П'ятниця, 24 березня 2017p.

"Буковинський" цирк на дротах

 На зустрічі із журналістами всієї області голова Чернівецької облдержадміністрації Михайло Папієв висловив стурбованість, що аж сорок відсотків буковинців не мають доступу ні до електронних, ні до друкованих засобів інформації. На жаль, сьогодні далеко не масових. Ми теж стривожені таким станом.

Особливо занепадом проводового наймасовішого радіомовлення . Керівник краю виділив 13 пріоритетів у діяльності обласної влади. Певно тому, що це 2013 рік. Взявши за основу цю щасливу цифру, ми виділили теж кілька крилатих висловів Папієва, пов’язавши їх із необхідністю рятувати занедбані дротяні радіомережі. Бо, як не прикро, але голова ОДА певен, що проводове радіо уже відмерло. А ось наші співрозмовники вважають, що ще не все втрачено.

«Соціальний міністр – соціальний губернатор» 

Так, наш голова дійсно має великий досвід вирішення соціальних проблем. Він часто згадує свою діяльність на посаді керівника саме цього галузевого міністерства. Однак, погоджуючись, що дротяне радіо себе віджило, не бере до уваги одну найважливішу для теми цієї публікації деталь – проводове мовлення служить соціально найслабшим людям. Бо багато з них опинилось на межі виживання.

Соціальний губернатор стверджує, що в домівках сьогодні супутникові тарілки, потужні тюнери, відеокамери на мобілках, скайпи. Смію посперечатись, що далеко – далеко не у всіх подібні зручності. Тисячі й тисячі вже немолодих буковинців ще слухають ту чарівну коробку, яка вдосвіта розбудить їх рідним Гімном, розкаже про погоду, в новинах згадає всіх вождів від Києва до райцентра, розвеселить душу знайомою піснею. І так з радіопередачами минає день. Немає в цих пенсіонерів ні комп’ютерів, ні мобілок, ні транзисторів. Лише запорошений гучномовець-брехунець.

А ті, хто владним бульдозером вже порвав і ці життєві жили-дроти, повністю втратили контакт з цими беззахисними людьми. І з суворою буденною реальністю теж. Радіоточка – найнадійніший друг збіднілих сімей. Говорить, співає і грає без електрики, без усяких умінь шукати хвилі, без особливих грошових затрат. Абонентна плата за майже 18 насичених інформацією і музикою годин – неповних 10 гривень. Як духовно збагачується людина за цей червонець.

Особливо дружать з кухонним гучномовцем жінки. Хіба це не соціальна тема? Вони, сімейні берегині, майже півжиття проводять біля плити і стола. А милі дамочки– домогосподарочки люблять спочатку вухами. І владу теж.

«Буковина – успішний, взірцевий край, де варто жити»

Не беремось оцінювати стан винищування радіовузлів по всій Україні. Відбирають мову, зачищають від усього українського книговидання й телеефір. Нищать ще й мережі, аби назовсім заніміли балакучі гучномовці, які невидимою ниткою єднають людей зі світом.

Це надто велика й широка політика. Ми маємо свою Буковину, і нам своє робить. Наймініатюрнішу за площею область. З найменшою кількістю стовпів і дротів. Невже в такому розкішному краї, де варто жити, не можна вберегти цих 45 тисяч людських радіоточок? Могла ж попередня неукраїнська влада утримувати більше 300 тисяч. Причому місячна плата становила 50 копійок. У ті ж роки, здається, гальба пива стільки вартувала.

Ніхто не дозволяв собі особливо розперезатись чи розслабитись. Мовляв, дротів бракує або слупи підгнили. Ще, слава Богу, живі й здорові колишні пропагандисти з відділу агітації обкому партії Василь Васкан і Юхим Гусар. То ж можуть підтвердити, як їм «давали перцю», якщо в якомусь селі замовкали гучномовці. А вони, відповідно, вимагали від голів сільрад і колгоспів, щоб розібрались в ситуації та ще й оперативно доповіли.

Так, тоді партія хотіла, щоб її ідеї чули люди. А хіба сьогоднішня партійна влада не бажає цього ж? Немає жодного випуску обласних новин, де б не згадали по кілька разів прізвищ Папієва чи Гайнічеру. Та ще й з Києва присилають касети з голосами Януковича з Азаровим, аби тішили слухачів Буковини. Державні мужі люблять, щоб їх чули люди. То ж чому ці державні мужі не дбають про державне народне радіомовлення? А спокійно сприяють електричним і телекомівським магнатам нищити скромне радіогосподарство.

«Європейські ворота України»

Віддавна Буковину називають калиновим мостом і в Європу, і в Азію. Гостинним краєм для подорожуючих і приїжджих. Думається, не зашкодило би й іноземцям почути вранці в готелях наш Державний Гімн чи неповторні буковинські пісні, які знає світ. Єдність у розмаїтті – теза Євросоюзу.

Не раз був свідком, як німці, французи чи американці дивувались, коли чули з гучномовців наші позивні, насторожували слух, коли лунали два слова: говорять Чернівці чи аіч Черноуць.

Певно, ніде у світі немає подібного дротяного радіомовлення. А ми маємо. Це наша історія, надбання наших батьків і дідів. І так легко позбутись цієї інформаційної самобутності не варто. Бо це теж елемент того незнищенного духу буковінізму, тієї європейськості, якими так пишаються наші керівники. Але цього замало. Це заслуга попередників. А ми ж здійснюємо замах на цей такий могутній українотворчий ресурс. На глибоку скарбницю справжньої української музики і живого барвистого слова.

«Хто візьме радіо на баланс?»

Найбільше вразила у розмові Папієва із журналістами його розгублене запитання: «А хто візьме на свій баланс розгалужену дротяну мережу?». Розуміємо, що це збиткова галузь. І ніхто сьогодні не хоче брати на буксир слабаків.

Так, радіо не прибуткове, не рентабельне. Але воно виготовляє суспільно-важливу інформаційну продукцію. Тут миттєвого «навару» не може бути. Передачами хліб не намажеш – так вважають телекоми-провокатори, які хочуть збутись цього, на їхню думку, державного тягаря. У них курс – на гроші, а не на те, що потрібно нації.

Не знаю, чому перший керівник області так невпевнено розмірковує про баланс. Точніше дисбаланс. Хай телекомівці вже приватизувались, але і на них можна знайти управу. Бо в умовах приватизації закладено вимогу зберегти сільський телефонний зв’язок і радіофікацію.

Можна спробувати потрясти і Фірташа, щоб передати йому на баланс радійні мережі. Не такі це вже великі затрати для зажиткового мільйонера, який так любить рідну Буковину.

Тому не треба зацьковувати журналістів, а від них і тисячі слухачів, безвихіддю ситуації з балансом. Добровільно здавати радіомовлення, звужувати буковинський інформаційний простір – найгірший варіант.

«ФМ частоти – це порятунок»

Ефір поступово теж комерціалізується. При розподілі ФМ частот державним радіокомпаніям не перепадає нічого. В тому числі і Чернівцям. Тут перемагають комерційні радіостанції типу «Русскоє радіо», де домінують попса, «развлєкуха». Тому все менше людей слухає українське радіо.

При повальному нищенні заржавілого дротяного мовлення треба шукати запасний варіант. Вихід бачиться у тому, щоб вийти на діапазон коротких хвиль. Бо закомерціалізований розподіл частот у столиці засвідчує, що саме влада нищить загальнонаціональний суспільний здобуток. Не дбає про національну інформаційну безпеку, глибоко не аналізує, якому мовнику віддати перевагу. Звідси й новинний балаган, слащаве до примітивного радіомісиво, від якого інколи знуджує. Бути при всьому цьому пасивним спостерігачем – гріх. FM – далекі від українського суспільства і української культури зокрема. Здається в таких мовників одна мета – відлучити людину мислити. І головне – протестувати. А нам радять переходити на ФМ-хвилі.

«Оцінку владі дає не лише статистика, а самопочуття людей»

Кажуть, що українці здатні реагувати лише на особисту правду. А чому не викликає збурення відверте ефемівське глузування над Україною і українцями? Чому не викликає спротиву такий викривлений до звиродніння інфопростір, який більше дезорієнтує, аніж направляє, навчає. Все це із серії «Полювання на Україну», яку описує в інтернеті наша землячка, народний депутат Марія Матіос. Все це псує самопочуття людей, яким часто піднімають настрій радіопрограми державного системного мовлення. Дуже відповідально тримати високий тонус душі. Бо справжнє відповідальне радіо робить людину сильнішою, вільнішою, свідомішою. Здатною на вибір і опір.

Один мій знайомий ветеран буковинської радіожурналістики дивувався, чому всі ці проблеми так мирно обминає Георгій Галиць. Для Буковини це унікальне явище – правою рукою губернатора є вчорашній журналіст. Навряд чи ще десь першим заступником голови ОДА є газетяр. А у нас так, що теж є елементом буковинського розмаїття. Здавалось би, йому й карти в руки. Але чи це не його парафія, чи «заїдають» важливіші справи. Чомусь не чути, щоб він відповідальніше взявся за телекомівців чи енергетиків, які розвалюють районні радіовузли і всю мережу сільських монтерів, ламають роками зцементовану систему дротяного радіомовлення. Папієв – фізик і тягнеться до модерної електроніки. А Галиць все-таки журналіст із солідним стажем і, як ніхто, розуміє потреби простих земляків, які хочуть небагато – оживити їхні давно запорошені гучномовці. Бо така вже в буковинців, особливо сільських, радіоментальність.

«Радіоточка для мене була, як будильник»

Це слова пенсіонерки із кельменецького села Росошани Ганни Дануци: - Радіо – найнадійніший годинник, який не треба накручувати. Почувши позивні, доярки поспішали на ранкове доїння, механізатори заводили свої двигуни. Досвітній Гімн України підбадьорював, підтягував духовно, настроював на роботу. А тепер у Росошанах чуємо лише молдовські радіопередачі. Давно заглохла радіоточка. Україна з ефіру зникла. Знаю лише сусідські новини.

Юрій Христофоров – перший заступник генерального директора чернівецького телекому. - У мене в квартирі працює три радіоприймачі. Але радіоточки немає. Як засіб подачі інформації проводове мовлення вмирає. Колись у ньому була зацікавлена держава, підтримували мережу голови колгоспів. Тепер закономірно попит падає. Хоча він ще є.

Володимир Значко – ветеран зв’язку. – У телекомі чехарда. Не можна було його приватизувати. Не може розвиватись радіомовлення, бо вже ніхто не виготовляє гучномовці. Без радіоточки не можу обійтись. Хоча знаю молодих людей, які ще й не бачили гучномовця, не те що слухали.

Віктор Волошенюк – керівник цеху радіофікації. – У Чернівцях, за які я відповідаю, все працює. Майже всі вулиці радіофіковані. Колись в багатоквартирних будинках стандарт вимагав встановлювати радіо розетки в кожній кімнаті. А тепер ніхто з цим не грається. Звідси й такий відсів абонентів. Самостійно мешканець не проведе радіо на п’ятий поверх. Держава, влада тут задкують.

Богдан Тимчук – ветеран зв»язку. – З гучномовцем прокидаюсь і лягаю спати. Ще можна зупинити руйнацію дротів, стовпів чи вузлів. Треба щороку хоч щось вкладати. «Чим швидше за зуб візьмешся, тим менше він болить». 

Микола Палійчук – ветеран обласного радіо. – Про яку електронну пошту чи сторінки в соцмережах ви говорите, про які емейли. На власні очі бачив, як люди в Садгорі у 2010 році бігали від хати до хати, попереджаючи, що буде велика вода. Не було ні електрики, ні приймачів. Лише дротяне радіо може виручити в біді. Безпека держави і людей – тут місія гучномовців незамінима.

Любов Годнюк – керівник держтелерадіо компанії. – Я щиро вірю в те, що майбутнє в проводового радіо є. Багато залежить від державних керівників. Радіоточки – їхній рупор, їхня трибуна. Треба переводити ФМ в державне користування, в областях таке вже зреалізовано.

Любов Смолдирєва – ветеран облрадіо. – Ми не здаємося, хоч дротяне радіо зруйноване наполовину. Мусимо дбати про альтернативне мовлення на майбутнє. А поки що абоненти не платять, бо не працює радіо. Монтери не ремонтують, бо немає грошей. Замкнуте коло.
Оцінити матеріал:
(4 голосів)

Коментарі


Оцінити коментар! 0 Iryna2345
bukpravda.cv.ua/ , дякую вам за хорошу статтю
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Нові блоги

Опитування

Чи довіряєте ви Уряду Гройсмана?


Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення