Вівторок, 19 січня 2021p.

Другий шлюб: кохання з другого погляду

Другий шлюб: кохання з другого погляду

 Ми помилково вважаємо, що якщо партнер любить нас, то він буде поводитися так само, як і ми, коли кохаємо. (Д.Грей «Чоловіки з Марса, жінки з Венери»).


Страх, пристрасть, кохання


 Перший шлюб не вдався, але не варто зневірюватися і вважати, що життя зупинилося. Другий шлюб – це чудова нагода побудови нового сімейного життя, застрахованого від попередніх помилок. Головне – керуватися правильними мотивами, вирішити старі проблеми і залишити їх назавжди у минулому.


 Одна моя подруга якось зізналася, що причиною її другого шлюбу була невпевненість у можливості створити нову сім’ю: «Мені було 20, і вже розлучена. А раптом ніхто більше мене не схоче?» – думала я. А подруги радили: «Він такий хороший». І лише згодом жінка зрозуміла, що її обранець не такий, яким його описували подруги, а розлучатися було соромно. От і терпіла чоловіка, якого не кохала, майже десять років. Нарешті розлучилися, і знову опинилася на «ринку» наречених.


 Ця історія чудово показує неправильний мотив – страх самотності. Молоді жінки бояться, що не зможуть вийти заміж після невдалої першої спроби, от і поспішають одружитися з першим зустрічним. Чоловіки, навпаки, остерігаються, що знову наступлять на ті самі граблі при виборі дружини, тому часто брати новий шлюб не квапляться. Змінюють коханок, перш ніж виникне емоційна прихильність, і кажуть, що просто хочуть відпочити від сімейного життя, мовляв, поки що не готові до серйозних стосунків.


 Але це лише один бік страху. Є й інший – страх помилитися у виборі партнера по життю, страх емоційного зв’язку з протилежною статтю. Варто зазначити, що від помилок не застрахований ніхто. Для людини помилятися природно. І перш, ніж карати себе за невдалий шлюб, треба дещо зрозуміти й усвідомити. Так, із одруженням поспішати не варто, але й заточувати себе до «камери-одиночки» під назвою «самотність» також не варто. Раз обпікшись, людина схильна дмухати на лід... При цьому можна втратити свій шанс зустріти справжнє кохання.


 Сергій, 30 років: «Навіщо мені одружуватися?! Дівчину для «несерйозних» стосунків знаходжу без проблем, навіть періодично з кимось зустрічаюсь. Проте не хочу ні до кого прив’язуватися».


 Ірина, 32 роки: «Після розлучення не могла навіть дивитися у бік чоловіків. Я пішла від чоловіка, тому що він зрадив. Було боляче й холодно на душі. Протягом перших двох років після розлучення мене мучили образа на чоловіка, жалість до себе, страх перед майбутніми стосунками з протилежною статтю. Далі зрозуміла, що якщо так триватиме, то я перетворюся на «мумію», тому вирішила погодитися на запрошення подруг піти на вечірку. Там і познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком, з яким дуже щаслива».


 За статистикою Чернівецького ДРАЦСу, за останні півроку після першого шлюбу розлучилися 224 особи, після другого – 70, після третього – 7 громадян, після четвертого – лише одна особа виявила бажання розірвати стосунки.


 Судячи із сухих цифр, з кожним шлюбом розлучаються все менше одружених, хоча не відомо, скільки з них взагалі не одружуються або живуть у цивільному шлюбі.


 Пристрасть – це друга «помилка», через яку люди часто вдруге одружуються, а потім поспішно розлучаються. Живучи у шлюбі, подружжя забуває про романтику стосунків. Все це часто з’являється «на стороні». І, знайшовши, як здавалося, саме те, про що завжди мріяли, один із партнерів кидається у вир почуттів і під впливом цієї ейфорії одружується. Однак тут часто спрацьовує психологічне правило «80х20», згідно з яким люди зазвичай одружуються вперше, коли знаходять 80% з того, що хотіли б бачити в своїх других половинках. Але під важкістю побутових проблем почуття зникають, і людина знову налаштовується на пошук. Але цей пошук зазвичай обмежується лише тим, чого немає у теперішньому шлюбі, тобто ті самі 20%. Тут не треба бути математиком, щоб зрозуміти, що згодом, одружившись з цими 20%, Ви відчуєте: втратили набагато більше.


 Володимир, 62 роки, в свій час покинув дружину з двома дітьми і одружився на молодшій від нього на 10 років жінці (каже, було шалене кохання). Проживши з нею в шлюбі 10 років, він повернувся до своєї колишньої дружини. Ось уже шість років Володимир живе з теперішньою-колишньою дружиною і обоє цілком задоволені.


Причини і наслідки


 Скільки б разів у житті ми не помилялися, а все ж таки в усіх нас закладені потреби. Серед них одна з найважливіших – потреба у любові. З нею людина народжується, з нею – вмирає. І якщо цього почуття бракує в батьківській сім’ї, у шлюбі відчуття самотності й безпорадності посилюється. Несвідомо ми можемо блокувати те, чого прагнемо, через страх перед близькими емоційними зв’язками з іншим.


 Як чоловіки, так і жінки підсвідомо переконані, що, відкриваючи іншій людині свої почуття, ми стаємо беззахисними, дозволяємо іншому керувати своїм життям.


 Людмила, 45 років, уже втретє заміжня. 10 років живе з чоловіком у цивільному шлюбі, збираються реєструвати стосунки. З попереднім жила 8 років, з першим – лише 3 роки. Однак вона стверджує, що все одно не задоволена нинішнім чоловіком: «Він хороший, не п’є, мене кохає, лагідний, турботливий, гарно ставиться до моїх дітей. Але абсолютно не самостійний, все доводиться йому вказувати та допомагати. Без мене нікуди. Стомилася».


 У психології ситуацію пані Людмили називають «комплексом Електри». Наша героїня в дитинстві не мала батька. Її мати все завжди тягнула на собі. В такій ситуації бувають два варіанти розвитку подій: а) жінка виростає, залишаючись дитиною, яка шукає в чоловікові батька; б) я «супер-жінка», все беру на себе, контролюю, керую, щоб бути необхідною. Як при першому, так і при другому варіанті блокується сексуальність, жіночність і, крім того, чоловік сприймається або як син, або як тато.


 З чоловіками все так само. Якщо хлопчик обділений батьківською турботою або взагалі росте без батька, можливо, в нього в дорослому житті спрацюють ті самі механізми. Будучи надто прив’язаним до матері, він не довіряє собі як чоловікові, боїться себе проявляти. У результаті шукає собі жінку-матір, а зустрівшись з такою, переживає почуття провини перед рідною матір’ю. Починає розриватися між двома близькими жінками. Порада психолога в такій ситуації: матері краще триматися осторонь, даючи змогу подружжю жити, тобто не опікуватися сином, ніби він маленький. В іншому разі – розлучення.


 Тетяна, 25 років: «Відносини з моїм колишнім чоловіком завжди були складними. Він постійно та безпідставно мене ревнував і зчиняв скандали. Його матір мене відкрито недолюблювала, вважаючи, що я його не варта. Жили в нього, потім – у мене, але нічого не змінилося. Так тривало майже рік, доки я не усвідомила, що не в змозі цього більше терпіти. Після розлучення він зізнався: вважав, що ніколи не був мене гідний, тому підсвідомо намагався мене відштовхнути. Майже півроку взагалі намагалася не підпускати до себе чоловіків, хоча і був страх, що більше не вийду заміж. А потім познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком. Спершу не наважувалася на відносини, він старший і розлучений. Зустрічалися чотири місяці, і він запропонував жити разом, а згодом одружитися. Думаю, вдасться побудувати нормальну сім’ю, адже тепер я розумію, що кохання має нести із собою мир і злагоду, а не вічні сварки і непорозуміння».


З чистого аркуша


 Перший шлюб – це завжди: «я шукаю або маму, або тата, або їхню протилежність». Другий шлюб: «я шукаю протилежність першому шлюбу або повторюю ситуацію». Все це відбувається несвідомо. Але, усвідомивши, що Ви шукаєте насправді у шлюбі, можна вийти з цього зачарованого кола та щасливо будувати своє сімейне життя.


 Психотерапевт Станіслав Кшановський: «Перш ніж вступати в другий шлюб, парі слід проконсультуватися у психолога. Щоб будувати нові стосунки, треба розібратися з проблемами попередніх, адже ми завжди із собою несемо у шлюб картину сім’ї дитячої. А при другому шлюбі накладається ще одна картина. Нам дуже важко визнати свою проблему, завжди легше звинуватити когось у всіх негараздах, але важливо зрозуміти, що проблема – в нас. А суть не в тому, щоб взяти на себе вину за невдалий шлюб, а щоб взяти на себе відповідальність, навчитися визнавати проблему і говорити про неї без звинувачення й образ.


 Діти – це взагалі окрема тема. При розлученні дитина вважає себе винною. В неї з’являється почуття, що вона зробила щось погане і через неї мама й тато не можуть бути разом. Дітям з малого віку необхідно чесно пояснювати причини розлучення батьків, дати час усвідомити цю ситуацію, що незалежно від того, разом батьки чи окремо, дитину так само любитимуть обоє батьків. Важча ситуація складається з підлітками, адже в цьому віці дитина охоплена внутрішнім протестом до всього, що пов’язано з батьками, і розлучення лише посилює внутрішню агресію. Необхідна сімейна психотерапія».


 Тож, чи буде другий шлюб успішніший від першого, залежить від людини. Якщо вона схоче усвідомити свої проблеми і причини, з яких розпався перший шлюб, і зуміє, працюючи над собою, визнати і здолати їх, то, звісно, шанси на успіх значно зростуть. Крім того, варто пам’ятати, що всі ми різні, зі своїми особливостями – індивідуальні. Тому треба обирати ту людину, яку Ви зможете кохати такою, якою вона є, а не намагатися переробити її під себе. Та й взагалі є така думка, що стосунки слід підтримувати, якщо вони полегшують життя обом партнерам, а не ускладнюють його. Шукайте того, хто буде з Вами у будь-якій ситуації, а не лише тоді, коли все безхмарно.

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення