і далі – аж до краю площі. Був це як шум моря у бурю – щось могутнє і незабутнє.

P.S. У 1999 Президент України Леонід Кучма видав Указ, яким 22 січня визнано державним святом України, що відзначається нині як День Соборності.
Оцінити матеріал:
(1 Голосувати)


??????, ???????, ????????...

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити


Нові блоги

Опитування

Які політичні партії ви підтримуєте?
БПП Солідарність - 0%
Фронт Змін - 2.3%
Батьківщина - 9.3%
Самопоміч - 16.3%
Радикальна партія - 0%
Свобода - 9.3%
Опозиційний блок - 2.3%
Наш край - 0%
Народний контроль - 0%
Рух нових сил - 0%
ДемАльянс - 0%
Громадянська позиція - 0%
Інші партії - 4.7%
Не підтримую жодної партії - 55.8%
Всього голосів: 43

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення